Про внесення змін до статті 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо додаткових гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2020, № 23, ст.166)
Верховна Рада України постановляє:
I. Статтю 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 29, ст. 228) доповнити частинами другою - сьомою такого змісту:
"Держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров’я:
1) у разі встановлення групи інвалідності протягом одного календарного року, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), за умови, що таке захворювання пов’язане з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження - залежно від встановленої працівнику групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності, але не менше 300-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
2) у разі смерті працівника - у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Розмір та порядок здійснення страхових виплат, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.
У разі настання обставин, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується працівникові протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату.
У разі настання обставин, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується разово та в рівних частинах членам сім’ї, батькам та утриманцям померлого працівника протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату. Члени сім’ї та батьки померлого працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
У разі настання обставин, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, під час дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), медичний працівник, смерть якого настала внаслідок інфікування коронавірусною хворобою (COVID-19), прирівнюється за своїм статусом до військовослужбовця, який проходив військову службу, смерть якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби. Члени сім’ї такого працівника, його батьки та утриманці користуються усіма правами та гарантіями, передбаченими законодавством України для членів сім’ї, батьків та утриманців військовослужбовців, які проходили військову службу та смерть яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби з урахуванням положень цього Закону.
У разі залучення до боротьби з коронавірусною хворобою (COVID-19) державними і комунальними закладами охорони здоров’я студентів-медиків старших курсів (5 і 6 курс) та інтернів, допущених до роботи відповідно до вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, на таких студентів-медиків та інтернів поширюється в повному обсязі дія частин другої - шостої цієї статті".
II. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Дія цього Закону поширюється на всі випадки інфікування або смерті внаслідок інфікування коронавірусною хворобою (COVID-19) медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я, державних наукових установ та осіб, зазначених у частині сьомій статті 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", які виконували професійні обов’язки в умовах підвищеного ризику зараження коронавірусною хворобою (COVID-19), що мали місце з моменту встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
3. Кабінету Міністрів України протягом одного тижня з дня набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади актів, необхідність яких випливає із цього Закону.
