судді Конституційного Суду України Ткачука П.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного у частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету)
На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного у частині третій цієї статті (далі - Рішення).
На наш погляд, Конституційний Суд України (далі - Суд) не повністю з'ясував суть положень статті 95 Основного Закону України щодо збалансованості бюджету України, а відтак не дав чіткого розуміння цього принципу. Почасти причиною тут є спроба розкрити поняття збалансованості бюджету України крізь призму положень частини другої статті 46 Конституції України (державні гарантії права на соціальний захист).
Положення частини третьої статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету України" Суд, за такої схеми тлумачення, розуміє як:
- намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків дотримуватися рівномірного співвідношення між ними;
- намагання держави при прийнятті інших законів та нормативних актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними;
- обов'язок держави на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Що стосується розуміння Судом збалансованості бюджету України як намагання дотримуватися рівномірного співвідношення між витратами з бюджету і обсягами надходжень до нього, то тут заперечень немає. Однак Суд безпідставно до поняття збалансованості бюджету відніс прийняття законів та інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету. Адже частина друга статті 95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків. Ця конституційна норма апріорі не надає юридичної сили законам чи іншим нормативно-правовим актам, якими в обхід закону про Державний бюджет України прагнули б визначати будь-які видатки з бюджету. Натомість балансування бюджету у разі його профіциту чи дефіциту здійснюється шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України на підставі і за умов, визначених статтями 52, 53, 54 Бюджетного кодексу України.
Не є ознакою (умовою) збалансованості бюджету і обов'язок держави "на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя". Ці засади є не що інше, як принципи бюджетної системи, тобто системи розподілу національного багатства. Крім того, справедливість є моральною, а не економічною категорією і характеризується певною невизначеністю, а тому не може бути критерієм збалансованості державного бюджету. Доходи і видатки державного бюджету мають бути збалансованими за умови як справедливого, так і несправедливого розподілу суспільного багатства.
Можна зробити висновок, що тлумачення принципу збалансованості державного бюджету крізь призму державних гарантій права на соціальний захист (частина друга статті 46 Конституції України) і принципу бюджетної системи справедливості і неупередженості виявилося невдалим. У результаті суть збалансованості державного бюджету залишилася нез'ясованою, а надане розуміння не відповідає конституційно-правовій природі цього принципу.
На наш погляд, частину третю статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету" слід розуміти як зумовлену соціально-економічною суттю держави потребу при затвердженні Державного бюджету України чи внесенні змін до нього дотримуватися відповідності обсягів його доходів обсягам його видатків. При цьому допустиме відхилення в рівності обсягів доходів і видатків. Відхилення в бік перевищення видатків над доходами (дефіцит бюджету), щодо його розмірів і джерел покриття, має визначатися виключно законом і бути таким, що не несе загрозу державному суверенітету і економічній безпеці України.
Суд, відповідаючи на запитання суб'єкта права на конституційне подання, чи передбачають положення частин другої, третьої статті 95 Конституції України щодо виключності визначення законом про Державний бюджет України будь-яких видатків держави і прагнення до збалансованості бюджету можливість зупинення дії чи скасування норм законів, що встановлюють окремі види пільг, компенсацій та гарантій для громадян, мав також застосувати статтю 22 Конституції України, яка містить основоположні приписи, що не допускають звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод ні при прийнятті закону про державний бюджет, ні при прийнятті інших законів, внесенні до них змін чи зупиненні їх дії.
