про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про засади державної мовної політики“
Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича - доповідача,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Маркуш Марії Андріївни,
Пасенюка Олександра Михайловича,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про засади державної мовної політики“ від 3 липня 2012 року № 5029-VI (Голос України, 2012 р., 10 серпня).
Заслухавши суддю-доповідача Запорожця М.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
1. Суб’єкт права на конституційне подання - 51 народний депутат України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), Закон України „Про засади державної мовної політики“ від 3 липня 2012 року № 5029-VI (далі - Закон) в цілому та окремі його положення.
Народні депутати України вважають, що Верховна Рада України, приймаючи Закон, не додержувалася Конституції України, законів України і не врахувала основні позиції, викладені у Висновку Венеціанської Комісії № 651/2011, а також цілі Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованої Законом України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин“ від 15 травня 2003 року № 802-IV.
Аргументуючи неконституційність Закону, автори клопотання стверджують, що його положення (зокрема абзаців другого, шостого частини першої статті 1, частин другої, третьої статті 7, частини другої статті 10, частин першої, п’ятої, шостої статті 11, частин першої, другої, третьої статті 14, частини першої статті 20) модифікують межі функціонування державної мови на території України, змінюючи тим самим конституційний лад України, зумовлюють домінування регіональної мови (мов) над державною, нівелюють статус української мови, становлять загрозу для її існування та розвитку, мають ознаки дискримінації осіб за мовним ідентифікатором, не орієнтовані на захист регіональних мов, що перебувають під загрозою зникнення, та порушують міжнародно-правові стандарти захисту основних прав і свобод людини тощо. На противагу термінології Конституції України, як вважає суб’єкт права на конституційне подання, у Законі застосовуються інші терміни та визначення.
При обґрунтуванні неконституційності Закону народні депутати України посилаються також на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 у справі про застосування української мови.
2. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі у зв’язку з прийняттям Другою колегією суддів Конституційного Суду України Ухвали від 20 березня 2013 року про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“, виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд України“ у конституційному поданні має зазначатися правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39); предметом розгляду в Конституційному Суді України може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і стверджується про неконституційність законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (частина перша статті 71).
Народні депутати України, стверджуючи про невідповідність Закону частині третій статті 5 Конституції України, висловлюють припущення, що його положення модифікують межі функціонування державної мови на території України, змінюючи тим самим конституційний лад України. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що припущення не можуть вважатися аргументами на підтвердження неконституційності правових актів чи їх окремих положень (ухвали від 13 квітня 2004 року № 32-у/2004, від 15 листопада 2007 року № 64-у/2007, від 27 січня 2010 року № 2-у/2010, від 30 червня 2011 року № 21-у/2011). Не може розглядатися як правове обґрунтування неконституційності Закону й посилання авторів клопотання на його невідповідність основним цілям Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та на неврахування Верховною Радою України позицій, викладених у Висновку Венеціанської Комісії № 651/2011.
Наведений в конституційному поданні аналіз положень Закону, зокрема абзаців другого, шостого частини першої статті 1, частин другої, третьої статті 7, частини другої статті 10, частин першої, п’ятої, шостої статті 11, частин першої, другої, третьої статті 14, частини першої статті 20, в культурологічному, історичному і статистичному аспектах, цитування деяких приписів Конституції України, правових позицій Конституційного Суду України, твердження про недосконалість понятійно-термінологічного апарату Закону, а також занепокоєння і припущення авторів клопотання щодо можливої дискредитації значення і статусу української мови як державної у суспільстві та стосовно домінування регіональної мови (мов) над державною не є правовим обґрунтуванням неконституційності Закону в розумінні пункту 4 частини першої статті 39, частини першої статті 71 Закону України „Про Конституційний Суд України“.
Зазначене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України „Про Конституційний Суд України“.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 153 Конституції України, статтями 39, 45, 50, 71 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про засади державної мовної політики“ від 3 липня 2012 року № 5029-VI в цілому та окремих його положень на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України „Про Конституційний Суд України“.
