Про сек’юритизацію та облігації з покриттям
Стаття 1. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон є частиною профільного законодавства про ринки капіталу та визначає правові засади здійснення сек’юритизації активів (далі – сек’юритизація) та емісії облігацій з покриттям, вимоги до пулу сек’юритизованих активів та пулу покриття, а також особливості здійснення державного регулювання та нагляду за сек’юритизацією та емісією облігацій з покриттям.
1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
1) агент з верифікації стандартизованої сек’юритизації (далі – агент з верифікації) – юридична особа, яка отримала авторизацію на здійснення діяльності з верифікації стандартизованої сек’юритизації відповідно до статті 52 цього Закону;
2) активи забезпечення – майно, що є предметом обтяження, яким забезпечуються активи покриття;
3) активи заміщення – активи покриття, інші, ніж основні активи покриття, які відповідають вимогам цього Закону та включаються до пулу покриття з метою дотримання вимог цього Закону, встановлених до пулу покриття, у тому числі активи, з яких складається буфер ліквідності, та права вимоги за деривативними фінансовими інструментами у складі пулу покриття;
4) активи покриття – майно, включене до складу пулу покриття;
5) буфер ліквідності – частина активів заміщення у складі пулу покриття, що складається з ліквідних активів, які відповідають вимогам статті 77 цього Закону та забезпечують покриття чистого відтоку ліквідності;
6) відокремлення активів покриття – відокремлення активів покриття від іншого майна емітента шляхом їх:
а) передачі спеціалізованій платформі фінансування відповідно до положень цього Закону; або
б) внесення до реєстру активів покриття відповідно до статті 70 цього Закону без їх передачі спеціалізованій платформі фінансування;
7) відокремлення пулу сек’юритизованих активів – відокремлення фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів при здійсненні транзакції із традиційної сек’юритизації, від іншого майна оригінатора шляхом передачі таких фінансових активів спеціалізованій платформі фінансування відповідно до положень цього Закону;
8) дефолт боржника – подія, яка вважається такою, що настала за активом покриття чи іншим фінансовим активом, за наявності однієї з таких підстав:
який є банком або емітентом цінних паперів, прострочив погашення боргу за таким активом більше ніж на 30 днів;
інший, ніж банк або боржник-емітент, прострочив виконання зобов’язання за таким активом покриття чи іншим фінансовим активом більше ніж на 90 днів;
б) боржник не спроможний забезпечити в повному обсязі виконання зобов’язань у строк, установлений договором (договорами), без застосування процедури звернення стягнення на активи забезпечення (за наявності);
9) договір про передачу – договір купівлі-продажу або інший договір, відповідно до якого спеціалізованій платформі фінансування відступаються активи покриття (зокрема права вимоги за такими активами) або фінансові активи, що включаються до пулу сек’юритизованих активів;
10) договір щодо підтримки ліквідності – договір, що передбачає надання коштів та/або забезпечення, чи договір страхування, що укладається з метою забезпечення вчасного виконання зобов’язань на користь інвесторів у позиції сек’юритизації;
11) економічний інтерес – сукупність сек’юритизованих активів та/або траншів чи окремий транш у рамках відповідної транзакції із сек’юритизації, що утримується оригінатором, спонсором, первинним кредитором та/або управителем фінансовими активами у випадках, обсягах та відповідно до вимог, визначених цим Законом, з урахуванням кредитного ризику, зумовленого таким утриманням;
12) інструмент кредитного захисту – договір, укладений у рамках транзакції із синтетичної сек’юритизації між оригінатором та спеціалізованою платформою фінансування або інвестором у позицію сек’юритизації у формі забезпеченого чи незабезпеченого гарантійного зобов’язання або деривативного фінансового інструмента з метою передачі інвестору у позицію сек’юритизації кредитного ризику за одним чи кількома траншами кредитного ризику;
13) клас сек’юритизаційних цінних паперів – випуск сек’юритизаційних цінних паперів, який згідно з проспектом (рішенням про емісію) пов’язується з певним траншем кредитного ризику за відповідним пулом сек’юритизованих активів;
14) комерційні цінні папери (далі – комерційні папери) – сек’юритизаційні облігації із строком обігу до одного року;
15) кредитна обставина – визначена інструментом кредитного захисту обставина (подія), пов’язана з платоспроможністю боржника за фінансовим активом;
16) майбутній фінансовий актив – фінансовий актив, що виникне (може виникнути) у майбутньому, зокрема такий, що відповідає будь-якій з таких ознак:
а) виникнення фінансового активу залежить від настання терміну або події у майбутньому;
б) підстави виникнення фінансового активу не існує на момент вчинення правочину щодо такого фінансового активу або здійснення емісії сек’юритизаційного цінного папера;
в) особа боржника за фінансовим активом невідома на момент вчинення правочину щодо такого фінансового активу або здійснення емісії відповідного цінного папера;
17) майно забезпечення – річ, яка є предметом забезпечувального обтяження, що забезпечує виконання зобов’язань боржника за активом покриття;
18) надлишкове забезпечення – обов’язкове надлишкове забезпечення та необов’язкове надлишкове забезпечення;
19) необов’язкове надлишкове забезпечення – відсоткове вираження суми перевищення вартості активів покриття над вартістю зобов’язань, пов’язаних з облігаціями з покриттям, без урахування обов’язкового надлишкового забезпечення;
20) неплатоспроможність особи – стан, за якого особа не здатна своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов’язання перед кредиторами внаслідок настання однієї з таких подій:
а) щодо банку або іншої фінансової установи – прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку або Національним банком України відповідно рішення про:
заміну керівника та/або призначення тимчасового керівника, або запровадження тимчасової адміністрації, та/або призначення тимчасового адміністратора, та/або відсторонення керівництва, за умови що будь-яке з таких рішень має наслідком обмеження чи відтермінування можливості здійснення передачі активів або переказу коштів;
відкликання (припинення дії) ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та/або ліквідацію, за умови що будь-яке з таких рішень має наслідком обмеження або відтермінування можливості здійснення передачі активів або переказу коштів;
віднесення банку до категорії неплатоспроможних;
б) щодо іншої особи, крім зазначених у підпункті "а" цього пункту, – набрання законної сили ухвалою господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність);
21) непрацюючий фінансовий актив – фінансовий актив, що відповідає одній із таких умов:
а) фінансовий актив має ознаки високої ймовірності невиконання за ним грошового зобов’язання, визначені Національним банком України;
б) за фінансовим активом настав дефолт боржника;
в) фінансовий актив визнаний знеціненим відповідно до застосовної концептуальної основи фінансової звітності;
г) фінансовий актив, який після застосування заходів з реструктуризації був перекласифікований як працюючий, перебуває у випробувальному періоді та щодо нього застосовано додаткові заходи з реструктуризації або прострочення виконання грошового зобов’язання за ним перевищило 30 календарних днів;
22) облігації з покриттям – облігації, емітентом яких є кредитна установа (крім кредитної спілки) та які відповідають іншим критеріям, визначеним статтею 56 цього Закону;
23) обов’язкове надлишкове забезпечення – відсоткове вираження суми перевищення вартості активів покриття над вартістю зобов’язань, пов’язаних з облігаціями з покриттям, що розраховується відповідно до статті 76 цього Закону;
24) основні активи покриття – активи покриття, які відповідають вимогам цього Закону та становлять переважну частину пулу покриття і визначають його вид;
25) первинний кредитор – особа, яка уклала (як кредитор за фінансовим активом) договір або вчинила інший правочин, на підставі якого існує фінансовий актив, що включається до пулу сек’юритизованих активів;
26) позиція сек’юритизації – права та/або обов’язки особи, що виникають у рамках транзакції із сек’юритизації внаслідок прийняття такою особою кредитного ризику за одним або кількома траншами кредитного ризику, зокрема права за сек’юритизаційним цінним папером, права та/або обов’язки особи, якій передається кредитний ризик у рамках транзакції із синтетичної сек’юритизації, права та/або обов’язки кредитора (кредитодавця, позикодавця, страховика, поручителя тощо) за договором щодо підтримки ліквідності.
Не є позицією сек’юритизації права та обов’язки спеціалізованої платформи фінансування, що виникають у рамках транзакції із сек’юритизації, для здійснення якої використовується така спеціалізована платформа фінансування;
27) програма облігацій з покриттям – умови одного або кількох випусків облігацій з покриттям, встановлені договорами та/або іншими правочинами, укладеними (вчиненими) в рамках здійснення емісії облігацій з покриттям з дотриманням вимог цього Закону;
28) програма сек’юритизації забезпечених активами комерційних паперів (далі – програма сек’юритизації ЗАКП) – програма сек’юритизації, що передбачає емісію комерційних паперів;
29) програма сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою – програма сек’юритизації ЗАКП, спонсор якої укладає із спеціалізованою платформою фінансування договір (договори) щодо підтримки ліквідності, за яким (якими) бере на себе обов’язок надати спеціалізованій платформі фінансування кошти, забезпечення в обсязі, необхідному для повного виконання спеціалізованою платформою фінансування як емітентом комерційних паперів у рамках такої програми зобов’язань за такими паперами, незалежно від надходжень (показників виконання) за фінансовими активами, включеними до відповідного пулу сек’юритизованих активів, чи неплатоспроможності такого емітента комерційних паперів, та/або укласти договір страхування, що покриватиме усі ризики ліквідності та кредитні ризики за такою програмою, суттєві ризики зменшення розміру грошових вимог за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, а також інші можливі витрати в межах такої програми та в рамках транзакцій із сек’юритизації в її складі;
30) пул покриття – сукупність активів, які відповідно до вимог цього Закону забезпечують грошові зобов’язання за облігаціями з покриттям та відокремлені від іншого майна емітента таких облігацій;
31) пул сек’юритизованих активів – сукупність фінансових активів;
32) револьверний фінансовий актив – фінансовий актив, за яким розмір заборгованості боржника може змінюватися у межах, визначених договором, залежно від виконання таким боржником своїх зобов’язань або запозичення додаткових коштів;
33) ресек’юритизація – сек’юритизація, до пулу сек’юритизованих активів якої включена щонайменше одна позиція сек’юритизації;
34) сек’юритизаційні облігації – облігації, емісію яких здійснює спеціалізована платформа фінансування відповідно до умов транзакції із традиційної сек’юритизації, зокрема з метою фінансування виконання своїх грошових зобов’язань у рамках такої транзакції;
35) сек’юритизаційні цінні папери – сек’юритизаційні облігації, у тому числі комерційні папери, або кредитні ноти, емісія яких здійснюється в рамках транзакції із сек’юритизації;
36) синтетичний надлишковий спред – сума, визначена в договірному порядку в рамках транзакції із синтетичної сек’юритизації для покриття збитків за пулом сек’юритизованих активів;
37) спонсор сек’юритизації (далі – спонсор) – кредитна установа (крім кредитної спілки) або інвестиційна фірма, відмінна від оригінатора, яка:
а) реєструє програму сек’юритизації ЗАКП чи здійснює транзакцію із сек’юритизації, що передбачає придбання фінансових активів у третіх осіб;
б) виступає управителем фінансовими активами за такою програмою сек’юритизації ЗАКП чи транзакцією із сек’юритизації або залучає з цією метою іншу особу, яка відповідає вимогам законодавства;
38) строк транзакції із сек’юритизації – період з моменту виникнення першої позиції (перших позицій) сек’юритизації в рамках транзакції із сек’юритизації до моменту припинення останньої позиції (останніх позицій) сек’юритизації за такою транзакцією;
39) суб’єкт господарювання державного сектору економіки – юридична особа, єдиним учасником (засновником) якої є держава, або юридична особа, у статутному капіталі якої більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі чи частка держави становить розмір, що забезпечує їй право вирішального впливу на діяльність такої юридичної особи;
40) суб’єкт господарювання комунального сектору економіки – юридична особа, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, або юридична особа, у статутному капіталі якої більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді чи частка територіальної громади становить розмір, що забезпечує їй право вирішального впливу на діяльність такої юридичної особи;
41) суспільно значущі послуги – послуги, спрямовані на забезпечення суспільних інтересів та потреб, що надаються необмеженому колу користувачів (споживачів) та/або надання яких зазвичай забезпечують органи державної влади, органи місцевого самоврядування або суб’єкти господарювання державного чи комунального секторів економіки;
42) транзакція – сукупність пов’язаних операцій та/або правочинів щодо фінансових активів, фінансових інструментів, коштів та/або інших прав чи іншого майна, що здійснюються (вчиняються) в рамках сек’юритизації відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів;
43) транш з найвищим ризиком – транш кредитного ризику, що має найвищу ймовірність виникнення збитків чи додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів унаслідок невиконання боржниками за пулом сек’юритизованих активів своїх зобов’язань порівняно з іншими траншами кредитного ризику за тим самим пулом сек’юритизованих активів;
44) транш кредитного ризику – сегмент кредитного ризику за фінансовим активом (фінансовими активами) або пулом сек’юритизованих активів, визначений у договірному порядку в рамках транзакції із сек’юритизації, що передбачає вищу або нижчу порівняно з іншими сегментами ймовірність виникнення збитків чи додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів унаслідок невиконання відповідним боржником (відповідними боржниками) своїх зобов’язань за таким активом (такими активами);
45) фінансовий актив – право грошової вимоги чи частка права грошової вимоги (зокрема права за цінними паперами), які виникли або виникнуть (можуть виникнути) у майбутньому на підставі договору, іншого правочину або на іншій підставі, передбаченій законодавством;
46) чистий відтік ліквідності – різниця між сумою всіх платежів за програмою облігацій з покриттям (у тому числі погашення номінальної вартості облігацій з покриттям, виплати відсоткового доходу та виплати за деривативними фінансовими інструментами), які підлягають сплаті за певний період, та сумою всіх платежів, що підлягають отриманню за активами покриття за такий період. Чистий відтік ліквідності за певний період має додатне значення, якщо протягом такого періоду платежі перевищують надходження, або від’ємне значення, якщо надходження перевищують платежі.
2. Інші терміни вживаються в цьому Законі у таких значеннях:
терміни "афілійована особа", "контролер", "контроль", "пов’язана особа", "фінансова група", "фінансова установа" – у значеннях, наведених у Законі України "Про фінансові послуги та фінансові компанії";
терміни "банк", "учасники банківської групи" – у значеннях, наведених у Законі України "Про банки і банківську діяльність";
термін "валютні цінності" – у значенні, наведеному в Законі України "Про валюту і валютні операції";
термін "грошові кошти (кошти)" – у значенні, наведеному в Законі України "Про платіжні послуги";
термін "компанія з управління активами" – у значенні, наведеному в Законі України "Про інститути спільного інвестування";
терміни "дочірня компанія", "інвестиційна фірма", "інституційні інвестори", "кредитна установа", "материнська компанія", "некваліфіковані інвестори", "особа, яка здійснює управлінські функції", "проспект цінних паперів" (далі – проспект), "репозиторій даних сек’юритизації", "рішення про емісію цінних паперів" (далі – рішення про емісію) – у значеннях, наведених у Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки";
терміни "керівник", "річний оборот", "профільне законодавство" – у значеннях, наведених у Законі України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків";
терміни "колекторська компанія", "споживач", "споживчий кредит" – у значеннях, наведених у Законі України "Про споживче кредитування";
термін "суб’єкт оціночної діяльності" – у значенні, наведеному в Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні";
термін "група" – у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
Стаття 3. Заборони щодо участі у правовідносинах у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям
1. Агентом з верифікації, адміністратором за випуском сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям, боржником, емітентом, інвестором у позицію сек’юритизації, кредитором, первинним кредитором, оригінатором, спеціалізованою платформою фінансування (у тому числі іноземною), спонсором, управителем фінансовими активами або іншою особою, яка відповідно до цього Закону бере участь у правовідносинах у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям, засновником, акціонером (учасником, членом) та/або керівником зазначених осіб не може бути особа, яка відповідає принаймні одному з таких критеріїв:
1) фізична особа, яка має громадянство держави, що здійснює збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України" (далі – держава-агресор), або місцем постійного проживання (перебування, реєстрації та/або здійснення основної діяльності) якої є територія держави-агресора, або яка є податковим резидентом держави-агресора.
Положення цього пункту не поширюються на фізичних осіб, які проживають на території України на законних підставах та/або яким надано статус учасника бойових дій після 14 квітня 2014 року;
2) юридична особа (її філія, представництво), яка створена та/або зареєстрована відповідно до законодавства держави-агресора та/або місцезнаходженням та/або місцем здійснення основної діяльності якої (філії, представництва якої) є територія держави-агресора, та/або яка є податковим резидентом держави-агресора;
3) юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства України чи іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником якої є особа, зазначена у пункті 1 цієї частини, та/або засновником, членом чи учасником (акціонером) якої є держава-агресор та/або особа, зазначена у пункті 1 чи пункті 2 цієї частини;
4) юридична особа, зареєстрована на території, на якій ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованої Російською Федерацією, перелік яких ведеться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положення цього пункту не поширюються на території, щодо яких відповідно до зазначеного переліку визначено завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;
5) особа, до якої застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції";
6) особа, включена до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції;
7) юридична особа, інформація про всіх кінцевих бенефіціарних власників якої не розкрита, що зареєстрована в державі (на території), віднесеній Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;
8) юридична особа, інформація про кінцевих бенефіціарних власників якої не розкрита відповідно до вимог законів України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань" та "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
9) юридична особа, зареєстрована відповідно до законодавства держави (юрисдикції), включеної до публічного переліку ("чорного списку") держав (юрисдикцій), визначених Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) такими, що мають серйозні стратегічні недоліки у системах протидії відмиванню коштів, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та щодо яких застосовано заклики до вжиття посилених заходів контролю та захисту та/або контрзаходів, а також юридична особа, 50 і більше відсотків статутного капіталу якої прямо або опосередковано належать такій особі.
2. Майно, що знаходиться (зареєстроване) на території держави-агресора або на інших територіях, зазначених у пунктах 4, 7 чи 9 частини першої цієї статті, та/або належить особі, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої цієї статті, не може бути забезпеченням, пов’язаним із фінансовим активом, або активом забезпечення.
Глава 2. Спеціалізована платформа фінансування
Стаття 4. Статус спеціалізованої платформи фінансування
1. Спеціалізована платформа фінансування (далі – СПФ) є юридичною особою приватного права, що створена за законодавством України з метою здійснення сек’юритизації або з метою відокремлення активів покриття у процесі емісії облігацій з покриттям та відповідає вимогам, встановленим законом та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – Комісія).
2. СПФ є окремою організаційно-правовою формою непідприємницьких товариств.
3. У статуті СПФ обов’язково зазначається, що вона є спеціалізованою платформою фінансування, та вказується мета її створення (виключно здійснення сек’юритизації або відокремлення активів покриття у процесі емісії облігацій з покриттям).
4. Найменування СПФ має містити словосполучення "спеціалізована платформа фінансування".
5. Словосполучення "спеціалізована платформа фінансування" та похідні від нього дозволено використовувати у назві лише тим юридичним особам, які відповідають вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії.
6. СПФ не має права провадити іншу діяльність, крім діяльності, пов’язаної із сек’юритизацією або емісією облігацій з покриттям, що здійснюється СПФ відповідно до цього Закону, є виключним видом її діяльності, що не може поєднуватися з іншою діяльністю та не потребує отримання будь-яких ліцензій, дозволів та/або проходження будь-якої авторизації.
7. СПФ не є фінансовою установою та не має права здійснювати діяльність із надання фінансових послуг.
СПФ може надавати забезпечені гарантійні зобов’язання оригінатору в межах транзакції із синтетичної сек’юритизації, що не є діяльністю з надання гарантій як фінансової послуги у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії".
8. З метою здійснення сек’юритизації або з метою відокремлення активів покриття у процесі емісії облігацій з покриттям може використовуватися юридична особа (інший суб’єкт), створена (створений) за законодавством іноземної держави (далі – іноземна СПФ).
Вимоги цієї глави, крім вимог, зазначених у статті 11 цього Закону, не застосовуються до іноземної СПФ та її діяльності.
9. СПФ у порядку та відповідно до вимог, визначених Комісією, забезпечує зберігання документів, що підтверджують права вимоги, забезпечення виконання зобов’язань, результати перевірок, фінансову звітність та інші документи щодо кожної транзакції із сек’юритизації або програми облігацій з покриттям протягом усього строку обігу сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям та не менше п’яти років з дня їх погашення чи припинення їхнього обігу з інших підстав.
10. СПФ веде окремий облік щодо кожної транзакції із сек’юритизації.
11. СПФ щороку забезпечує проведення незалежного аудиту фінансової звітності та перевірки дотримання вимог цього Закону. Аудитор не може бути пов’язаною особою оригінатора, агента з верифікації, контролера пулу покриття, власників сек’юритизаційних цінних паперів.
Стаття 5. Засновники спеціалізованої платформи фінансування
1. Засновником СПФ може бути фізична або юридична особа, у тому числі оригінатор, та не може бути особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
Суб’єкт господарювання державного сектору економіки (крім банку) може бути засновником СПФ, за умови прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення щодо можливості такого суб’єкта здійснювати сек’юритизацію.
2. Кількість засновників СПФ не обмежується.
3. Інші вимоги та обмеження щодо засновників СПФ можуть бути встановлені законом та нормативно-правовими актами Комісії.
4. Створення СПФ здійснюється за рішенням засновника (засновників).
5. Порядок створення СПФ встановлюється законом та нормативно-правовими актами Комісії.
6. Для цілей цього Закону СПФ не вважається особою, пов’язаною та афілійованою з її засновником (засновниками).
7. Для цілей цього Закону СПФ, створена з метою здійснення сек’юритизації, вважається такою, що не має контролерів і не входить до складу фінансової холдингової компанії, банківської чи небанківської фінансової групи.
Положення абзацу першого цієї частини не поширюються на СПФ, створену з метою відокремлення активів покриття у процесі емісії облігацій з покриттям, до якої застосовуються вимоги законодавства щодо визначення контролю, складання консолідованої фінансової звітності та здійснення консолідованого нагляду, включаючи вимоги, що випливають із застосування міжнародних стандартів фінансової звітності та пруденційних вимог.
8. Статутний капітал СПФ не формується. Після завершення процедури створення СПФ у її засновника (засновників) не виникає корпоративних прав чи інших прав або вимог у зв’язку із створенням СПФ, крім тих, що прямо визначені законом або нормативно-правовими актами Комісії.
9. Засновник (засновники) СПФ може (можуть) здійснювати платежі на користь такої СПФ з метою покриття витрат на її створення та/або операційних видатків.
Стаття 6. Статут спеціалізованої платформи фінансування
1. Статут спеціалізованої платформи фінансування (далі – статут СПФ) є установчим документом СПФ.
2. Перша редакція статуту СПФ підписується засновником (засновниками) такої СПФ.
Після призначення одноосібного або колегіального виконавчого органу СПФ зміни до статуту СПФ підписуються відповідно одноосібним виконавчим органом або головою колегіального виконавчого органу СПФ.
Стаття 7. Обмеження щодо прийняття рішень органом управління або посадовою особою спеціалізованої платформи фінансування
1. Орган управління або посадова особа СПФ не може приймати рішення, яке суперечить положенням закону, нормативно-правових актів Комісії та/або умовам договорів та/або інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації або здійснення емісії облігацій з покриттям.
2. Якщо положення закону, нормативно-правових актів Комісії та/або умови договорів та/або інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації або здійснення емісії облігацій з покриттям, передбачають отримання попередньої згоди будь-якої особи або виконання іншої умови (настання обставини) для прийняття рішення органом управління або посадовою особою СПФ, таке рішення може бути прийнято у разі отримання такої згоди або виконання відповідної умови (настання відповідної обставини).
Стаття 8. Особливості призначення на посади та припинення повноважень посадових осіб спеціалізованої платформи фінансування
1. Призначення одноосібного виконавчого органу СПФ, його заступника або голови та членів колегіального виконавчого органу СПФ здійснюється відповідно до статуту СПФ з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормативно-правовими актами Комісії.
2. Призначення та припинення повноважень одноосібного виконавчого органу СПФ, його заступника або голови та членів колегіального виконавчого органу СПФ, встановлення розміру їхньої винагороди здійснюються за рішенням:
1) загальних зборів засновників СПФ – до моменту набуття повноважень адміністратором за відповідним випуском сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям; або
2) адміністратора за відповідним випуском сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям – з моменту набуття ним повноважень адміністратора.
3. Повноваження одноосібного виконавчого органу СПФ, його заступника, голови або члена виконавчого колегіального органу СПФ припиняються у разі:
1) подання ним заяви про припинення своїх повноважень за власним бажанням;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім або оголошення померлим;
5) призову або прийняття на військову службу;
6) встановлення Комісією факту його невідповідності вимогам цього Закону або нормативно-правових актів Комісії, якщо така невідповідність унеможливлює подальше перебування такої особи на посаді;
7) прийняття відповідного рішення, передбаченого частиною другою цієї статті.
4. У разі якщо СПФ здійснила емісію більше одного випуску сек’юритизаційних цінних паперів або надає забезпечення за більше ніж одним випуском облігацій з покриттям та за такими випусками призначено двох або більше адміністраторів, рішення, передбачене пунктом 2 частини другої цієї статті, приймається такими адміністраторами колегіально та одностайно.
Стаття 9. Обов’язки та відповідальність посадових осіб спеціалізованої платформи фінансування
1. Одноосібний виконавчий орган СПФ, його заступник або голова та члени колегіального виконавчого органу СПФ повинні у межах повноважень, наданих їм статутом СПФ та законодавством, діяти добросовісно і розумно в інтересах СПФ та загалом власників відповідних сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям у такий спосіб, який, на їхнє добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності СПФ.
2. Одноосібний виконавчий орган СПФ, його заступник або голова та члени колегіального виконавчого органу СПФ несуть відповідальність перед СПФ та власниками відповідних сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям за збитки та шкоду, завдані СПФ та власникам таких сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям їхніми винними рішеннями, діями або бездіяльністю.
3. Цивільна відповідальність одноосібного виконавчого органу СПФ, його заступника, голови, членів колегіального виконавчого органу СПФ за збитки та шкоду, завдані СПФ та/або власникам сек’юритизаційних цінних паперів, облігацій з покриттям, може бути застрахована у випадках, передбачених статутом СПФ.
4. Посадова особа СПФ не несе відповідальності за збитки, завдані СПФ власникам сек’юритизаційних цінних паперів, власникам облігацій з покриттям або іншим особам, якщо така посадова особа діяла добросовісно, розумно, у межах своїх повноважень, відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Комісії, статуту СПФ, документації відповідної транзакції із сек’юритизації або програми облігацій з покриттям, а також договорів та інших правочинів, укладених у межах такої транзакції або програми.
Положення абзацу першого цієї частини не поширюються на випадки умисних дій або бездіяльності посадової особи СПФ, грубої необережності, перевищення повноважень, порушення вимог щодо конфлікту інтересів або вчинення дій в інтересах засновника СПФ, оригінатора, спонсора, емітента облігацій з покриттям чи пов’язаних з ними осіб на шкоду СПФ або власникам сек’юритизаційних цінних паперів чи облігацій з покриттям.
Посадова особа СПФ не несе відповідальності за погіршення якості, зменшення вартості або невиконання фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття, якщо такі наслідки не були спричинені порушенням такою посадовою особою вимог цього Закону, статуту СПФ або документації відповідної транзакції із сек’юритизації чи програми облігацій з покриттям.
5. Керівники та члени органів управління СПФ повинні відповідати вимогам щодо професійної придатності, ділової репутації та незалежності, встановленим нормативно-правовими актами Комісії. Комісія встановлює критерії оцінювання відповідності зазначеним вимогам, порядок їх підтвердження та підстави втрати такої відповідності.
Стаття 10. Органи управління спеціалізованої платформи фінансування
1. Органом управління СПФ є виконавчий орган.
Загальні збори засновників є органом управління у випадках, визначених цим Законом.
2. Під час створення СПФ її засновник (засновники) приймає (приймають) рішення про:
3) обрання та призначення одноосібного виконавчого органу, його заступника або голови та членів колегіального виконавчого органу, встановлення розміру їхньої винагороди;
4) обрання особи, уповноваженої для здійснення державної реєстрації СПФ в органах державної реєстрації.
3. До моменту набуття повноважень адміністратором за відповідним випуском сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям засновник (засновники) СПФ може (можуть) приймати рішення, визначені частиною другою статті 8 цього Закону.
4. Порядок скликання загальних зборів засновників визначається статутом СПФ.
5. Рішення загальних зборів засновників приймаються простою більшістю голосів присутніх засновників.
6. У СПФ, що має одного засновника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів засновників, приймаються таким засновником одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого засновника.
7. Виконавчий орган СПФ може складатися з однієї особи (одноосібний виконавчий орган) з обов’язковим призначенням її заступника або з двох та більше осіб (колегіальний виконавчий орган).
8. Назвою одноосібного виконавчого органу СПФ є "директор", якщо статутом СПФ не передбачена інша назва.
9. Назвою колегіального виконавчого органу СПФ є "дирекція", його голови – "генеральний директор", а інших членів – "директори", якщо статутом СПФ не передбачені інші назви.
10. Одноосібним виконавчим органом СПФ, його заступником, головою або членом колегіального виконавчого органу СПФ повинна бути фізична особа, яка має повну дієздатність та відповідає вимогам, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії, зокрема щодо ділової репутації та професійної придатності.
11. До повноважень виконавчого органу СПФ належить вирішення всіх питань, пов’язаних з діяльністю СПФ, з урахуванням обмежень, визначених законом та нормативно-правовими актами Комісії.
12. Рішення колегіального виконавчого органу СПФ приймаються простою більшістю голосів присутніх голови та членів такого органу, якщо більша кількість голосів не передбачена статутом СПФ.
13. Одноосібний виконавчий орган СПФ або голова колегіального виконавчого органу СПФ може діяти від імені СПФ без довіреності.
Статут СПФ може передбачати можливість заступника одноосібного виконавчого органу СПФ, кожного або окремих членів колегіального виконавчого органу СПФ діяти від імені СПФ без довіреності або можливість усіх чи окремих членів колегіального виконавчого органу СПФ виключно спільно вчиняти дії від імені СПФ без довіреності.
Стаття 11. Обмеження щодо іноземної спеціалізованої платформи фінансування
1. Засновником (акціонером, учасником, членом) та/або керівником іноземної СПФ не може бути особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
2. Іноземна СПФ не може бути створена на території та/або відповідно до законодавства:
2) іншої держави (території), зазначеної у пункті 7 чи пункті 9 частини першої статті 3 цього Закону;
3) держави (території), включеної до затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України.
3. Інші вимоги та обмеження щодо іноземної СПФ, крім передбачених частинами першою і другою цієї статті, можуть визначатися законом та нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 12. Припинення спеціалізованої платформи фінансування
1. СПФ припиняється виключно шляхом ліквідації в порядку, встановленому нормативно-правовим актом Комісії.
2. СПФ ліквідується за рішенням виконавчого органу СПФ у разі відсутності невиконаних зобов’язань у рамках відповідної транзакції із сек’юритизації або за відповідними облігаціями з покриттям, зокрема після повного виконання таких зобов’язань або їх припинення в інший спосіб відповідно до закону та/або проспекту (рішення про емісію).
3. Ліквідація СПФ до повного виконання зобов’язань у рамках відповідної транзакції із сек’юритизації або за відповідними облігаціями з покриттям чи до припинення таких зобов’язань в інший спосіб відповідно до закону та/або проспекту (рішення про емісію) може здійснюватися за рішенням суду або за умови отримання згоди власників відповідних непогашених цінних паперів та інших кредиторів СПФ у порядку, встановленому цим Законом, проспектом (рішенням про емісію) відповідних цінних паперів та документацією відповідної транзакції або програми.
Згода власників непогашених цінних паперів вважається отриманою, у разі якщо рішення про ліквідацію СПФ прийнято зборами власників відповідних цінних паперів більшістю голосів, визначеною проспектом (рішенням про емісію) таких цінних паперів, але не менше ніж трьома чвертями голосів власників цінних паперів, які беруть участь у голосуванні.
Якщо в рамках однієї транзакції або програми здійснено емісію кількох класів чи випусків цінних паперів, права за якими можуть бути порушені ліквідацією СПФ, згода власників таких цінних паперів отримується окремо за кожним класом або випуском, якщо інше не передбачено проспектом (рішенням про емісію) відповідних цінних паперів та не погіршує становище власників таких цінних паперів відповідного класу чи випуску.
Ліквідація СПФ до повного виконання зобов’язань не допускається, якщо така ліквідація порушуватиме права кредиторів СПФ, які не надали на неї згоди, крім випадків ліквідації за рішенням суду.
4. У разі ліквідації СПФ до початку розміщення сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям невикористані кошти, що залишилися після задоволення вимог кредиторів СПФ та сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, повертаються засновникам СПФ на їхню вимогу пропорційно до платежів, здійснених ними згідно з частиною дев’ятою статті 5 цього Закону.
5. В інших випадках, крім передбачених частиною четвертою цієї статті, кошти СПФ, що залишилися після задоволення вимог кредиторів СПФ, перераховуються на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, який веде Національний банк України, а в разі припинення ведення такого рахунку Національним банком України – до державного бюджету.
Глава 3. Передача пулу сек’юритизованих активів та активів покриття
Стаття 13. Договір про передачу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття
1. Передача пулу сек’юритизованих активів на користь СПФ у рамках транзакції із традиційної сек’юритизації здійснюється на підставі договору про передачу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття (далі – договір про передачу).
Передача активів покриття на користь СПФ здійснюється на підставі договору про передачу виключно у разі обрання такого способу відокремлення активів покриття відповідно до цього Закону, проспекту (рішення про емісію) та програми облігацій з покриттям.
Відокремлення активів покриття може здійснюватися без їх передачі на користь СПФ шляхом внесення таких активів до реєстру активів покриття відповідно до статті 70 цього Закону.
2. Договір про передачу не є договором факторингу.
3. Договір про передачу повинен передбачати опис пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, достатній для їхньої ідентифікації.
4. Сторони можуть укладати декілька пов’язаних договорів про передачу щодо окремих частин пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття.
5. Права за фінансовими активами переходять до СПФ з моменту набрання чинності договором про передачу активів, якщо інше не передбачено таким договором.
6. Передача прав вимоги, що входять до складу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, не потребує отримання згоди боржника за такою вимогою, якщо інше не встановлено законом або договором, укладеним до моменту такої передачі.
