ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
29.09.2005 Справа N 3.2.-2005
Голові Вищого господарськогосуду України
Притиці Д.М.
Матеріали господарських справ свідчать про неоднозначність
судової практики щодо застосування господарськими судами України
положень Угоди від 15 січня 1993 р. про взаємне визнання прав та
регулювання відносин власності ( 643_037 ) (далі - Угода від
15 січня 1993 р.), яка укладена між Україною і Російською
Федерацією та регулює відносини власності на об'єкти виробничого і
соціального призначення, розташовані на території України та
Росії, що були створені (збудовані) за часів існування СРСР.
З метою забезпечення єдності судової практики господарським
судам слід враховувати таке.
Відповідно до ст. 19 Угоди від 15 січня 1993 р. ( 643_037 )
вона набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами.
Україна ратифікувала Угоду від 15 січня 1993 р. Постановою
Верховної Ради України N 3313-XII ( 3313-12 ) від 22 червня
1993 р. Російська Федерація до цього часу зазначену Угоду не
ратифікувала.
На підставі розпорядження Президента Російської Федерації
N 723-рп від 8 листопада 1993 р. "Про регулювання відносин
власності з державами - учасницями Співдружності Незалежних
Держав", російська сторона запропонувала тимчасово застосовувати
положення вказаної Угоди ( 643_037 ) у відносинах між Україною та
Російською Федерацією.
Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15 січня
1993 р. ( 643_037 ) досягнута шляхом обміну нотами Міністерства
закордонних справ Російської Федерації N 331 н/усс від
24 листопада 1993 р. та Міністерства закордонних справ України
N ДПУ/17 від 11 січня 1994 р.
Відповідно до положень Віденської конвенції про право
міжнародних договорів 1969 р. ( 995_118 ) початком тимчасового
застосування Угоди від 15 січня 1993 р. ( 643_037 ) слід вважати
дату зазначеної ноти Міністерства закордонних справ України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства,
установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на
території України" ( 1540-12 ) від 10 вересня 1991 р. та ст. 1
Угоди від 15 січня 1993 р. ( 643_037 ) майно та фінансові ресурси
підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного
підпорядкування, розташованих на території України, є державною
власністю України.
Положення ст. 4 Угоди від 15 січня 1993 р. ( 643_037 ) не
визнають право власності Сторін на об'єкти соціального
призначення, а лише дають можливість Сторонам підтвердити своє
право власності.
Статтями 2 і 4 Угоди від 15 січня 1993 р. ( 643_037 )
передбачено порядок проведення робіт з документами щодо визнання
прав власності Російської Федерації на об'єкти, розташовані на
території України, і прав власності України на об'єкти,
розташовані на території Російської Федерації.
Відповідно до Угоди від 15 січня 1993 р. ( 643_037 )
Стороною, за якою може бути визнано право власності на спірний
об'єкт, є держава Україна або Російська Федерація.
Рішення про визнання права власності оформлюється Протоколами
між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном
Сторін.
