судді Конституційного Суду України Кампа В.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі)
У Рішенні від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 (далі - Рішення) Конституційний Суд України дав тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України. У цій справі Конституційний Суд України, на мою думку, припустився помилкових методологічних підходів, які призвели до деяких хибних правових позицій. У зв'язку з цим на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Рішення.
1. Зміст конституційного подання Президента України від 26 січня 2007 року зводиться, зокрема, до необхідності з'ясування Конституційним Судом України питання, чи можливе прийняття народом України на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою нової (нової редакції) Конституції України.
У словосполученні "нова (нова редакція) Конституції України" йдеться про нову Конституцію України в сенсі її нової редакції. Інакше кажучи, словосполучення "нова редакція" є уточненням слова "нова" (Конституція України). Згідно з Великим тлумачним словником української мови уточнення - це поправка, пояснення, доповнення, внесені з метою надання більшої точності чому-небудь.
Саме з цих методологічних позицій Конституційний Суд України підійшов до розуміння вжитого в конституційному поданні словосполучення "нова (нова редакція) Конституції України".
2. У конституційному праві України виділяють такі види конституцієдавчих референдумів: установчий та конституційний. Вважається, що прийняття нової Конституції України здійснюється на установчому референдумі, а нової редакції - на конституційному. Але обидва види референдумів базуються на одній і тій же основі - виключному праві народу визначати і змінювати конституційний лад (стаття 5 Конституції України), тобто реалізовувати установчу владу. Це підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), в якому роз'яснено, що "Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу" (пункт 2 мотивувальної частини).
3. Прийняття нової редакції Конституції України на конституційному референдумі може здійснюватися як за парламентською (президентською) конституційною ініціативою (стаття 156 Конституції України), так і за народною конституційною ініціативою (частина друга статті 72 Конституції України). Тобто в обох випадках вирішальне слово щодо нової редакції Конституції України належить Українському народу.
4. Конституційний Суд України визначає прийняття нової редакції Конституції України як вияв установчої влади народу. Але при цьому застосовує до народної конституційної ініціативи на всеукраїнському референдумі вимоги, які сформулював стосовно ухвалення на всеукраїнському установчому референдумі за народною ініціативою нової Конституції України (Рішення від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою). Тобто Конституційний Суд України застосовує до конституційного референдуму вимоги, сформульовані ним для установчого референдуму.
5. Викладена в Рішенні від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 правова позиція Конституційного Суду України полягає в тому, що процес прийняття нової Конституції України повинен проходити у два етапи: 1) цей процес може бути започаткований лише після з'ясування волі Українського народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України, тобто потрібен консультативний референдум; 2) на другому етапі має бути проведений імперативний референдум щодо проекту нової Конституції України.
Однак застосування до конституційного референдуму за народною ініціативою вимоги щодо обов'язкового попереднього з'ясування волі народу, тобто вимоги, яка стосується прийняття нової Конституції України, не ґрунтується на конституційних приписах та правових позиціях Конституційного Суду України. Стаття 156 Конституції України, визначаючи вимоги до проведення конституційного референдуму за парламентською чи президентською конституційною ініціативою, не містить вимог щодо проведення двох референдумів. Всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою також не повинен проводитися двічі, оскільки цей референдум і референдум за парламентською (президентською) конституційною ініціативою є юридично рівноцінними.
Проведення двох референдумів для прийняття нової редакції Конституції України за народною конституційною ініціативою призводить до виникнення додаткових матеріальних, часових витрат громадян тощо. Рішенням Конституційний Суд України певною мірою обмежив зміст і обсяг права народу на всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою. Вважаю, що порядок затвердження нової редакції Конституції України на цьому референдумі має бути аналогічним тому, який передбачено для всеукраїнського конституційного референдуму за парламентською (президентською) ініціативою (стаття 156 Конституції України).
6. На мій погляд, Конституційний Суд України у Рішенні виходить з хибної методологічної ідеї про протилежність народної і парламентської (президентської) конституційної ініціативи. Дійсно, такою була практика в 1996, 2000 та 2004 роках, коли конституційна реформа використовувалася одними політичними силами для боротьби з іншими політичними силами. Натомість Конституційний Суд України повинен формувати свої правові позиції виходячи з методології досягнення суспільного консенсусу, в основі якого - ідея народного суверенітету. Це означає, що саме народ є інструментом суспільного консенсусу, який полягає у досягненні громадянської злагоди з найважливіших питань суспільно-політичного і правового життя. Народ є арбітром у конфліктах між органами державної влади, які виступають інструментами політичних інтересів та досягнення політичних компромісів. Тому неприпустимим є обмеження права народу забезпечувати суспільний консенсус у процесі прийняття нової редакції Конституції України та надання переваги у цьому процесі ініціативам органів державної влади, які, в кращому випадку, можуть досягти політичного компромісу.
7. Процедура ухвалення нової редакції Конституції України на всеукраїнському конституційному референдумі за народною ініціативою вимагає збалансованої діяльності Президента України, Верховної Ради України, Центральної виборчої комісії та інших органів державної влади. Контроль за додержанням зазначених принципів у проекті нової редакції Конституції України по праву належить Конституційному Суду України.
Участь громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших суб'єктів референдного процесу в організації та проведенні всеукраїнського конституційного референдуму за народною ініціативою визначається законом. У Рішенні правильно акцентовано на тому, що порядок проведення всеукраїнського конституційного референдуму за народною ініціативою має бути визначений Конституцією і законами України. Вважаю, що врегулювання порядку участі зазначених суб'єктів у конституційному процесі також є обов'язком законодавця.
1. У Рішенні не розмежовано процедуру проведення всеукраїнського установчого та конституційного референдуму за народною ініціативою. Це призвело до необґрунтованого розширення вимог щодо ухвалення нової редакції Конституції України на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою, що в свою чергу звузило зміст і обсяг права народу на цей референдум.
2. Всеукраїнський референдум за народною конституційною ініціативою необхідно розглядати як тотожне поняття всеукраїнському референдуму за парламентською (президентською) конституційною ініціативою з усіма юридичними наслідками, що випливають.
3. У Рішенні допущено протиставлення народної та парламентської (президентської) конституційної ініціативи, що фактично означає визнання нерівності цих ініціатив та перевагу парламентської (президентської) ініціативи над народною конституційною ініціативою.
Таким чином, через помилкові методологічні підходи Рішення містить деякі правові хиби, які можуть негативно вплинути на реалізацію права народу на всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою.