7. Повідомлення боржників про передачу прав вимоги здійснюється у порядку, визначеному законом або договором про передачу, та має містити інформацію, достатню для ідентифікації переданих прав вимоги та нового кредитора.
Неповідомлення боржника не впливає на дійсність передачі між сторонами договору про передачу.
8. Договір про передачу, укладений відповідно до цього Закону та на виконання документації відповідної транзакції із сек’юритизації або програми облігацій з покриттям, не може вважатися нікчемним та/або бути визнаний недійсним, розірваним чи припиненим, а передані за ним активи не можуть бути повернуті відчужувачу, витребувані на його користь або включені до його майна чи ліквідаційної маси виключно з підстав, якщо щодо відчужувача:
1) відкрито або проводиться процедура превентивної реструктуризації;
2) здійснюється провадження у справі про банкрутство;
3) провадиться процедура виведення з ринку, ліквідації чи інша подібна процедура.
Підстави, зазначені у пунктах 1–3 цієї частини, поширюються на випадки, якщо договір про передачу було укладено протягом строку, що передував відкриттю відповідної процедури, та/або набувачу було відомо чи повинно було бути відомо про неплатоспроможність або загрозу неплатоспроможності відчужувача.
9. Положення частини восьмої цієї статті застосовуються також до:
1) правочинів, за якими фінансові активи, включені до пулу сек’юритизованих активів, були набуті оригінатором безпосередньо у первинного кредитора або в інших осіб;
2) попередніх правочинів, за якими такі фінансові активи передавалися від первинного кредитора до оригінатора.
10. Передача фінансових активів або активів покриття на користь СПФ не може бути перекваліфікована як забезпечувальний правочин або інший правочин, що не передбачає переходу відповідних прав до СПФ, виключно з підстав наявності в документації транзакції або програми умов щодо обслуговування активів відчужувачем чи іншою особою, збереження мінімальної частки економічного інтересу, надання підтримки ліквідності або кредитного покращення, права зворотного викупу у випадках, передбачених законом або документацією транзакції, чи інших структурних елементів сек’юритизації або програми облігацій з покриттям.
11. Положення частин восьмої – десятої цієї статті не застосовуються, у разі якщо в судовому порядку шляхом оспорювання правочину доведено, що такий правочин було вчинено:
1) з метою шахрайства, умисного завдання шкоди кредиторам, неправомірного надання переваги одному кредитору перед іншими; або
2) з порушенням вимог законодавства щодо правочинів із пов’язаними або заінтересованими особами або внаслідок змови сторін; або
3) з порушенням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Наявність обставин, зазначених у частині восьмій цієї статті, не є достатньою підставою для оспорювання, передбаченого цією частиною.
Стаття 14. Обмеження щодо відступлення прав вимоги, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття
1. Заборона або інші обмеження щодо відступлення прав вимоги, встановлені умовами договорів, інших правочинів та/або фінансових інструментів, що є підставою виникнення фінансових активів, які включаються до складу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, не впливають на дійсність відступлення прав вимоги, що складають відповідні фінансові активи або активи покриття.
2. Оригінатор або емітент облігацій з покриттям не звільняється від зобов’язань або відповідальності за порушення умови про заборону або іншого обмеження щодо відступлення відповідних прав вимоги.
3. Оригінатор (у разі транзакції із сек’юритизації) або емітент (у разі емісії облігацій з покриттям) несе відповідальність перед власниками відповідних цінних паперів за невиконання вимог законодавства, пов’язаних із передачею (відступленням) прав вимоги, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття, на користь СПФ.
У разі відступлення прав вимоги за договорами про споживчий кредит, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття, на користь СПФ, оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) продовжує виконувати обов’язки кредитора щодо обслуговування договорів про споживчий кредит (у тому числі щодо інформування споживачів про відступлення прав вимоги), передбачені Законом України "Про споживче кредитування", та повинен дотримуватися інших вимог законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.
4. Обмеження щодо відступлення прав вимоги за договором про надання фінансової послуги, передбачені Законом України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", обмеження щодо відступлення прав вимоги за договором про споживчий кредит, передбачені Законом України "Про споживче кредитування", не поширюються на випадки відступлення прав вимоги на користь СПФ за договорами про надання фінансової послуги або за договорами про споживчий кредит, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття.
Передача (відступлення) прав вимоги за договором про споживчий кредит, що включені до складу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, на користь СПФ за договором про передачу не призводить до нікчемності такого договору.
5. Під час врегулювання простроченої заборгованості за договором про споживчий кредит, включеним до складу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, застосовуються всі вимоги законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України щодо етичної поведінки та взаємодії зі споживачем, які застосовувалися б до кредитодавця або нового кредитора у разі, якби не відбулося відступлення права вимоги на користь СПФ.
СПФ не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість споживачів та повинна залучити до врегулювання простроченої заборгованості споживачів колекторську компанію.
6. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит на користь СПФ не може бути підставою для обмеження обсягу прав споживача або способів захисту таких прав.
Споживач має право подавати оригінатору (управителю фінансовими активами) або емітенту облігацій з покриттям (спеціальному адміністратору – у разі його призначення) заяви, звернення, вимоги та скарги, пов’язані з виконанням, зміною або припиненням договору про споживчий кредит. Подання такого звернення оригінатору (управителю фінансовими активами) або емітенту облігацій з покриттям (спеціальному адміністратору – у разі призначення) вважається його поданням новому кредитору.
Право, визначене абзацом другим цієї частини, не обмежує право споживача звертатися до Національного банку України та/або до суду у випадках, передбачених законом.
Стаття 15. Недійсність повторного відступлення
1. З моменту переходу до СПФ прав вимоги, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття, оригінатор або емітент облігацій з покриттям не має права повторно відступати такі права вимоги іншій особі, а будь-який правочин оригінатора або емітента облігацій з покриттям, спрямований на наступне відступлення ним таких прав вимоги на користь іншої особи, є недійсним.
Положення абзацу першого цієї частини не поширюються на випадки заміни активів покриття, якщо така заміна здійснюється відповідно до вимог законодавства або умов емісії облігацій з покриттям для забезпечення відповідності активів покриття встановленим вимогам чи підтримання якості пулу активів покриття.
2. У разі відокремлення активів покриття шляхом їх внесення до реєстру активів покриття відповідно до статті 70 цього Закону без їх передачі СПФ з моменту внесення таких активів покриття до реєстру активів покриття будь-який правочин емітента облігацій з покриттям, спрямований на відступлення ним таких прав вимоги, є недійсним, крім випадків, передбачених абзацом другим частини першої цієї статті.
Стаття 16. Відокремлення пулу сек’юритизованих активів або активів покриття
1. Фінансові активи, включені до складу пулу сек’юритизованих активів, або активи покриття повинні бути належним чином:
1) ідентифіковані протягом всього строку обігу сек’юритизаційних цінних паперів або облігацій з покриттям;
2) відокремлені від іншого майна оригінатора (в разі традиційної сек’юритизації) або іншого майна емітента облігацій з покриттям, а в разі якщо фінансові активи виникнуть або можуть виникнути у майбутньому, такі фінансові активи відокремлюються з моменту виникнення.
2. У разі традиційної сек’юритизації або емісії облігацій з покриттям фінансові активи, що включаються до складу пулу сек’юритизованих активів, або активи покриття мають бути захищені від вимог третіх осіб та не включатися до ліквідаційної маси оригінатора або емітента облігацій з покриттям.
Права вимоги щодо активів, включених до складу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, не можуть бути предметом заліку щодо вимог, які виникають поза межами відповідної транзакції із сек’юритизації або програми облігацій з покриттям, якщо інше прямо не передбачено законом та не відображено в умовах відповідної транзакції із сек’юритизації або випуску облігацій з покриттям.
3. З моменту відокремлення пулу сек’юритизованих активів або відокремлення активів покриття відповідно до цього Закону має бути забезпечено ведення окремого обліку відповідних фінансових активів або активів покриття, що дає змогу належним чином ідентифікувати:
2) усіх осіб, які є боржниками та надавачами забезпечення за такими активами;
3) загальний залишок непогашеної заборгованості за такими активами;
4) графік здійснення та суми майбутніх платежів, що підлягають сплаті боржниками за такими активами;
5) майно, що становить предмет застави (іпотеки) або іншого виду забезпечення за такими активами.
4. Обов’язок щодо забезпечення ведення окремого обліку відповідних фінансових активів або активів покриття покладається на:
1) оригінатора спільно із СПФ – у разі традиційної сек’юритизації;
2) емітента облігацій з покриттям спільно із СПФ – у разі відокремлення активів покриття шляхом їх передачі СПФ;
3) емітента облігацій з покриттям – у разі відокремлення активів покриття шляхом їх внесення до реєстру активів покриття без їх передачі СПФ відповідно до статті 70 цього Закону.
5. З моменту переходу прав вимоги, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття, до СПФ або з моменту внесення активів покриття до реєстру активів покриття на такі активи не може бути звернено стягнення, накладений арешт або інші приватні чи публічні обтяження за іншими вимогами кредиторів оригінатора або емітента, ніж вимоги у рамках відповідної транзакції із сек’юритизації або за відповідними облігаціями з покриттям.
У разі відокремлення активів покриття шляхом їх внесення до реєстру активів покриття без їх передачі СПФ відповідно до статті 70 цього Закону такі активи покриття, внесені до реєстру активів покриття, не включаються до ліквідаційної маси емітента облігацій з покриттям у разі настання його неплатоспроможності.
6. Активи покриття, відокремлені від іншого майна емітента, використовуються виключно для задоволення вимог власників облігацій з покриттям та інших кредиторів за програмою облігацій з покриттям до повного виконання зобов’язань перед ними.
У разі якщо на момент виконання в повному обсязі всіх зобов’язань за облігаціями з покриттям та здійснення всіх інших платежів, які мають бути здійснені за рахунок надходжень від активів покриття, процедура ліквідації емітента облігацій з покриттям не завершена, залишок коштів активів покриття включається до ліквідаційної маси емітента облігацій з покриттям.
У разі якщо на момент виконання в повному обсязі всіх зобов’язань за облігаціями з покриттям та здійснення всіх інших платежів, які мають бути здійснені за рахунок надходжень від активів покриття, процедура ліквідації емітента облігацій з покриттям є завершеною, залишок коштів після ліквідації СПФ перераховується з рахунку СПФ до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.
7. Оригінатор (чи управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) зобов’язаний забезпечити, щоб грошові кошти, отримані за пулом сек’юритизованих активів або пулом покриття відповідно, були зараховані на один або декілька окремих поточних рахунків, власником яких є СПФ або емітент облігацій з покриттям (у разі відокремлення активів покриття шляхом їх внесення до реєстру активів покриття), та утримувалися окремо від інших коштів оригінатора, управителя фінансовими активами, емітента облігацій з покриттям, спеціального адміністратора чи будь-якої іншої особи.
8. Якщо відповідно до умов договорів та/або інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації або здійснення емісії облігацій з покриттям, грошові кошти, зазначені у частині сьомій цієї статті, надходять на поточний рахунок оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення) відповідно, такі кошти мають бути перераховані на відповідний окремий поточний рахунок у строк, що не перевищує максимального строку, визначеного відповідно до нормативно-правового акта Комісії, або коротшого строку, передбаченого умовами договорів та/або інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації або здійснення емісії облігацій з покриттям.
9. Якщо при передачі фінансових активів СПФ при здійсненні нестандартизованої транзакції із сек’юритизації або при відокремленні активів покриття шляхом передачі їх СПФ при здійсненні емісії облігацій з покриттям не були здійснені реєстрація та/або внесення змін до відповідних записів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та/або інші дії, необхідні для забезпечення чинності передачі фінансових активів або активів покриття у відносинах між оригінатором (емітентом облігацій з покриттям) та СПФ, а також у відносинах із третіми особами, така реєстрація, внесення змін до записів та/або інші дії здійснюються у найкоротший розумний строк в порядку та випадках, передбачених законом.
10. Вимоги до ідентифікації та відокремлення пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, порядок такого відокремлення та інші вимоги щодо відокремлення грошових надходжень за пулом сек’юритизованих активів або пулом покриття встановлюються нормативно-правовими актами Комісії, крім випадків, визначених абзацом другим цієї частини.
У разі якщо оригінатором або емітентом облігацій з покриттям є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, вимоги до ідентифікації та відокремлення пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, порядок такого відокремлення та інші вимоги щодо відокремлення грошових надходжень за пулом сек’юритизованих активів або пулом покриття встановлює Національний банк України за погодженням з Комісією.
{Розділ II втрачає чинність з дня набуття Україною статусу держави – члена Європейського Союзу}
Стаття 17. Поняття сек’юритизації
1. Сек’юритизацією є транзакція щодо фінансових активів, яка передбачає, що:
1) здійснюється передача кредитного ризику або окремого траншу (окремих траншів) кредитного ризику за такими фінансовими активами від оригінатора до інвесторів у позиції сек’юритизації, у тому числі з використанням СПФ;
2) розподіл втрат за пулом сек’юритизованих активів залежить від субординації траншів кредитного ризику, встановленої в договірному порядку;
3) така транзакція не має ознак проектного фінансування, визначених актами Національного банку України.
2. Сек’юритизація залежно від способу передачі кредитного ризику може бути традиційною або синтетичною.
Традиційна сек’юритизація – це транзакція, в рамках якої оригінатор відчужує фінансові активи на користь СПФ згідно з договором про передачу.
Синтетична сек’юритизація – це транзакція, в рамках якої не здійснюється відчуження фінансових активів на користь СПФ, а передача кредитного ризику, пов’язаного з фінансовими активами, здійснюється за інструментом кредитного захисту.
3. Сек’юритизація залежно від можливості змін у складі пулу сек’юритизованих активів може бути револьверною або неревольверною.
Револьверна сек’юритизація – це транзакція, яка передбачає зміни у складі пулу сек’юритизованих активів протягом строку такої транзакції.
Неревольверна сек’юритизація – це транзакція, яка не передбачає змін у складі пулу сек’юритизованих активів, крім випадків поповнення пулу сек’юритизованих активів після передачі активів до СПФ протягом обмеженого періоду, визначеного умовами сек’юритизації, після закінчення якого такий склад пулу стає фіксованим та не підлягає подальшим змінам.
4. Транзакція із сек’юритизації залежно від виконання додаткових вимог, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії, може бути стандартизованою або нестандартизованою.
Стандартизована транзакція із сек’юритизації – це спрощена, прозора та стандартизована транзакція із сек’юритизації, щодо якої виконуються вимоги, визначені главами 8–11 цього Закону (залежно від виду транзакції), та/або вимоги до стандартизованої транзакції із сек’юритизації, встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
Нестандартизована транзакція із сек’юритизації – це транзакція із сек’юритизації, яка не відповідає вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації. До нестандартизованої транзакції із сек’юритизації вимоги, встановлені главами 8–11 цього Закону, та інші вимоги до стандартизованої транзакції із сек’юритизації, встановлені законодавством, не застосовуються.
Укладення нестандартизованих транзакцій із сек’юритизації дозволяється з урахуванням вимог законодавства.
Національний банк України за погодженням з Комісією має право розробляти, затверджувати та публікувати на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України методичні рекомендації щодо виконання вимог, встановлених для стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
5. Транзакція із сек’юритизації може здійснюватися за іноземним правом, за умови дотримання вимог Закону України "Про міжнародне приватне право".
6. Особливості здійснення транзакції із сек’юритизації без здійснення емісії сек’юритизаційних цінних паперів встановлюються Комісією та/або Національним банком України згідно з розподілом повноважень, визначеним законодавством.
7. Комісія має право своїм нормативно-правовим актом визначати:
1) вимоги до транзакції із сек’юритизації та програми сек’юритизації ЗАКП, у тому числі особливості здійснення стандартизованих транзакцій та програм із сек’юритизації ЗАКП;
2) особливості віднесення прав та/або обов’язків, що виникають у рамках транзакції із сек’юритизації, до позицій сек’юритизації.
1. Оригінатором є юридична особа, яка на момент здійснення транзакції із сек’юритизації є кредитором за фінансовим активом або набуде статусу кредитора щодо майбутнього фінансового активу відповідно до цього Закону внаслідок:
1) укладення договору, вчинення іншого правочину або здійснення інших дій, які стали або стануть підставою для виникнення зобов’язань (майбутніх зобов’язань) боржника за фінансовим активом та призвели (призведуть) до виникнення сек’юритизованих активів; або
2) набуття у третьої особи за власний рахунок фінансового активу, що призвело (призведе) до виникнення сек’юритизованих активів.
2. Оригінатором за транзакцією із сек’юритизації може бути будь-яка юридична особа, у тому числі іноземна юридична особа, яка не відповідає жодному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону, не підпадає під інші обмеження та відповідає іншим вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Комісії (у разі встановлення).
Суб’єкт господарювання державного сектору економіки (крім банку) може бути оригінатором за транзакцією із сек’юритизації, за умови прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення щодо можливості такого суб’єкта бути учасником транзакцій із сек’юритизації.
3. Нормативно-правовими актами Комісії можуть встановлюватися обмеження та/або вимоги до юридичних осіб, які можуть виступати оригінатором за транзакцією із сек’юритизації.
Стаття 19. Управитель фінансовими активами
1. Управитель фінансовими активами – це особа, яка здійснює управління пулом сек’юритизованих активів у рамках транзакції із сек’юритизації.
2. Управителем фінансовими активами може бути особа, яка не відповідає жодному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону, та яка у порядку та відповідно до вимог, визначених законодавством, є:
4) компанією з управління активами.
3. Якщо транзакція із сек’юритизації передбачає активне управління фінансовими активами на дискреційній основі, управителем фінансовими активами за такою транзакцією може бути виключно інвестиційна фірма, яка має ліцензію на здійснення діяльності з управління портфелем фінансових інструментів, або компанія з управління активами.
4. Договір про управління фінансовими активами має передбачати надання управителю фінансовими активами повноважень, достатніх для виконання вимог законодавства щодо захисту прав споживачів, у тому числі для укладення від імені СПФ правочинів про зміну умов договору про споживчий кредит у випадках та межах, визначених законом.
Умови договорів про споживчий кредит, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття, або рішення інвесторів не можуть обмежувати виконання вимог законодавства щодо захисту прав споживачів фінансових послуг. Відступлення права вимоги не може бути підставою для застосування до споживача несприятливих умов реструктуризації.
Управитель фінансовими активами має приймати та розглядати звернення споживача щодо реструктуризації заборгованості та зміни умов договору про споживчий кредит відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів фінансових послуг.
5. Припинення повноважень управителя фінансовими активами щодо прав вимоги за договорами про споживчий кредит допускається лише за умови одночасного набуття відповідних повноважень іншим управителем фінансовими активами. Заміна управителя фінансовими активами не може призводити до перерви в обслуговуванні, обмеження прав споживачів фінансових послуг та/або зміни порядку реалізації таких прав.
Управитель фінансовими активами, повноваження якого припиняються, зобов’язаний повідомити про це споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України "Про споживче кредитування" та передбачений договором про споживчий кредит, і надати інформацію про нового управителя фінансовими активами (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв’язку – номер телефону, адресу, адресу електронної пошти).
Стаття 20. Адміністратор за випуском сек’юритизаційних цінних паперів та збори власників сек’юритизаційних цінних паперів
1. Емітент сек’юритизаційних цінних паперів повинен призначити адміністратора за кожним випуском сек’юритизаційних цінних паперів до початку їх розміщення.
Якщо у рамках транзакції із сек’юритизації здійснюється емісія більше одного класу сек’юритизаційних цінних паперів, за всіма такими класами може призначатися один адміністратор.
2. Адміністратором за випуском сек’юритизаційних цінних паперів не може бути особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
Інші вимоги до адміністратора встановлюються Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" та нормативно-правовими актами Комісії.
Призначення та припинення повноважень адміністратора здійснюються в порядку, встановленому Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" та нормативно-правовими актами Комісії, з урахуванням положень проспекту (рішення про емісію) відповідних цінних паперів.
3. Компетенція зборів власників сек’юритизаційних цінних паперів визначається відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" та нормативно-правових актів Комісії з урахуванням положень проспекту (рішення про емісію) відповідних цінних паперів.
Проведення зборів власників сек’юритизаційних цінних паперів та прийняття ними рішень здійснюються в порядку, встановленому Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" та нормативно-правовими актами Комісії, з урахуванням положень проспекту (рішення про емісію) відповідних цінних паперів.
Стаття 21. Інвестори у позиції сек’юритизації
1. Фізичні та юридичні особи, у тому числі фізичні особи – іноземці та іноземні юридичні особи, крім осіб, які відповідають принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону, можуть набувати права та/або обов’язки за позицією сек’юритизації з урахуванням вимог цієї статті.
2. Інституційні інвестори (крім оригінатора, спонсора та первинного кредитора за відповідною транзакцією із сек’юритизації) набувають права та/або обов’язки за позицією сек’юритизації, за умови позитивних результатів перевірки:
1) критеріїв, які застосовувалися оригінатором або іншим первинним кредитором при укладенні договорів, вчиненні інших правочинів, придбанні фінансових інструментів, за якими виникають фінансові активи, що включаються до пулу сек’юритизованих активів (крім придбання комерційних паперів, емісія яких здійснена в рамках програми сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою);
2) дотримання вимог до збереження оригінатором, спонсором або первинним кредитором мінімальної частки економічного інтересу в пулі сек’юритизованих активів;
3) дотримання вимог щодо розкриття інформації про пул сек’юритизованих активів та умови транзакції із сек’юритизації;
4) дотримання вимог відбору та оцінки непрацюючих фінансових активів у разі їх включення до пулу сек’юритизованих активів.
У разі програми сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою перевірку, передбачену пунктом 1 цієї частини, здійснює спонсор.
3. Інституційні інвестори (крім оригінатора, спонсора та первинного кредитора за відповідною транзакцією із сек’юритизації), які набувають права та/або обов’язки за позицією сек’юритизації:
1) перед набуттям прав та/або обов’язків за позицією сек’юритизації здійснюють оцінку ризиків, пов’язаних із такою інвестицією;
2) встановлюють належні внутрішні процедури з метою виконання вимог частини другої цієї статті та пункту 1 цієї частини;
3) протягом усього періоду такої інвестиції здійснюють моніторинг ризикових характеристик позицій сек’юритизації, пулу сек’юритизованих активів, у разі включення до нього позицій сек’юритизації – пулу сек’юритизованих активів за такими позиціями сек’юритизації, у разі програми сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою – платоспроможності спонсора;
4) запроваджують інші належні механізми управління ризиками, пов’язаними з інвестицією в позиції сек’юритизації, та належні механізми внутрішньої звітності;
5) надають відповідному регулятору інформацію щодо виконання ними вимог цієї частини і частини другої цієї статті;
6) на регулярній основі здійснюють стрес-тестування грошових потоків за пулом сек’юритизованих активів та оцінку впливу можливого погіршення якості таких активів на виконання зобов’язань за позиціями сек’юритизації, у які вони інвестують;
7) розробляють, затверджують, застосовують та переглядають письмові процедури комплексної перевірки позицій сек’юритизації;
8) ведуть і зберігають документи та інформацію, достатні для підтвердження виконання вимог цієї статті, протягом строку, встановленого нормативно-правовими актами Комісії, надають такі документи та інформацію на вимогу Комісії.
4. Порядок і строки виконання вимог частин другої і третьої цієї статті, а також вимоги до внутрішніх процедур, механізмів управління ризиками та механізмів внутрішньої звітності, передбачених частиною третьою цієї статті, встановлюються Комісією та/або Національним банком України згідно з розподілом повноважень, визначеним законодавством.
5. Інвестиційна фірма не має права укладати з клієнтом (потенційним клієнтом), який є некваліфікованим інвестором, або від його імені договори щодо продажу такому клієнту (потенційному клієнту) сек’юритизаційних цінних паперів до виконання всіх таких умов:
1) інвестиційна фірма здійснила оцінювання придатності сек’юритизаційних цінних паперів для клієнта (потенційного клієнта) відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки";
2) за результатами здійснення оцінювання придатності інвестиційна фірма визначила сек’юритизаційні цінні папери придатними для клієнта (потенційного клієнта);
3) інвестиційна фірма невідкладно після завершення оцінювання придатності надала клієнту (потенційному клієнту) повідомлення про результати такого оцінювання.
6. У разі якщо клієнт (потенційний клієнт), який є некваліфікованим інвестором та щодо якого були виконані всі умови, передбачені частиною п’ятою цієї статті, є власником коштів на рахунках та/або цінних паперів на загальну суму, що не перевищує еквівалент 500000 євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день проведення оцінювання придатності, інвестиційна фірма зобов’язана забезпечити (на підставі інформації, наданої клієнтом (потенційним клієнтом) згідно з частиною сьомою цієї статті) дотримання таких вимог:
1) розмір початкової інвестиції такого клієнта (потенційного клієнта) у сек’юритизаційні цінні папери одного або декількох випусків становить не менше еквівалента 10000 євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день здійснення такої інвестиції;
2) сукупний розмір інвестицій такого клієнта (потенційного клієнта) у сек’юритизаційні цінні папери не перевищує 10 відсотків загальної суми коштів на банківських рахунках та цінних паперів такого клієнта (потенційного клієнта).
7. Клієнт (потенційний клієнт), який є некваліфікованим інвестором, зобов’язаний надавати інвестиційній фірмі повну і точну інформацію про його кошти, розміщені на рахунках, та фінансові інструменти у його власності, у тому числі про сек’юритизаційні цінні папери.
8. Цінні папери, надані відповідним клієнтом (потенційним клієнтом) як забезпечення зобов’язань, не враховуються для цілей визначення загальної суми цінних паперів клієнта (потенційного клієнта) відповідно до частини шостої цієї статті.
Глава 5. Вимоги до фінансових активів
Стаття 22. Пул сек’юритизованих активів
1. Пул сек’юритизованих активів може включати фінансові активи:
1) щодо яких відсутні заборони, передбачені частиною другою статті 3 цього Закону; та
2) які при здійсненні традиційної сек’юритизації відчужуються на користь СПФ, виплати за якими обумовлюють розмір виплат за відповідними позиціями сек’юритизації; або
3) щодо яких оригінатор отримує кредитний захист при здійсненні синтетичної сек’юритизації; або
4) інші фінансові активи у випадках та з дотриманням вимог, визначених нормативно-правовими актами Комісії.
2. Пул сек’юритизованих активів може включати існуючі фінансові активи та майбутні фінансові активи.
3. Заборона або обмеження включення окремих фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів можуть встановлюватися нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 23. Заборона вибірки фінансових активів з підвищеним рівнем ймовірних втрат (збитків) від кредитного ризику
1. Оригінатору забороняється здійснювати вибірку фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, таким чином, що рівень ймовірних втрат (збитків) від кредитного ризику таких фінансових активів протягом всього строку обігу сек’юритизаційних цінних паперів, строку дії інструмента кредитного захисту, укладеного у формі незабезпеченого гарантійного зобов’язання чи деривативного контракту, або протягом чотирьох років, якщо строк обігу сек’юритизаційних цінних паперів чи строк дії інструмента кредитного захисту перевищує чотири роки, перевищує рівень ймовірних втрат (збитків) від кредитного ризику порівняних фінансових активів оригінатора, не включених до такого пулу сек’юритизованих активів, протягом того самого періоду.
2. У разі виявлення ознак порушення вимог цієї статті Комісія та/або Національний банк України можуть здійснити перевірку дотримання таких вимог.
3. У разі порушення вимог цієї статті оригінатор несе відповідальність, встановлену законом.
4. Порядок та особливості виконання вимог цієї статті, а також порядок та строки проведення перевірки дотримання вимог цієї статті встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 24. Вимоги до прав вимоги за кредитними договорами
1. Якщо до пулу сек’юритизованих активів включаються права вимоги за кредитними договорами, такі фінансові активи мають відповідати таким вимогам:
1) при наданні відповідного кредиту застосовувалися такі самі критерії кредитування, як і до кредитів, права вимоги за якими не включаються до пулу сек’юритизованих активів;
2) при погодженні надання кредиту або внесення змін до умов кредитування застосовуються такі самі процедури, як і до кредитів, права вимоги за якими не включаються до пулу сек’юритизованих активів.
2. Оригінатори, спонсори та первинні кредитори повинні мати ефективні системи для застосування критеріїв і процедур, зазначених у частині першій цієї статті, з метою забезпечення того, щоб надання кредиту ґрунтувалося на належній перевірці кредитоспроможності позичальника, наявності забезпечення (за необхідності) та інших факторів, які можуть впливати на здатність позичальника виконувати свої зобов’язання за кредитним договором.
3. Якщо оригінатор включає до пулу сек’юритизованих активів фінансові активи, придбані ним у третьої особи, він зобов’язаний перевірити та забезпечити, щоб особою, яка була кредитодавцем за такими фінансовими активами, були виконані вимоги частин першої і другої цієї статті.
4. Вимоги до систем кредитодавця для застосування критеріїв і процедур кредитування та щодо перевірки кредитоспроможності позичальника, передбачених цією статтею, встановлюють Комісія і Національний банк України згідно з розподілом повноважень, визначеним законодавством.
5. Оригінатор протягом строку дії сек’юритизаційної транзакції та п’яти років після її завершення зобов’язаний зберігати інформацію про критерії та процедури кредитування, що застосовувалися під час надання кредитів, права вимоги за якими включені до пулу сек’юритизованих активів, інформацію про суттєві зміни таких критеріїв та процедур, а також документи та інформацію, що підтверджують застосування таких критеріїв і процедур до відповідних фінансових активів.
Якщо оригінатор включає до пулу сек’юритизованих активів фінансові активи, придбані ним у третьої особи, він зобов’язаний зберігати документи та інформацію, що підтверджують здійснення перевірки дотримання кредитодавцем вимог частин першої і другої цієї статті.
Стаття 25. Заборона ресек’юритизації
1. До пулу сек’юритизованих активів не можуть включатися позиції сек’юритизації, якщо інше не передбачено цією статтею.
2. Порядок та строки погодження щодо включення позицій сек’юритизації до пулу сек’юритизованих активів визначаються нормативно-правовими актами Комісії, якщо таке включення необхідне для:
1) здійснення ліквідації неплатоспроможного банку, ліквідаційної процедури фінансової компанії або інвестиційної фірми;
2) уникнення ліквідації в ході виведення неплатоспроможного банку з ринку, провадження у справі про банкрутство фінансової компанії або інвестиційної фірми;
3) захисту прав та інтересів інвесторів у позиції сек’юритизації, якщо фінансові активи, що є базовими активами за такими позиціями сек’юритизації, є непрацюючими фінансовими активами, за умови що включення таких позицій до пулу сек’юритизованих активів здійснюється в межах реструктуризації, врегулювання або іншого обґрунтованого заходу, спрямованого на збереження чи відновлення вартості таких фінансових активів або пов’язаних з ними грошових потоків.
3. Комісія приймає рішення про погодження включення позицій сек’юритизації до пулу сек’юритизованих активів лише після проведення консультацій з Національним банком України щодо впливу такого включення на капітал банку, його ліквідність та дотримання ним пруденційних нормативів, а також з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб згідно з розподілом повноважень, визначеним законодавством, відповідно до встановленого порядку інформаційної взаємодії.
4. Програма сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою не вважається ресек’юритизацією для цілей цієї статті, якщо виконуються всі такі умови:
1) жодна транзакція із сек’юритизації ЗАКП в рамках такої програми не є ресек’юритизацією;
2) поліпшення кредитної якості не створює другий рівень траншу на рівні програми сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою.
5. Нормативно-правовими актами Комісії встановлюються порядок, строки, умови та перелік документів для погодження включення позицій сек’юритизації до пулу сек’юритизованих активів у випадках, визначених частиною другою цієї статті. Такий порядок має передбачати вимоги до обґрунтування мети включення, оцінки очікуваного впливу на права та інтереси інвесторів, очікувані грошові потоки, вартість відповідних активів або інший економічний ефект для інвесторів, а також вимоги до розкриття відповідної інформації інвесторам.
Комісія може встановлювати додаткові умови та критерії застосування випадків, визначених частиною другою цієї статті, а також інші випадки допустимості включення позицій сек’юритизації до пулу сек’юритизованих активів лише у межах цілей, визначених цією статтею, з урахуванням законодавства Європейського Союзу у сфері сек’юритизації.
6. Не є ресек’юритизацією програма сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою, якщо жодна транзакція із сек’юритизації в межах такої програми не є ресек’юритизацією, а кредитне покращення, передбачене такою програмою, не створює додаткового рівня поділу кредитного ризику між різними позиціями сек’юритизації на рівні програми.
Стаття 26. Збереження економічного інтересу фінансових активів
1. Оригінатор, спонсор або первинний кредитор зобов’язаний на постійній основі протягом строку транзакції із сек’юритизації зберігати мінімальну частку економічного інтересу у пулі сек’юритизованих активів на рівні не менше 5 відсотків.
Забороняється розподіляти мінімальну частку економічного інтересу між двома або більше особами.
За відсутності домовленості між такими особами щодо виконання обов’язку збереження мінімальної частки економічного інтересу такий обов’язок покладається на оригінатора.
2. Порядок розрахунку розміру суттєвого обсягу економічного інтересу, а також особливості такого розрахунку для окремих категорій фінансових активів, вимоги щодо заборони хеджування, зниження кредитного ризику та продажу суттєвого обсягу економічного інтересу встановлюються нормативно-правовими актами Комісії, крім випадків, визначених абзацом другим цієї частини.
У разі якщо оригінатором є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, порядок розрахунку розміру суттєвого обсягу економічного інтересу, а також особливості такого розрахунку для окремих категорій фінансових активів, вимоги щодо заборони хеджування, зниження кредитного ризику та продажу суттєвого обсягу економічного інтересу встановлює Національний банк України за погодженням із Комісією.
3. У разі здійснення транзакції із сек’юритизації, що передбачає здійснення емісії сек’юритизаційних цінних паперів, вимога щодо мінімальної частки економічного інтересу застосовується до кожного випуску сек’юритизаційних цінних паперів окремо.
У разі здійснення транзакції із сек’юритизації, що не передбачає емісії сек’юритизаційних цінних паперів, вимога щодо мінімальної частки економічного інтересу застосовується до відповідної транзакції із сек’юритизації.
4. Особа, на яку згідно з частиною першою цієї статті покладено обов’язок збереження мінімальної частки економічного інтересу, не може використовувати будь-які засоби хеджування мінімальної частки економічного інтересу.
