І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н ЯКОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням громадянинаСлободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення
положення пункту 12 частини першої статті 293
Цивільного процесуального кодексу України
у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України
м. Київ Справа N 1-43/2010
8 липня 2010 року
N 18-рп/2010
Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Винокурова Сергія Маркіяновича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Стецюка Петра Богдановича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича - доповідача,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного
тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) у
взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті
129 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне звернення громадянина Слободянюка Івана
Івановича.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
неоднозначного застосування судами України положення пункту 12
частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ).
Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І. та розглянувши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Громадянин Слободянюк І.І. звернувся до Конституційного
Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення
пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального
кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК України) стосовно
можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції
щодо роз'яснення рішення суду, а також про відмову в роз'ясненні
рішення суду у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини
третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ). На його
думку, в одних випадках суди України розглядали в апеляційному
порядку скарги на ухвали про відмову в роз'ясненні рішення, а в
інших - відмовляли у прийнятті до розгляду таких скарг.
На підтвердження неоднозначного застосування пункту 12
частини першої статті 293 ЦПК України ( 1618-15 ) суб'єкт права на
конституційне звернення посилається на ухвалу Дарницького
районного суду міста Києва від 26 березня 2008 року, якою
відмовлено в роз'ясненні рішення суду і в резолютивній частині
якої зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає, та на ухвалу
колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного
суду міста Києва від 24 квітня 2008 року, у якій визначено, що
названою нормою не передбачена можливість подання скарги на ухвалу
про відмову в роз'ясненні рішення суду. Проте Оболонський районний
суд міста Києва ухвалою від 28 вересня 2007 року та Шевченківський
районний суд міста Києва ухвалою від 6 липня 2009 року,
відмовляючи в задоволенні заяв про роз'яснення рішень судів,
вказали на можливість оскарження цих ухвал в апеляційному порядку.
З ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня
2007 року також вбачається, що її було прийнято саме за
результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу Київського
районного суду міста Сімферополя від 6 лютого 2007 року про
відмову у роз'ясненні рішення суду.
Така невизначеність, як стверджує автор клопотання, призвела
до порушення його конституційних прав і свобод. Необґрунтована
відмова у роз'ясненні незрозумілих положень судового рішення, яке
набрало законної сили, фактично унеможливлює його виконання.
2. Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ЦПК України ( 1618-15 ),
Конституційний Суд України дійшов таких висновків.
2.1. Основний Закон України ( 254к/96-ВР ) встановлює, що
права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави, головним обов'язком якої є їх
утвердження і забезпечення (частина друга статті 3)
( 254к/96-ВР ); права і свободи людини і громадянина захищаються
судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга
статті 55) ( 254к/96-ВР ).
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено
також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції,
оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення
порушених прав людини і громадянина. Отже, право на апеляційне
оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті
55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) є складовою права кожного на звернення до суду
будь-якої інстанції відповідно до закону.
Забезпечення державою апеляційного оскарження судових актів
згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) є однією з основних засад судочинства. Це
конституційне положення реалізовано в главі 1 розділу V ЦПК
України ( 1618-15 ), у якій врегульовано питання апеляційного
оскарження судових рішень і ухвал. Зокрема, у статті 293 ЦПК
України ( 1618-15 ) наведено перелік ухвал суду першої інстанції,
які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від
рішення суду.
Конституційний Суд України вже аналізував положення статті
293 ЦПК України ( 1618-15 ) у взаємозв'язку з пунктом 8 частини
третьої статті 129 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) і
висловлював правову позицію щодо можливості апеляційного
оскарження ухвал суду, якщо закон не містить прямої заборони на
таке оскарження (абзаци п'ятий, сьомий підпункту 3.2 пункту 3
мотивувальної частини Рішення від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010
( v003p710-10 ), абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2
мотивувальної частини Рішення від 28 квітня 2010 року
N 12-рп/2010) ( v012p710-10 ).
2.2. У частині першій статті 221 ЦПК України ( 1618-15 )
передбачено таку процесуальну дію, як роз'яснення рішення суду,
якщо його зміст є незрозумілим для осіб, які брали участь у
справі, або для державного виконавця. Суд за їхньою заявою,
поданою з дотриманням умов, що вказані в частині другій цієї
статті ( 1618-15 ), здійснює таке роз'яснення, постановляючи
відповідну ухвалу.
Особливістю ухвали про роз'яснення рішення суду або про
відмову в роз'ясненні рішення суду є те, що суд може постановити
її в будь-який час до настання обмежень, визначених у частині
другій статті 221 ЦПК України ( 1618-15 ), зокрема після набуття
ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали
разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно.
Можливість апеляційного оскарження ухвал суду стосовно процедур
реалізації права, передбаченого статтею 221 ЦПК України
( 1618-15 ), у пункті 12 частини першої статті 293 ЦПК України
( 1618-15 ) визначено без будь-яких обмежень.
Конституційний Суд України в Рішенні від 25 грудня 1997 року
N 9-зп ( v009p710-97 ) у справі за зверненням жителів міста Жовті
Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо мають
місце ущемлення прав і свобод громадян, інакше це було б
порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64
Конституції України ( 254к/96-ВР ) не може бути обмежене.
Виходячи з викладеного Конституційний Суд України вважає, що
апеляційному оскарженню підлягають як ухвали про роз'яснення
рішення суду, так і ухвали про відмову в його роз'ясненні. Відмова
у реалізації такої можливості може призвести до порушення
конституційних засад судочинства - рівність усіх учасників
судового процесу перед законом і судом, забезпечення апеляційного
оскарження рішення суду (пункти 2, 8 частини третьої статті 129
Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 67, 69, 94, 95
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 12
частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ) стосовно можливості апеляційного оскарження
ухвал суду першої інстанції щодо роз'яснення рішення суду у
взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті
129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) необхідно розуміти як таке,
що передбачає право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від
рішення суду ухвали суду першої інстанції як про роз'яснення
рішення, так і про відмову в роз'ясненні рішення.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
