ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
22.12.2006 N 9
Про практику застосування судами цивільногопроцесуального законодавства при розгляді
заяв про забезпечення позову
{ Із змінами, внесеними згідно з ПостановоюВерховного Суду
N 2 ( v0002700-09 ) від 12.06.2009 }
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які
гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних
вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного
законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є
необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які
полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді
й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та
інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З метою однакового й правильного застосування чинного
законодавства щодо забезпечення позову Пленум Верховного Суду
України постановляє дати судам такі роз'яснення:
1. Звернути увагу судів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК)
єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у
формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у
справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду
справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку,
передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК ( 1618-15 ), якщо невжиття заходів
забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання
рішення суду.
2. Вирішуючи питання щодо застосування певного виду
забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у
ч. 1 ст. 152 ЦПК ( 1618-15 ) перелік видів такого забезпечення не
є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути
застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень,
установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати
позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали
законної сили. Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови
можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які
регулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст. 53 Закону
України від 23 грудня 1993 р. N 3792-XII ( 3792-12 ) в редакції
Закону від 11 липня 2001 р. N 2627-III ( 2627-14 ), з наступними
змінами) "Про авторське право і суміжні права".
3. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК ( 1618-15 ) позов майнового
характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на
майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у
нього або в інших осіб. На підставі цього пункту з метою забезпечити виконання
судового рішення в майбутньому можна накласти арешт також на
випущені у будь-якій формі акції, що належать відповідачеві і
знаходяться у нього або в інших осіб, оскільки такий арешт не
зупиняє та не обмежує інші права учасників товариства, у тому
числі право на участь в управлінні останнім, на одержання
інформації про його діяльність і дивідендів.
4. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх
вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно
виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення
виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати
обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також
відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати
особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати,
що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності
юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і
зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до
уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких
можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних
заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта
користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до
незворотних наслідків.
5. При розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення
загальних зборів господарського товариства, судам необхідно
враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на
участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі
не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення
та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника
процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які
пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських
товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори
товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у
них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення
зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного
тощо). У справах про захист трудових чи корпоративних прав не
допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про
звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших
осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх
попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично
ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.
6. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована
реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про
забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у
разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими
обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться
необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд
відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК ( 1618-15 ) вправі покласти на
позивача обов'язок внести на депозитний рахунок суду заставу,
достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову
(проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За
змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову
та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що
остання звертається до виконання негайно після внесення предмета
застави у повному розмірі. Якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою
прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до
суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява
має бути у будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якої
вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його
забезпечення здійснюється лише за рахунок цієї особи.
7. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії
розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного
провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної
інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. Оскільки, на
відміну від ч. 3 ст. 151, п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК ( 1618-15 ),
у гл. 2 розд. V цього Кодексу не передбачено забезпечення позову
на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної
заяви її повертають заявникові. Питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або
суд у судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) в
день надходження заяви. Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку,
визначеному ст. 209 ЦПК ( 1618-15 ), і повинна включати
мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд
(суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що
невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи
зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться
посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
8. Згідно зі ст. 154 ЦПК ( 1618-15 ) суд за заявою однієї зі
сторін і зважаючи на пояснення другої сторони вправі допустити
заміну одного виду забезпечення позову іншим. Відповідну заяву
необхідно розглядати в судовому засіданні з повідомленням осіб,
які беруть участь у справі. При цьому слід мати на увазі, що
замінити спосіб забезпечення позову за заявою відповідача можна
тільки за згодою позивача, за винятком випадку, коли відповідач
згідно з ч. 2 ст. 154 ЦПК із дозволу суду замість допущеного виду
забезпечення позову про стягнення грошових коштів внесе на
депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.
9. Звернути увагу судів на те, що відповідно до частин 9, 10
ст. 153 ЦПК ( 1618-15 ) ухвала про забезпечення позову виконується
негайно, а її оскарження, на відміну від ухвали про скасування
цього забезпечення, не зупиняє її виконання, а також не
перешкоджає подальшому розгляду справи. Для забезпечення виконання цих норм як спеціальних, на
відміну від загальної - ст. 296 ЦПК ( 1618-15 ), та розгляду
справи в установлені строки необхідно в разі оскарження ухвали про
забезпечення позову направляти суду апеляційної інстанції виділені
відповідні матеріали (копії позовної заяви й заяви про
забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів
про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів до
подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після розгляду
скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до
матеріалів цивільної справи. За змістом ст. 293 ЦПК ( 1618-15 ) окремо від рішення суду в
апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої
інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, а також
про його скасування, проте ухвали про відмову у забезпеченні
позову оскарженню не підлягають. Оскільки ухвала про забезпечення позову або про його
скасування не перешкоджає подальшому провадженню у справі, ця
ухвала відповідно до ч. 1 ст. 324 ЦПК ( 1618-15 ) у касаційному
порядку оскаржена бути не може.
10. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і
діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи
по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі
скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу
його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні
позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що
зумовили його застосування.
11. Суди апеляційної інстанції при розгляді цивільних справ
мають перевіряти дотримання судами процесуального законодавства
щодо забезпечення позову та у випадках і в порядку, встановлених
ст. 211 ЦПК ( 1618-15 ), відповідно до ст. 320 зазначеного Кодексу
реагувати на допущені судами помилки шляхом постановлення окремих
ухвал.
{ Пункт 12 втратив чинність на підставі Постанови Верховного
Суду N 2 ( v0002700-09 ) від 12.06.2009 }
Голова
Верховного Суду України В.В.Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України Ю.Л.Сенін