5. Збереження особою, на яку згідно з частиною першою цієї статті покладено обов’язок збереження мінімальної частки економічного інтересу, здійснюється в один із таких способів або шляхом їх поєднання:
1) шляхом збереження такою особою кредитного ризику за кожним переданим інвесторам у позиції сек’юритизації траншем кредитного ризику у рамках відповідної транзакції із сек’юритизації у розмірі не менше 5 відсотків номінальної вартості траншу;
2) у разі транзакції із револьверної сек’юритизації або здійснення транзакції із сек’юритизації револьверних фінансових активів – шляхом збереження оригінатором кредитного ризику за кожним фінансовим активом, включеним до пулу сек’юритизованих активів, у розмірі не менше 5 відсотків номінальної вартості фінансового активу;
3) шляхом збереження такою особою кредитного ризику за траншем з найвищим кредитним ризиком, а якщо номінальна вартість такого траншу становить менше 5 відсотків загальної номінальної вартості пулу сек’юритизованих активів – також кредитного ризику за іншими траншами кредитного ризику з таким самим або вищим рівнем ризику та не меншим строком погашення порівняно з позиціями сек’юритизації, переданими інвесторам у позиції сек’юритизації, що у сукупності має становити не менше 5 відсотків загальної номінальної вартості пулу сек’юритизованих активів;
4) в іншій спосіб, визначений нормативно-правовими актами Комісії.
6. Вимоги цієї статті щодо збереження мінімальної частки економічного інтересу не застосовуються до транзакції із сек’юритизації у разі включення до відповідного пулу сек’юритизованих активів фінансових активів, які є правами вимоги до держави Україна, Національного банку України, інших осіб, визначених нормативно-правовими актами Комісії, або фінансових активів, які повністю, безумовно та безвідклично гарантовані (шляхом надання гарантії, поруки або в інший спосіб) такими особами.
7. При визначенні мінімальної частки економічного інтересу мають бути враховані комісійні платежі та/або збори, що можуть впливати на розрахунок частки економічного інтересу, в порядку, встановленому нормативно-правовим актом Комісії.
Стаття 27. Сек’юритизація непрацюючих фінансових активів
1. До транзакції із сек’юритизації, в рамках якої не менше 90 відсотків пулу сек’юритизованих активів за номінальною вартістю складають непрацюючі фінансові активи, застосовуються такі вимоги:
1) вимога щодо збереження мінімальної частки економічного інтересу, встановлена статтею 26 цього Закону, має бути виконана шляхом збереження особою, на яку покладено обов’язок збереження такої мінімальної частки, не менше 5 відсотків чистої вартості непрацюючих активів, розрахованої відповідно до порядку, встановленого нормативно-правовими актами Комісії, та повної номінальної суми фінансових активів, які не є непрацюючими, за умови їх включення до пулу сек’юритизованих активів;
2) особою, на яку покладено обов’язок збереження мінімальної частки економічного інтересу, може бути визначений управитель фінансовими активами, якщо така особа має належну кваліфікацію та досвід у здійсненні управління фінансовими активами з характеристиками, подібними до включених до пулу сек’юритизованих активів, та має належним чином задокументовані внутрішні політики і процедури щодо управління такими фінансовими активами та механізми управління ризиками;
3) до відповідних фінансових активів не застосовуються вимоги частин першої і другої статті 24 цього Закону, а оригінатор повинен застосовувати належні критерії до відбору та оцінки фінансових активів при їх придбанні у третьої особи;
4) така транзакція не може бути стандартизованою.
2. Вимоги до кваліфікації та досвіду управителя фінансовими активами, його внутрішніх політик і процедур, а також до критеріїв відбору та оцінки фінансових активів, передбачених частиною першою цієї статті, встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Глава 6. Транзакція із сек’юритизації
Стаття 28. Вимоги до транзакції із сек’юритизації
1. Емісія сек’юритизаційних цінних паперів здійснюється СПФ або оригінатором відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
2. До початку вчинення правочинів про набуття інвесторами прав та/або обов’язків за позиціями сек’юритизації, зокрема до початку розміщення сек’юритизаційних цінних паперів, оригінатор, спонсор або СПФ в порядку та строки, встановлені нормативно-правовими актами Комісії, подає до Комісії:
1) копії або опис умов договорів, інших правочинів та документів, які встановлюють або містять інформацію про умови здійснення транзакції із сек’юритизації, у тому числі:
а) у разі традиційної сек’юритизації – договір про передачу;
б) у разі синтетичної сек’юритизації – інструмент кредитного захисту та правочин (правочини) (за наявності) щодо забезпечення зобов’язань за ним;
в) договір про управління пулом сек’юритизованих активів та інші договори (за наявності) про надання послуг у зв’язку із здійсненням транзакції із сек’юритизації та емісією сек’юритизаційних цінних паперів;
г) договори та інші правочини (за наявності) про встановлення обтяження фінансових активів, що входять до пулу сек’юритизованих активів, для забезпечення виконання зобов’язань СПФ у межах відповідної транзакції із сек’юритизації, а у разі програми сек’юритизації ЗАКП з повною підтримкою – також зобов’язань, що виникають у зв’язку з наданням спонсором підтримки такій програмі;
ґ) договори (за наявності) щодо підтримки ліквідності СПФ.
Така інформація повинна визначати пріоритетність платежів за позиціями сек’юритизації та за іншими зобов’язаннями в рамках транзакції із сек’юритизації;
2) інформацію про структурні елементи транзакції із сек’юритизації, яка має містити діаграми з описом структури транзакції, грошових потоків та корпоративної структури учасників транзакції;
3) інформацію про характеристики пулу сек’юритизованих активів, грошові потоки в рамках транзакції із сек’юритизації, пріоритетність платежів за позиціями сек’юритизації та за іншими зобов’язаннями в рамках транзакції та/або порядок розподілу втрат між ними, інструменти покриття кредитного ризику, інструменти підтримки ліквідності;
4) інформацію про збори власників сек’юритизаційних цінних паперів, порядок їх скликання та голосування на них (за наявності), положення договорів та інших правочинів, які укладаються (вчиняються) в рамках транзакції із сек’юритизації, а також вимоги законодавства щодо правовідносин з іншими учасниками транзакції;
5) перелік всіх обставин, визначених умовами договорів та інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації, які можуть мати істотний вплив на виконання грошових зобов’язань за позиціями сек’юритизації;
6) інформацію про наявність у боржників за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, права на дострокове погашення або дострокове виконання грошових зобов’язань; припущення щодо очікуваного рівня дострокового погашення, використані під час структурування транзакції із сек’юритизації; опис впливу дострокового погашення на черговість платежів за позиціями сек’юритизації та іншими зобов’язаннями у межах транзакції із сек’юритизації;
7) найменування особи, визначеної згідно з частиною другою статті 29 цього Закону відповідальною за розкриття інформації, визначеної законодавством, інвесторам (потенційним інвесторам) у позиції сек’юритизації, реквізити репозиторію даних сек’юритизації або визначеного вебсайту, на якому оприлюднюється проспект (за наявності), регульована інформація емітента, інша інформація щодо транзакції із сек’юритизації, передбачена законодавством;
8) у разі здійснення стандартизованої транзакції із сек’юритизації – повідомлення про здійснення стандартизованої транзакції із сек’юритизації;
9) іншу інформацію відповідно до нормативно-правових актів Комісії.
3. Проспект сек’юритизаційних цінних паперів, емісія яких здійснюється в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації, має містити застереження про те, що надання повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації, внесення транзакції із сек’юритизації до Реєстру стандартизованих транзакцій із сек’юритизації не свідчать про відсутність ризиків, пов’язаних з такими цінними паперами та оригінатором, і не є гарантією вартості таких цінних паперів.
4. Проспект сек’юритизаційних цінних паперів вважається оприлюдненим у разі його розміщення в електронній формі у базі даних репозиторію даних сек’юритизації, а за відсутності осіб, які здійснюють діяльність репозиторію даних сек’юритизації, – на вебсайті, що відповідає вимогам, встановленим частиною другою статті 30 цього Закону.
5. Оригінатор, спонсор або СПФ щокварталу розкриває проміжну інформацію щодо транзакції із сек’юритизації, що не передбачає здійснення емісії сек’юритизаційних цінних паперів, шляхом подання її до Комісії у порядку та строки, встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
1) інформація щодо пулу сек’юритизованих активів;
2) інформація щодо кредитної якості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів;
3) інформація про обставини, які спричиняють зміну пріоритетності платежів за різними позиціями сек’юритизації та за іншими зобов’язаннями в рамках транзакції із сек’юритизації та/або в порядку розподілу втрат між ними, зміни у складі осіб, що надають послуги в рамках транзакції;
4) інформація про збереження оригінатором частки економічного інтересу та спосіб, у який це досягається.
6. Оригінатор, спонсор або СПФ розкриває особливу інформацію щодо транзакції із сек’юритизації, що не передбачає здійснення емісії сек’юритизаційних цінних паперів, шляхом подання її до Комісії у порядку та строки, встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
1) інформація про істотні порушення зобов’язань за договорами та іншими правочинами, укладеними (вчиненими) в рамках транзакції із сек’юритизації, а також про дії, які були здійснені для виправлення такого порушення;
2) інформація про будь-які зміни структурних елементів у рамках транзакції із сек’юритизації, які можуть вплинути на здійснення платежів інвесторам у позиції сек’юритизації;
3) у разі стандартизованої транзакції із сек’юритизації – інформація про припинення статусу стандартизованої транзакції із сек’юритизації, а також про будь-які заходи впливу контрольного характеру та інші заходи правозастосування, вжиті Комісією;
4) інформація про істотні зміни до договорів та інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації;
5) інформація про будь-яку суттєву зміну рівня ризиків, пов’язаних з пулом сек’юритизованих активів або транзакцією із сек’юритизації, у тому числі про суттєву зміну очікуваних показників виконання фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, або виконання зобов’язань за позиціями сек’юритизації.
Стаття 29. Особливості розкриття інформації інвесторам у позиції сек’юритизації
1. Інформація, зазначена у частинах другій, п’ятій і шостій статті 28 цього Закону, розкривається інвестору у відповідні позиції сек’юритизації та потенційному інвестору у позиції сек’юритизації на його запит.
Інформація, передбачена пунктами 3 і 4 частини другої статті 28 цього Закону, включається до проспекту сек’юритизаційних цінних паперів або рішення про емісію сек’юритизаційних цінних паперів, якщо відповідна транзакція із сек’юритизації передбачає емісію таких цінних паперів. Якщо транзакція із сек’юритизації не передбачає емісії сек’юритизаційних цінних паперів, інформація, передбачена пунктами 3 і 4 частини другої статті 28 цього Закону, розкривається інвестору у відповідні позиції сек’юритизації та потенційному інвестору у позиції сек’юритизації до набуття ним відповідної позиції сек’юритизації у порядку, встановленому Комісією.
2. Особою, відповідальною за розкриття інвесторам (потенційним інвесторам) у позиції сек’юритизації інформації, визначеної законодавством (далі у цій статті – відповідальна особа), є оригінатор, у разі якщо у випадках, передбачених законодавством, іншу особу не визначено відповідальною особою.
У разі здійснення транзакції із сек’юритизації з використанням СПФ оригінатор та СПФ можуть за домовленістю між собою визначити СПФ відповідальною особою.
Якщо транзакція із сек’юритизації передбачає участь спонсора, відповідальною особою може бути визначено СПФ або спонсора, за домовленістю між ними та оригінатором.
3. При розкритті / оприлюдненні інформації, визначеної законодавством, відповідальна особа зобов’язана дотримуватися законодавства про інформацію (зокрема вимог до інформації з обмеженим доступом, у тому числі інформації, що містить банківську або професійну таємницю), а також вимог законодавства про захист персональних даних. Якщо інше не встановлено законодавством, інформація, що може містити банківську або професійну таємницю, розкривається / оприлюднюється в агрегованому або анонімному вигляді (без розкриття даних, що ідентифікують особу).
4. Відповідальна особа та/або особа, яка здійснює управлінські функції в ній, несе відповідальність за повноту, достовірність та своєчасність розкриття інформації, передбаченої цією статтею, та регульованої інформації емітента.
Глава 7. Розкриття регульованої інформації у разі емісії сек’юритизаційних цінних паперів
Стаття 30. Особливості розкриття регульованої інформації у разі емісії сек’юритизаційних цінних паперів
1. Регульована інформація у разі емісії сек’юритизаційних цінних паперів розкривається відповідно до вимог, в обсязі та строки, встановлені Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
2. У разі необхідності оформлення та оприлюднення проспекту сек’юритизаційних цінних паперів регульована інформація емітента таких сек’юритизаційних цінних паперів оприлюднюється у базі даних репозиторію даних сек’юритизації, а за відсутності осіб, які здійснюють діяльність репозиторію даних сек’юритизації, – на вебсайті, що відповідає всім таким вимогам:
1) наявність належної системи контролю даних;
2) наявність належної системи управління та організаційної структури, яка має забезпечувати безперервність функціонування вебсайту;
3) наявність необхідних систем та процедур для визначення джерел операційного ризику;
4) наявність технічних засобів та систем для забезпечення захисту інформації, підтримання цілісності інформації, а також для оперативного збереження інформації;
5) забезпечення збереження інформації щонайменше п’ять років після закінчення строку обігу сек’юритизаційних цінних паперів.
3. Вимоги до систем, процедур і технічних засобів вебсайту, передбачених частиною другою цієї статті, встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 31. Особливості розкриття регулярної інформації у разі емісії сек’юритизаційних цінних паперів
1. Проміжна інформація про емітента сек’юритизаційних цінних паперів є регульованою інформацією та підлягає розкриттю емітентом щокварталу, а в разі сек’юритизації ЗАКП – щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, наступного за звітним періодом, за винятком:
1) проміжної консолідованої фінансової звітності, яка підлягає розкриттю не пізніше останнього числа другого місяця, що настає за звітним;
2) інформації, зазначеної у частині другій цієї статті, яка підлягає розкриттю не пізніше ніж через один місяць з дати сплати процентів або відсоткових доходів за сек’юритизаційними цінними паперами, крім випадку здійснення сек’юритизації ЗАКП.
2. Проміжна інформація про емітента, крім інформації, передбаченої Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", повинна містити:
1) інформацію щодо пулу сек’юритизованих активів;
2) інформацію щодо кредитної якості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів;
3) інформацію про грошові надходження за пулом сек’юритизованих активів та виплати за сек’юритизаційними цінними паперами, іншими зобов’язаннями в рамках транзакції із сек’юритизації;
4) інформацію про обставини, які спричиняють зміну у пріоритетності платежів за різними класами сек’юритизаційних цінних паперів та за іншими зобов’язаннями в рамках транзакції із сек’юритизації та/або в порядку розподілу втрат між ними, зміни у складі осіб, що надають послуги в рамках транзакції;
5) інформацію про збереження оригінатором частки економічного інтересу та спосіб, у який це досягається.
Стаття 32. Особливості розкриття особливої інформації у разі емісії сек’юритизаційних облігацій
1. До особливої інформації про емітента сек’юритизаційних облігацій, крім інформації, передбаченої Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", належить така інформація, якщо вона не підлягає розкриттю в порядку, передбаченому для розкриття інсайдерської інформації:
1) інформація про істотні порушення зобов’язань за договорами та іншими правочинами, укладеними (вчиненими) в рамках транзакції із сек’юритизації, а також про дії, які були здійснені для виправлення такого порушення;
2) інформація про будь-які зміни структурних елементів у рамках транзакції із сек’юритизації, які можуть вплинути на здійснення платежів власникам сек’юритизаційних цінних паперів;
3) у разі стандартизованої транзакції із сек’юритизації – інформація про припинення статусу стандартизованої транзакції із сек’юритизації, а також про будь-які заходи впливу контрольного характеру та інші заходи правозастосування, вжиті Комісією;
4) інформація про істотні зміни до договорів та інших правочинів, укладених (вчинених) у рамках транзакції із сек’юритизації;
5) інформація про будь-яку суттєву зміну рівня ризиків, пов’язаних з пулом сек’юритизованих активів або транзакцією із сек’юритизації, у тому числі про суттєву зміну очікуваних показників виконання фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, або виконання зобов’язань за позиціями сек’юритизації.
Глава 8. Вимоги до стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
Стаття 33. Вимоги до учасників стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
1. Оригінатором, спонсором та СПФ у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації:
1) можуть бути виключно юридичні особи, створені за законодавством України та з місцезнаходженням в Україні, або юридичні особи, створені за законодавством держав – членів Європейського Союзу та з місцезнаходженням у державах – членах Європейського Союзу;
2) не можуть бути юридичні особи, які відповідають принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
Стаття 34. Вимоги до передачі фінансових активів та договору про передачу у стандартизованій транзакції із традиційної сек’юритизації
1. Передача пулу сек’юритизованих активів на користь СПФ у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації здійснюється на підставі договору про передачу, який має відповідати вимогам статті 13 цього Закону з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.
2. Фінансові активи, включені до пулу сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, не підлягають поверненню відчужувачу у разі його неплатоспроможності виключно з технічних підстав, зокрема у зв’язку з укладенням договору про передачу протягом визначеного строку, що передує настанню неплатоспроможності відчужувача, та/або обізнаністю набувача таких фінансових активів про неплатоспроможність відчужувача станом на час укладення договору про передачу.
Такі обставини, як надання переваг одному кредитору (одним кредиторам) перед іншим (іншими) не вважаються технічними підставами для повернення фінансових активів для цілей цієї частини.
3. Якщо оригінатор придбаває фінансові активи у третіх осіб, вимоги частин першої і другої цієї статті застосовуються також до правочинів, за якими оригінатор придбаває фінансові активи безпосередньо у первинного кредитора або у третіх осіб, та до всіх правочинів, за якими відповідні фінансові активи могли передаватися від первинного кредитора до оригінатора.
4. Пул сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації передається на користь СПФ у найкоротший розумний строк після здійснення відбору фінансових активів.
5. Якщо до початку розміщення сек’юритизаційних облігацій у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації не були здійснені реєстрація та/або внесення змін до відповідних записів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та/або інші дії, необхідні для забезпечення чинності передачі фінансових активів у відносинах між оригінатором та СПФ та у відносинах з третіми особами, така реєстрація, внесення змін до записів та/або інші дії здійснюються у найкоротший розумний строк, але в будь-якому разі не пізніше трьох робочих днів з дати настання будь-якої з таких обставин (що має бути передбачено договором про передачу):
1) суттєвого погіршення фінансового стану оригінатора;
2) неплатоспроможності оригінатора;
3) триваючого порушення оригінатором своїх зобов’язань за договором про передачу.
6. Оригінатор надає запевнення про відсутність обтяжень щодо фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, та інших обставин, які можуть спричинити недійсність договору про передачу, укладеного в рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації. Такі запевнення надаються оригінатором на підставі інформації, яка наявна або має бути наявною у нього.
Стаття 35. Вимоги до фінансових активів у стандартизованій транзакції із традиційної сек’юритизації
1. Договір про передачу, укладений у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, має встановлювати чіткі та належним чином визначені критерії для включення фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів. Фінансові активи, що передаються оригінатором на користь СПФ після початку розміщення сек’юритизаційних облігацій у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, мають відповідати критеріям для включення фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів, що застосовуються до фінансових активів, переданих оригінатором на користь СПФ станом на початок розміщення сек’юритизаційних облігацій.
2. Фінансові активи в рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації повинні мати однорідні характеристики, включаючи умови договорів, кредитний ризик та права на дострокове погашення.
3. Грошові та інші істотні зобов’язання боржників за пулом сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації мають бути чинними та надавати кредитору право вимоги на повну суму відповідного грошового зобов’язання до боржників за основним та забезпечувальними зобов’язаннями (за наявності).
4. Умови фінансових активів у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації повинні передбачати здійснення боржниками періодичних платежів.
5. До пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із традиційної сек’юритизації не включаються:
1) цінні папери, крім корпоративних облігацій, які не допущені до торгів на організованому ринку;
3) деривативні контракти та деривативні цінні папери;
4) права вимоги за кредитами (позиками), забезпеченими іпотекою житлової нерухомості, під час надання яких позичальнику або посереднику було або повинно було бути відомо, що інформація, надана позичальником та/або іпотекодавцем для цілей отримання такого кредиту (позики), не підлягає обов’язковій перевірці на достовірність;
5) фінансові активи, за якими на час їхнього відбору оригінатором відбувся дефолт боржника;
6) фінансові активи, боржник (боржники) за якими має (мають) незадовільну платоспроможність (фінансовий стан незадовільний та/або критичний);
7) фінансові активи, боржник (боржники) за якими не здійснив (не здійснили) жодного платежу станом на час передачі таких фінансових активів на користь СПФ.
Заборона, встановлена цим пунктом, не застосовується до стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації, пул сек’юритизованих активів за якою утворений фінансовими активами, що передбачають погашення одноразовим платежем та/або мають строк погашення до одного року.
6. При стандартизованій транзакції із традиційної сек’юритизації фінансовий актив включається до пулу сек’юритизованих активів, якщо при наданні кредиту (позики) або здійсненні іншої операції, яка є підставою виникнення такого фінансового активу, були дотримані всі такі умови:
1) були застосовані принаймні такі самі критерії, як і до кредитів (позик) або інших операцій, права вимоги за якими не включаються до пулу сек’юритизованих активів, і такі критерії та будь-які істотні зміни до них невідкладно розкриваються потенційним інвесторам у сек’юритизаційні облігації;
2) оригінатор (або інший первинний кредитор) здійснив перевірку кредитоспроможності боржника за фінансовим активом та наявності забезпечення відповідно до вимог законодавства.
7. Оригінатор (або інший первинний кредитор) у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації повинен мати належний досвід у наданні кредитів (позик) або здійсненні інших операцій, які є підставою виникнення фінансових активів, подібних до тих, що включаються до пулу сек’юритизованих активів.
8. Нормативно-правовими актами Комісії визначаються також інші, крім вимог, передбачених частинами першою – сьомою і дев’ятою цієї статті, вимоги щодо пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із традиційної сек’юритизації, зокрема щодо:
1) однорідності фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів;
2) платоспроможності боржників, права вимоги до яких включаються до пулу сек’юритизованих активів;
3) операцій з фінансовими активами у складі пулу сек’юритизованих активів;
4) досвіду оригінатора (або іншого первинного кредитора) – з метою включення відповідних фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів.
9. У разі якщо оригінатором є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, Національний банк України:
1) за погодженням з Комісією встановлює інші, ніж передбачені частинами першою – восьмою цієї статті, вимоги щодо пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із традиційної сек’юритизації, зокрема вимоги щодо:
а) однорідності фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів;
б) платоспроможності боржників, права вимоги до яких включаються до пулу сек’юритизованих активів;
в) операцій з фінансовими активами у складі пулу сек’юритизованих активів;
г) досвіду оригінатора (або іншого первинного кредитора) – з метою включення відповідних фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів;
2) встановлює додаткові вимоги щодо:
а) звітності щодо фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів;
б) дотримання законодавства у сфері захисту прав споживачів за договорами про споживчий кредит, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття;
в) подання інформації про кредитні операції, права вимоги за якими включені до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття, до Кредитного реєстру Національного банку України;
г) обміну інформацією щодо фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів з бюро кредитних історій.
Стаття 36. Вимоги до джерел погашення сек’юритизаційних облігацій у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
1. Основним джерелом погашення сек’юритизаційних облігацій, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, не можуть бути кошти, виручені від продажу предмета застави, іпотеки або іншого забезпечення за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів.
1) заміна або рефінансування фінансових активів;
2) надання продавцем майна, що є предметом забезпечення, чи іншою особою зобов’язання придбати таке майно чи компенсувати його вартість у інший спосіб.
2. Національний банк України за погодженням з Комісією розробляє, затверджує та публікує на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України методичні рекомендації щодо виконання вимог, визначених цією статтею.
Стаття 37. Вимоги до управління ризиками у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
1. Оригінатор, спонсор або первинний кредитор у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації повинен виконувати вимоги статті 26 цього Закону щодо збереження частки економічного інтересу в пулі сек’юритизованих активів.
2. Умови стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації повинні передбачати належні заходи щодо мінімізації процентного та валютного ризику за нею. Вимоги до таких заходів встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
3. У рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації СПФ має право укладати деривативні контракти та/або набувати деривативні цінні папери виключно з метою мінімізації процентного та валютного ризику за нею. Вимоги до таких фінансових інструментів встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
4. Інформація про заходи щодо мінімізації процентного та кредитного ризиків за стандартизованою транзакцією із традиційної сек’юритизації має бути розкрита відповідно до вимог щодо розкриття інформації, передбачених цим Законом.
5. Якщо умовами фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, та/або умовами сек’юритизаційних облігацій, емісія яких здійснена у рамках такої транзакції, передбачені платежі, що залежать від процентної ставки іншого фінансового інструмента або індексу (орієнтир ставки), така процентна ставка або індекс мають ґрунтуватися на загальноприйнятих об’єктивних фінансових індикаторах, що дають змогу визначити ринкову вартість кредитних ресурсів та не можуть посилатися на складні формули і деривативні контракти.
Стаття 38. Вимоги до платежів за сек’юритизаційними облігаціями у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
1. У разі настання випадку дострокового погашення за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації:
1) кошти, отримані СПФ, спрямовуються для виплат, передбачених транзакцією, згідно із встановленою пріоритетністю платежів;
2) при цьому СПФ може утримувати такі кошти в розмірі, що необхідний для забезпечення функціонування СПФ та належного виконання нею своїх грошових зобов’язань відповідно до умов сек’юритизаційних облігацій;
3) у виключних обставинах СПФ може утримувати такі кошти для використання в інтересах власників сек’юритизаційних облігацій з метою здійснення витрат, спрямованих на уникнення погіршення кредитної якості пулу сек’юритизованих активів;
4) надходження від повернення основної суми за фінансовими активами спрямовуються для здійснення викупу чи дострокового погашення сек’юритизаційних облігацій у порядку черговості траншів кредитного ризику, яка при цьому не підлягає зміні;
5) умови транзакції не можуть передбачати обов’язковий продаж відповідних фінансових активів за ринковою ціною.
2. Якщо умови сек’юритизаційних облігацій, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, передбачають здійснення платежів іншим чином, ніж у порядку черговості траншів кредитного ризику, такі умови повинні передбачати обставини, за настання яких платежі за сек’юритизаційними облігаціями мають обов’язково здійснюватися в порядку черговості траншів кредитного ризику.
3. Національний банк України за погодженням з Комісією розробляє, затверджує та публікує на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України методичні рекомендації щодо виконання вимог, визначених цією статтею.
Стаття 39. Вимоги до надавачів послуг у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
1. Договори та інші правочини, що укладаються (вчиняються) у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, повинні належним чином визначати:
1) обов’язки та відповідальність управителя фінансовими активами та надавачів інших допоміжних послуг у рамках транзакції;
2) обов’язки та відповідальність адміністратора за випуском сек’юритизаційних облігацій та інших осіб, які зобов’язані діяти в інтересах власників облігацій;
3) процедуру та відповідальних сторін для забезпечення того, що у разі порушення своїх обов’язків управителем фінансовими активами або його неплатоспроможності здійснення управління фінансовими активами не буде перервано, зокрема щодо своєчасної заміни управителя фінансовими активами у таких випадках;
4) процедуру та відповідальних осіб для забезпечення заміни надавачів інших допоміжних послуг, зокрема сторін деривативних контрактів, надавачів підтримки ліквідності, зокрема кредитора за договором щодо підтримки ліквідності, обслуговуючого банку тощо, у разі порушення ними своїх обов’язків, їх неплатоспроможності та в інших випадках, встановлених умовами таких договорів (правочинів) (за наявності).
2. Управитель фінансовими активами за стандартизованою транзакцією із традиційної сек’юритизації повинен мати належну кваліфікацію та досвід у здійсненні управління фінансовими активами з характеристиками, подібними до включених до пулу сек’юритизованих активів. Такий управитель фінансовими активами повинен мати належним чином задокументовані внутрішні політики та процедури щодо управління зазначеними фінансовими активами та механізми управління ризиками.
3. Управління фінансовими активами в рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації не може передбачати здійснення активного управління такими активами на дискреційній основі.
4. Нормативно-правові акти Комісії визначають:
1) вимоги до договорів та інших правочинів у частині визначення умов, передбачених частиною першою цієї статті;
2) вимоги до кваліфікації та досвіду управителя фінансовими активами, його внутрішніх політик і процедур щодо управління фінансовими активами, механізмів управління ризиками, а також порядок та строки подання таких політик і процедур до Комісії або розкриття інформації про них;
3) орієнтовний невиключний перелік операцій, які не становлять активне управління на дискреційній основі.
Стаття 40. Додаткові вимоги до документації за стандартизованою транзакцією із традиційної сек’юритизації
1. Договори та інші правочини, що укладаються (вчиняються) в рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, мають чітко передбачати:
1) визначення, порядок та умови застосування заходів захисту прав кредитора та вчинення інших дій щодо порушення боржниками своїх зобов’язань за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, реструктуризації, надання їм відстрочок, прощення їхнього боргу, списання заборгованості, звернення стягнення на майно боржників тощо;
2) пріоритетність платежів за сек’юритизаційними облігаціями та іншими договорами (правочинами), укладеними (вчиненими) в рамках транзакції, обставини, які спричиняють зміну такої пріоритетності платежів, а також обов’язок повідомляти про настання таких обставин (за наявності);
3) заходи щодо своєчасного вирішення конфліктів між власниками сек’юритизаційних облігацій різних класів, а також порядок здійснення ними права голосу на зборах власників таких облігацій.
2. Особа, відповідальна за розкриття інформації у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, забезпечує невідкладне розкриття інформації власникам сек’юритизаційних облігацій про будь-які зміни у пріоритетності платежів за сек’юритизаційними облігаціями та іншими договорами (правочинами) у рамках транзакції, якщо вони матимуть істотний негативний вплив на здійснення платежів за сек’юритизаційними облігаціями.
3. Документація щодо стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації револьверних фінансових активів має передбачати підстави здійснення викупу або часткового дострокового погашення позицій сек’юритизації, включаючи щонайменше підстави, визначені пунктами 1, 3–5 частини першої статті 50 цього Закону.
4. Документація стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації має визначати порядок отримання, зарахування та розподілу регулярних платежів, платежів у зв’язку з достроковим погашенням та інших надходжень за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, а також порядок здійснення платежів за сек’юритизаційними облігаціями та іншими зобов’язаннями СПФ відповідно до встановленої черговості платежів.
5. Якщо до пулу сек’юритизованих активів включаються права вимоги за фінансовими активами, умови яких передбачають право боржника на дострокове погашення або дострокове виконання грошового зобов’язання, документація стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації має визначати порядок управління ризиком дострокового погашення, у тому числі порядок спрямування відповідних надходжень, умови їх використання для погашення або викупу сек’юритизаційних облігацій, а також обставини, за настання яких платежі за сек’юритизаційними облігаціями здійснюються у порядку послідовної амортизації.
6. Документація стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації може передбачати право оригінатора, спонсора або іншої особи, визначеної такою документацією, здійснити достроковий викуп залишку фінансових активів або забезпечити дострокове погашення сек’юритизаційних облігацій у разі зменшення непогашеної вартості пулу сек’юритизованих активів або непогашеної номінальної вартості сек’юритизаційних облігацій нижче рівня, визначеного документацією транзакції.
Така документація має визначати порядок реалізації зазначеного права, порядок визначення ціни викупу, порядок повідомлення власників сек’юритизаційних облігацій та інші умови, необхідні для захисту їхніх прав та інтересів. Реалізація такого права не може порушувати встановлену черговість задоволення вимог власників сек’юритизаційних облігацій або вимоги цього Закону щодо збереження мінімальної частки економічного інтересу.
7. Умови стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації не можуть передбачати заміну фінансових активів, які були достроково погашені, новими фінансовими активами, крім випадків, якщо така транзакція є револьверною сек’юритизацією та відповідає вимогам статті 50 цього Закону.
Стаття 41. Додаткові вимоги до розкриття інформації у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації
1. До початку розміщення сек’юритизаційних облігацій, емісія яких здійснюється у рамках стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації, оригінатор та/або спонсор забезпечують:
1) розкриття потенційним інвесторам у сек’юритизаційні облігації статистичної інформації та інформації щодо обслуговування боржниками фінансових активів, прострочення платежів та рівня втрат щодо фінансових активів, які є істотною мірою подібними за характеристиками до тих, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, щонайменше за п’ять попередніх років, а також інформації про джерела такої інформації та підстави визначення подібних фінансових активів;
2) здійснення зовнішньої незалежної перевірки репрезентативної вибірки фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, а також правильності та точності інформації, що надається потенційним інвесторам щодо фінансових активів компетентною особою (зокрема аудитором або аудиторською фірмою, крім тих, які надають послуги, пов’язані з транзакцією із сек’юритизації, оригінатору та/або спонсору);
3) перед встановленням ціни у межах сек’юритизації розкриття потенційним інвесторам у сек’юритизаційні облігації інформації про структуру платежів у межах транзакції із сек’юритизації з урахуванням інформації, передбаченої частинами другою і третьою статті 28 цього Закону, в тому числі опису договірного зв’язку між фінансовими активами, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, та платежами між оригінатором, спонсором, власниками сек’юритизаційних облігацій, СПФ та іншими особами, які беруть участь у відповідній транзакції.
2. Інформація, зазначена в пункті 3 частини першої цієї статті, має залишатися доступною власникам відповідних сек’юритизаційних облігацій на постійній основі згідно з вимогами глави 7 цього Закону та розкриватися потенційним інвесторам у сек’юритизаційні облігації за їхнім запитом.
3. Оригінатор та спонсор за стандартизованою транзакцією із традиційної сек’юритизації несуть відповідальність за дотримання вимог цього Закону щодо розкриття інформації з урахуванням таких особливостей:
1) інформація, визначена пунктом 1 частини першої статті 32 цього Закону, розкривається потенційним інвесторам у сек’юритизаційні облігації, емісія яких здійснюється у рамках такої транзакції, на їхню вимогу до початку розміщення сек’юритизаційних облігацій;
2) інформація, визначена пунктами 2–4 частини першої статті 32 цього Закону, розкривається до початку розміщення сек’юритизаційних облігацій, емісія яких здійснюється у рамках такої транзакції, щонайменше у формі проектів, а остаточні версії такої інформації розкриваються не пізніше ніж через 15 днів з дати початку розміщення;
3) у разі якщо пул сек’юритизованих активів за стандартизованою транзакцією із сек’юритизації складається з прав вимоги за кредитами (позиками) на придбання житла, автомобілів та/або за договорами лізингу (оренди) автомобілів, оригінатор та спонсор забезпечують розкриття наявної інформації щодо впливу відповідного майна (предмета іпотеки (застави), об’єкта лізингу) на стан довкілля у складі регулярної інформації емітента згідно із статтею 31 цього Закону.
