У Х В А Л АКОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Ухвала Конституційного Суду Українипро відмову у відкритті конституційного провадження
у справі за конституційним поданням 56 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) Закону України "Про
ратифікацію Протоколу N 6 до Конвенції про захист
прав і основних свобод людини, який стосується
скасування смертної кари, 1983 року"
м. Київ, 11 липня 2002 року Справа N 2-48/2002N 46-у/2002
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Козюбри Миколи Івановича - суддя-доповідач, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича,
розглянув питання про відкриття конституційного провадження у
справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) Закону України "Про ратифікацію Протоколу N 6
до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який
стосується скасування смертної кари, 1983 року" ( 1484-14 ).
Заслухавши суддю-доповідача Козюбру М.І. та вивчивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. До Конституційного Суду України надійшло конституційне
подання 56 народних депутатів України, в якому порушується
клопотання про визнання неконституційним Закону України "Про
ратифікацію Протоколу N 6 до Конвенції про захист прав і основних
свобод людини, який стосується скасування смертної кари,
1983 року" від 22 лютого 2000 року N 1484-111 ( 1484-14 )
(Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 13, ст. 111).
Суб'єкт права на конституційне подання свої доводи
обгрунтовує тим, що при прийнятті зазначеного Закону було порушено
ряд статей Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частини першу,
другу статті 94, частину третю статті 84, статтю 91, частину першу
статті 93) та Регламенту Верховної Ради України.
2. Розглядаючи зазначене конституційне подання,
Конституційний Суд України виходить з такого.
У статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено
правила щодо порядку підписання і офіційного оприлюднення законів
України, відповідно до яких закон підписує Голова Верховної Ради
України і невідкладно направляє його Президентові України.
Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону
підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його
або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими
пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Як зазначається у мотивувальній частині Рішення
Конституційного Суду України у справі щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону
України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або
мов меншин, 1992 року" від 12 липня 2000 року N 9-рп/2000
( v009p710-00 ), "жодного винятку з цих правил щодо порядку
підписання і офіційного оприлюднення законів України про
ратифікацію міжнародних договорів Конституція України
не передбачає".
Зазначеним Рішенням Закон України "Про ратифікацію
Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 року"
від 24 грудня 1999 року N 1350-XIV ( 1350-14 ), підписаний і
оприлюднений згідно з чинними на той час положеннями статті 7
Закону України "Про міжнародні договори України" ( 3767-12 ) від
22 грудня 1993 року Головою Верховної Ради України, був визнаний
таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ). Цим же
Рішенням положення частини першої статті 7 названого Закону
також визнано неконституційними.
Оскільки Закон України "Про ратифікацію Протоколу N 6 до
Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який
стосується скасування смертної кари, 1983 року" ( 1484-14 )
підписаний і оприлюднений відповідно до положень частини першої
статті 7 Закону України "Про міжнародні договори України"
( 3767-12 ), а не відповідно до положень статті 94 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), суб'єкт права на конституційне подання
порушує клопотання про визнання Закону України "Про ратифікацію
Протоколу N 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод
людини, який стосується скасування смертної кари, 1983 року"
( 1484-14 ) неконституційним.
У процесі попередньої підготовки справи до розгляду
з'ясувалося, що оспорюваний Закон підписаний
Президентом України, про що є офіційне повідомлення. Отже,
аргументи народних депутатів України про невідповідність Закону
статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ) відпали.
Аргументуючи невідповідність Закону України "Про ратифікацію
Протоколу N 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод
людини, який стосується скасування смертної кари, 1983 року"
( 1484-14 ) Конституції України ( 254к/96-ВР ), народні депутати
України посилаються також на порушення частини третьої статті 84
Конституції України, відповідно до якої голосування на засіданнях
Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України
особисто, та статті 91 Конституції України, згідно з якою Верховна
Рада України приймає закони більшістю від її конституційного
складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Це
порушення, як вважають народні депутати України, полягає в тому,
що "голосування за деяких народних депутатів України здійснено
іншими особами" та "за його прийняття проголосувало менше народних
депутатів України", ніж "більшість від конституційного складу".
Підтвердженням цьому, на думку народних депутатів України, є
те, що деякі з народних депутатів, які за даними результатів
голосування брали у ньому участь, у момент голосування перебували
за межами України. Проте достовірно встановлених компетентними
державними органами фактів відсутності таких народних депутатів
України у сесійній залі в момент голосування в конституційному
поданні не наведено. Встановлення ж фактичних обставин справи до
повноважень Конституційного Суду України не належить, про що
неодноразово було відмічено в його ухвалах (N 43-у/2000 від
22 червня 2000 року, N 47-у/2001 від 27 грудня 2001 року,
N 1-у/2002 ( v001u710-02 ) від 14 березня 2002 року).
Не дістало підтвердження в матеріалах справи також посилання
народних депутатів України на порушення частини першої статті 93
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Суб'єкт права на конституційне подання, аргументуючи
неконституційність зазначеного Закону, посилається також на те, що
під час його розгляду та ухвалення було порушено деякі положення
Регламенту Верховної Ради України ( 129а/94-ВР, 129б/94-ВР ).
Однак згідно зі статтею 152 Конституції України ( 254к/96-ВР )
Конституційний Суд України перевіряє закони та інші правові акти
на предмет відповідності встановленій Конституцією України, а не
Регламентом Верховної Ради України, процедурі їх розгляду,
ухвалення або набуття ними чинності. Отже, подання народних
депутатів України у цій частині також є необгрунтованим.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 13, 45, 50 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
у х в а л и в:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі
за конституційним поданням 56 народних, депутатів України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) Закону України "Про ратифікацію Протоколу N 6
до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який
стосується скасування смертної кари, 1983 року" від 22 лютого
2000 року N 1484-111 ( 1484-14 ) на підставі пункту 2 статті 45
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд
України".
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може
бути оскарженою.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
