ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ
Відповідно до статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
статей 13 та 40 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) звертаюсь до Конституційного Суду України для
вирішення питання щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) пункту 13 статті 4 розділу I
Закону України від 25 грудня 2008 року N 799-VI ( 799-17 ) "Про
внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу
світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення",
опублікованого в газеті "Урядовий кур'єр" від 6 січня 2009 року
N 3.
Пунктом 13 статті 4 розділу I Закону ( 799-17 ) внесено зміну
до статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ), за якою
частину третю після слів "поважних причин" доповнено словами "або
за угодою сторін". Відповідно до цієї зміни допомога по безробіттю
особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним
бажанням без поважних причин або за угодою сторін,
виплачуватиметься з 91-го календарного дня. Датою набрання Законом
( 799-17 ) чинності визначено день його опублікування.
За редакцією частини третьої статті 23 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ), яка діяла до набрання чинності Законом
України від 25 грудня 2008 року N 799-VI ( 799-17 ) "Про внесення
змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової
фінансової кризи на сферу зайнятості населення", допомога по
безробіттю починала виплачуватися з 91-го календарного дня лише
особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним
бажанням без поважних причин. Водночас особам, які звільнилися з
останнього місця роботи за угодою сторін, допомога по безробіттю
виплачувалася з 8-го дня після реєстрації їх в установленому
порядку в державній службі зайнятості (частина третя статті 22
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття") ( 1533-14 ).
Порівняння цих двох редакцій свідчить про те, що Законом
України від 25 грудня 2008 року N 799-VI ( 799-17 ) "Про внесення
змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової
фінансової кризи на сферу зайнятості населення" було розширено
перелік осіб, яким допомога по безробіттю має виплачуватися з
91-го календарного дня шляхом включення до такого переліку осіб,
які звільнилися з останнього місця роботи за угодою сторін, і
відповідно скорочено категорії осіб, яким допомога по безробіттю
виплачувалася з 8-го дня після реєстрації їх у встановленому
порядку в державній службі зайнятості.
Виходячи з викладеного, слід дійти висновку, що законодавець,
здійснивши в такий спосіб розширення кола осіб, яким допомога по
безробіттю має виплачуватися з 91-го календарного дня, звузив
зміст права громадян, які звільнилися з останнього місця роботи за
угодою сторін, на одержання допомоги по безробіттю в перші три
місяці періоду, що триває після розірвання трудового договору
(контракту) за угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України
( 254к/96-ВР ) при прийнятті нових законів або внесенні змін до
чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих
прав і свобод.
З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від
22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ) у справі про
постійне користування земельними ділянками визначив, що звуження
змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному
розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є
умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для
задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини -
це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками
можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є
однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з
яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути
порушена.
Статтею 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначено, що
громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх, зокрема, в разі безробіття з незалежних від них
обставин (частина перша) ( 254к/96-ВР ); це право гарантується
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а
також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (частина
друга) ( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 лютого 2002 року
N 3-рп ( v003p710-02 ) у справі про електроенергетику зазначив, що
Конституція України ( 254к/96-ВР ) надає можливість урегулювання
певних суспільних відносин на рівні законів, які конкретизують
закріплені в Основному Законі України ( 254к/96-ВР ) положення.
Законом ( 1533-14 ), в якому конкретизовано право громадян на
соціальний захист, зокрема, в разі безробіття з незалежних від них
обставин, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ).
Цей Закон ( 1533-14 ) розглядає загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття як систему прав,
обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на
випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та
надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду
загальнообов'язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття. При цьому Закон України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) визначає, що надання державних гарантій
реалізації застрахованими особами своїх прав є одним із принципів,
на яких здійснюється страхування на випадок безробіття (абзац
другий статті 2 Закону) ( 1533-14 ), а держава є гарантом
забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних
соціальних послуг (частина друга статті 8 Закону) ( 1533-14 ).
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава
окремими законами України встановила певні соціальні пільги,
компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на
соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а
тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті
19, частини першої статті 68 Конституції України ( 254к/96-ВР )
вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися
органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими
особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо
окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип
довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення
принципів соціальної, правової держави (Рішення Конституційного
Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп ( v0a6p710-07 ) у справі
про соціальні гарантії громадян).
За цих обставин позбавлення осіб, які звільнилися з
останнього місця роботи за угодою сторін, права на одержання
допомоги по безробіттю перші 90 календарних днів після такого
звільнення, є не чим іншим як обмеженням під час призначення
допомоги по безробіттю їх права на одержання матеріального
забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих
осіб обставин, що не відповідає статті 22 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Виходячи з викладеного, прошу Конституційний Суд України
визнати таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР )
(є неконституційним), пункт 13 статті 4 розділу I Закону України
"Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу
світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення"
( 799-17 ).
Зважаючи на соціальну складову порушеного питання та ситуацію
на ринку праці, що складається внаслідок впливу фінансової кризи,
прошу Конституційний Суд України відповідно до частини другої
статті 57 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) визнати це конституційне подання невідкладним.
Брати участь у конституційному провадженні за цим поданням
уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України -
Представника Президента України у Конституційному Суді України
М. Ставнійчук.
Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 9 лютого 2009 року
{ Джерело - Офіційне Інтернет-представництво Президента України }
Джерело:Офіційний портал ВРУ