Глава 9. Вимоги до стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
Стаття 42. Вимоги до учасників стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Оригінатором у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації може бути виключно банк або інша фінансова установа.
2. Оригінатором, спонсором та СПФ у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації можуть бути виключно юридичні особи, які не відповідають жодному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону, створені за законодавством України та з місцезнаходженням в Україні або за законодавством держав – членів Європейського Союзу та з місцезнаходженням у державах – членах Європейського Союзу.
Стаття 43. Вимоги до інструмента кредитного захисту у стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Інструмент кредитного захисту залежно від необхідності залучення забезпечення може бути забезпеченим та незабезпеченим.
Забезпечений інструмент кредитного захисту – це правочин щодо передачі кредитного ризику, пов’язаного з фінансовими активами, який передбачає емісію кредитних нот оригінатором або укладення деривативного контракту із залученням забезпечення, або надання забезпеченого гарантійного зобов’язання.
Незабезпечений інструмент кредитного захисту – це правочин щодо передачі кредитного ризику, пов’язаного з фінансовими активами, який передбачає надання незабезпеченого гарантійного зобов’язання (гарантійного зобов’язання гаранта публічного сектору чи гарантійного зобов’язання, забезпеченого гарантійним зобов’язанням гаранта публічного сектору).
2. Забезпечене гарантійне зобов’язання – це зобов’язання СПФ перед оригінатором, що передбачає покриття СПФ збитків, додаткових втрат або недоотриманих запланованих доходів унаслідок невиконання відповідним боржником (відповідними боржниками) своїх зобов’язань за пулом сек’юритизованих активів за одним чи кількома траншами кредитного ризику транзакції із сек’юритизації, забезпечене активами, що мають відповідати вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії.
У разі якщо оригінатором є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, такі активи мають відповідати вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії, погоджених з Національним банком України.
Гарантійне зобов’язання, передбачене цією частиною, не вважається гарантією в розумінні статті 560 Цивільного кодексу України.
3. Гарантійне зобов’язання гаранта публічного сектору – це зобов’язання гаранта публічного сектору перед оригінатором, що передбачає покриття гарантом публічного сектору збитків, додаткових втрат або недоотриманих запланованих доходів унаслідок невиконання відповідним боржником (відповідними боржниками) своїх зобов’язань за пулом сек’юритизованих активів за одним чи кількома траншами кредитного ризику транзакції із сек’юритизації. Гарантійне зобов’язання гаранта публічного сектору має відповідати вимогам щодо кредитного захисту, встановленим нормативно-правовими актами Комісії.
Гарантом публічного сектору може бути:
1) держава в особі уповноваженого органу або її центральний банк;
2) багатосторонній банк розвитку або міжнародна організація;
3) регіональний уряд, орган місцевого самоврядування або юридична особа публічного права іноземної держави;
4) орган місцевого самоврядування України або юридична особа публічного права України.
Значення ваги ризику фінансових активів щодо гаранта публічного сектору має відповідати 0 відсотків ваги ризику, визначеної в порядку, встановленому Національним банком України.
Гарантійне зобов’язання гаранта публічного сектору у формі державної або місцевої гарантії надається у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
4. Гарантійне зобов’язання, забезпечене гарантійним зобов’язанням гаранта публічного сектору, – це зобов’язання гаранта перед оригінатором, що передбачає покриття гарантом збитків, додаткових втрат або недоотриманих запланованих доходів унаслідок невиконання відповідним боржником (відповідними боржниками) своїх зобов’язань за пулом сек’юритизованих активів за одним чи кількома траншами кредитного ризику транзакції із сек’юритизації, забезпечене гарантійним зобов’язанням гаранта публічного сектору.
Гарантійне зобов’язання, забезпечене гарантійним зобов’язанням гаранта публічного сектору, має відповідати вимогам до кредитного захисту, встановленим нормативно-правовими актами Комісії.
Гарант публічного сектору повинен відповідати вимогам абзаців третього і четвертого частини третьої цієї статті.
5. Інструмент кредитного захисту має бути дійсний та чинний, зокрема в частині права інвестора у позицію сек’юритизації вимагати сплати належних платежів від оригінатора за надання кредитного захисту та права оригінатора вимагати належних виплат від інвестора у разі настання кредитної обставини.
Забезпечений інструмент кредитного захисту має бути дійсний та чинний, зокрема у частині:
1) права оригінатора скористатися забезпеченням, наданим інвестором у позицію сек’юритизації, з метою погашення належних йому виплат;
2) права інвестора у позицію сек’юритизації вимагати повернення наданого забезпечення, яке не було використано з метою, зазначеною у пункті 1 цієї частини, зокрема при викупі або погашенні відповідних кредитних нот згідно з умовами проспекту (рішення про емісію).
6. Інструмент кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації має передбачати:
1) розмір та порядок здійснення платежів на користь інвестора у позицію сек’юритизації за надання кредитного захисту;
2) порядок розрахунку грошових зобов’язань інвестора у позицію сек’юритизації на користь оригінатора у разі настання кредитної обставини;
3) порядок здійснення виплат на користь оригінатора, включаючи здійснення проміжних виплат, та механізм їх коригування;
4) додатковий строк після припинення інструмента кредитного захисту для стягнення заборгованості за фінансовими активами, за якими відбулася кредитна обставина, або врегулювання заборгованості іншим чином;
5) у разі забезпеченого інструмента кредитного захисту – вимоги щодо надання забезпечення інвестором у позицію сек’юритизації;
6) підстави для дострокового припинення інструмента кредитного захисту в односторонньому порядку;
7) порядок дій інвестора у позицію сек’юритизації у разі невиконання оригінатором своїх зобов’язань за інструментом кредитного захисту чи настання інших підстав для його припинення.
Додаткові вимоги до інструмента кредитного захисту у формі фінансового інструмента можуть встановлюватися Комісією, а в іншій формі, ніж фінансовий інструмент, – Національним банком України.
7. Платежі на користь інвестора у позицію сек’юритизації за надання кредитного захисту за інструментом кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації розраховуються та здійснюються в такому порядку:
1) розмір платежів визначається залежно від розміру поточної заборгованості за пулом сек’юритизованих активів та з урахуванням співвідношення розміру заборгованості, що підлягає захисту від кредитного ризику, до номінального розміру відповідного фінансового активу;
2) не дозволяється застосування структури платежів, у результаті якої суми, сплачені оригінатором, компенсуються йому в будь-якій частині.
8. Виплати на користь оригінатора за інструментом кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації розраховуються та здійснюються у такому порядку:
1) розмір виплат розраховується, виходячи з фактичних втрат оригінатора або іншого первинного кредитора за відповідним фінансовим активом;
2) проміжна виплата здійснюється не пізніше ніж протягом шести місяців з дня настання відповідної кредитної обставини;
3) розмір виплати коригується за результатами стягнення заборгованості за відповідним фінансовим активом або врегулювання заборгованості іншим чином;
4) таке врегулювання має бути завершене протягом строку чинності інструмента кредитного захисту або протягом додаткового строку, встановленого інструментом кредитного захисту, що не може перевищувати двох років;
5) до завершення такого врегулювання розмір кредитного захисту має щонайменше дорівнювати номінальному розміру відповідної заборгованості, за вирахуванням суми будь-якої проміжної виплати;
6) при визначенні розміру виплат враховується співвідношення розміру заборгованості, що підлягає захисту від кредитного ризику, до номінального розміру відповідного фінансового активу;
7) розрахунок виплат здійснюється щодо кожного фінансового активу окремо.
9. До забезпечення за інструментом кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації застосовуються такі вимоги:
1) валюта забезпечення не може відрізнятися від валюти грошових зобов’язань інвестора у позицію сек’юритизації у разі настання кредитної обставини;
2) у разі емісії кредитних нот розмір забезпечення зменшується пропорційно до здійснення викупу та/або часткового дострокового погашення кредитних нот, емісія яких здійснена в рамках транзакції;
3) після припинення інструмента кредитного захисту забезпечення (або його залишок – у разі здійснення виплат на користь оригінатора згідно з умовами інструмента кредитного захисту) повертається інвестору у позицію сек’юритизації;
4) якщо забезпечення надається у вигляді цінних паперів, транзакційна документація має передбачати відповідні вимоги до таких цінних паперів та до їх зберігання.
10. Інструмент кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації може передбачати дострокове припинення за ініціативою оригінатора виключно з таких підстав:
1) неплатоспроможність інвестора у позицію сек’юритизації;
2) порушення інвестора у позицію сек’юритизації зобов’язань щодо здійснення будь-яких виплат за інструментом кредитного захисту на користь оригінатора;
3) порушення інвестором у позицію сек’юритизації будь-якого іншого істотного зобов’язання;
4) якщо інвестор у позицію сек’юритизації не відповідає вимогам до гаранта публічного сектору відповідно до абзаців третього і четвертого частини третьої цієї статті;
5) якщо зміни у законодавстві, його офіційному тлумаченні чи застосуванні призводять до неочікуваного істотного зниження економічної ефективності транзакції порівняно з датою укладення відповідного договору або датою рішення про емісію відповідного фінансового інструмента;
6) якщо в результаті виконання умов інструмента кредитного захисту оригінатор чи його відповідна особа, до якої застосовуються вимоги щодо консолідації з оригінатором відповідно до законодавства про нагляд на консолідованій основі та/або яка включена до консолідованої фінансової звітності, складеної відповідно до застосовних стандартів фінансової звітності, не досягли передачі кредитного ризику відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України чи іншого регулятора;
7) в інших випадках, визначених нормативно-правовими актами Комісії.
11. Інструмент кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації може передбачати дострокове припинення за ініціативою інвестора у позицію сек’юритизації виключно у разі порушення оригінатором свого зобов’язання із здійснення будь-яких платежів за надання кредитного захисту або будь-якого іншого істотного зобов’язання.
12. Умови інструмента кредитного захисту мають визначати кредитні обставини, у разі настання яких здійснюється виконання зобов’язань за таким інструментом. До таких кредитних обставин мають належати щонайменше дефолт боржника та реструктуризація заборгованості, зумовлена погіршенням фінансового стану боржника.
Застосування до фінансового активу заходів реструктуризації, відстрочення, розстрочення, зміни процентної ставки, прощення частини боргу або інших поступок боржнику, зумовлених погіршенням його фінансового стану, не перешкоджає настанню кредитної обставини.
Стаття 44. Вимоги до фінансових активів у стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Договірна документація за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації має встановлювати чіткі та належним чином визначені критерії для включення фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів.
Фінансові активи, що включаються до пулу сек’юритизованих активів після укладення інструмента кредитного захисту (або у разі емісії кредитних нот – після початку розміщення кредитних нот у рамках транзакції), мають відповідати критеріям для включення фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів.
2. Фінансові активи, з яких формується пул сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, мають бути такими, що виникли в ході основної діяльності оригінатора.
Якщо фінансові активи, з яких формується пул сек’юритизованих активів, придбані оригінатором у третьої особи, він повинен застосовувати до таких фінансових активів принаймні такі самі підходи щодо видачі кредитів, стягнення і реструктуризації заборгованості та управління активами, які він застосовує до подібних фінансових активів, що не були придбані у третьої особи.
Оригінатор (або інший первинний кредитор) у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації повинен мати належний досвід у наданні кредитів або здійсненні інших операцій, які є підставою виникнення фінансових активів, подібних до тих, що включаються до пулу сек’юритизованих активів.
Критерії, що були застосовані при наданні кредиту або здійсненні іншої операції, яка є підставою виникнення фінансового активу, що включається до пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації, та будь-які істотні зміни до них невідкладно розкриваються потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації.
Фінансовий актив включається до пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації, якщо до прийняття рішень щодо надання кредиту або здійснення іншої операції, яка є підставою виникнення відповідного фінансового активу, не залучалися жодні треті особи.
3. Станом на момент укладення інструмента кредитного захисту (або у разі емісії кредитних нот – на початок розміщення кредитних нот), фінансові активи, включені до пулу сек’юритизованих активів, мають знаходитися на балансі оригінатора або його відповідної особи, до якої застосовуються вимоги щодо консолідації з оригінатором відповідно до законодавства про нагляд на консолідованій основі та/або яка включена до консолідованої фінансової звітності, складеної відповідно до застосовних стандартів фінансової звітності.
4. Фінансові активи в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації повинні мати однорідні характеристики, включаючи умови договорів, кредитний ризик та право на дострокове погашення.
5. Грошові та інші істотні зобов’язання боржників за фінансовими активами в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації мають бути чинними та надавати кредитору право вимоги на повну суму відповідного грошового зобов’язання до боржників за основним та забезпечувальними зобов’язаннями (за наявності).
6. Умови фінансових активів у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації мають передбачати здійснення боржниками періодичних платежів.
7. До пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації не включаються:
1) цінні папери, крім корпоративних облігацій, не допущених до торгів на організованому ринку;
3) деривативні контракти та деривативні цінні папери;
4) права вимоги за кредитами, забезпеченими іпотекою житлової нерухомості, під час надання яких позичальнику або посереднику було або мало бути відомо, що інформація, надана позичальником та/або іпотекодавцем для цілей отримання такого кредиту, не підлягає обов’язковій перевірці на достовірність;
5) фінансові активи, за якими на час їхнього відбору оригінатором відбувся дефолт боржника;
6) фінансові активи, боржник (боржники) за якими має (мають) незадовільну платоспроможність (фінансовий стан незадовільний та/або критичний);
7) фінансові активи, боржник (боржники) за якими не здійснив (здійснили) жодного платежу станом на момент включення таких фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів.
8. Вимога, передбачена пунктом 7 частини сьомої цієї статті, не застосовується до фінансового активу, який:
1) виник у результаті рефінансування фінансового активу, вже включеного до пулу сек’юритизованих активів, за умови що такий фінансовий актив відповідає критеріям включення до пулу сек’юритизованих активів, визначеним документацією відповідної транзакції, та іншим вимогам цієї статті;
2) включений до пулу сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації, що відповідає вимогам статті 50 цього Закону, якщо такий фінансовий актив передбачає погашення одноразовим платежем або має строк погашення до одного року.
Положення цієї частини не звільняють від дотримання інших вимог цієї статті, зокрема вимог щодо відсутності дефолту боржника, належної кредитоспроможності боржника та відповідності фінансових активів критеріям відбору, визначеним документацією відповідної транзакції.
9. Оригінатор за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації надає запевнення щодо того, що:
1) він або його відповідна особа, до якої застосовуються вимоги щодо консолідації з оригінатором відповідно до законодавства про нагляд на консолідованій основі та/або яка включена до консолідованої фінансової звітності, складеної відповідно до застосовних стандартів фінансової звітності, є власником фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, та володіє всіма пов’язаними з ними правами;
2) фінансові активи, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, відповідають вимогам, встановленим документацією за такою транзакцією;
3) як йому відомо, договори, інші правочини, фінансові інструменти, за якими виникають фінансові активи, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, є чинними та дійсними, зокрема в частині грошових зобов’язань боржників;
4) при формуванні фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, були застосовані принаймні такі самі критерії, як і до кредитів або інших операцій, права вимоги за якими не включаються до пулу сек’юритизованих активів;
5) станом на дату відбору відповідного фінансового активу до пулу сек’юритизованих активів йому не відомо про істотне порушення боржником своїх зобов’язань за таким фінансовим активом;
6) як йому відомо, інформація про фінансові активи, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, відображена в договорах та інших правочинах за транзакцією, є повністю достовірною;
7) станом на початок розміщення кредитних нот, емісія яких здійснюється у рамках транзакції у разі емісії кредитних нот, або на момент укладення інструмента кредитного захисту (у разі укладення деривативного контракту чи надання незабезпеченого гарантійного зобов’язання), або станом на дату включення фінансового активу до пулу сек’юритизованих активів до відповідного договору з боржником або іншого правочину, який є підставою виникнення фінансового активу, умов відповідного фінансового інструмента не вносилися зміни, які можуть вплинути на перспективи стягнення відповідної заборгованості.
10. Фінансові активи можуть бути виключені з пулу сек’юритизованих активів після укладення інструмента кредитного захисту (у разі емісії кредитних нот – після початку розміщення кредитних нот) у таких випадках:
1) заборгованість за фінансовим активом повністю погашена або зобов’язання за ним припинені іншим чином;
2) оригінатор здійснив відчуження фінансового активу під час своєї звичайної діяльності;
3) до договору, за яким виникає фінансовий актив, вносяться зміни щодо питань, не пов’язаних з кредитоспроможністю боржника;
4) встановлено факт невідповідності фінансового активу критеріям для його включення до пулу сек’юритизованих активів.
11. Нормативно-правовими актами Комісії визначаються інші, крім вимог, передбачених частинами першою – десятою, дванадцятою і тринадцятою цієї статті, вимоги щодо фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації, зокрема вимоги щодо:
1) однорідності фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів;
2) кредитоспроможності боржників, права вимоги до яких включаються до пулу сек’юритизованих активів;
3) операцій з фінансовими активами у складі пулу сек’юритизованих активів;
4) досвіду оригінатора (або іншого первинного кредитора) з метою включення відповідних фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів.
12. Фінансові активи мають відповідати попередньо визначеним, чітким і задокументованим критеріям прийнятності, які не дозволяють активне управління портфелем таких активів на дискреційній основі. Заміна активів, що не відповідають таким критеріям, або якщо сек’юритизація передбачає період поповнення та додавання активів, що відповідають визначеним умовам поповнення, не вважається активним управлінням портфелем.
13. У разі якщо оригінатором є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, Національний банк України:
1) за погодженням з Комісією встановлює інші, ніж передбачені частинами першою – дванадцятою цієї статті, вимоги щодо фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів при стандартизованій транзакції із синтетичної сек’юритизації, зокрема вимоги щодо:
а) однорідності фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів;
б) кредитоспроможності боржників, права вимоги до яких включаються до пулу сек’юритизованих активів;
в) операцій з фінансовими активами у складі пулу сек’юритизованих активів;
г) досвіду оригінатора (або іншого первинного кредитора) з метою включення відповідних фінансових активів до пулу сек’юритизованих активів;
2) встановлює додаткові вимоги щодо:
а) звітності щодо фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів;
б) дотримання законодавства у сфері захисту прав споживачів за договорами про споживчий кредит, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття;
в) подання інформації про кредитні операції, права вимоги за якими включені до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття, до Кредитного реєстру Національного банку України;
г) обміну інформацією щодо фінансових активів у складі пулу сек’юритизованих активів з бюро кредитних історій.
Стаття 45. Вимоги до кредитних нот у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Кредитні ноти, емісія яких здійснюється в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, мають відповідати вимогам закону та нормативно-правових актів Комісії, включаючи право власників кредитних нот на виплату доходу, повернення номінальної вартості кредитних нот та здійснення їх викупу на умовах та в порядку, встановлених проспектом (рішенням про емісію).
2. Проспект (рішення про емісію) кредитних нот, емісія яких здійснюється в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, має містити:
1) порядок викупу та/або дострокового погашення кредитних нот пропорційно до зменшення номінальної вартості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів за такою транзакцією, в ході виконання боржниками своїх зобов’язань за ними;
2) підстави дострокового погашення кредитних нот за ініціативою емітента або власників кредитних нот;
3) порядок дій власників кредитних нот у разі невиконання емітентом своїх зобов’язань за ними.
3. Кошти, отримані від розміщення кредитних нот, емісія яких здійснюється в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, використовуються згідно з умовами відповідного проспекту (рішення про емісію).
У разі емісії кредитних нот оригінатором кошти, отримані від їх розміщення, використовуються оригінатором для покриття втрат за пулом сек’юритизованих активів у разі настання кредитної обставини. Розмір втрат за пулом сек’юритизованих активів розраховується в такому порядку:
1) враховуються фактичні втрати оригінатора або іншого первинного кредитора за відповідним фінансовим активом;
2) проміжний розрахунок втрат здійснюється не пізніше ніж протягом шести місяців з дня настання відповідної кредитної обставини;
3) розрахунковий розмір втрат може бути скоригований за результатами стягнення заборгованості за відповідним фінансовим активом або врегулювання заборгованості іншим чином, але не пізніше завершення строку обігу відповідних кредитних нот;
4) при здійсненні розрахунку враховується співвідношення розміру заборгованості, що підлягає захисту від кредитного ризику, до номінального розміру відповідного фінансового активу;
5) розрахунок втрат здійснюється щодо кожного фінансового активу окремо.
4. У порядку розрахунку відсоткових доходів за кредитними нотами, емісія яких здійснюється в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, враховуються такі вимоги:
1) у разі емісії кредитних нот СПФ розмір таких відсоткових доходів станом на кожну дату платежу не може перевищувати сукупний розмір надходжень СПФ від оригінатора та за переданим у забезпечення майном;
2) при розрахунку відсоткових доходів номінальна вартість кредитних нот зменшується на розмір втрат за пулом сек’юритизованих активів;
3) вимоги частини сьомої статті 43 цього Закону.
5. У разі погашення кредитних нот, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, номінальна вартість таких кредитних нот зменшується на розмір втрат за пулом сек’юритизованих активів у порядку черговості траншів кредитного ризику (від більш ризикового до менш ризикового).
6. У разі емісії кредитних нот оригінатором у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації дострокове погашення кредитних нот за ініціативою емітента дозволяється виключно з таких підстав:
1) якщо зміни в законодавстві, його офіційному тлумаченні чи застосуванні призводять до неочікуваного істотного зниження економічної ефективності транзакції порівняно з датою рішення про емісію відповідних кредитних нот;
2) якщо в результаті транзакції оригінатор чи його відповідна особа, до якої застосовуються вимоги щодо консолідації з оригінатором відповідно до законодавства про нагляд на консолідованій основі та/або яка включена до консолідованої фінансової звітності, складеної відповідно до застосовних стандартів фінансової звітності, не досягли передачі кредитного ризику відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України чи іншого регулятора;
3) в інших випадках, визначених нормативно-правовими актами Комісії.
У разі емісії кредитних нот оригінатором у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації дострокове погашення кредитних нот за ініціативою власників кредитних нот дозволяється виключно у разі порушення емітентом своїх зобов’язань із здійснення будь-яких платежів за кредитними нотами або будь-якого іншого істотного зобов’язання.
У разі емісії кредитних нот СПФ у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації дострокове погашення кредитних нот за ініціативою емітента або власників кредитних нот дозволяється виключно у разі дострокового припинення інструмента кредитного захисту.
7. У разі припинення інструмента кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації за ініціативою СПФ:
1) кошти, отримані СПФ, спрямовуються для виплат, передбачених транзакцією, згідно із встановленою пріоритетністю платежів;
2) при цьому СПФ може утримувати такі кошти в розмірі, необхідному для забезпечення функціонування СПФ та належного виконання нею своїх грошових зобов’язань відповідно до умов інструмента кредитного захисту та відповідних кредитних нот.
8. Якщо умови кредитних нот, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, передбачають здійснення платежів та/або розподіл втрат іншим чином, ніж у порядку черговості траншів кредитного ризику, такі умови повинні передбачати обставини, за настання яких платежі та/або розподіл втрат за кредитними нотами мають обов’язково здійснюватися в порядку черговості траншів кредитного ризику.
9. Комісія розробляє, затверджує та публікує на своєму офіційному вебсайті методичні рекомендації щодо виконання вимог цієї статті.
Стаття 46. Додаткові вимоги до документації за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації
1. Документація за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації має передбачати:
1) розмір заборгованості за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, що підлягає захисту від кредитного ризику;
2) кредитні обставини та порядок їх документування;
3) порядок визначення настання кредитної обставини, включаючи незалежну перевірку її настання;
4) розмір синтетичного надлишкового спреду (за наявності).
2. У разі емісії кредитних нот договори та інші правочини, які укладаються (вчиняються) в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, мають чітко передбачати заходи щодо своєчасного вирішення конфліктів між власниками кредитних нот різних класів, їхнього права голосу, а також порядок здійснення ними права голосу на зборах власників таких кредитних нот.
3. Оригінатор за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації зобов’язаний отримати висновок юридичного консультанта щодо дійсності і чинності інструмента кредитного захисту та пов’язаної документації за правом України / іноземної держави, що застосовується до такого інструмента кредитного захисту.
Вимоги до кваліфікації юридичного консультанта та змісту його висновку визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
4. Документація щодо стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації револьверних фінансових активів має передбачати підстави здійснення викупу або часткового дострокового погашення позицій сек’юритизації, включаючи щонайменше підстави, визначені пунктами 1, 3–5 частини першої статті 50 цього Закону.
Стаття 47. Вимоги до управління ризиками у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Оригінатор або первинний кредитор у рамках стандартизованої транзакції із cинтетичної сек’юритизації повинен виконувати вимоги статті 26 цього Закону щодо збереження частки економічного інтересу в пулі сек’юритизованих активів.
2. Процентний та валютний ризики, що виникають у зв’язку із стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації, та їхній можливий вплив на платежі на користь оригінатора та інвесторів у позиції сек’юритизації мають бути описані в документації за такою транзакцією. Умови стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації мають передбачати належні заходи щодо мінімізації процентного та валютного ризику за нею. Інформація про вжиті заходи підлягає розкриттю в порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
3. У разі здійснення СПФ емісії кредитних нот у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації така СПФ має право укладати деривативні контракти та/або набувати деривативні цінні папери виключно з метою мінімізації процентного та валютного ризику за такою транзакцією. Вимоги до таких фінансових інструментів встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
4. Оригінатору за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації не дозволено здійснювати хеджування кредитного ризику за фінансовими активами, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, крім як на підставі інструмента кредитного захисту.
5. Якщо умовами фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, та/або умовами транзакції передбачені платежі, що залежать від референтної процентної ставки, така ставка повинна ґрунтуватися на загальноприйнятих об’єктивних фінансових індикаторах, що дають змогу визначити ринкову вартість кредитних ресурсів, та не може посилатися на складні формули та деривативні контракти.
Процентні ставки, ставки відсоткових доходів, передбачені умовами транзакції, можуть розраховуватися, виходячи з показників дохідності за забезпеченням, наданим за інструментом кредитного захисту (у разі емісії кредитних нот СПФ), або коштами, залученими в ході розміщення кредитних нот (у разі емісії кредитних нот оригінатором).
Стаття 48. Вимоги до надавачів послуг у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Договори та інші правочини, що укладаються (вчиняються) у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, мають належним чином визначати:
1) обов’язки та відповідальність управителя фінансовими активами, особи, що здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, та надавачів інших допоміжних послуг у рамках транзакції;
2) у разі емісії кредитних нот – обов’язки та відповідальність адміністратора за випуском кредитних нот та інших осіб, які зобов’язані діяти в інтересах власників кредитних нот;
3) процедуру заміни надавачів послуг, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї частини (якщо відповідні послуги не надаються безпосередньо оригінатором), у разі порушення ними обов’язків або їхньої неплатоспроможності, щоб забезпечити безперервність надання відповідних послуг;
4) вимоги до управління пулом сек’юритизованих активів та випадки, в яких управителю фінансовими активами дозволено від них відступати.
2. Управитель фінансовими активами за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації повинен мати належну кваліфікацію та досвід здійснення управління фінансовими активами з характеристиками, подібними до включених до пулу сек’юритизованих активів. Такий управитель фінансовими активами повинен мати належним чином задокументовані внутрішні політики і процедури щодо управління зазначеними фінансовими активами та механізми управління ризиками.
3. Управитель фінансовими активами за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації зобов’язаний застосовувати принаймні такі самі підходи до управління пулом сек’юритизованих активів, які оригінатор застосовує при управлінні порівнянними фінансовими активами, що не включені до пулу сек’юритизованих активів.
4. Управління фінансовими активами в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації не може передбачати здійснення активного управління такими активами на дискреційній основі.
5. У разі стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації оригінатор зобов’язаний вести актуальний реєстр, який дає змогу в будь-який час ідентифікувати фінансові активи, включені до пулу сек’юритизованих активів, боржників, розмір заборгованості, що підлягає захисту від кредитного ризику згідно з умовами такої транзакції, та непогашений розмір такої заборгованості.
6. У рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації оригінатор зобов’язаний призначити особу, що здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, до моменту укладення інструмента кредитного захисту (у разі емісії кредитних нот – до початку розміщення кредитних нот).
У разі емісії кредитних нот така особа повинна бути незалежною від оригінатора, СПФ (за наявності) та власників кредитних нот. У разі укладення інструмента кредитного захисту у формі деривативного фінансового інструмента або незабезпеченого гарантійного зобов’язання така особа повинна бути незалежною від оригінатора та інвестора у позицію сек’юритизації.
7. Особа, яка здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, здійснює перевірку щонайменше таких аспектів щодо кожного фінансового активу, щодо якого подано повідомлення про настання кредитної обставини:
1) обставина, зазначена у повідомленні, відповідає визначенню кредитної обставини за транзакційною документацією;
2) фінансовий актив був включений до пулу сек’юритизованих активів на момент настання кредитної обставини;
3) фінансовий актив відповідав критеріям включення до пулу сек’юритизованих активів на час такого включення;
4) розмір втрат за фінансовим активом відповідає даним, відображеним в обліку оригінатора;
5) у разі емісії кредитних нот номінальна вартість кредитних нот, емісія яких здійснена в рамках транзакції, була зменшена на правильний розмір втрат за фінансовим активом з метою розрахунку розміру відсоткових виплат за такими кредитними нотами та суми їх погашення.
8. Документація за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації має передбачати обов’язок оригінатора надавати особі, що здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, всю необхідну інформацію для здійснення перевірки, передбаченої частиною сьомою цієї статті.
9. Особа, яка здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, може здійснювати таку перевірку на вибірковій основі, якщо це передбачено умовами транзакції, проте інвестори у відповідні позицій сек’юритизації мають право вимагати перевірки щодо будь-якого конкретного фінансового активу.
10. Нормативно-правовими актами Комісії визначаються:
1) вимоги до договорів та інших правочинів у частині визначення умов, передбачених частиною першою цієї статті;
2) вимоги до кваліфікації та досвіду управителя фінансовими активами, а також до його внутрішніх політик та процедур щодо управління фінансовими активами, механізмів управління ризиками, а також порядок та строки подання таких політик та процедур до Комісії або розкриття інформації про них;
3) орієнтовний невиключний перелік операцій, які не становлять активне управління на дискреційній основі.
Стаття 49. Додаткові вимоги до розкриття інформації у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. До початку розміщення кредитних нот, емісія яких здійснюється у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації (у разі емісії кредитних нот), або до укладення інструмента кредитного захисту (у разі укладення деривативного фінансового інструмента чи надання незабезпеченого гарантійного зобов’язання) оригінатор забезпечує:
1) розкриття потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації інформації щодо обслуговування боржниками фінансових активів, прострочення платежів та рівня втрат щодо фінансових активів, які є істотною мірою подібними за характеристиками до тих, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, щонайменше за п’ять попередніх років, а також інформації про джерела зазначеної інформації та підстави визначення подібних фінансових активів;
2) здійснення незалежної перевірки репрезентативної вибірки фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, включаючи перевірку на предмет їх відповідності вимогам, встановленим документацією за такою транзакцією, компетентною особою (зокрема аудитором або аудиторською фірмою, крім тих, які надають оригінатору послуги, пов’язані з транзакцією із сек’юритизації);
3) розкриття потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації інформації про структуру платежів у рамках транзакції, що має відображати договірний зв’язок між фінансовими активами, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, та платежами між оригінатором, інвесторами у позиції сек’юритизації, СПФ (за наявності) та іншими особами;
4) розкриття потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації інформації про критерії кредитування (стандарти андеррайтингу) та процедури оцінки кредитоспроможності боржників, що застосовувалися під час формування фінансових активів, які включаються до пулу сек’юритизованих активів, а також про будь-які суттєві зміни таких критеріїв і процедур.
2. Інформація, зазначена у пункті 3 частини першої цієї статті, має залишатися доступною інвесторам у відповідні позиції сек’юритизації на постійній основі згідно з вимогами глави 7 цього Закону та розкриватися потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації за їхнім запитом.
3. Оригінатор за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації несе відповідальність за дотримання вимог цього Закону щодо розкриття інформації з урахуванням таких особливостей:
1) інформація, зазначена у пункті 1 частини першої статті 32 цього Закону, розкривається потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації на їхню вимогу до укладення інструмента кредитного захисту, а в разі емісії кредитних нот – до початку розміщення кредитних нот;
2) у разі емісії кредитних нот інформація, зазначена у пунктах 2–4 частини першої статті 32 цього Закону, розкривається до початку розміщення кредитних нот, емісія яких здійснюється у рамках такої транзакції, щонайменше у формі проектів, а остаточні версії такої інформації розкриваються не пізніше ніж через 15 днів з дати початку розміщення;
3) у разі якщо пул сек’юритизованих активів за стандартизованою транзакцією із сек’юритизації складається з прав вимоги за кредитами (позиками) на придбання житла, автомобіля та/або за договорами лізингу (оренди) автомобіля, оригінатор забезпечує розкриття наявної інформації щодо впливу відповідного майна (предмета іпотеки (застави), об’єкта лізингу) на стан довкілля у складі регулярної інформації емітента згідно із статтею 31 цього Закону.
4. Якщо інвестори у позиції сек’юритизації несуть кредитний ризик оригінатора, інформація про це розкривається у документації щодо стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації.
Глава 10. Стандартизована транзакція із револьверної сек’юритизації
Стаття 50. Вимоги до стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації
1. Документація щодо стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації має передбачати підстави здійснення викупу або часткового дострокового погашення позицій сек’юритизації або підстави для завершення револьверного періоду сек’юритизації, включаючи щонайменше:
1) погіршення кредитної якості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, до або нижче встановленого рівня;
2) невиконання умов транзакції із сек’юритизації щодо включення до пулу сек’юритизованих активів нових фінансових активів, що відповідають встановленим критеріям кредитної якості, у встановлені строки та/або у встановлених обсягах (має бути визначено як підставу для завершення револьверного періоду);
3) у разі традиційної сек’юритизації – настання неплатоспроможності оригінатора або управителя фінансовими активами;
4) у разі традиційної сек’юритизації – зниження вартості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, нижче встановленого рівня (має бути визначено як підставу для викупу або часткового дострокового погашення сек’юритизаційних облігацій);
5) у разі синтетичної сек’юритизації – досягнення встановленого документацією транзакції розміру втрат або рівня дефолтів за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, що є підставою для виконання зобов’язань за інструментом кредитного захисту.
