ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИКОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ
В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ
П О С Т А Н О В А
03.12.2008 Справа N 21-32во08
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,
Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., розглянувши у порядку
письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю "Герцог Люк" (далі -
Товариство) справу за його позовом до Фонду державного майна
України (далі - Фонд), треті особи - Міністерство промислової
політики України та Державне підприємство "Конструкторське бюро
радіозв'язку" (далі - Підприємство), про визнання дій
неправомірними, наказу - частково незаконним і зобов'язання
вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом, у
якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо прийняття
пункту 18 наказу від 25 січня 2006 року N 101 ( v0101224-06 ) про
внесення змін до наказів Фонду державного майна України (далі -
наказ N 101), зазначений наказ у цій частині - незаконним і
зобов'язати відповідача виключити з наказу згаданий пункт.
Господарський суд м. Києва постановою від 23 листопада
2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного
господарського суду від 13 березня 2007 року, позовні вимоги
задовольнив частково - визнав незаконним і скасував пункт 18
наказу N 101 ( v0101224-06 ), а в задоволенні решти позовних вимог
відмовив.
Вищий адміністративний суд України 27 листопада 2007 року
зазначені судові рішення скасував і постановив нове, яким відмовив
у задоволенні позову.
У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови
Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати
цю постанову і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної
інстанцій. На обґрунтування скарги воно послалося на неоднакове
порівняно з іншими справами застосування судом касаційної
інстанції одних і тих самих норм права: частини 2 статті 5,
частини 3 статті 12 Закону України від 4 березня 1992 року
N 2163-XII ( 2163-12 ) "Про приватизацію державного майна" (далі -
Закон N 2163-XII), абзацу 2 частини 5 статті 7 Закону України
від 6 березня 1992 року N 2171-XII ( 2171-12 ) "Про приватизацію
невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - Закон
N 2171-XII).
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи,
колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Судами встановлено, що на підставі заяви Товариства як
орендаря частини належного Підприємству майна Фонд своїм наказом
від 21 квітня 2004 року N 806 ( v0806224-04 ) "Про перелік
об'єктів, що підлягають приватизації" (далі - наказ N 806) відніс
це майно до переліку об'єктів державної власності групи А, які
підлягають приватизації шляхом викупу. 25 січня 2006 року Фонд
видав наказ N 101 ( v0101224-06 ), відповідно до пункту 18 якого
на часткову зміну наказу N 806 ( v0806224-04 ) виключив із
зазначеного переліку групу будівель і споруд дослідного полігону,
що перебуває на балансі Підприємства та орендується Товариством.
Ці дії Фонду та безпосередньо пункт 18 наказу N 101
( v0101224-06 ) і були оскаржені Товариством у суд.
Задовольняючи частково вимоги Товариства, суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що у зв'язку з виданням
Фондом наказу N 806 ( v0806224-04 ) Товариство набуло права на
приватизацію орендованого ним майна і позбавити його цього права
можна лише в порядку та з підстав, установлених законом. Оскільки
зазначені Фондом обставини не передбачені в законі як підстави для
відмови у приватизації, суди задовольнили адміністративний позов
Товариства в частині визнання дій Фонду неправомірними, а пункту
18 наказу N 101 ( v0101224-06 ) - незаконним.
Касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та
апеляційної інстанцій і постановляючи нове - про відмову в
задоволенні позову, виходив із того, що постановою Кабінету
Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1734 ( 1734-2004-п )
"Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне
значення для економіки і безпеки держави" Підприємство включено до
зазначеного переліку і це було достатньою підставою як для
віднесення його до об'єктів загальнодержавного значення, так і для
внесення до наказу N 806 ( v0806224-04 ) змін у частині
приватизації майна Підприємства.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України погоджується з висновком судів першої та
апеляційної інстанцій про те, що у зв'язку із прийняттям Фондом
рішення (у формі наказу N 806) ( v0806224-04 ) про включення
об'єкта приватизації до одного з переліків, передбачених у частині
1 статті 7 Закону N 2171-XII ( 2171-12 ), Підприємство набуло
права на приватизацію згаданого вище майна у визначеному законом
порядку. Відмова в подальшій реалізації такого права жорстко
обмежена підставами, зазначеними в абзаці 2 частини 5 тієї самої
статті. Аналогічно регламентовано підстави відмови у приватизації
і в частині 3 статті 12 Закону N 2163-XII ( 2163-12 ). Частиною 2
статті 5 цього Закону ( 2163-12 ) передбачено, що приватизації не
підлягають об'єкти, які мають загальнодержавне значення, а також
казенні підприємства.
На підставі викладеного колегія суддів уважає, що дискреційні
функції Фонду як органу влади щодо відмови у приватизації
державного майна на етапі, коли рішення про останню вже прийнято,
досить жорстко обмежені в законодавчому порядку. Віднесення
підприємства, частина майна якого раніше визначена до
приватизації, до числа підприємств, що мають стратегічне значення
для економіки і безпеки держави, на підставі підзаконного акта -
постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року
N 1734 ( 1734-2004-п ) - не належить до передбачених законом
підстав відмови у приватизації.
Оскільки в законі дано визначення терміна "об'єкти, що мають
загальнодержавне значення" (частина 2 статті 5 Закону N 2163-XII)
( 2163-12 ), ототожнення його судом касаційної інстанції з
терміном "підприємства, які мають стратегічне значення для
економіки і безпеки держави" є безпідставним.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що
згадані вище норми права касаційним судом застосовані неправильно,
у зв'язку із чим постанова цього суду підлягає скасуванню, а
безпідставно скасовані рішення судів першої та апеляційної
інстанцій - залишенню в силі на підставі частини 2 статті 243
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів Судової
палати в адміністративних справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Герцог Люк"
задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від
27 листопада 2007 року ( n0021760-07 ) скасувати.
Постанову господарського суду м. Києва від 23 листопада
2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду
від 13 березня 2007 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Головуючий В.В.Кривенко
Судді: М.Б.ГусакВ.Л.Маринченко
П.В.Панталієнко
І.Л.Самсін
О.О.Терлецький
Ю.Г.Тітов