2. Національний банк України за погодженням з Комісією розробляє, затверджує та публікує на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України методичні рекомендації щодо виконання вимог цієї статті.
3. Якщо стандартизована транзакція із револьверної сек’юритизації є транзакцією із синтетичної сек’юритизації, документація такої транзакції має визначати порядок виконання зобов’язань за інструментом кредитного захисту у разі настання кредитної обставини.
Документація стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації має визначати підстави завершення револьверного періоду або переходу до послідовної амортизації.
4. У разі якщо стандартизована транзакція із револьверної сек’юритизації передбачає включення до пулу сек’юритизованих активів фінансових активів, за якими боржники мають право на дострокове погашення або дострокове виконання грошових зобов’язань, документація такої транзакції має визначати додаткові підстави завершення револьверного періоду або переходу до послідовної амортизації, пов’язані з:
1) істотним перевищенням фактичного рівня дострокового погашення над припущеннями, використаними під час структурування транзакції;
2) істотним зменшенням середньозваженого строку до погашення фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів; або
3) іншими обставинами, які можуть істотно вплинути на здатність СПФ виконувати зобов’язання за сек’юритизаційними цінними паперами.
Нормативно-правовими актами Комісії можуть встановлюватися вимоги до визначення, розрахунку та розкриття показників дострокового погашення, а також мінімальні вимоги до підстав, передбачених цією частиною.
Глава 11. Порядок реєстрації стандартизованої транзакції із сек’юритизації
Стаття 51. Повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації та Реєстр стандартизованих транзакцій із сек’юритизації
1. Оригінатор та/або спонсор зобов’язані до початку розміщення сек’юритизаційних цінних паперів або укладення інструмента кредитного захисту у формі незабезпеченого гарантійного зобов’язання чи деривативного контракту в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації надати повідомлення Комісії про відповідність такої транзакції із сек’юритизації (залежно від виду транзакції) вимогам глави 8 або глави 9 цього Закону (далі – повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації). У разі транзакції із револьверної сек’юритизації додатково враховуються вимоги статті 50 цього Закону.
У разі якщо протягом строку обігу сек’юритизаційних цінних паперів, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації, або строку дії інструмента кредитного захисту у формі незабезпеченого гарантійного зобов’язання чи деривативного контракту, укладеного в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації, оригінатору та/або спонсору стало відомо, що транзакція (залежно від її виду) не відповідає чи перестала відповідати вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону, така особа невідкладно направляє відповідне повідомлення Комісії.
Вимоги до змісту повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації, повідомлення про те, що транзакція із сек’юритизації не відповідає або перестала відповідати вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації, порядок та строки надання таких повідомлень встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
2. Комісія у порядку, формі та строки, встановлені її нормативно-правовими актами, забезпечує ведення та опублікування на своєму офіційному вебсайті Реєстру транзакцій із сек’юритизації, які відповідно до отриманих повідомлень (у тому числі повідомлень про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації) відповідають вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону (залежно від виду транзакції) (далі у цій статті – Реєстр).
Реєстр є частиною комплексної інформаційно-комунікаційної системи Комісії.
Інформація, що міститься у Реєстрі, є відкритою, крім інформації з обмеженим доступом відповідно до закону. Доступ до інформації в Реєстрі є безоплатним.
3. Комісія забезпечує протягом двох робочих днів внесення до Реєстру інформації про:
1) транзакцію із сек’юритизації, щодо якої було належним чином подано повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації;
2) факт визначення включеної до переліку транзакції із сек’юритизації як такої, що не відповідає чи перестала відповідати вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону (залежно від виду транзакції), за рішенням Комісії чи за повідомленням оригінатора та/або спонсора;
3) застосування Комісією заходів впливу контрольного характеру та інших заходів правозастосування щодо транзакції із сек’юритизації.
4. Оригінатор, спонсор та/або СПФ можуть залучати агента з верифікації для незалежної оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації (залежно від її виду) вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону.
Залучення агента з верифікації не є обов’язковою умовою подання повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації, якщо інше не встановлено цим Законом або нормативно-правовими актами Комісії, з урахуванням виду, складності та рівня ризиків відповідної транзакції. У разі залучення агента з верифікації повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації має містити відомості про проведення оцінки відповідності транзакції агентом з верифікації, включаючи його найменування, місцезнаходження та інформацію про авторизацію Комісією.
Залучення послуг агента з верифікації не звільняє оригінатора, спонсора та/або СПФ від виконання обов’язків і відповідальності, передбачених цим Законом.
Залучення послуг агента з верифікації не впливає на обов’язок інституційного інвестора здійснювати комплексну перевірку відповідно до статті 21 цього Закону.
5. Оригінатор, спонсор та/або СПФ несуть відповідальність за повноту та достовірність інформації, що подається для внесення до Реєстру, а також за своєчасність її подання. Подання недостовірної інформації, приховування інформації або порушення строків її подання є підставою для застосування Комісією заходів впливу.
Стаття 52. Діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, що потребує авторизації
1. Агент з верифікації здійснює незалежну оцінку відповідності транзакції із сек’юритизації (залежно від її виду) вимогам щодо стандартизованої транзакції із сек’юритизації, передбаченим главами 8 і 9 цього Закону.
2. Агент з верифікації зобов’язаний провадити діяльність незалежно, об’єктивно та у спосіб, що забезпечує належну якість оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
3. Інша діяльність агента з верифікації не повинна впливати на незалежність, об’єктивність або належну якість оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
4. Винагорода агента з верифікації за проведення оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації визначається на недискримінаційних засадах, з урахуванням обґрунтованих витрат на надання відповідних послуг, та не може залежати від результату такої оцінки.
5. Агент з верифікації зобов’язаний створити, підтримувати та документувати систему внутрішнього контролю, політики і процедури для виявлення, запобігання, врегулювання та розкриття наявних або потенційних конфліктів інтересів, які можуть вплинути на незалежність або об’єктивність оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
6. Агент з верифікації зобов’язаний мати достатні організаційні, кадрові, технічні та методологічні ресурси для здійснення оцінки відповідності транзакцій із сек’юритизації вимогам до стандартизованих транзакцій із сек’юритизації.
7. Члени органів управління агента з верифікації повинні мати професійну придатність, знання та досвід, необхідні для забезпечення належного провадження діяльності агента з верифікації, а також бездоганну ділову репутацію.
8. Агент з верифікації зобов’язаний невідкладно повідомляти Комісію про істотні зміни інформації, поданої для його авторизації, а також про інші обставини, які можуть вплинути на відповідність агента з верифікації вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії.
Висновок агента з верифікації є незалежним експертним документом, що використовується під час оцінки відповідності транзакції вимогам цього Закону, але не є обов’язковим для Комісії та не обмежує її повноваження щодо самостійного прийняття рішень, зокрема передбачених статтею 50 цього Закону.
9. Комісія у порядку та строки, встановлені її нормативно-правовими актами, здійснює авторизацію юридичних осіб, які мають намір провадити діяльність агента з верифікації.
10. Авторизація здійснюється шляхом включення юридичних осіб до Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації (далі – Реєстр агентів з верифікації).
Реєстр агентів з верифікації є частиною комплексної інформаційно-комунікаційної системи Комісії.
11. Порядок ведення Реєстру агентів з верифікації та оприлюднення інформації з нього встановлюється нормативно-правовими актами Комісії.
12. Нагляд та контроль за провадженням діяльності агента з верифікації здійснює Комісія.
13. Провадження діяльності агента з верифікації здійснюється на підставі відповідних договорів, вимоги до яких встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Договір не може містити умов, що обмежують незалежність агента з верифікації або впливають на зміст його висновку.
14. Інші вимоги до агента з верифікації, його залучення оригінатором, спонсором або СПФ, а також порядку провадження ним діяльності встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 53. Особи, які мають право провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Юридичні особи провадять діяльність агента з верифікації за умови їх включення до Реєстру агентів з верифікації.
Не може бути включена до Реєстру агентів з верифікації та не може провадити діяльність агента з верифікації юридична особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
2. Вимоги до особи, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, для включення її до Реєстру агентів з верифікації встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
Особи, які провадять діяльність агента з верифікації, зобов’язані дотримуватися зазначених вимог протягом усього періоду провадження ними такої діяльності.
3. Юридична особа має право провадити діяльність агента з верифікації виключно після її включення до Реєстру агентів з верифікації.
Провадження особою діяльності агента з верифікації без включення до Реєстру агентів з верифікації забороняється.
4. Не можуть провадити діяльність агента з верифікації кредитні установи, страховики, перестраховики, інвестиційні фірми, компанії з управління активами та рейтингові агентства.
Агент з верифікації не має права здійснювати оцінку відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації, якщо такий агент або пов’язані з ним особи надають оригінатору, спонсору, СПФ або іншій особі, яка бере участь у відповідній транзакції із сек’юритизації, консультаційні, аудиторські або інші подібні послуги щодо такої транзакції чи з інших питань, що можуть вплинути на незалежність або об’єктивність такої оцінки.
Стаття 54. Порядок авторизації агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Особа, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, для включення її до Реєстру агентів з верифікації подає до Комісії заяву про включення до Реєстру агентів з верифікації разом з документами та інформацією відповідно до вимог, у порядку, строки та за формою, що встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
Заява про включення до Реєстру агентів з верифікації разом з документами та інформацією подається в електронному вигляді до Комісії відповідно до вимог, встановлених її нормативно-правовими актами. Реєстрація такої заяви підтверджується надісланим Комісією електронним повідомленням.
2. У разі внесення змін до документів та/або інформації, поданих відповідно до частини першої цієї статті, або будь-яких інших змін, що можуть вплинути на оцінку відповідності агента з верифікації вимогам законодавства, особа, яка провадить діяльність агента з верифікації, зобов’язана повідомити про це Комісію у порядку та строки, встановлені нормативно-правовими актами Комісії, офіційним каналом зв’язку.
3. Комісія протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви про включення до Реєстру агентів з верифікації разом з доданими документами та інформацією повідомляє юридичну особу, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, офіційним каналом зв’язку про підтвердження отримання повного переліку документів, передбачених законодавством, із зазначенням контактної інформації (ім’я (у розумінні Цивільного кодексу України), посада, номери засобів зв’язку) посадової особи, відповідальної за організацію розгляду заяви про включення до Реєстру агентів з верифікації та доданих до неї документів Комісією, або про залишення заяви про включення до Реєстру агентів з верифікації та доданих до неї документів без руху у зв’язку з виявленням недоліків, а саме отриманням неповного переліку документів або поданням заяви та документів з порушенням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Комісії, із зазначенням строку та способу усунення таких недоліків.
Перед винесенням постанови про включення або про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації Комісія у порядку та строки, встановлені її нормативно-правовими актами, надає можливість юридичній особі, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, надати пояснення щодо інформації, поданої в заяві про включення до Реєстру агентів з верифікації.
Документи, подані для отримання авторизації, не повинні містити недостовірну та/або оманливу інформацію, а також повинні відповідати вимогам законодавства. Заявник несе відповідальність за порушення вимог цього абзацу та/або за вчинення будь-яких інших протиправних дій, внаслідок яких такий заявник був включений до Реєстру агентів з верифікації.
4. Комісія виносить постанову про включення або про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації протягом 40 робочих днів з дня отримання всіх документів, передбачених законодавством.
Комісія виносить постанову про включення юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації, за умови що заявник відповідає всім вимогам законодавства. З метою перевірки дотримання заявником таких вимог Комісія може провести інспекцію у порядку, встановленому статтею 33 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків".
5. У разі винесення постанови про включення юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації Комісія включає таку юридичну особу до Реєстру агентів з верифікації.
У разі винесення постанови про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації Комісія офіційним каналом зв’язку повідомляє таку юридичну особу про причини відмови протягом п’яти робочих днів з дня винесення постанови.
6. Комісія виносить постанову про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації виключно з таких підстав:
1) невідповідність юридичної особи, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, вимогам законодавства;
2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
3) наявність у документах неповної та/або взаємовиключної, та/або неузгодженої, та/або недостовірної інформації;
4) невідповідність засобів, що забезпечують провадження діяльності агента з верифікації, вимогам законодавства;
5) неусунення юридичною особою, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, недоліків, зазначених у повідомленні про залишення заяви та доданих до неї документів без руху, у тому числі неусунення таких недоліків у строк, визначений у такому повідомленні.
Постанову Комісії про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації може бути оскаржено в судовому порядку.
Після усунення причин, що стали підставою для винесення постанови про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації, юридична особа може повторно звернутися із заявою про включення до Реєстру агентів з верифікації.
Стаття 55. Виключення особи, яка провадить діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, з Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Комісія має право виключити особу, яка провадить діяльність агента з верифікації, з Реєстру агентів з верифікації з однієї з таких підстав:
1) подання заяви такою особою;
2) встановлення факту непровадження діяльності агента з верифікації протягом шести місяців поспіль;
3) встановлення факту подання недостовірної, неправдивої та/або оманливої інформації особою, яка провадить діяльність агента з верифікації, для включення її до Реєстру агентів з верифікації;
4) встановлення факту включення особи до Реєстру агентів з верифікації внаслідок вчинення нею протиправних дій;
5) встановлення факту невідповідності особи, яка провадить діяльність агента з верифікації, вимогам законодавства щодо включення особи до Реєстру агентів з верифікації;
6) встановлення факту системного порушення особою, яка провадить діяльність агента з верифікації, або повторного протягом одного календарного року порушення такою особою вимог законодавства на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
2. Порушення на ринках капіталу та організованих товарних ринках вважається вчиненим системно, якщо:
1) таке порушення є повторним порушенням тих самих норм законодавства, вчиненим протягом одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення, за умови що постанову Комісії, якою встановлено таке повторне порушення, не скасовано судом або щодо такої постанови судом не розглядається провадження у справі про визнання її протиправною та скасування.
Встановлення судом законності постанови Комісії про притягнення до відповідальності за повторне порушення після спливу одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення (незалежно від дати прийняття судом такого рішення) не позбавляє Комісію права виключити особу з Реєстру агентів з верифікації відповідно до цього пункту;
2) таке порушення є третім протягом одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення порушенням будь-яких норм такого законодавства, за умови що постанову Комісії, якою було встановлено таке третє порушення, не скасовано судом або щодо такої постанови судом не розглядається провадження у справі про визнання її протиправною та скасування.
Встановлення судом законності постанови Комісії про притягнення до відповідальності за третє порушення після одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення (незалежно від дати прийняття судом такого рішення) не позбавляє Комісію права виключити особу з Реєстру агентів з верифікації відповідно до цього пункту.
3. Постанову Комісії про виключення особи, яка провадить діяльність агента з верифікації, з Реєстру агентів з верифікації може бути оскаржено в судовому порядку.
Комісія офіційним каналом зв’язку повідомляє особу, зазначену в частині першій цієї статті, про винесення постанови про її виключення з Реєстру агентів з верифікації протягом п’яти робочих днів з дня такого виключення. До повідомлення Комісії додається відповідна постанова Комісії, в якій повинні бути зазначені підстави зазначеного виключення.
4. Виключення агента з верифікації з Реєстру агентів з верифікації не є підставою для втрати чинності висновками, виданими ним до дати такого виключення, крім випадків їх скасування за рішенням Комісії або суду внаслідок виявлення порушень, що вплинули на достовірність відповідного висновку.
Розділ III. ОБЛІГАЦІЇ З ПОКРИТТЯМ
Стаття 56. Поняття та характеристики облігацій з покриттям
1. Облігаціями з покриттям є облігації, емітентом яких є кредитна установа та які забезпечені заставою активів покриття і відокремлені від іншого майна емітента шляхом їх:
1) передачі СПФ відповідно до положень цього Закону; або
2) внесення до реєстру активів покриття відповідно до статті 70 цього Закону без передачі СПФ.
2. Умови проспекту (рішення про емісію) облігацій з покриттям мають забезпечуватися наявністю таких прав власників облігацій з покриттям та контрагентів за деривативними фінансовими інструментами, що відповідають вимогам статті 75 цього Закону:
1) права вимоги до емітента облігацій з покриттям;
2) у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям – пріоритетне право на надходження (у тому числі майбутні) від активів покриття.
Проспект (рішення про емісію) облігацій з покриттям має містити інформацію про черговість задоволення вимог власників облігацій з покриттям та порядок розподілу надходжень від активів покриття у разі відкриття щодо емітента процедури банкрутства, ліквідації, виведення з ринку або врегулювання неплатоспроможності;
3) у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям та недостатності надходжень від активів покриття для задоволення вимог власників облігацій з покриттям та контрагентів за деривативними фінансовими інструментами – право вимоги до емітента облігацій з покриттям у тій самій черзі, що й вимоги інших кредиторів, які не є пов’язаними особами та вимоги яких не забезпечені заставою.
3. Обсяг вимог, передбачених частиною другою цієї статті, не може перевищувати обсягу грошових зобов’язань за облігаціями з покриттям.
4. Облігації з покриттям не підлягають автоматичному достроковому погашенню у разі неплатоспроможності емітента таких облігацій. Порядок виконання зобов’язань за облігаціями з покриттям у разі неплатоспроможності емітента визначається проспектом (рішенням про емісію) облігацій з покриттям з урахуванням вимог цього Закону.
5. Слова "облігація з покриттям", "українська облігація з покриттям" та похідні від них у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо цінних паперів, які відповідають вимогам цього Закону на момент здійснення емісії.
6. Слова "облігація з покриттям (преміум)", "українська облігація з покриттям (преміум)" та похідні від них у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо облігацій з покриттям, які відповідають вимогам цього Закону та пул покриття за якими сформований з активів покриття, визначених пунктом 1 частини другої статті 65 цього Закону.
7. Слова "європейська облігація з покриттям" та похідні від них, у тому числі переклад на іншу мову, у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо цінних паперів, які відповідають вимогам цього Закону на момент здійснення емісії.
8. Слова "європейська облігація з покриттям (преміум)" та похідні від них, у тому числі переклад на іншу мову, у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо облігацій з покриттям, які відповідають вимогам цього Закону та статті 129 Регламенту (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року, зі змінами, внесеними Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2160.
Стаття 57. Порядок емісії облігацій з покриттям
1. До емісій та обігу облігацій з покриттям застосовуються положення законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки з урахуванням вимог та особливостей, встановлених цим Законом.
Стаття 58. Програма облігацій з покриттям
1. Емісія облігацій з покриттям здійснюється виключно відповідно до програми облігацій з покриттям, погодженої Комісією відповідно до цього Закону.
2. Програма облігацій з покриттям повинна передбачати:
1) загальні характеристики облігацій з покриттям, емісія яких здійснюватиметься за програмою облігацій з покриттям, а також категорії інвесторів, серед яких планується розміщення облігацій з покриттям;
2) максимальну сукупну номінальну вартість облігацій з покриттям, емісія яких здійснюватиметься за програмою облігацій з покриттям, або порядок її визначення;
3) характеристики активів покриття, які включатимуться до складу пулу покриття за програмою облігацій з покриттям, що відповідають вимогам цього Закону;
4) випадки та порядок заміни або вилучення активів покриття;
5) випадки, характеристики та порядок включення активів заміщення до складу пулу покриття;
6) випадки, характеристики та порядок включення деривативних фінансових інструментів до складу активів покриття;
7) рівні обов’язкового та необов’язкового надлишкового забезпечення за програмою облігацій з покриттям;
8) умови щодо підтримання ліквідності, зокрема розмір буфера ліквідності та порядок його формування;
9) опис систем управління ризиками та контролю, які забезпечують безперервне дотримання умов програми облігацій з покриттям та вимог цього Закону, включаючи визначення особи контролера пулу покриття;
10) опис складу посадових осіб та персоналу, відповідальних за програму облігацій з покриттям, із зазначенням їхньої кваліфікації та досвіду у відповідній сфері;
11) порядок, періодичність та зміст розкриття інформації емітентом облігацій з покриттям.
3. Програма облігацій з покриттям може містити інші положення, визначені емітентом або встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
4. Вимоги до змісту положень та інформації, які має містити програма облігацій з покриттям, встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
5. Програма облігацій з покриттям може складатися з одного чи кількох різних документів.
6. Програма облігацій з покриттям може передбачати емісію кількох випусків облігацій з покриттям.
7. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечувати дотримання вимог до програми облігацій з покриттям, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 59. Відтермінування погашення облігацій з покриттям
1. Програмою облігацій з покриттям може бути передбачена емісія облігацій з покриттям з можливістю відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення без отримання згоди власників облігацій з покриттям, за умови дотримання вимог, передбачених цією статтею.
2. Обставинами, за настання яких кінцевий термін погашення облігацій з покриттям може бути перенесено відповідно до частини першої цієї статті, є:
1) неплатоспроможність емітента облігацій з покриттям;
2) настання обставин, що свідчать про неспроможність емітента своєчасно виконати зобов’язання за облігаціями з покриттям, у тому числі через суттєве погіршення стану ліквідності пулу покриття.
3. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті здійснюється:
1) у випадку, визначеному пунктом 1 частини другої цієї статті, – за рішенням спеціального адміністратора та/або автоматично з дати відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно емітента облігацій з покриттям (щодо банків – з дати віднесення до категорії неплатоспроможних);
2) у випадку, визначеному пунктом 2 частини другої цієї статті, – за рішенням Комісії.
4. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям не може здійснюватися на розсуд емітента таких облігацій та здійснюється виключно:
1) одноразово на строк не більше дванадцяти місяців;
2) у разі настання обставин, визначених частиною другою цієї статті, а також визначених проспектом (рішенням про емісію) та програмою облігацій з покриттям.
5. Змінений кінцевий термін погашення облігацій з покриттям має бути визначений конкретною календарною датою або в такий спосіб, що дає змогу однозначно визначити таку календарну дату настання випадку відтермінування такого погашення.
6. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті не впливає на черговість задоволення вимог власників облігацій з покриттям у процедурі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям.
7. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті не може призводити до зміни черговості термінів погашення облігацій з покриттям різних випусків за однією програмою облігацій з покриттям.
8. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті не впливає на права власників облігацій з покриттям, передбачених частиною другою статті 56 цього Закону.
9. У разі здійснення емісії облігацій з покриттям з можливістю відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення відповідно до частини першої цієї статті емітент таких облігацій повинен зазначити у проспекті (рішенні про емісію) інформацію, яка є достатньою для оцінки інвесторами ризиків, пов’язаних з такими облігаціями, та має включати щонайменше:
1) умову про можливість відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям;
2) обставини, передбачені цією статтею, у разі настання яких кінцевий термін погашення облігацій з покриттям може бути перенесено;
3) вплив відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно емітента облігацій з покриттям (щодо банків – віднесення до категорії неплатоспроможних) на відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям;
4) повноваження Комісії та спеціального адміністратора, пов’язані із відтермінуванням (перенесенням кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям.
10. Нормативно-правовими актами Комісії встановлюються додаткові вимоги щодо перенесення кінцевого строку погашення облігацій з покриттям згідно із цією статтею, у тому числі щодо обставин, що свідчать про неспроможність емітента своєчасно виконати зобов’язання за облігаціями з покриттям, умов та порядку їх визначення, а також умов та порядку прийняття рішення про перенесення кінцевого строку погашення облігацій з покриттям, вимог до діяльності емітента облігацій з покриттям, спеціального адміністратора та контролера пулу покриття у період після перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям.
Глава 13. Погодження програми облігацій з покриттям
Стаття 60. Заборона емісії облігацій з покриттям без погодження програми облігацій з покриттям
1. Емітент може здійснювати емісію облігацій з покриттям виключно після погодження програми облігацій з покриттям, за якою здійснюється така емісія.
Стаття 61. Оприлюднення Комісією інформації про програми облігацій з покриттям
1. Комісія публікує інформацію про програми облігацій з покриттям, щодо яких були звернення з метою їх погодження, на своєму офіційному вебсайті та забезпечує актуалізацію такої інформації.
2. Інформація, що підлягає опублікуванню відповідно до частини першої цієї статті, порядок та строки такого опублікування визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 62. Порядок погодження програми облігацій з покриттям
1. З метою отримання погодження програми облігацій з покриттям особа, яка має намір здійснити емісію облігацій з покриттям, звертається до Комісії з відповідною заявою.
2. Документи та інформація, які подаються для погодження програми облігацій з покриттям, порядок і строки їх подання та вимоги до них визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
3. Комісія протягом трьох робочих днів з дня отримання документів надає заявнику підтвердження отримання повного переліку документів та інформації, передбачених цією статтею, із зазначенням контактної інформації (ім’я (у розумінні Цивільного кодексу України), посада, номери засобів зв’язку) посадової особи, відповідальної за організацію розгляду заяви та доданих до неї документів Комісією, або про залишення заяви про надання погодження без руху у зв’язку з поданням документів та інформації не в повному обсязі або з порушенням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Комісії, із зазначенням строку та способу усунення виявлених недоліків.
Документи, подані для погодження програми облігацій з покриттям, не повинні містити недостовірної та/або оманливої інформації, а також мають відповідати вимогам законодавства. Заявник несе відповідальність за порушення вимог цього абзацу та/або за вчинення інших протиправних дій, внаслідок яких він отримав погодження програми облігацій з покриттям.
4. Протягом строку розгляду заяви про надання погодження програми облігацій з покриттям, але не пізніше ніж за 30 робочих днів до закінчення строку, встановленого частиною п’ятою цієї статті, Комісія може одноразово письмово витребувати у заявника додаткову інформацію в чіткій та однозначній формі для уточнення даних, наданих разом із заявою про погодження програми облігацій з покриттям. Строк розгляду заяви та доданих до неї документів продовжується з дня отримання додаткової інформації у відповідь на запит.
З дня отримання відповіді на запит додаткової інформації та протягом строку, що залишився до закінчення розгляду документів, встановленого частиною п’ятою цієї статті, але не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення такого строку, Комісія у разі необхідності отримання додаткової інформації для обробки та аналізу заяви та доданих до неї документів може направити заявнику уточнюючий запит щодо отриманої відповіді, визначивши в чіткій та однозначній формі, яку саме уточнюючу інформацію повинен надати заявник. Запит уточнюючої інформації не зупиняє перебігу строку розгляду документів.
5. Комісія в порядку, встановленому її нормативно-правовими актами, виносить постанову про погодження програми облігацій з покриттям чи про відмову в її погодженні протягом 150 днів з дня надходження заяви та доданих до неї документів, передбачених цією статтею. У разі відсутності іноземних юридичних або фізичних осіб у структурі програми облігацій з покриттям такий строк становить 90 днів. Про винесену постанову Комісія протягом п’яти робочих днів повідомляє заявника офіційним каналом зв’язку та/або шляхом направлення відповідного листа.
Програма облігацій з покриттям погоджується Комісією за умови відсутності підстав для відмови у погодженні.
Стаття 63. Підстави для відмови у погодженні програми облігацій з покриттям
1. Комісія відмовляє у погодженні програми облігацій з покриттям у разі, якщо:
1) документи, подані для погодження, містять неповну та/або взаємовиключну, та/або недостовірну інформацію та/або не відповідають вимогам законодавства. Документи можуть вважатися такими, що містять неповну та/або взаємовиключну інформацію, виключно за умови, що Комісія протягом строку їх розгляду здійснила заходи, передбачені частиною четвертою статті 62 цього Закону, спрямовані на отримання додаткової інформації та відповідних уточнень;
2) заявник, програма облігацій з покриттям та/або подані заявником документи не відповідають вимогам цього Закону та вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Комісії, щодо здійснення емісії облігацій з покриттям;
3) заявник не усунув недоліки, зазначені у повідомленні про залишення заяви про погодження програми облігацій з покриттям та доданих до неї документів без руху, у тому числі не усунув недоліки у строк, визначений у такому повідомленні.
2. Постанова Комісії про відмову у погодженні програми облігацій з покриттям повинна бути обґрунтованою та зазначати конкретну причину (конкретні причини), що зумовила (зумовили) таку відмову.
Стаття 64. Підстави для анулювання погодження програми облігацій з покриттям
1. Комісія повинна анулювати погодження програми облігацій з покриттям у разі, якщо:
1) особа, яка отримала погодження програми облігацій з покриттям, подала до Комісії письмову заяву з проханням анулювати таке погодження;
2) документи, подані особою, яка отримала погодження програми облігацій з покриттям, для отримання такого погодження, містять недостовірну інформацію;
3) особа, яка отримала погодження програми облігацій з покриттям, не відповідає вимогам, встановленим цим Законом для отримання погодження;
4) особа, яка отримала погодження програми облігацій з покриттям, вчинила системне або грубе порушення положень цього Закону;
5) особа, яка отримала погодження програми облігацій з покриттям, не здійснювала емісії облігацій з покриттям протягом 36 місяців з дня отримання такого погодження або погашення останнього випуску облігацій з покриттям за такою програмою;
6) реалізація програми облігацій з покриттям створює істотну загрозу стабільності фінансового ринку, фінансовій стійкості або діловій репутації емітента облігацій з покриттям чи не забезпечує належного захисту прав та інтересів власників облігацій з покриттям.
Рішення Комісії про анулювання погодження програми облігацій з покриттям з підстави, передбаченої пунктом 6 цієї частини, повинно бути вмотивованим, ґрунтуватися на об’єктивних та прозорих критеріях, а також містити обґрунтування обставин, що стали підставою для прийняття такого рішення.
2. Комісія може анулювати погодження програми облігацій з покриттям за заявою особи, яка отримала погодження, за умови якщо всі облігації з покриттям за відповідною програмою є погашеними на момент подання відповідної заяви про анулювання погодження.
3. Критерії визначення системного і грубого порушень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 65. Прийнятні активи покриття
1. Прийнятними активами покриття вважаються:
1) активи покриття, що відповідають вимогам, визначеним нормативно-правовими актами Комісії, у разі якщо емітент облігацій з покриттям, до складу пулу покриття яких включені такі активи, дотримується вимог, визначених нормативно-правовими актами Комісії;
2) права вимоги за позиками або кредитами, наданими суб’єктам господарювання державного чи комунального сектору економіки, або поруками таких суб’єктів, за умови відповідності вимогам статті 66 цього Закону;
3) інші активи покриття у порядку та відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Комісії з урахуванням положень статті 67 цього Закону.
Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені частиною другою цієї статті.
2. У разі якщо емітентом облігацій з покриттям є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, прийнятними активами покриття вважаються:
1) активи покриття, що відповідають вимогам, встановленим Національним банком України за погодженням з Комісією;
2) права вимоги за позиками або кредитами, наданими суб’єктам господарювання державного або комунального сектору економіки, або забезпечені порукою таких суб’єктів, які відповідають вимогам статті 66 цього Закону;
3) інші активи покриття, визначені Комісією за погодженням з Національним банком України, що відповідають вимогам статті 67 цього Закону.
3. Активи покриття у складі пулу покриття, які не відповідають, втратили або втрачають відповідність критеріям, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, не враховуються під час визначення розміру активів покриття для цілей статті 76 цього Закону.
Стаття 66. Вимоги щодо позик, кредитів, наданих суб’єктам господарювання державного або комунального сектору економіки, їхніх забезпечених порук та прав вимоги за такими позиками, кредитами та поруками
1. Права вимоги за позиками чи кредитами, наданими суб’єктам господарювання державного або комунального сектору економіки чи забезпечені поруками таких суб’єктів, можуть включатися до складу пулу покриття як основні активи покриття виключно у випадках, якщо надлишкове забезпечення облігацій з покриттям становить не менше 10 відсотків.
2. Суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, права вимоги до якого включаються до складу пулу покриття, має відповідати критеріям, за якими такий суб’єкт:
1) надає суспільно значущі послуги на підставі ліцензії, документа дозвільного характеру чи акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким на такого суб’єкта покладено функції з надання таких послуг;
2) підлягає нагляду з боку відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування;
3) має права та повноваження на отримання доходу в одній або кількох таких формах:
а) права та повноваження щодо отримання та зміни (у тому числі підвищення) розміру тарифів або інших подібних платежів за надані послуги з метою забезпечення своєї платоспроможності;
б) права, передбаченого законом, на отримання безповоротного фінансування у розмірі, достатньому для забезпечення платоспроможності такого суб’єкта;
в) договірний або інший юридичний механізм щодо передачі доходів та збитків органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Стаття 67. Вимоги до інших активів покриття
1. Інші забезпечені права вимоги можуть бути включені до складу активів покриття, у разі якщо:
1) таке право вимоги є правом грошової вимоги, мінімальна сума якої може бути встановлена на будь-який момент;
2) правочин, на підставі якого існує таке право вимоги, є дійсним та чинним;
3) таке право вимоги може бути реалізовано в судовому порядку;
4) таке право вимоги не обумовлене жодною обставиною, крім настання терміну виконання відповідного зобов’язання боржника;
5) таке право вимоги забезпечене заставою, іпотекою або іншим обтяженням майна, що відповідає вимогам частини другої цієї статті;
6) договір застави, іпотеки або іншого обтяження, що забезпечує таке право вимоги, або інший правочин, на підставі якого виникла така застава, іпотека або інше обтяження, є дійсним та чинним;
7) обтяження майна було належним чином зареєстровано відповідно до законодавства;
8) договір застави, іпотеки або іншого обтяження, інший правочин, на підставі якого виникла така застава, іпотека або інше обтяження, передбачає право обтяжувача на звернення стягнення на предмет обтяження як шляхом позасудового врегулювання, так і на підставі рішення суду.
2. Майно, яке становить предмет обтяження, що забезпечує права вимоги, визначені частиною першою цієї статті, має відповідати таким вимогам:
1) якщо предметом обтяження є майно забезпечення, його оцінка може бути проведена на підставі загальноприйнятих стандартів оцінки для відповідного типу майна;
2) якщо предметом обтяження є фінансовий актив, боржником за таким фінансовим активом є банк, інша кредитна установа, держава, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна, міська, селищна або сільська рада.
3. Право вимоги, забезпечене заставою, іпотекою або іншим обтяженням майна, зазначеного у пункті 1 частини другої цієї статті, враховується у складі активів покриття в розмірі, що не перевищує меншу з таких величин:
1) розмір права вимоги, забезпеченого заставою, іпотекою або іншим обтяженням; або
2) 70 відсотків вартості майна, що становить предмет застави, іпотеки або іншого обтяження.
4. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний до включення прав вимоги, передбачених цією статтею, до складу активів покриття забезпечити проведення оцінювання можливості реалізації таких прав вимоги в судовому порядку та звернення стягнення в судовому порядку на предмет застави, іпотеки або іншого обтяження, що забезпечує такі права вимоги.
Стаття 68. Вимоги до оцінки майна, що є предметом забезпечення
1. У разі якщо предметом застави, іпотеки або іншого забезпечувального обтяження за активом покриття є фізичний актив забезпечення, на момент включення відповідного активу покриття до складу пулу покриття має існувати актуальна незалежна оцінка відповідного фізичного активу забезпечення.
2. Незалежна оцінка має бути проведена суб’єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства про оцінку майна.
3. Під час проведення незалежної оцінки майна суб’єкт оціночної діяльності зобов’язаний задокументувати оцінку у прозорий та чіткий спосіб і скласти звіт про оцінку майна з дотриманням законодавства про оцінку майна.
4. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечувати моніторинг та актуалізацію оцінки вартості відповідного фізичного активу забезпечення.
5. Інші вимоги до оцінки майна відповідно до цієї статті визначаються нормативно-правовими актами Комісії, крім випадків, зазначених в абзаці другому цієї частини.
У разі якщо емітентом облігацій з покриттям є банк або інша фінансова установа, регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, вимоги, передбачені абзацом першим цієї частини, встановлює Національний банк України за погодженням з Комісією.
Стаття 69. Вимоги до страхування майна, що є предметом забезпечення
1. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечити, щоб будь-яке майно забезпечення було належним чином застраховане від ризику завдання шкоди протягом усього часу перебування відповідного забезпеченого активу покриття у складі пулу покриття.
2. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечити, що вигодонабувачем за відповідними договорами страхування є:
1) СПФ – у разі відокремлення активів покриття шляхом їх передачі СПФ відповідно до положень цього Закону;
2) емітент облігацій з покриттям – у разі відокремлення активів покриття шляхом їх внесення до реєстру активів покриття відповідно до статті 70 цього Закону без передачі СПФ. При цьому право вимоги страхової виплати та отримані кошти страхової виплати включаються до складу активів покриття і підлягають відокремленню відповідно до статті 16 цього Закону.
3. Порядок та умови страхування майна забезпечення, передбачені цією статтею, визначаються Комісією за погодженням з Національним банком України.
Стаття 70. Реєстр активів покриття
1. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний створити та вести реєстр активів покриття.
2. Реєстр активів покриття ведеться в електронній формі та має містити актуальну інформацію про активи покриття.
3. Реєстр активів покриття не є публічним електронним реєстром у розумінні Закону України "Про публічні електронні реєстри".
Порядок ведення реєстру активів покриття, включаючи інформацію, що підлягає реєстрації для кожного активу покриття, а також порядок внесення та вилучення активів покриття визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 71. Місцезнаходження майна, що є предметом активів забезпечення
1. Майно, що є предметом застави, іпотеки або іншого обтяження майна, зазначеного у пункті 1 частини другої статті 67 цього Закону, у складі активів забезпечення, має знаходитися на території України, крім випадків, встановлених цим Законом.
2. Забороняється включати до складу активів забезпечення майно, яке:
1) знаходиться (зареєстровано) на території держави-агресора або на інших територіях, зазначених у пунктах 4, 7 чи 9 частини першої статті 3 цього Закону; та/або
2) належить особі, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону; та/або
3) знаходиться (зареєстровано) на території, що належить до зони ризику відповідно до нормативно-правових актів Комісії.
3. Якщо майно, правомірно включене до складу активів забезпечення, після його включення перестало відповідати вимогам частини другої цієї статті виключно внаслідок зміни переліку територій, визначених нормативно-правовими актами Комісії, або зміни статусу відповідної території, емітент облігацій з покриттям зобов’язаний протягом строку, встановленого нормативно-правовими актами Комісії, замінити таке майно іншим майном, що відповідає вимогам цього Закону, або включити до складу активів забезпечення додаткові активи, достатні для дотримання вимог цього Закону.
Контролер пулу покриття здійснює контроль за виконанням вимог цієї статті, а емітент облігацій з покриттям розкриває інформацію про такі обставини у порядку, встановленому Комісією.
4. Допускається включення до складу активів забезпечення майна, що знаходиться на території держав – членів Європейського Союзу, за умови відповідності такого майна та способів забезпечення ним активів покриття вимогам цього Закону. При цьому обтяження таких активів допускається за умови, що:
1) таке обтяження здійснюється відповідно до законодавства держави, на території якої розташоване майно;
2) звернення стягнення на майно є юридично можливим, а правові наслідки такого стягнення є еквівалентними наслідкам звернення стягнення на майно, розташоване в Україні.
5. Інші випадки та умови, за яких допускається наявність у складі активів забезпечення майна, що знаходиться за межами території України, вимоги до такого майна та вимоги до способів забезпечення таким майном відповідних активів покриття визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Під час визначення таких випадків Комісія враховує необхідність дотримання вимог, щоб забезпечення щодо такого майна надавало рівень захисту прав, аналогічний тому рівню захисту прав, який надає забезпечення щодо майна, що знаходиться в Україні, а також щоб звернення стягнення на таке майно було юридично можливим у спосіб, який за своїм ефектом та наслідками є еквівалентним зверненню стягнення на майно, що знаходиться в Україні.
6. Майно, що є предметом забезпечення у складі активів забезпечення, що знаходиться за межами території України, має відповідати вимогам глави 5 цього Закону.
Стаття 72. Внутрішньогрупові структури облігацій з покриттям
1. Емітент облігацій з покриттям, що належить до фінансової групи, має право здійснювати емісію облігацій з покриттям (далі – зовнішні облігації з покриттям), активами покриття за якими є облігації з покриттям, емісію яких здійснює інша кредитна установа, що належить до тієї самої фінансової групи (далі – внутрішні облігації з покриттям).
2. Використання структур, передбачених частиною першою цієї статті, дозволено за умови дотримання таких мінімальних вимог:
1) внутрішні облігації з покриттям розміщуються шляхом продажу емітенту зовнішніх облігацій з покриттям;
2) внутрішні облігації з покриттям використовуються як активи покриття для зовнішніх облігацій з покриттям та відображаються на балансі емітента зовнішніх облігацій з покриттям;
3) пул покриття для зовнішніх облігацій з покриттям складається виключно з внутрішніх облігацій з покриттям, емісія яких здійснена однією кредитною установою, що належить до фінансової групи;
4) розміщення зовнішніх облігацій з покриттям здійснюється серед осіб, які не належать до фінансової групи емітента облігацій з покриттям;
5) внутрішні облігації з покриттям та зовнішні облігації з покриттям на момент їх емісії відповідають вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Комісії, та забезпечені прийнятними активами покриття, визначеними цим Законом;
6) у разі якщо емітентом внутрішніх облігацій з покриттям є іноземна юридична особа, активи покриття внутрішніх облігацій з покриттям мають відповідати вимогам, встановленим цим Законом для зовнішніх облігацій з покриттям.
3. Порядок реалізації положень цієї статті та інші вимоги до внутрішніх облігацій з покриттям та зовнішніх облігацій з покриттям, крім зазначених у частині другій цієї статті, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 73. Об’єднані структури пулу покриття
1. Емітент облігацій з покриттям має право включати до складу пулу покриття активи, придбані в іншої кредитної установи, за умови що такі активи відповідають усім вимогам цього Закону. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечити відповідність придбаних активів вимогам, встановленим цим Законом, у разі включення таких активів до пулу покриття.
2. У випадках, встановлених нормативно-правовими актами Комісії, емітент облігацій з покриттям має право включати до складу пулу покриття активи, що були створені юридичною особою, яка не є кредитною установою, за умови що емітент здійснив одну з таких дій:
1) провів оцінку стандартів створення відповідних активів такої юридичної особи та підтвердив їхню відповідність стандартам, що застосовуються емітентом облігацій з покриттям; або
2) самостійно провів повну та всебічну оцінку боржника за кожним таким активом покриття.
3. Вимоги, порядок та строки проведення оцінки, передбаченої частиною другою цієї статті, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 74. Структура пулу покриття
1. До складу пулу покриття можуть бути включені виключно основні активи покриття, що мають однорідні параметри.
2. Активи заміщення включаються до складу пулу покриття для цілей підтримання належного рівня ліквідності пулу покриття.
3. Нормативно-правовими актами Комісії визначаються:
1) вимоги до структури пулу покриття, зокрема щодо визначення характеристик основних активів покриття, а також щодо забезпечення диверсифікації ризиків пулу покриття в частині структурних особливостей та концентрації активів;
2) вимоги до активів заміщення, що включаються до складу пулу покриття;
3) граничний розмір активів заміщення у складі пулу покриття, а також граничний розмір прав вимоги за деривативними фінансовими інструментами у складі пулу покриття.
4. Нормативно-правовими актами Комісії визначаються умови, за яких емітенту облігацій з покриттям дозволено включати до складу пулу покриття основні активи покриття, що мають відмінні характеристики в частині їхніх структурних особливостей, строку погашення або параметрів ризику.
Стаття 75. Деривативні фінансові інструменти у складі пулу покриття
1. Права вимоги за деривативними фінансовими інструментами можуть бути включені до складу пулу покриття у разі дотримання таких умов:
1) права вимоги за деривативними контрактами включаються до пулу покриття виключно для цілей захисту (хеджування) від ризиків, пов’язаних із активами у складі пулу покриття, в обсязі, що відповідає рівню відповідних ризиків, та виключаються з пулу покриття у разі припинення відповідного ризику;
2) умови деривативних фінансових інструментів підтверджені належними документами;
3) права вимоги за деривативними контрактами належним чином відокремлені від іншого майна емітента облігацій з покриттям відповідно до вимог цього Закону;
4) деривативні фінансові інструменти не можуть бути припинені або розірвані у випадку неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям;
5) деривативні фінансові інструменти відповідають вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Комісії відповідно до частини другої цієї статті.
2. Нормативно-правовими актами Комісії встановлюються:
1) критерії прийнятності контрагентів за операціями хеджування за відповідними деривативними фінансовими інструментами;
2) вимоги до документації, що надається у зв’язку з деривативними фінансовими інструментами, включеними до складу пулу покриття;
3) вимоги щодо забезпечення (маржі) за такими деривативними фінансовими інструментами, а також вимоги до неттінгу та/або зарахування зустрічних вимог за такими деривативними фінансовими інструментами;
4) інші вимоги до деривативних фінансових інструментів, що можуть бути включені до складу пулу покриття.
Глава 15. Вимоги до рівня покриття та ліквідності
Стаття 76. Вимоги до рівня покриття
1. З метою забезпечення захисту прав власників облігацій з покриттям емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечити, щоб розмір активів покриття протягом усього строку обігу облігацій з покриттям був не меншим за розмір усіх зобов’язань за такими облігаціями з покриттям.
2. Для цілей визначення розміру зобов’язань щодо облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті до складу таких зобов’язань включаються зобов’язання щодо:
1) сплати номінальної суми облігацій з покриттям;
2) платежів із сплати процентів за облігаціями з покриттям;
3) платежів за деривативними фінансовими інструментами, включеними до складу пулу покриття згідно зі статтею 75 цього Закону;
4) здійснення очікуваних витрат, пов’язаних із обігом та припиненням обігу облігацій з покриттям, та витрат, пов’язаних з програмою облігацій з покриттям, включаючи очікувані витрати на передачу іншій особі функцій з обслуговування, адміністрування та управління такою програмою у разі неплатоспроможності емітента або заміни особи, яка здійснює відповідні функції.
3. Для цілей визначення розміру активів покриття відповідно до частини першої цієї статті до складу активів покриття включаються:
2) активи заміщення, у тому числі активи, що складають буфер ліквідності, та права вимоги за деривативними фінансовими інструментами, включеними до складу пулу покриття згідно зі статтею 75 цього Закону.
4. При визначенні розміру активів покриття відповідно до частини першої цієї статті не враховуються права вимоги за активами покриття в частині, яка не покривається вартістю предмета застави, іпотеки або іншого обтяження, у разі дефолту боржника за такими активами покриття.
5. Порядок та методи визначення розміру та складу зобов’язань за облігаціями з покриттям, розміру активів покриття (у тому числі деривативів), включаючи порядок врахування процентів, що нараховуються за облігаціями з покриттям та за активами покриття, а також очікуваних витрат, пов’язаних з обігом і припиненням обігу облігацій з покриттям, та витрат, пов’язаних з програмою облігацій з покриттям, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
6. Вимоги щодо рівня обов’язкового надлишкового забезпечення визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
7. Емітент облігацій з покриттям може включати до пулу покриття додаткові активи покриття для цілей збільшення рівня покриття понад рівень обов’язкового надлишкового забезпечення та формування необов’язкового надлишкового забезпечення.
Стаття 77. Вимоги до буфера ліквідності
1. З метою забезпечення захисту прав власників облігацій з покриттям та підтримання належного рівня ліквідності пулу покриття емітент має забезпечити наявність буфера ліквідності.
2. Буфер ліквідності має складатися з таких видів активів:
1) високоякісні ліквідні активи, що відповідають вимогам, встановленим Комісією за погодженням з Національним банком України, за умови що боржником або емітентом за такими активами не є сам емітент облігацій з покриттям, його материнська або дочірня компанія, інша дочірня компанія його материнської компанії або пов’язана з емітентом облігацій з покриттям СПФ, за винятком активів, боржником або емітентом за якими є материнська компанія емітента облігацій з покриттям, яка є суб’єктом господарювання державного або комунального сектору економіки та не є кредитною установою;
2) короткострокові вклади (депозити) у кредитних установах або короткострокові права вимоги до кредитних установ, що відповідають вимогам, встановленим Комісією за погодженням з Національним банком України.
3. При визначенні розміру буфера ліквідності не враховуються права вимоги за активами покриття в частині, яка не покривається вартістю предмета застави, іпотеки або іншого обтяження, у разі дефолту боржника за такими активами покриття.
4. Мінімальний розмір буфера ліквідності має становити суму, що дорівнює або перевищує максимальний кумулятивний чистий відтік ліквідності за облігаціями з покриттям протягом наступних 180 днів.
Порядок розрахунку максимального кумулятивного чистого відтоку ліквідності встановлюється Комісією за погодженням з Національним банком України.
5. Для облігацій з покриттям, умовами проспекту (рішення про емісію) яких передбачена можливість відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення, розрахунок основної суми боргу для цілей визначення буфера ліквідності може здійснюватися на основі продовженого кінцевого терміну погашення таких облігацій з покриттям.
Глава 16. Контролер пулу покриття
Стаття 78. Призначення та припинення повноважень та обов’язків контролера пулу покриття
1. Емітент облігацій з покриттям призначає контролера пулу покриття щодо програми облігацій з покриттям.
2. Інформація про особу контролера пулу покриття, документи та інформація, що підтверджують відповідність такої особи вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії, надається емітентом облігацій з покриттям Комісії у складі документів та інформації, що подаються для погодження програми облігацій з покриттям. Інформація про особу контролера пулу покриття має бути зазначена у проспекті (рішенні про емісію) облігацій з покриттям.
3. Одна й та сама особа може бути повторно призначена контролером пулу покриття.
4. Повноваження та обов’язки контролера пулу покриття припиняються у разі:
1) спливу строку, на який було призначено контролера пулу покриття;
2) відмови контролера пулу покриття від виконання своїх повноважень та обов’язків;
3) відсторонення контролера пулу покриття від виконання повноважень та обов’язків за рішенням Комісії.
5. Контролер пулу покриття має право у будь-який час відмовитися від виконання своїх повноважень та обов’язків, попередивши про це емітента облігацій з покриттям та Комісію не менш як за 60 днів, якщо більший строк не передбачений договором про надання послуг контролера пулу покриття.
6. Комісія має право прийняти рішення про відсторонення контролера пулу покриття з власної ініціативи або за зверненням емітента облігацій з покриттям чи адміністратора за випуском облігацій з покриттям за наявності однієї з таких підстав:
1) невиконання або неналежне виконання контролером пулу покриття своїх повноважень та обов’язків;
2) виникнення конфлікту інтересів у діяльності контролера пулу покриття;
3) невідповідність контролера пулу покриття вимогам, встановленим цим Законом або нормативно-правовими актами Комісії.
7. У разі відмови контролера пулу покриття від виконання своїх повноважень та обов’язків така особа продовжує виконувати такі повноваження та обов’язки до моменту призначення нового контролера пулу покриття.
8. У разі відсторонення контролера пулу покриття його повноваження та обов’язки припиняються з дати прийняття Комісією відповідного рішення.
9. У разі відмови контролера пулу покриття від виконання своїх повноважень та обов’язків емітент зобов’язаний призначити нового контролера пулу покриття та подати до Комісії відповідні зміни до програми облігацій з покриттям протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про відмову контролера пулу покриття.
У разі припинення повноважень контролера пулу покриття з інших підстав, визначених частиною четвертою цієї статті, емітент зобов’язаний призначити нового контролера пулу покриття та подати до Комісії відповідні зміни до програми облігацій з покриттям протягом 30 днів з дати припинення повноважень попереднього контролера пулу покриття.
10. У разі порушення емітентом обов’язку щодо призначення контролера пулу покриття адміністратор за випуском облігацій з покриттям зобов’язаний призначити контролера пулу покриття за погодженням з Комісією.
У разі непризначення нового контролера пулу покриття протягом трьох місяців з дня направлення повідомлення про відмову Комісія вживає заходів, визначених цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії, з метою забезпечення безперервності виконання функцій контролера пулу покриття.
11. Інші вимоги до порядку та строків призначення та припинення повноважень та обов’язків контролера пулу покриття визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 79. Вимоги до контролера пулу покриття
1. Контролером пулу покриття може бути:
1) суб’єкт аудиторської діяльності, який має право проводити обов’язковий аудит фінансової звітності відповідно до закону;
2) інша особа, яка відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Комісії.
2. Контролером пулу покриття не може бути особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону, та особа:
1) яка пов’язана відносинами контролю з емітентом облігацій з покриттям;
2) яка здійснює аудиторську перевірку фінансової звітності емітента протягом строку обігу облігацій з покриттям;
3) стосовно якої існують інші обставини, що свідчать про наявність конфлікту інтересів чи упередженості у виконанні повноважень та обов’язків контролера пулу покриття.
3. Особа, яка є адміністратором за відповідним випуском облігацій з покриттям, може бути призначена контролером пулу покриття, за умови відповідності такої особи вимогам, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії до контролера пулу покриття.
Припинення повноважень такої особи як адміністратора за випуском облігацій з покриттям не має наслідком автоматичне припинення її повноважень як контролера пулу покриття, а припинення повноважень такої особи як контролера пулу покриття не має наслідком автоматичне припинення її повноважень як адміністратора за випуском облігацій з покриттям.
4. Інші вимоги до контролера пулу покриття, у тому числі вимоги до кваліфікації посадових осіб контролера пулу покриття, а також ознаки, що свідчать про наявність конфлікту інтересів або упередженості у виконанні повноважень та обов’язків контролера пулу покриття, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 80. Діяльність контролера пулу покриття
1. Контролер пулу покриття діє на підставі договору з емітентом облігацій з покриттям.
2. Контролер пулу покриття у виконанні своїх функцій є незалежним від емітента облігацій з покриттям та СПФ.
3. Основними обов’язками контролера пулу покриття є:
1) здійснення на постійній основі контролю за дотриманням емітентом вимог щодо достатності та якості активів у пулі покриття;
2) перевірка дотримання вимог до пулу покриття, а також дотримання рівня обов’язкового надлишкового забезпечення;
3) перевірка дотримання вимог щодо буфера ліквідності;
4) перевірка відповідності активів, що включаються до пулу покриття або виключаються з нього, критеріям прийнятності, встановленим цим Законом та програмою облігацій з покриттям;
5) перевірка правильності оцінки активів покриття та активів забезпечення відповідно до стандартів, встановлених законодавством;
6) перевірка та погодження включення активів покриття до пулу покриття та виключення активів покриття з пулу покриття;
7) перевірка належного ведення реєстру активів покриття.
4. Контролер пулу покриття може виконувати додаткові обов’язки, якщо це визначено договором з емітентом облігацій з покриттям або нормативно-правовими актами Комісії.
5. Контролер пулу покриття з метою виконання покладених на нього обов’язків має право запитувати та отримувати, а емітент облігацій з покриттям та СПФ зобов’язані надавати контролеру пулу покриття доступ до всіх документів та інформації (у тому числі інформації, що становить банківську таємницю з урахуванням вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність", конфіденційної інформації та іншої інформації з обмеженим доступом), які контролер пулу покриття вважає необхідними для виконання покладених на нього завдань.
6. Контролер пулу покриття під час виконання покладених на нього обов’язків зобов’язаний дотримуватися вимог із збереження та захисту інформації, що становить банківську таємницю, конфіденційної інформації та іншої інформації з обмеженим доступом з урахуванням вимог цього Закону, законів України "Про банки і банківську діяльність" та "Про захист персональних даних".
7. Контролер пулу покриття несе відповідальність перед емітентом облігацій з покриттям та власниками облігацій з покриттям за шкоду, завдану його рішеннями, діями чи бездіяльністю під час виконання ним своїх обов’язків.
8. Спори, пов’язані з питаннями виконання обов’язків контролера пулу покриття, вирішуються Комісією у порядку та строки, встановлені її нормативно-правовими актами.
Стаття 81. Винагорода контролера пулу покриття
1. Контролер пулу покриття отримує винагороду за виконання своїх обов’язків.
2. Винагорода контролера пулу покриття сплачується емітентом облігацій з покриттям.
У разі невиконання емітентом своїх обов’язків щодо сплати винагороди контролера пулу покриття така винагорода сплачується за рахунок надходжень від активів покриття.
3. Розмір та/або порядок визначення винагороди контролера пулу покриття не повинен створювати загрози незалежності та неупередженості контролера пулу покриття.
Стаття 82. Інформаційні обов’язки контролера пулу покриття
1. У разі виявлення під час виконання своїх повноважень та обов’язків порушень вимог цього Закону або умов випуску облігацій з покриттям контролер пулу покриття зобов’язаний письмово повідомити про це емітента облігацій з покриттям та адміністратора за випуском облігацій з покриттям і встановити розумний строк для усунення такого порушення.
2. У разі усунення порушення у встановлений строк контролер пулу покриття письмово повідомляє про це емітента облігацій з покриттям та адміністратора за випуском облігацій з покриттям.
3. У разі неусунення порушення у встановлений строк контролер пулу покриття зобов’язаний невідкладно повідомити про це Комісію.
4. Контролер пулу покриття зобов’язаний невідкладно повідомляти Комісію та адміністратора за випуском облігацій з покриттям про будь-які обставини, які стали йому відомі та які призвели або (на обґрунтовану думку контролера пулу покриття) можуть призвести до виникнення істотного ризику невиконання емітентом облігацій грошових (платіжних) зобов’язань за облігаціями з покриттям.
5. Контролер пулу покриття на вимогу Комісії зобов’язаний надавати всі документи (або їхні копії) та інформацію, які стосуються виконання контролером покриття своїх функцій та завдань.
6. Контролер пулу покриття зобов’язаний періодично протягом строку свого призначення щодо відповідного випуску облігацій з покриттям готувати звіт про свою діяльність щодо такого випуску облігацій з покриттям. Вимоги до періодичності, звітного періоду, змісту, порядку підготовки, розкриття та інші вимоги до звіту контролера пулу покриття визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Глава 17. Спеціальний адміністратор
Стаття 83. Підстави та порядок призначення спеціального адміністратора
1. З метою захисту прав та інтересів власників облігацій з покриттям у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям для організації управління програмою облігацій з покриттям призначається спеціальний адміністратор.
2. Призначення спеціального адміністратора здійснюється адміністратором за випуском облігацій з покриттям за погодженням із Комісією.
Адміністратор за випуском облігацій з покриттям не пізніше двох робочих днів з дати неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям подає до Комісії заяву про призначення спеціального адміністратора, що має містити інформацію про кандидатуру спеціального адміністратора, яка відповідає вимогам, встановленим цим Законом. До заяви про призначення спеціального адміністратора додаються документи, що підтверджують відповідність кандидата встановленим вимогам.
3. Комісія розглядає заяву та додані до неї документи протягом трьох робочих днів з дня їх отримання та приймає рішення про погодження призначення кандидата спеціальним адміністратором або про відмову у погодженні такого призначення, якщо кандидат не відповідає вимогам цього Закону.
4. У разі відмови Комісії у погодженні призначення кандидата спеціальним адміністратором адміністратор за випуском облігацій з покриттям зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати відмови подати до Комісії заяву про призначення іншої особи спеціальним адміністратором.
5. Адміністратор за випуском облігацій з покриттям може прийняти рішення про самостійне виконання функцій спеціального адміністратора, за умови погодження його кандидатури Комісією в порядку, встановленому цією статтею.
6. Якщо емітентом облігацій з покриттям є банк, щодо якого прийнято рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних, Комісія повідомляє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про призначення та особу спеціального адміністратора.
7. Порядок та строки подання, вимоги до документів та інформації, що подаються до Комісії адміністратором за випуском облігацій з покриттям з метою погодження призначення спеціального адміністратора, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
8. У разі якщо емітентом облігацій з покриттям є банк, спеціальний адміністратор здійснює свої повноваження виключно в межах управління пулом покриття.
Стаття 84. Вимоги до спеціального адміністратора
1. Спеціальним адміністратором може бути призначена особа, яка відповідає вимогам, визначеним нормативно-правовими актами Комісії.
2. Не може бути призначеною спеціальним адміністратором особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
Стаття 85. Повноваження спеціального адміністратора
1. Завданням спеціального адміністратора є організація управління програмою облігацій з покриттям та пулом покриття в інтересах власників облігацій з покриттям для забезпечення безперервного та належного її функціонування та повного і своєчасного виконання зобов’язань за облігаціями з покриттям.
2. Для виконання свого завдання спеціальний адміністратор має такі повноваження:
1) здійснювати управління та розпорядження активами покриття, включаючи їх відчуження та вчинення інших правочинів, з метою погашення зобов’язань за облігаціями з покриттям;
2) вчиняти дії, необхідні для виконання зобов’язань за облігаціями з покриттям, у порядку та строки, передбачені умовами програми облігацій з покриттям;
3) здійснювати дії, необхідні для належного адміністрування пулу покриття, включаючи ведення реєстру активів покриття, забезпечення контролю за достатністю рівня покриття та вимогами щодо ліквідності пулу покриття;
4) вчиняти правочини, необхідні для хеджування ризиків, пов’язаних з активами покриття та зобов’язаннями за облігаціями з покриттям;
5) забезпечувати здійснення обліку, звітності та розкриття інформації щодо облігацій з покриттям відповідно до вимог цього Закону;
6) залучати третіх осіб для надання послуг у зв’язку з облігаціями з покриттям та пулом покриття;
7) відкривати рахунки для обслуговування платежів за активами покриття та облігаціями з покриттям у банках, що відповідають вимогам, визначеним Комісією;
8) інші повноваження, визначені нормативно-правовими актами Комісії.
3. Спеціальний адміністратор здійснює свої повноваження у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Комісії.
4. Для виконання своїх повноважень спеціальний адміністратор має право доступу до документації, інформації, інформаційних та інформаційно-комунікаційних систем емітента та/або СПФ (у тому числі до інформації з обмеженим доступом з урахуванням вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо отримання інформації, що становить банківську таємницю) в частині облігацій з покриттям, щодо яких такий спеціальний адміністратор виконує функції.
5. У разі якщо емітент одночасно виконує функції з обслуговування активів покриття та облігацій з покриттям, адміністратор за випуском облігацій з покриттям одночасно з призначенням спеціального адміністратора зобов’язаний призначити особу/банк, що здійснюватиме обслуговування платежів за активами покриття та облігаціями з покриттям.
Стаття 86. Взаємодія та обмін інформацією
1. З метою належного виконання своїх повноважень та обов’язків спеціальний адміністратор забезпечує взаємодію та обмін інформацією з:
2) Національним банком України;
3) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноваженими особами;
4) арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) у справі про банкрутство емітента облігацій з покриттям, який не є банком;
5) адміністратором за випуском облігацій з покриттям;
2. Спеціальний адміністратор на регулярній основі подає звітність про свою діяльність до Комісії. Порядок, строки та форма подання такої звітності встановлюються нормативно-правовими актами Комісії. Комісія забезпечує обмін інформацією, отриманою від спеціального адміністратора, з Національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
3. Комісія, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб мають право запитувати у спеціального адміністратора додаткову інформацію, необхідну для виконання ними своїх повноважень.
4. У разі якщо емітентом облігацій з покриттям є банк, спеціальний адміністратор зобов’язаний забезпечити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноваженій особі доступ до реєстру активів покриття, інформації щодо рахунків та платежів за програмою облігацій з покриттям в обсязі, необхідному для виконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб повноважень, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Порядок та строки надання такої інформації встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
5. Спеціальний адміністратор має право запитувати та отримувати від Комісії, Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію (крім інформації, що становить банківську таємницю), необхідну для належного виконання покладених на нього завдань та повноважень.
6. Додаткові вимоги та порядок взаємодії спеціального адміністратора з особами, зазначеними у частині першій цієї статті, у тому числі порядок та строки надання інформації, доступу до документації, а також порядок вирішення розбіжностей визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 87. Винагорода спеціального адміністратора
1. Спеціальний адміністратор має право на отримання винагороди за виконання своїх завдань та повноважень. Винагорода спеціального адміністратора сплачується за рахунок надходжень від активів покриття.
2. Граничний розмір винагороди спеціального адміністратора визначається нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 88. Припинення повноважень спеціального адміністратора
1. Повноваження спеціального адміністратора припиняються за рішенням Комісії у таких випадках:
1) виконання в повному обсязі всіх зобов’язань за облігаціями з покриттям, здійснення всіх інших платежів, які мають бути здійснені за рахунок надходжень від активів покриття, та передачі залишку активів покриття (за наявності) емітенту облігацій з покриттям;
2) повної реалізації активів покриття та відсутності майна у складі ліквідаційної маси емітента облігацій з покриттям, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги власників облігацій з покриттям.
2. Комісія може достроково припинити повноваження спеціального адміністратора з власної ініціативи або за обґрунтованим поданням адміністратора за випуском облігацій з покриттям у разі:
1) невиконання або неналежного виконання спеціальним адміністратором своїх обов’язків;
2) невідповідності спеціального адміністратора вимогам, встановленим цим Законом або нормативно-правовими актами Комісії;
3) виникнення конфлікту інтересів, що перешкоджає належному виконанню обов’язків спеціальним адміністратором.
3. Спеціальний адміністратор може подати заяву про припинення своїх повноважень за власною ініціативою, письмово попередивши про це адміністратора за випуском облігацій з покриттям та Комісію не менш як за 30 днів.
4. У разі дострокового припинення повноважень спеціального адміністратора за рішенням Комісії відповідно до частини другої цієї статті повноваження такої особи припиняються з дати прийняття Комісією відповідного рішення.
5. У разі припинення повноважень спеціального адміністратора за його власною ініціативою відповідно до частини третьої цієї статті така особа продовжує виконувати повноваження до призначення нового спеціального адміністратора, але не більше трьох місяців з дати подання заяви.
6. У разі дострокового припинення повноважень спеціального адміністратора адміністратор за випуском облігацій з покриттям невідкладно призначає нового спеціального адміністратора в порядку, встановленому статтею 83 цього Закону.
7. Порядок та строки припинення повноважень спеціального адміністратора, обов’язки спеціального адміністратора щодо звітності про виконану діяльність, а також порядок та строки передачі документів та інформації новопризначеному спеціальному адміністратору або іншим особам визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Глава 18. Розкриття інформації та звітність емітента облігацій з покриттям
Стаття 89. Особливості розкриття регульованої інформації емітентом облігацій з покриттям
1. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний розкривати протягом строку обігу облігацій з покриттям таку інформацію:
1) програма облігацій з покриттям;
2) щодо загальної номінальної вартості облігацій з покриттям;
3) щодо розміру активів пулу покриття та опис методу визначення їхньої вартості;
4) перелік міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів (кодів ISIN) (за наявності) щодо всіх випусків облігацій з покриттям за програмою облігацій з покриттям;
5) про географічний розподіл активів покриття, види активів покриття, категорії за розміром заборгованості за відповідними активами покриття;
6) про наявні фактори ризику щодо облігацій з покриттям (у тому числі процентний ризик, валютний ризик, кредитний ризик та ризик ліквідності);
7) про розмір активів заміщення у складі пулу покриття, у тому числі активів буфера ліквідності та прав вимоги за деривативними фінансовими інструментами;
8) про структуру строків активів покриття та порядок погашення облігацій з покриттям;
9) про рівень обов’язкового та необов’язкового надлишкового забезпечення;
10) про частку кредитів у складі пулу покриття, за якими боржник (крім банку) прострочив погашення боргу більше ніж на 90 днів або боржник, який є банком чи емітентом цінних паперів, прострочив погашення боргу більше ніж на 30 днів, а також кредитів, за якими настав дефолт відповідно до критеріїв, визначених Комісією.
2. Емітент зовнішніх облігацій з покриттям за внутрішньогруповими структурами облігацій з покриттям зобов’язаний розкривати інформацію, передбачену частиною першою цієї статті, щодо внутрішніх облігацій з покриттям.
3. Інформація, передбачена цією статтею, становить регулярну інформацію про емітента облігацій з покриттям.
4. Інформація, передбачена цією статтею, підлягає розкриттю емітентом облігацій з покриттям не рідше ніж щокварталу, а в разі настання істотних змін або обставин, що впливають на пул покриття або облігації з покриттям, – у найкоротший розумний строк.
Стаття 90. Надання інформації емітентом облігацій з покриттям Комісії
1. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний готувати та надавати Комісії звіт емітента щодо облігацій з покриттям, які перебувають в обігу.
2. Звітним періодом для складання звіту емітента щодо облігацій з покриттям, які перебувають в обігу, є календарний квартал.
3. Звіт емітента щодо облігацій з покриттям за звітний період подається до Комісії протягом 20 робочих днів після закінчення відповідного звітного періоду.
4. Звіт емітента щодо облігацій з покриттям щонайменше має містити інформацію про:
1) дотримання вимог прийнятності активів покриття, встановлених цим Законом;
2) належне відокремлення активів покриття шляхом їх передачі на СПФ або внесення до реєстру активів покриття відповідно до вимог цього Закону;
3) особу та обов’язки контролера пулу покриття;
4) рівень покриття, визначений відповідно до вимог цього Закону;
6) можливість відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям (якщо така можливість застосовується) відповідно до вимог цього Закону.
5. Вимоги до форми, порядку підготовки та подання звіту емітента щодо облігацій з покриттям, а також до інформації, що має міститися у такому звіті відповідно до частини четвертої цієї статті, визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Розділ IV. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯД У СФЕРІ СЕК’ЮРИТИЗАЦІЇ ТА ОБЛІГАЦІЙ З ПОКРИТТЯМ
Стаття 91. Органи державного регулювання та нагляду у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям
1. Державне регулювання та нагляд у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям здійснюють Комісія та Національний банк України, а також інші органи державної влади у межах повноважень, встановлених законом.
2. У разі якщо рішення, дії Комісії або Національного банку України можуть вплинути на здійснення повноважень один одного у сфері сек’юритизації або облігацій з покриттям, такі органи взаємодіють між собою у порядку, передбаченому статтею 92 цього Закону.
3. Національний банк України у межах сприяння фінансовій стабільності відповідно до Закону України "Про Національний банк України", у тому числі стабільності банківської системи, здійснює оцінку ризиків від діяльності фінансових установ, пов’язаної із сек’юритизацією та емісією облігацій з покриттям, і має право вживати заходів для управління такими ризиками відповідно до законодавства.
Стаття 92. Взаємодія Комісії та Національного банку України у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям
1. Комісія та Національний банк України взаємодіють у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям з метою забезпечення узгодженого державного регулювання та нагляду, захисту прав та законних інтересів інвесторів, підтримання фінансової стабільності, належного управління ризиками та недопущення дублювання або прогалин у здійсненні наглядових повноважень.
2. Організаційні та процедурні засади взаємодії визначаються порядком взаємодії Комісії та Національного банку України у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям.
3. Комісія та Національний банк України невідкладно обмінюються інформацією про обставини, які можуть істотно вплинути на права та законні інтереси інвесторів у позиції сек’юритизації або власників облігацій з покриттям, фінансову стабільність, належне функціонування пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття, виконання зобов’язань за сек’юритизаційними цінними паперами або облігаціями з покриттям, а також на здійснення наглядових повноважень Комісії або Національного банку України.
4. Комісія та Національний банк України з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законодавством, мають право запитувати та отримувати один від одного інформацію, необхідну для здійснення повноважень у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям. Орган, який отримав запит, надає відповідну інформацію у строки, порядку та спосіб, визначені порядком взаємодії, передбаченим частиною другою цієї статті.
Стаття 93. Порядок взаємодії Комісії та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
1. Комісія взаємодіє з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з метою забезпечення дотримання визначених законом прав та інтересів власників облігацій з покриттям у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям.
2. Організаційні та процедурні питання взаємодії визначаються порядком інформаційної взаємодії Комісії та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
3. У процесі здійснення інформаційної взаємодії Комісія та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб забезпечують захист, збереження та порядок доступу до отриманої інформації з урахуванням вимог законів та міжнародних договорів України.
Розділ V. ВЗАЄМОДІЯ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ У СФЕРІ СЕК’ЮРИТИЗАЦІЇ ТА ОБЛІГАЦІЙ З ПОКРИТТЯМ В РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Стаття 94. Взаємодія з компетентними органами держав – членів Європейського Союзу
Комісія та Національний банк України у встановленому відповідним органом порядку співпрацює з компетентними органами інших держав – членів Європейського Союзу у сфері регулювання та нагляду за сек’юритизацією та облігаціями з покриттям, включаючи обмін інформацією, що є важливою для виконання Комісією, Національним банком України та компетентними органами інших держав – членів Європейського Союзу їхніх наглядових функцій відповідно до законодавства про сек’юритизацію та облігації з покриттям.
Стаття 95. Взаємодія з європейськими наглядовими органами
Комісія та Національний банк України у встановленому відповідним органом порядку співпрацює з Європейським банківським органом (European Banking Authority, EBA), Європейським органом з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA) та Європейським органом із страхування і професійних пенсій (European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA) з метою виконання своїх функцій у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям, у тому числі здійснює обмін інформацією у випадках, передбачених законодавством України та/або acquis ЄС.
Розділ VI. ЗАХОДИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ У СФЕРІ СЕК’ЮРИТИЗАЦІЇ ТА ОБЛІГАЦІЙ З ПОКРИТТЯМ
Стаття 96. Заходи правозастосування у сфері сек’юритизації
{Стаття 96 втрачає чинність з дня набуття Україною статусу держави – члена Європейського Союзу}
1. Комісія здійснює заходи правозастосування, у тому числі заходи впливу контрольного характеру, у сфері сек’юритизації відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
2. Крім заходів впливу контрольного характеру, передбачених Законом України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків", за порушення вимог цього Закону Комісія може застосовувати додатковий захід впливу – тимчасова заборона особі брати участь у стандартизованій транзакції із сек’юритизації.
3. Заходи правозастосування можуть застосовуватися Комісією як до юридичних осіб, так і до фізичних осіб (зокрема осіб, які здійснюють управлінські функції).
Стаття 97. Заходи правозастосування у сфері облігацій з покриттям
1. Комісія здійснює заходи правозастосування, у тому числі заходи впливу контрольного характеру, у сфері облігацій з покриттям відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
2. Крім заходів впливу контрольного характеру, передбачених Законом України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків", за порушення вимог цього Закону Комісія може застосовувати додатковий захід впливу – відкликання погодження програми облігацій з покриттям.
3. Заходи правозастосування можуть застосовуватися Комісією як до юридичних осіб, так і до фізичних осіб (зокрема осіб, які здійснюють управлінські функції).
Стаття 98. Фінансові санкції (штрафи) у сфері сек’юритизації
{Стаття 98 втрачає чинність з дня набуття Україною статусу держави – члена Європейського Союзу}
1. Комісія з урахуванням принципів, на яких ґрунтується її діяльність, може застосовувати фінансові санкції (штрафи) за такі порушення вимог цього Закону:
1) порушення оригінатором, спонсором або первинним кредитором вимог статей 23, 26 та пунктів 1, 2 частини першої статті 27 цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
2) порушення оригінатором, спонсором або СПФ вимог глав 6 і 7 цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
3) порушення оригінатором, спонсором або первинним кредитором вимог статті 24 і пункту 3 частини першої статті 27 цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
4) недотримання оригінатором, спонсором або СПФ вимог щодо використання позначення "стандартизована транзакція із сек’юритизації", подібних та похідних виразів, встановлених главами 8–11 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
5) подання оригінатором або спонсором до Комісії недостовірного або оманливого повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації, що не відповідає вимогам статті 51 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
6) порушення агентом з верифікації вимог щодо надання Комісії повідомлення та інформації, встановлених частиною другою статті 54 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
7) невиконання оригінатором або спонсором обов’язку щодо невідкладного повідомлення Комісії про те, що стандартизована транзакція із сек’юритизації більше не відповідає вимогам, встановленим главами 8 і 9, статтею 50 цього Закону (залежно від виду транзакції), –
до фізичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 176 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи.
2. У разі якщо розмір вигоди, отриманої особою внаслідок вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, може бути визначений, Комісія незалежно від максимального розміру фінансової санкції, передбаченого цією статтею, може застосовувати фінансові санкції (штрафи) у розмірі, що вдвічі перевищує розмір вигоди, отриманої особою внаслідок вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті.
Для цілей цієї частини під вигодою, отриманою внаслідок вчинення порушення, розуміється отриманий особою прибуток або збитки, яких вдалося уникнути, внаслідок вчинення такого порушення.
Стаття 99. Фінансові санкції (штрафи) у сфері облігацій з покриттям
1. Комісія з урахуванням принципів, на яких ґрунтується її діяльність, може застосовувати фінансові санкції (штрафи) за такі порушення вимог цього Закону:
1) отримання кредитною установою погодження програми облігацій з покриттям шляхом надання неправдивої інформації або в інший спосіб, що не відповідає законодавству, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
2) невідповідність кредитної установи умовам, на підставі яких було надано погодження програми облігацій з покриттям, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
3) емісія кредитною установою облігацій з покриттям без отримання погодження програми облігацій з покриттям відповідно до вимог цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
4) невиконання емітентом вимог щодо прав власників облігацій з покриттям та контрагентів за деривативними фінансовими інструментами, встановлених частиною другою статті 56 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
5) невиконання емітентом вимог щодо відсутності умов автоматичного дострокового погашення у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям, встановлених частиною четвертою статті 55 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
6) невиконання вимог щодо забезпечення облігацій з покриттям активами покриття відповідно до вимог глави 14 цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
7) включення до пулу покриття активів, забезпечених активами забезпечення з місцезнаходженням за межами України, з порушенням вимог статті 71 цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
8) порушення вимог до внутрішньогрупових структур облігацій з покриттям, встановлених статтею 72 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
9) порушення вимог до об’єднаних структур пулу покриття, встановлених статтею 73 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
10) порушення вимог до структури пулу покриття, встановлених статтею 74 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
11) порушення вимог щодо деривативних фінансових інструментів у складі пулу покриття, встановлених статтею 75 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
12) порушення вимог щодо відокремлення активів покриття відповідно до статті 16 цього Закону –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
13) порушення вимог до розкриття регульованої інформації емітентом облігацій з покриттям (у тому числі розкриття неповної чи недостовірної інформації), встановлених статтею 89 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 20 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 100 мільйонів гривень, але не більше 5 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
14) систематичне або тривале порушення вимог, встановлених статтею 77 цього Закону до буфера ліквідності пулу покриття, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
15) порушення вимог щодо структур з можливістю відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення, встановлених статтею 59 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 80 мільйонів гривень, але не більше 10 відсотків загального річного обороту юридичної особи;
16) порушення вимог щодо надання емітентом облігацій з покриттям інформації Комісії (у тому числі надання неповної чи недостовірної інформації), встановлених статтею 90 цього Закону, –
до фізичних осіб – у розмірі до 20 мільйонів гривень, до юридичних осіб – у розмірі до 100 мільйонів гривень, але не більше 5 відсотків загального річного обороту юридичної особи.
2. У разі якщо розмір вигоди, отриманої особою внаслідок вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, може бути визначений, Комісія незалежно від максимального розміру фінансової санкції, передбаченого цією статтею, може застосовувати фінансові санкції (штрафи) у розмірі, що вдвічі перевищує розмір вигоди, отриманої особою внаслідок вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті.
Для цілей цієї частини під вигодою, отриманою внаслідок вчинення порушення, розуміється отриманий особою прибуток або збитки, яких вдалося уникнути, внаслідок вчинення такого порушення.
Стаття 100. Оприлюднення інформації в рамках здійснення правозастосування у сфері сек’юритизації та облігацій з покриттям
1. Оприлюднення інформації про застосовані Комісією заходи впливу контрольного характеру та інші заходи правозастосування здійснюється відповідно до статті 40 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків".
2. Комісія інформує Європейський банківський орган (European Banking Authority, EBA) про будь-які застосовані заходи впливу контрольного характеру, включаючи інформацію про їх оскарження та результати такого оскарження. Комісія також надає Європейському банківському органу інформацію про судові рішення, що набрали законної сили, у справах про кримінальні правопорушення, пов’язані з порушенням вимог законодавства у сфері облігацій з покриттям.
3. Комісія та Національний банк України інформують Європейський орган з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA) про будь-які застосовані заходи впливу контрольного характеру у сфері сек’юритизації, включаючи інформацію про їх оскарження та результати такого оскарження.
Розділ VII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2027 року, крім:
частин сьомої, восьмої статті 56 та розділу V цього Закону, які набирають чинності з дня набуття Україною статусу держави – члена Європейського Союзу;
підпункту 1 пункту 5 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
2. Розділ II та статті 96 і 98 цього Закону втрачають чинність з дня набуття Україною статусу держави – члена Європейського Союзу.
1) протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом вимога щодо розкриття статистичної інформації та інформації про обслуговування боржниками фінансових активів, прострочення платежів і рівень втрат щодо фінансових активів, подібних за істотними характеристиками до фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, щонайменше за п’ять попередніх років вважається виконаною, якщо особа, відповідальна за розкриття такої інформації, розкрила потенційним інвесторам наявну інформацію за фактично доступний період, а також інформацію про причини відсутності повних п’ятирічних даних, обмеження використаних даних та припущення, застосовані під час структурування відповідної транзакції із сек’юритизації. У разі використання зовнішніх, ринкових, агрегованих або інших порівнянних даних для доповнення відсутньої історичної інформації особа, відповідальна за розкриття такої інформації, зобов’язана розкрити джерела таких даних та підстави їх використання;
2) протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102–IX, та одного року з дня його припинення або скасування залишок коштів, зазначений у частині другій статті 88 цього Закону, перераховується на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, який веде Національний банк України.
4. Визнати таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про іпотечні облігації" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 16, ст. 134 із наступними змінами).
5. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3–4, ст. 27):
а) у статті 130:
перше речення після слова "банками," доповнити словами "іншими фінансовими установами,";
друге речення після слова "банками" доповнити словами "або іншими фінансовими установами";
перше речення абзацу сьомого після слова "банків" доповнити словами "та інших фінансових установ";
друге речення абзацу першого частини другої після слова "банків" доповнити словами "та інших фінансових установ";
б) частину четверту статті 133 після слова "банки" доповнити словами "або інші фінансові установи";
2) у Законі України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 51, ст. 292 із наступними змінами):
а) у частині першій статті 7:
пункт 19 викласти в такій редакції:
"19) встановлює порядок включення осіб, які мають намір провадити діяльність репозиторію, до Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, передбачених Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", порядок зупинення, відновлення та припинення авторизації осіб, які провадять діяльність репозиторію, а також приймає акти щодо включення осіб до зазначеного Реєстру, зупинення, відновлення та припинення авторизації осіб, які провадять діяльність репозиторію;";
доповнити пунктом 19-1 такого змісту:
"19-1) встановлює порядок включення осіб, які мають намір провадити діяльність агента з верифікації, до Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, та їх виключення із зазначеного Реєстру, порядок зупинення та відновлення авторизації осіб, які провадять діяльність агента з верифікації, а також приймає акти щодо включення осіб до зазначеного Реєстру та виключення з нього, зупинення та відновлення авторизації осіб, що провадять діяльність агента з верифікації;";
пункт 20 доповнити підпунктами "і" та "ї" такого змісту:
"і) Реєстр осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації;
ї) Реєстр стандартизованих транзакцій із сек’юритизації;";
б) статтю 8 доповнити частинами дев’ятою і десятою такого змісту:
"9. У межах та у спосіб, передбачені Регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 2017/2402 від 12 грудня 2017 року, Комісія здійснює:
1) обмін у встановленому порядку інформацією, зазначеною у запитах Європейського банківського органу (European Banking Authority, EBA), Європейського органу з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA) та Європейського органу із страхування і професійних пенсій (European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA), у тому числі інформацією з обмеженим доступом, інформацією, що становить професійну таємницю на ринках капіталу та організованих товарних ринках, інформацією, що містить банківську таємницю, інформацією, що містить персональні дані, а також іншою інформацією, розпорядником якої є Комісія;
2) інші заходи, передбачені таким Регламентом.
10. У межах та у спосіб, передбачені Директивою Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 2019/2162 від 27 листопада 2019 року, Комісія здійснює:
1) обмін у встановленому порядку інформацією, зазначеною у запитах Європейського банківського органу (European Banking Authority, EBA) та Європейського органу з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA), у тому числі інформацією з обмеженим доступом, інформацією, що становить професійну таємницю на ринках капіталу та організованих товарних ринках, інформацією, що містить банківську таємницю, інформацією, що містить персональні дані, а також іншою інформацією, розпорядником якої є Комісія;
2) інші заходи, передбачені такою Директивою.";
в) у пункті 2 частини другої статті 24 слово "торгового" виключити;
г) у частині другій статті 33:
пункт 4 викласти в такій редакції:
"4) юридична особа, якій припинено авторизацію на провадження діяльності репозиторію, – щодо дотримання вимог законодавства, що регулює дії такої юридичної особи у разі припинення такої авторизації;";
доповнити пунктом 4-1 такого змісту:
"4-1) юридична особа, яку виключено з Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, – щодо дотримання вимог законодавства, що регулює дії такої юридичної особи у разі такого виключення;";
у пункті 7 слово "торгових" виключити, а слова "товарні ринки"." замінити словами "товарні ринки";";
доповнити пунктом 8 такого змісту:
"8) юридична особа, яка подала заяву про включення до Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, передбачену статтею 52 Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
ґ) у статті 40:
в абзаці третьому слова "контрольного характеру." замінити словами "контрольного характеру, крім випадків, визначених частиною п’ятою цієї статті.";
доповнити новим абзацом такого змісту:
"У разі оскарження постанови про застосування заходів впливу контрольного характеру в судовому порядку Комісія оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію про стан та результати розгляду справи. У разі скасування постанови Комісії про застосування заходу впливу контрольного характеру відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, інформація про таке рішення суду підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Комісії у порядку та строки, встановлені її нормативно-правовими актами.";
доповнити частиною п’ятою такого змісту:
"5. Комісія оприлюднює інформацію, зазначену в частині третій цієї статті, без розкриття даних, що ідентифікують особу, щодо якої застосовано заходи впливу контрольного характеру (в анонімному вигляді), в одному з таких випадків:
1) якщо захід впливу застосовано до фізичної особи і оприлюднення її персональних даних є непропорційним вчиненому правопорушенню;
2) якщо оприлюднення відповідних даних може негативно вплинути на стабільність ринків капіталу та організованих товарних ринків, стабільність фінансової системи або на будь-яке триваюче кримінальне провадження;
3) якщо оприлюднення відповідних даних, за інформацією, наявною у Комісії, завдасть непропорційної шкоди відповідним особам.
У разі прийняття рішення про оприлюднення інформації в анонімному вигляді Комісія може відкласти оприлюднення ідентифікуючих даних на обґрунтований строк, якщо очікується, що підстави для оприлюднення в анонімному вигляді припиняться протягом такого строку.";
д) у частині четвертій статті 49:
у пункті 4 слова "Реєстру торгових репозиторіїв;" замінити словами "припинення авторизації на провадження діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, виключення з Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації;";
у пункті 8 слова "Реєстру торгових репозиторіїв;" замінити словами "зупинення авторизації на провадження діяльності репозиторію, діяльності агента з верифікації;";
е) у частині другій статті 50:
в абзаці першому пункту 23 слова і цифри "абзацу другого частини п’ятої, частини шостої статті 86" замінити словами і цифрами "частини десятої статті 89-1";
в абзаці першому пункту 24 слова і цифри "частин сьомої, восьмої, дев’ятої статті 86" замінити словами і цифрами "частин третьої, четвертої, п’ятої, шостої статті 89-2, частин четвертої, п’ятої статті 90";
в абзаці першому пункту 25 слова і цифри "частини десятої статті 86" замінити словами і цифрами "частини одинадцятої статті 89-1";
в абзаці першому пункту 28 слово "четвертого" замінити словом "третього";
в абзаці першому пункту 29 цифри "90" замінити цифрами "89-1";
в абзаці першому пункту 30 слово і цифри "статті 90" замінити словами і цифрами "статті 89-1 і частини сьомої статті 89-2";
3) у Законі України "Про банки і банківську діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 5–6, ст. 30 із наступними змінами):
а) частину п’яту статті 3 виключити;
б) статтю 61 доповнити частиною десятою такого змісту:
"Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право відповідно до статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків" розкривати інформацію, що становить банківську таємницю, отриману нею від банків у порядку, передбаченому цим Законом, у межах та у спосіб, передбачені:
Регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 2017/2402 від 12 грудня 2017 року, здійснювати обмін у встановленому порядку інформацією, зазначеною у запитах Європейського банківського органу (European Banking Authority, EBA), Європейського органу з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA) та Європейського органу із страхування і професійних пенсій (European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA);
Директивою Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 2019/2162 від 27 листопада 2019 року, здійснювати обмін у встановленому порядку інформацією, зазначеною у запитах Європейського банківського органу (European Banking Authority, EBA) та Європейського органу з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA).";
в) у частині першій статті 62:
пункт 7 викласти в такій редакції:
"7) Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку – у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітент та звітних даних відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", в тому числі у випадках самостійного подання банком інформації як емітентом облігацій з покриттям звіту емітента щодо облігацій з покриттям, які перебувають в обігу відповідно до Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям", а також у разі проведення відповідно до статті 34 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків" розслідування стосовно особи, яка є клієнтом банку, на запит Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо банківських рахунків такого клієнта та операцій, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та щодо конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи – підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, дату відкриття та/або закриття рахунку, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки (включаючи інформацію про дату таких операцій та розмір сум, що підлягали нарахуванню та/або списанню), ідентифікаційні дані бенефіціара за рахунком умовного зберігання (ескроу) (для фізичних осіб – прізвище, ім’я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку, для юридичних осіб – повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань);";
доповнити пунктом 7-1 такого змісту:
"7-1) контролеру пулу покриття та спеціальному адміністратору на їх запити у випадках, визначених статтями 80, 85 Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям";";
4) у Законі України "Про іпотеку" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 38, ст. 313 із наступними змінами):
а) у частині другій статті 30 слова "у заставу, крім випадків включення засвідчених заставною прав до складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій." замінити словами "у заставу.";
б) статтю 31 виключити;
5) у Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 47–48, ст. 372 із наступними змінами):
а) у частині другій статті 47:
у пункті 5 слова "цієї частини;" замінити словами "цієї частини.";
б) пункт 11 частини першої статті 49 виключити;
6) у Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49–51, ст. 376 із наступними змінами):
а) у пункті 2-1 частини третьої статті 80 слова "та іпотечних облігацій" виключити;
б) у частині першій статті 88:
у пункті 19 слова "пенсійні активи;" замінити словами "пенсійні активи.";
7) у Законі України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 11, ст. 140 із наступними змінами):
а) статтю 2 доповнити новою частиною такого змісту:
"Терміни "неплатоспроможність", "облігації з покриттям", "оригінатор", "спеціалізована платформа фінансування", "спеціальний адміністратор", "традиційна сек’юритизація", "управитель фінансовими активами" вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
б) статтю 13 доповнити новою частиною такого змісту:
"Вимоги цієї статті щодо строку реєстрації змін у відомостях про зареєстроване обтяження не застосовуються при передачі фінансових активів спеціалізованій платформі фінансування в рамках транзакції із традиційної сек’юритизації, за умови що при цьому оригінатор призначається управителем фінансовими активами, та під час емісії облігацій з покриттям. Відповідні зміни у відомостях про зареєстроване обтяження мають бути зареєстровані протягом трьох робочих днів з дати настання:
1) однієї з обставин, визначених частиною п’ятою статті 33 Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям" (у разі здійснення стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації);
2) неплатоспроможності оригінатора (у разі здійснення нестандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації);
3) неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям або призначення спеціального адміністратора (у разі здійснення емісії облігацій з покриттям).";
в) частину четверту статті 14 виключити;
г) у частині першій статті 20 слова "протягом п’яти днів із дня відступлення прав." замінити словами і цифрами "у строк, визначений статтею 13 цього Закону.";
8) у частині сьомій статті 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 19, ст. 257 із наступними змінами):
в абзаці третьому слова "Кабінетом Міністрів України;" замінити словами "Кабінетом Міністрів України.";
9) у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 50, ст. 564 із наступними змінами):
а) у частині шостій статті 36:
у пункті 7 слова "встановлених законом." замінити словами "встановлених законом;";
доповнити пунктом 8 такого змісту:
"8) задоволення вимог власників облігацій з покриттям та інших кредиторів за програмою облігацій з покриттям за рахунок активів покриття відповідно до Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
б) статтю 38 доповнити частиною тринадцятою такого змісту:
"13. Договір про передачу пулу сек’юритизованих активів на користь спеціалізованої платформи фінансування, укладений (вчинений) у рамках транзакції із сек’юритизації, правочин, за яким оригінатор придбав відповідні фінансові активи безпосередньо у первинного кредитора або у третіх осіб, будь-який інший правочин, за яким відповідні фінансові активи могли передаватися від первинного кредитора до оригінатора, не є нікчемним виключно з тих підстав, що він був укладений (вчинений) протягом певного строку до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або процедури ліквідації банку та/або що спеціалізованій платформі фінансування було відомо чи повинно було бути відомо про неплатоспроможність відчужувача на момент укладення (вчинення) відповідного договору (правочину).
Фонд не може припинити здійснення операцій за таким договором (правочином) відповідно до частини восьмої цієї статті виключно з підстав, зазначених в абзаці першому цієї частини.";
в) у пункті 6 частини першої статті 48 слова "цього Закону" замінити словами "цього Закону, а також до договорів про управління пулом сек’юритизованих активів та договорів про передачу пулу сек’юритизованих активів або активів покриття, передбачених Законом України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
г) у частині п’ятій статті 50:
доповнити новими абзацами такого змісту:
"Активи покриття, включені до реєстру активів покриття облігацій з покриттям, не включаються до ліквідаційної маси банку. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".
Кошти, що надійшли від боржників як виконання зобов’язань за фінансовими активами, відчуженими на користь спеціалізованої платформи фінансування, не включаються до ліквідаційної маси банку та підлягають перерахуванню такій спеціалізованій платформі фінансування.";
10) у статті 48 Закону України "Про інститути спільного інвестування" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 29, ст. 337 із наступними змінами):
пункт 8 частини одинадцятої виключити;
у пункті 2 частини тринадцятої і пункті 5 частини двадцять четвертої слова ", іпотечні облігації" виключити;
11) у Законі України "Про депозитарну систему України" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 39, ст. 517 із наступними змінами):
а) в абзаці другому частини дев’ятої статті 9 слова "Реєстру торгових репозиторіїв та отримання свідоцтва про включення до Реєстру торгових репозиторіїв." замінити словами "Реєстру репозиторіїв.";
б) у частині п’ятій статті 20:
в абзаці першому слова ", іпотечних облігацій (крім структурованих іпотечних облігацій, якщо проспектом цінних паперів (рішенням про емісію цінних паперів) та/або договором про управління іпотечним покриттям не передбачений такий порядок виплати)" та ", іпотечних облігацій" виключити;
в абзаці третьому слова ", іпотечних облігацій (крім структурованих іпотечних облігацій, якщо проспектом цінних паперів (рішенням про емісію цінних паперів) та/або договором про управління іпотечним покриттям не передбачений такий порядок виплати)" виключити;
12) розділ III Закону України "Про аграрні розписки" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 50, ст. 695 із наступними змінами) доповнити статтею 15 такого змісту:
"Стаття 15. Включення аграрних розписок у процесі сек’юритизації та віднесення до складу активів пулу покриття випуску облігацій з покриттям
Права вимоги за аграрними розписками можуть бути включені до пулу сек’юритизованих активів у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".
Аграрні розписки не можуть бути віднесені до складу активів пулу покриття випуску облігацій з покриттям, емітованих відповідно до Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
13) у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 1, ст. 9 із наступними змінами):
а) частину другу статті 2 доповнити новим абзацом такого змісту:
"Терміни "облігації з покриттям", "оригінатор", "пул покриття", "пул сек’юритизованих активів", "спеціалізована платформа фінансування", "традиційна сек’юритизація", "управитель фінансовими активами" вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
б) статтю 31-2 доповнити частиною десятою такого змісту:
"10. Вимоги цієї статті щодо державної реєстрації прав одночасно із вчиненням відповідної нотаріальної дії не поширюються на державну реєстрацію переходу прав іпотекодержателя до спеціалізованої платформи фінансування за іпотекою, що включається до пулу сек’юритизованих активів за транзакцією із традиційної сек’юритизації, за умови що оригінатор при цьому призначається управителем фінансовими активами, або до пулу покриття при здійсненні емісії облігацій з покриттям. Відповідні зміни мають бути зареєстровані протягом трьох робочих днів з дати настання:
1) однієї з обставин, визначених частиною п’ятою статті 33 Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям" (у разі здійснення стандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації);
2) неплатоспроможності оригінатора (у разі здійснення нестандартизованої транзакції із традиційної сек’юритизації);
3) неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям або призначення спеціального адміністратора (у разі здійснення емісії облігацій з покриттям).
Для цілей цієї частини термін "неплатоспроможність" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
14) у Законі України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами):
а) у частині другій статті 1:
після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:
"Терміни "оригінатор", "сек’юритизація", "спеціалізована платформа фінансування", "спеціальний адміністратор", "управитель фінансовими активами" вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".".
У зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим;
б) у статті 18:
абзац перший викласти в такій редакції:
"2. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається виключно фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати послугу з надання коштів та банківських металів у кредит, або спеціалізованій платформі фінансування.";
доповнити новим абзацом такого змісту:
"У разі відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит спеціалізованій платформі фінансування оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) продовжує здійснювати обов’язки кредитодавця щодо обслуговування договорів про споживчий кредит, передбачені цим Законом, зокрема щодо інформування споживача про відступлення права вимоги та передання необхідної інформації до бюро кредитних історій.";
доповнити частиною п’ятою такого змісту:
"5. У разі здійснення транзакції із сек’юритизації, за умови що при відступленні права вимоги за договором про споживчий кредит спеціалізованій платформі фінансування оригінатор призначається управителем фінансовими активами, а також при здійсненні емісії облігацій з покриттям повідомлення, передбачене частиною першою цієї статті, направляється до призначення іншого управителя фінансовими активами (у разі здійснення транзакції із сек’юритизації), до призначення спеціального адміністратора (у разі здійснення емісії облігацій з покриттям) або протягом 10 робочих днів після настання такої обставини чи настання неплатоспроможності такого оригінатора або емітента облігацій з покриттям. Крім інформації, передбаченої абзацом другим частини першої цієї статті, надається інформація про управителя фінансовими активами або спеціального адміністратора у разі його призначення (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформація для здійснення зв’язку – номер телефону, адреса, адреса електронної пошти).
Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит спеціалізованій платформі фінансування при здійсненні транзакції із сек’юритизації, за умови що оригінатор призначається управителем фінансовими активами, а також при здійсненні емісії облігацій з покриттям не впливає на зобов’язання споживача щодо здійснення платежів на користь нового кредитора незалежно від отримання ним повідомлення про факт відступлення права вимоги за відповідним споживчим кредитом.";
в) у статті 28:
пункти 1 і 2 частини першої викласти в такій редакції:
"1) направити кредитодавцю, оригінатору (управителю фінансовими активами) або емітенту облігацій з покриттям (спеціальному адміністратору – у разі його призначення), новому кредитору та/або колекторській компанії письмове застереження з вимогою про усунення виявленого порушення та/або вжиття заходів для недопущення такого порушення у подальшій діяльності (далі – письмове застереження);
2) накласти відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" штраф на кредитодавця, оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення), нового кредитора та/або колекторську компанію;";
частину четверту викласти в такій редакції:
"4. Кредитодавець, оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення), новий кредитор, колекторська компанія несуть перед споживачем відповідальність за шкоду, завдану їхніми неправомірними діями, у порядку, встановленому законом.";
15) у Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" в редакції Закону України від 19 червня 2020 року № 738–IX із наступними змінами:
а) у частині першій статті 2:
пункт 1 викласти в такій редакції:
"1) адміністратор за випуском облігацій, кредитних нот (далі – адміністратор) – юридична особа, яка діє від свого імені та в інтересах власників випуску звичайних корпоративних облігацій, облігацій внутрішніх місцевих позик, облігацій міжнародних фінансових організацій або кредитних нот відповідно до законодавства, договору про призначення адміністратора, проспекту цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів) та рішень зборів власників відповідних цінних паперів;";
у пункті 15 слова "або іпотечних облігацій" виключити;
пункт 19 після слів "власників облігацій" доповнити словами ", кредитних нот";
пункт 24-1 викласти в такій редакції:
"24-1) кредитна установа – банк, інша фінансова установа, яка відповідно до закону про діяльність відповідної фінансової установи має право одночасно надавати послугу з надання коштів та банківських металів у кредит та послугу із залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, від необмеженого кола осіб, або інвестиційна фірма, діяльність якої полягає у здійсненні дилерської діяльності, діяльності з андерайтингу та/або діяльності з розміщення з наданням гарантії, за умови що розмір активів такої інвестиційної фірми дорівнює або перевищує мінімальний розмір, встановлений нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;";
доповнити пунктами 52-1 і 52-2 такого змісту:
"52-1) репозиторій – торговий репозиторій та/або репозиторій даних сек’юритизації;
52-2) репозиторій даних сек’юритизації – акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює централізоване збирання та ведення записів про транзакції із сек’юритизації, за умови включення його до Реєстру репозиторіїв;";
пункт 53 після слів "випуском облігацій", "власників облігацій" доповнити словами "або кредитних нот";
у пункті 54 слово "випуску" замінити словами "одного чи більше випусків";
у пункті 64 слова "Реєстру торгових репозиторіїв та отримання свідоцтва про включення до Реєстру;" замінити словами "Реєстру репозиторіїв;";
б) у статті 8:
пункт 8 частини другої виключити;
підпункт "а" пункту 3 частини сьомої виключити;
в) у статті 11:
після частини п’ятої доповнити новою частиною такого змісту:
"6. Облігації залежно від наявності забезпечення зобов’язань за ними можуть бути забезпеченими або незабезпеченими. Для цілей цього Закону забезпеченням також вважається страхування ризиків невиконання зобов’язань за облігаціями.
Забезпечені облігації залежно від виду забезпечення можуть бути:
1) облігаціями, забезпеченими заставою, – якщо зобов’язання за ними забезпечені заставою рухомого чи нерухомого майна;
2) гарантованими облігаціями – якщо зобов’язання за ними забезпечені гарантією, наданою банком або іншою фінансовою установою, або порукою. Для цілей цього пункту гарантованими облігаціями також вважаються облігації, боргові зобов’язання за якими забезпечені державною чи місцевою гарантією;
3) застрахованими облігаціями – якщо ризики невиконання зобов’язань за ними застраховані;
4) сек’юритизаційними облігаціями – якщо їх емісія здійснюється з метою фінансування виконання грошових зобов’язань спеціалізованої платформи фінансування у рамках транзакції із традиційної сек’юритизації згідно з розділом II Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям";
5) облігаціями з покриттям – якщо зобов’язання за ними забезпечені заставою активів покриття, що відповідають вимогам, передбаченим розділом III Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".".
У зв’язку з цим частини шосту – дванадцяту вважати відповідно частинами сьомою – тринадцятою;
частину дванадцяту після слів "відповідного випуску" доповнити словами "(відповідних випусків)";
г) перше речення частини шостої статті 12 після слів "відповідного випуску" доповнити словами "(відповідних випусків)";
ґ) перше речення частини сьомої статті 19 після слів "відповідного випуску" доповнити словами "(відповідних випусків)";
д) статтю 24 викласти в такій редакції:
1. Кредитна нота – це емісійний деривативний цінний папір, що посвідчує обов’язок емітента здійснювати виплату відсоткових доходів власнику такого цінного папера у розмірі та строки, встановлені проспектом (рішенням про емісію), погашення якого здійснюється шляхом сплати емітентом власнику номінальної вартості такого цінного папера у повному розмірі або, у разі настання кредитної обставини, пов’язаної із платоспроможністю третьої особи, зазначеної у проспекті (рішенні про емісію), – у зменшеному розмірі.
2. У разі настання кредитної обставини, пов’язаної із платоспроможністю третьої особи, зазначеної у проспекті (рішенні про емісію), зменшується номінальна вартість кредитної ноти, на яку нараховуються відсоткові доходи та яка використовується для розрахунку суми погашення цінного папера, в порядку, передбаченому проспектом (рішенням про емісію).
3. Кредитною обставиною, пов’язаною із платоспроможністю третьої особи, є встановлена у порядку, передбаченому проспектом (рішенням про емісію) кредитної ноти:
1) неплатоспроможність такої третьої особи з підстав, визначених частиною першою статті 39 цього Закону, або з інших підстав, передбачених проспектом (рішенням про емісію) кредитної ноти;
2) невиплата або несвоєчасна виплата третьою особою грошового зобов’язання за договором позики, кредиту або іншим договором, передбаченим проспектом (рішенням про емісію) кредитної ноти;
3) реструктуризація грошових зобов’язань такої третьої особи у порядку, передбаченому законом або договором, що передбачає прощення боргу та/або відстрочення виконання зобов’язань такої третьої особи;
4) інша обставина (подія), передбачена проспектом (рішенням про емісію) кредитної ноти.
4. Кредитні ноти можуть існувати виключно в електронній формі.
5. Порядок реєстрації випуску та затвердження проспекту (рішення про емісію) кредитних нот встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
6. Обіг кредитних нот дозволено після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати емісії кредитних нот та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску кредитних нот.";
е) в абзаці першому частини першої статті 66 слова "з інституційними інвесторами, чи професійна діяльність учасника ринків капіталу – іншої фінансової установи, що провадиться нею на підставі договору з емітентом іпотечних облігацій." замінити словами "з інституційними інвесторами.";
є) частину десяту статті 71 виключити;
ж) пункт 16 частини першої статті 73 виключити;
з) статті 86–89 викласти в такій редакції:
"Стаття 86. Діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках
1. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку здійснює авторизацію юридичних осіб, які мають намір провадити такі види діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках:
1) діяльність торгового репозиторію;
2) діяльність репозиторію даних сек’юритизації.
2. Авторизація здійснюється шляхом включення юридичних осіб до Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках (далі – Реєстр репозиторіїв).
Авторизації підлягає кожний окремий вид діяльності, визначений частиною першою цієї статті.
Порядок ведення Реєстру репозиторіїв та оприлюднення інформації з нього встановлює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
3. Нагляд та контроль за провадженням діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках здійснюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
4. Провадження діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках здійснюється на підставі відповідних договорів, вимоги до яких визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття 87. Особи, які мають право провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках
1. Юридичні особи, у тому числі професійні учасники ринків капіталу та організованих товарних ринків, провадять діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, за умови їх включення до Реєстру репозиторіїв.
Юридична особа, зареєстрована на тимчасово окупованій території України, не може бути включена до Реєстру репозиторіїв та не може провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
2. Вимоги до особи, яка має намір провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, для включення її до Реєстру репозиторіїв встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Особи, які провадять діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, зобов’язані дотримуватися зазначених вимог протягом усього періоду провадження ними такої діяльності.
3. Юридична особа має право провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках виключно після її включення до Реєстру репозиторіїв.
Провадження особою діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках без включення до Реєстру репозиторіїв забороняється.
Стаття 88. Порядок авторизації репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках
1. Особа, яка має намір провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, для включення її до Реєстру репозиторіїв подає до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку заяву про включення до Реєстру репозиторіїв разом з документами та інформацією відповідно до вимог, у порядку та за формою, встановленими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює спрощений порядок авторизації для юридичної особи, яка включена до Реєстру репозиторіїв як торговий репозиторій та має намір провадити діяльність репозиторію даних сек’юритизації.
Заява про включення до Реєстру репозиторіїв разом з документами та інформацією подається до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в електронній формі відповідно до встановлених нею вимог. Реєстрація такої заяви підтверджується електронним повідомленням, надісланим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
2. У разі внесення змін до інформації та/або документів, поданих відповідно до частини першої цієї статті, особа, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, зобов’язана повідомити про це Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку у встановлені нею порядку та строки офіційним каналом зв’язку.
3. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви про включення до Реєстру репозиторіїв разом з документами та інформацією повідомляє юридичну особу, яка має намір провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, офіційним каналом зв’язку про підтвердження отримання повного переліку документів, визначених законодавством, із зазначенням контактної інформації (ім’я (у розумінні Цивільного кодексу України), посада, номери засобів зв’язку) посадової особи, відповідальної за організацію розгляду заяви про включення до Реєстру репозиторіїв та доданих до неї документів Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, або про залишення заяви про включення до Реєстру репозиторіїв та доданих до неї документів без руху у зв’язку з виявленням недоліків, а саме отриманням неповного переліку документів або поданням заяви та документів з порушенням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, із зазначенням строку та способу усунення таких недоліків.
Перед винесенням постанови про включення юридичної особи до Реєстру репозиторіїв або про відмову у включенні Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку надає можливість юридичній особі, яка має намір провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, надати пояснення щодо інформації, поданої у заяві про включення до Реєстру репозиторіїв.
Документи, подані для отримання авторизації, не повинні містити недостовірну та/або оманливу інформацію, а також повинні відповідати вимогам законодавства. Заявник несе відповідальність за порушення вимог цього абзацу та/або за вчинення будь-яких інших протиправних дій, внаслідок яких такий заявник був включений до Реєстру репозиторіїв.
4. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку виносить постанову про включення юридичної особи до Реєстру репозиторіїв або про відмову у включенні протягом 40 робочих днів з дня отримання всіх документів, визначених законодавством.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку виносить постанову про включення юридичної особи до Реєстру репозиторіїв, за умови що заявник відповідає всім вимогам законодавства. З метою перевірки дотримання заявником таких вимог Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може провести інспекцію у порядку, передбаченому статтею 33 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків".
5. У разі винесення постанови про включення юридичної особи до Реєстру репозиторіїв Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку включає таку юридичну особу до Реєстру репозиторіїв.
У разі винесення постанови про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру репозиторіїв Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку офіційним каналом зв’язку повідомляє таку юридичну особу про причини відмови протягом п’яти робочих днів з дня винесення постанови.
6. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку виносить постанову про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру репозиторіїв виключно з таких підстав:
1) невідповідність юридичної особи, яка має намір провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, вимогам законодавства;
2) невідповідність документів, поданих на погодження, вимогам законодавства;
3) наявність у документах неповної та/або взаємовиключної, та/або неузгодженої, та/або недостовірної інформації;
4) невідповідність засобів, що забезпечують провадження діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, вимогам законодавства;
5) неусунення юридичною особою, яка має намір провадити діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, недоліків, зазначених у повідомленні про залишення заяви та доданих до неї документів без руху, у тому числі неусунення таких недоліків у строк, визначений у такому повідомленні.
Постанова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру репозиторіїв може бути оскаржена у судовому порядку.
Після усунення причин, що стали підставою для винесення постанови про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру репозиторіїв, юридична особа може повторно звернутися із заявою про включення до Реєстру репозиторіїв.
Стаття 89. Припинення авторизації особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках
1. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право припинити авторизацію особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, з однієї з таких підстав:
1) подання заяви особою, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках;
2) встановлення факту непровадження діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, для якої особа авторизована, протягом шести місяців поспіль;
3) встановлення факту подання недостовірної, неправдивої та/або оманливої інформації особою, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, для включення її до Реєстру репозиторіїв;
4) встановлення факту включення особи до Реєстру репозиторіїв внаслідок вчинення нею протиправних дій;
5) встановлення факту невідповідності особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, вимогам законодавства щодо відповідної діяльності для включення особи до Реєстру репозиторіїв;
6) встановлення факту системного порушення особою, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, вимог законодавства на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
Порушення на ринках капіталу та організованих товарних ринках вважається вчиненим системно, якщо:
а) таке порушення є повторним порушенням тих самих норм законодавства, вчиненим протягом одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення, за умови що постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, якою встановлено таке повторне порушення, не скасовано судом або щодо такої постанови судом не розглядається провадження у справі про визнання її протиправною та скасування.
Встановлення судом законності постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про притягнення до відповідальності за повторне порушення після одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення (незалежно від дати прийняття судом такого рішення) не позбавляє Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку права припинити авторизацію особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, відповідно до цього пункту;
б) таке порушення є третім протягом одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення порушенням будь-яких норм такого законодавства, за умови що постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, якою встановлено таке третє порушення, не скасовано судом або щодо такої постанови судом не розглядається провадження у справі про визнання її протиправною та скасування.
Встановлення судом законності постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про притягнення до відповідальності за третє порушення після одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення (незалежно від дати прийняття судом такого рішення) не позбавляє Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку права припинити авторизацію особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, відповідно до цього пункту.
2. Постанова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про припинення авторизації особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, може бути оскаржена в судовому порядку.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку офіційним каналом зв’язку повідомляє особу, зазначену в частині першій цієї статті, про винесення постанови про припинення авторизації протягом п’яти робочих днів з дня такого винесення. До повідомлення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про припинення авторизації особи, яка провадить діяльність репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, додається відповідна постанова, яка повинна зазначати підстави такого припинення.";
и) доповнити статтями 89-1 і 89-2 такого змісту:
"Стаття 89-1. Вимоги до репозиторію
1. Репозиторій повинен розмістити на своєму веб-сайті об’єктивні, недискримінаційні вимоги до порядку доступу до послуг репозиторію осіб, зобов’язаних подавати інформацію відповідно до цього Закону. Репозиторій надає третім особам недискримінаційний доступ до інформації, що зберігається ним, за умови що відповідні сторони надали свою згоду на такий доступ, або в інших випадках, визначених законодавством.
2. Репозиторій зобов’язаний мати внутрішні процедури та відповідні механізми управління для запобігання будь-якому неправомірному розкриттю інформації з обмеженим доступом. Такі механізми управління мають передбачати наявність чіткої організаційної структури репозиторію з чітко визначеними, прозорими та послідовними сферами відповідальності, а також адекватні заходи системи внутрішнього контролю, у тому числі належні адміністративні та облікові процедури.
Репозиторій забезпечує конфіденційність, цілісність та захист отриманої ним інформації.
Репозиторій повинен вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-якому неправомірному використанню інформації, що зберігається в його системах.
Репозиторій не має права використовувати отриману ним інформацію для комерційних цілей, крім випадку отримання згоди на таке використання, наданої суб’єктом, що подав таку інформацію.
Фізична особа, яка має тісний зв’язок з репозиторієм, або юридична особа, пов’язана відносинами контролю з репозиторієм, не повинна використовувати конфіденційну інформацію, наявну в репозиторію, у комерційних цілях.
3. Репозиторій відповідно до вимог, встановлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, забезпечує надання доступу до накопиченої ним інформації органам державної влади та іншим особам з метою виконання ними повноважень, передбачених законом.
4. Репозиторій відповідно до вимог, встановлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, повинен створити комплексну та ефективну організаційну структуру, включаючи систему внутрішнього контролю, що складається з підсистем комплаєнсу, управління ризиками та внутрішнього аудиту, а також зобов’язаний здійснювати контроль за функціонуванням зазначеної системи.
5. Репозиторій зобов’язаний забезпечити функціонування механізмів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.
Репозиторій зобов’язаний розробити і запровадити надійні та адекватні системи виявлення, мінімізації та контролю операційних ризиків.
6. Репозиторій повинен створити та впровадити системи та засоби, що забезпечують безперервність його діяльності, а також розробити план заходів на випадок виникнення непередбачуваних обставин та подолання їхніх наслідків.
7. Ділова репутація та досвід посадових осіб репозиторію повинні відповідати вимогам, встановленим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
8. Репозиторій розкриває інформацію про власні тарифи за надання ним послуг у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
9. Програмно-технічні комплекси, що використовуються репозиторієм, повинні забезпечувати ефективну перевірку повноти поданої йому інформації, виявлення описок та/або очевидних технічних помилок у такій інформації.
10. У разі провадження особою інших видів господарської діяльності, крім діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках, така особа зобов’язана забезпечити провадження таких видів діяльності шляхом їх операційного відокремлення від діяльності репозиторію на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
11. Репозиторій зобов’язаний надавати на запит Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку коректну, достовірну та неоманливу інформацію.
12. Інші вимоги до репозиторію та порядку провадження ним діяльності встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття 89-2. Особливості діяльності торгового репозиторію
1. Торговий репозиторій у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, забезпечує створення та функціонування бази даних про укладені деривативні контракти та договори про заміну сторони, що містить інформацію, перелік та зміст якої встановлюються нормативно-правовим актом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Торговий репозиторій забезпечує:
1) присвоєння ідентифікатора деривативним контрактам;
2) присвоєння ідентифікатора кожній операції щодо кожного деривативного контракту та кожного договору про заміну сторони, інформація щодо яких подається до торгового репозиторію.
Порядок присвоєння ідентифікаторів деривативних контрактів та договорів про заміну сторони, ідентифікаторів операцій щодо деривативних контрактів та операцій щодо договорів про заміну сторони, інформація щодо яких подається до торгового репозиторію, встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
2. Торговий репозиторій під час провадження своєї діяльності повинен забезпечити можливість зіставлення інформації, що зберігається в його базах даних, з інформацією з баз даних іншого торгового репозиторію.
Торговий репозиторій повинен забезпечити розроблення та запровадження внутрішніх документів і механізмів упорядкування інформації та передачі впорядкованої інформації іншому торговому репозиторію у випадках, передбачених законодавством.
3. Торговий репозиторій повинен невідкладно зареєструвати та забезпечити зберігання всієї інформації, отриманої ним відповідно до частин сьомої і восьмої статті 34 цього Закону, протягом 10 років з дня закінчення строку дії деривативного контракту, інформація про який отримана.
4. Торговий репозиторій на основі інформації, отриманої відповідно до статті 34 цього Закону, зобов’язаний розраховувати позиції щодо деривативних контрактів у розрізі класів деривативних контрактів та в розрізі осіб, які є сторонами деривативних контрактів.
Торговий репозиторій повинен у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, регулярно оприлюднювати на своєму веб-сайті інформацію щодо зведених позицій за класами деривативних контрактів.
5. Торговий репозиторій зобов’язаний надавати особам, які подають інформацію відповідно до статті 34 цього Закону, можливість отримання доступу та уточнення поданої інформації у строки, визначені законодавством.
6. Торговий репозиторій зобов’язаний надавати Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, інформацію про деривативні контракти, які є оптовими енергетичними продуктами, відповідно до вимог, встановлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з дотриманням вимог частини третьої статті 17 Закону України "Про ринок природного газу", частини другої статті 20-1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та частини п’ятої статті 73 Закону України "Про ринок електричної енергії".
7. Доступ до інформації щодо деривативних контрактів грошового ринку здійснюється відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України.";
і) статтю 90 викласти в такій редакції:
"Стаття 90. Особливості діяльності репозиторію даних сек’юритизації
1. Репозиторій даних сек’юритизації у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, забезпечує створення та функціонування бази даних про транзакції із сек’юритизації, що містить інформацію, перелік та зміст якої визначаються нормативно-правовим актом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Репозиторій даних сек’юритизації забезпечує присвоєння ідентифікатора кожній транзакції із сек’юритизації, інформація щодо якої подається до репозиторію.
Порядок присвоєння ідентифікаторів транзакцій із сек’юритизації, інформація щодо яких подається до репозиторію даних сек’юритизації, встановлюється нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
2. Репозиторій даних сек’юритизації під час провадження своєї діяльності повинен забезпечити можливість зіставлення інформації, що зберігається в його базах даних, з інформацією з баз даних іншого репозиторію даних сек’юритизації.
Репозиторій даних сек’юритизації повинен забезпечити розроблення та запровадження внутрішніх документів і механізмів упорядкування інформації та передачі впорядкованої інформації іншому репозиторію даних сек’юритизації у випадках, передбачених законодавством.
3. Репозиторій даних сек’юритизації зобов’язаний перевіряти повноту та узгодженість інформації, що подається йому, відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
4. Репозиторій даних сек’юритизації повинен невідкладно зареєструвати та забезпечити зберігання всієї отриманої ним інформації протягом строку обігу відповідних сек’юритизаційних цінних паперів та 10 років з дня їх погашення або припинення їхнього обігу з інших підстав.
5. Репозиторій даних сек’юритизації зобов’язаний надавати особам, які подають йому інформацію, можливість отримання доступу та уточнення поданої інформації у строки, визначені законодавством.
6. Репозиторій даних сек’юритизації зобов’язаний забезпечити безоплатний прямий та невідкладний доступ до інформації, що зберігається ним щодо транзакції із сек’юритизації, інвесторам та потенційним інвесторам у відповідні сек’юритизаційні цінні папери.";
ї) розділ VI доповнити статтями 90-3 і 90-4 такого змісту:
"Стаття 90-3. Контролер пулу покриття
1. Контролер пулу покриття – це особа, яка відповідає вимогам, визначеним відповідно до Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям", та провадить відповідну діяльність щодо облігацій з покриттям.
Стаття 90-4. Агент з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Агент з верифікації стандартизованої сек’юритизації (далі – агент з верифікації) – це юридична особа, яка відповідає вимогам, визначеним відповідно до Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям", та на професійній основі здійснює оцінку відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.";
й) у частині першій статті 91 слово "випуску" замінити словами "одного чи більше випусків";
к) у статті 92:
у пункті 3 слова "у разі потреби" замінити словами "у разі потреби або відповідно до вимог закону";
у пункті 4 слово "випуску" замінити словами "випуску (випусків)";
у пункті 5 слова "випуску цінних паперів та видача тимчасового свідоцтва" замінити словами "випуску (випусків) цінних паперів та видача тимчасового свідоцтва (тимчасових свідоцтв)";
у пункті 12 слово "свідоцтва" замінити словами "свідоцтва (свідоцтв)";
частину третю доповнити підпунктами 3-1 і 7-1 такого змісту:
"3-1) укладення у разі потреби або згідно з вимогами закону договору про призначення адміністратора;";
"7-1) укладення у разі потреби договору про призначення адміністратора за згодою всіх власників кредитних нот або зборів власників кредитних нот (якщо такий договір не було укладено раніше);";
л) у статті 93:
у частині першій слово "випуску" замінити словами "відповідного випуску (відповідних випусків)";
в абзаці другому слово "випуску" замінити словами "відповідного випуску (відповідних випусків)";
в абзаці третьому слово "випуску" замінити словами "випуску (випусків)";
у частині четвертій слова "випуску цінних паперів, та порядок його реєстрації" замінити словами "випуску (випусків) цінних паперів, та порядок такої реєстрації";
м) у статті 98:
в абзаці другому частини першої слова "таким випуском," замінити словами "відповідним випуском (відповідними випусками),";
в абзаці першому частини п’ятої слова "таким випуском." замінити словами "відповідним випуском (відповідними випусками).", а після слів "відповідним випуском" доповнити словами "(відповідними випусками)";
в абзацах першому і другому частини дев’ятої слова "відповідним випуском" замінити словами "відповідним випуском (відповідними випусками)";
н) у пункті 3 частини першої, частинах другій і четвертій статті 103 слово "випуску" замінити словами "відповідного випуску (відповідних випусків)";
о) розділ VIII викласти в такій редакції:
"Розділ VIII. ЗБОРИ ВЛАСНИКІВ ОБЛІГАЦІЙ, КРЕДИТНИХ НОТ ТА АДМІНІСТРАТОР
Стаття 108. Сфера застосування законодавства про збори власників облігацій, кредитних нот та адміністратора
1. Положення цього розділу застосовуються до таких видів цінних паперів, емісія яких здійснюється відповідно до цього Закону:
1) звичайних корпоративних облігацій;
2) облігацій внутрішніх місцевих позик;
2. Положення цього розділу застосовуються до облігацій міжнародних фінансових організацій, якщо це прямо передбачено проспектом таких облігацій.
Стаття 109. Компетенція зборів власників облігацій, кредитних нот
1. Збори власників облігацій, кредитних нот (далі у цьому розділі – збори) проводяться з метою прийняття рішень, які впливають на права та/або інтереси всіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску.
2. До компетенції зборів відповідного випуску належить:
1) надання згоди на внесення емітентом змін до проспекту (рішення про емісію) в частині документа про цінні папери та/або внесення змін до правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами;
2) надання згоди на вчинення емітентом та/або особами, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, правочинів у випадках, визначених проспектом (рішенням про емісію);
3) надання згоди на тимчасове невиконання емітентом та/або особами, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, обов’язків, визначених проспектом (рішенням про емісію) та/або правочинами щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами;
4) прийняття рішення про відмову від пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот такого випуску після настання дефолту, надання згоди на вчинення адміністратором дій (правочинів), зазначених у частині другій статті 121 цього Закону;
5) погодження умов реструктуризації заборгованості емітента та/або осіб, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами перед власниками облігацій, кредитних нот такого випуску;
6) погодження умов конвертації облігацій в акції (якщо емітентом облігацій є акціонерне товариство);
7) наділення адміністратора іншими повноваженнями, ніж передбачені цим Законом;
8) прийняття рішення про усунення від виконання або відмову від усунення від виконання обов’язків адміністратора у разі наявності конфлікту інтересів та в інших випадках, передбачених цим Законом та/або проспектом (рішенням про емісію);
9) обрання адміністратора у разі, якщо він не був призначений емітентом у строки, визначені цим Законом або проспектом (рішенням про емісію), у тому числі в разі порушення емітентом обов’язку реєстрації відповідних змін до проспекту (рішення про емісію), якщо призначення адміністратора передбачено проспектом (рішенням про емісію), або в разі настання дефолту;
10) вирішення інших питань, що належать до компетенції зборів, відповідно до закону, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та/або проспекту (рішення про емісію).
Один або декілька власників облігацій, кредитних нот, які у сукупності володіють облігаціями, кредитними нотами, сумарна номінальна вартість яких становить не менше 10 відсотків загальної номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот, емітент або адміністратор можуть внести на розгляд зборів такого випуску будь-яке питання, що стосується умов розміщення, обігу, погашення облігацій, кредитних нот такого випуску, прав власників облігацій, кредитних нот такого випуску, обов’язків емітента та осіб, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, прав та обов’язків адміністратора.
3. Рішення зборів можуть стосуватися будь-яких питань, що належать до їхньої компетенції, у тому числі тих, які можуть виникнути у майбутньому, зумовлювати надання повноважень, згоди, настання інших правових наслідків настанням обставин чи виконанням умов, що не суперечать законодавству.
Рішення зборів є обов’язковим для всіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску, у тому числі тих, які голосували проти такого рішення, не брали участі в голосуванні або не мали права голосу.
Рішення зборів має передбачати однакові умови для всіх власників облігацій, кредитних нот одного випуску, крім випадку, якщо власники облігацій, кредитних нот такого випуску, до яких застосовуються менш сприятливі умови, прямо погодилися з таким рішенням.
Без згоди власника облігацій, кредитних нот рішення зборів не може передбачати виникнення нових фінансових зобов’язань у такого власника.
4. Збори не вправі приймати рішення, що стосуються власників облігацій, кредитних нот іншого випуску, без їхньої участі. У такому разі проводяться збори усіх відповідних випусків.
Стаття 110. Порядок організації проведення зборів власників облігацій, кредитних нот особою, відповідальною за проведення зборів
1. Збори проводяться за ініціативою емітента або одного чи декількох власників облігацій, кредитних нот, які у сукупності володіють облігаціями, кредитними нотами, сумарна номінальна вартість яких дорівнює або перевищує 10 відсотків загальної номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот відповідного випуску, а також в інших випадках, визначених цим Законом, нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та/або проспектом (рішенням про емісію).
2. Особою, відповідальною за проведення зборів, є емітент, а в разі призначення адміністратора – з часу набуття ним своїх повноважень і до їх припинення особою, відповідальною за проведення зборів, є адміністратор.
У випадках, передбачених абзацом другим частини п’ятої цієї статті, у разі скликання зборів за ініціативою декількох власників облігацій, кредитних нот, які у сукупності володіють облігаціями, кредитними нотами, сумарна номінальна вартість яких дорівнює або перевищує 10 відсотків загальної номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот відповідного випуску, особою, відповідальною за проведення зборів, є один з таких власників за домовленістю між ними, оформленою у письмовій формі.
У разі проведення зборів декількох випусків облігацій, кредитних нот одного емітента, якщо особи, відповідальні за проведення зборів за такими випусками є різними, функції особи, відповідальної за проведення зборів, виконує одна з них за домовленістю, оформленою в письмовій формі. Особи, які мають право ініціювати проведення зборів, можуть самостійно визначити одну із зазначених осіб особою, відповідальною за проведення зборів за такими випусками, або на підставі відповідного договору уповноважити Центральний депозитарій цінних паперів виконувати функції особи, відповідальної за проведення зборів.
Особливості проведення зборів декількох випусків облігацій, кредитних нот одного емітента, якщо номінальна вартість хоча б одного випуску таких облігацій, кредитних нот визначена в іноземній валюті, а також порядку визначення кількості голосів власників облігацій, кредитних нот та порядку їх підрахунку за результатами голосування на таких зборах визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
3. У разі якщо проведення зборів ініціює власник (власники) облігацій, кредитних нот його (їхня) вимога повинна містити щонайменше:
1) ім’я або найменування (в розумінні Цивільного кодексу України) особи, місце проживання або місцезнаходження власника (власників) облігацій, кредитних нот, який вимагає (які вимагають) проведення зборів;
2) міжнародний ідентифікаційний номер облігацій, кредитних нот відповідного випуску;
3) перелік питань порядку денного зборів із зазначенням того, чи є такі питання невідкладними, а також проекти рішень з відповідних питань;
4) обґрунтування причин доцільності проведення зборів;
5) електронний підпис власника (власників) облігацій, кредитних нот або його (їхнього) представника відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" і "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", а в разі підписання вимоги представником – також зазначення правової підстави здійснення представництва.
Перелік питань порядку денного, визначених як невідкладні при проведенні зборів, встановлюється проспектом (рішенням про емісію).
До вимоги власника (власників) облігацій, кредитних нот щодо проведення зборів додаються:
виписка (виписки) з рахунку (рахунків) у цінних паперах, що підтверджує (підтверджують) наявність, станом не раніше попереднього робочого дня перед днем подання вимоги, права на облігації, кредитні ноти та права за облігаціями, кредитними нотами відповідного випуску у кількості, на яку посилається власник (посилаються власники) облігацій, кредитних нот для проведення зборів;
інформація щодо обмеження у розпорядженні облігаціями, кредитними нотами на такому рахунку (таких рахунках) у цінних паперах;
документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала вимогу (у разі підписання вимоги уповноваженим представником власника).
Вимога про проведення зборів разом з доданими до неї документами та інформацією подається особі, відповідальній за проведення зборів, через депозитарну систему України.
Для цілей цього Закону направленням інформації через депозитарну систему України є надання професійними учасниками депозитарної системи України відповідної інформації учасникам ринків капіталу в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
У разі якщо проведення зборів ініціює емітент, який не є особою, відповідальною за проведення зборів, його вимога щонайменше повинна містити:
міжнародний ідентифікаційний номер облігацій, кредитних нот відповідного випуску;
перелік питань порядку денного зборів із зазначенням того, чи є такі питання невідкладними, а також проекти рішень з відповідних питань;
обґрунтування причин доцільності проведення зборів;
електронний підпис уповноваженої особи емітента відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
У разі якщо проведення зборів здійснюється на виконання вимог законодавства та/або проспекту (рішення про емісію цінних паперів), особа, відповідальна за проведення зборів, самостійно ініціює проведення зборів, визначає перелік питань порядку денного зборів та складає проекти рішень з таких питань разом з обґрунтуванням причин доцільності проведення зборів, а також вирішує інші питання, пов’язані з організацією та проведенням зборів.
4. Збори проводяться через авторизовану електронну систему.
Особа, відповідальна за проведення зборів, зобов’язана укласти з Центральним депозитарієм цінних паперів договір про надання послуг щодо забезпечення проведення зборів власників (крім випадку, якщо Центральний депозитарій цінних паперів виконує функції особи, відповідальної за проведення зборів), який, зокрема, повинен регулювати відносини щодо використання авторизованої електронної системи, а саме визначати повноваження особи, відповідальної за проведення зборів, щодо внесення та отримання інформації та/або документів з авторизованої електронної системи, пов’язаних із проведенням зборів, та осіб, уповноважених взаємодіяти з авторизованою електронною системою при проведенні зборів.
Особи, уповноважені взаємодіяти з авторизованою електронною системою, не можуть розголошувати інформацію, що стала їм відома в ході взаємодії з авторизованою електронною системою. У разі якщо особою, уповноваженою взаємодіяти з авторизованою електронною системою при проведенні зборів, та особою, відповідальною за проведення зборів, є різні особи, відповідальність за розголошення інформації, отриманої в ході взаємодії з авторизованою електронною системою, визначається договором між такими особами.
Авторизована електронна система – це авторизований Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку програмно-технічний комплекс Центрального депозитарію цінних паперів, що відповідає встановленим нею вимогам та забезпечує ідентифікацію і реєстрацію власників цінних паперів (їхніх представників) для участі у зборах, отримання документів, з якими власники цінних паперів можуть ознайомитися під час підготовки до зборів, голосування бюлетенем та участі в обговоренні питань порядку денного, підбиття підсумків голосування з питань порядку денного зборів, а також реалізацію інших функцій, визначених законодавством.
Порядок взаємодії власників облігацій, кредитних нот та осіб, відповідальних за проведення зборів, з авторизованою електронною системою встановлюється Центральним депозитарієм цінних паперів відповідно до вимог, визначених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
5. Особа, відповідальна за проведення зборів, протягом трьох робочих днів після надходження вимоги про проведення зборів зобов’язана вчинити всі необхідні дії для повідомлення власників облігацій, кредитних нот, емітента та адміністратора (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів) про проведення зборів та дії, необхідні для забезпечення проведення зборів відповідно до вимог цього Закону, або надати вмотивовану відмову у проведенні зборів у разі, якщо вимога оформлена з порушенням норм законодавства.
У разі якщо протягом трьох робочих днів після отримання належним чином оформленої вимоги про проведення зборів від одного чи декількох власників, які у сукупності володіють облігаціями, кредитними нотами, сумарна номінальна вартість яких дорівнює або перевищує 10 відсотків загальної номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот відповідного випуску, особа, відповідальна за проведення зборів, не здійснила визначених цією статтею дій щодо проведення зборів, такі збори можуть бути скликані згідно з частиною третьою статті 123 цього Закону особою, яка має право вимагати скликання зборів.
У разі якщо після отримання першої вимоги про проведення зборів і до направлення власникам облігацій, кредитних нот, а також емітенту та адміністратору (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів) повідомлення про проведення зборів особа, відповідальна за проведення зборів, отримала вимогу про проведення зборів також від інших осіб, вона може об’єднати такі вимоги та зазначити у повідомленні всі передбачені вимогами питання порядку денного та інформацію щодо таких питань.
6. У разі якщо проведення зборів передбачено законодавством та/або проспектом (рішенням про емісію цінних паперів), особа, відповідальна за проведення зборів, зобов’язана протягом трьох робочих днів після настання відповідної обставини (випадку) вчинити усі необхідні дії для повідомлення всіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот, а також емітента та адміністратора (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів) про проведення зборів та вчинити дії, необхідні для забезпечення проведення зборів відповідно до вимог цього Закону.
7. Повідомлення про проведення зборів направляється через депозитарну систему України власникам облігацій, кредитних нот, зазначеним у переліку осіб, що є власниками облігацій, кредитних нот відповідного випуску, складеного станом на дату, визначену особою, відповідальною за проведення зборів. Така дата не може передувати дню прийняття особою, відповідальною за проведення зборів, рішення про проведення зборів за власною ініціативою (у тому числі на виконання вимог законодавства та/або проспекту (рішення про емісію) або на вимогу власника (власників) облігацій, кредитних нот чи емітента, який не є особою, відповідальною за проведення зборів.
Повідомлення про проведення зборів направляється також емітенту та адміністратору (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів).
Повідомлення про проведення зборів направляється особам, зазначеним в абзацах першому і другому цієї частини, не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати проведення зборів, а в разі якщо порядок денний містить питання, що визначені як невідкладні, – не пізніше ніж за три робочі дні до дати початку голосування.
У повідомленні про проведення зборів зазначаються:
1) інформація про особу (осіб), яка (які) є ініціатором проведення зборів відповідного випуску;
2) проект порядку денного зборів або остаточний порядок денний, якщо питання, включені до порядку денного зборів, визначені як невідкладні, в якому зазначається про наявність чи відсутність взаємозв’язку між питаннями порядку денного та проектами рішень з відповідних питань;
3) обґрунтування причин доцільності проведення засідання власників облігацій, кредитних нот;
4) дата, станом на яку буде складено перелік власників облігацій, кредитних нот, які мають право на участь у зборах;
5) час початку та час закінчення реєстрації власників облігацій, кредитних нот (їхніх представників) для участі у зборах;
6) порядок реалізації права на участь та права голосу з питань порядку денного зборів;
7) дата голосування на зборах або період, протягом якого проводиться голосування, що не може перевищувати п’яти днів.
Проект порядку денного зборів або остаточний порядок денний затверджує особа, відповідальна за проведення зборів.
Після затвердження остаточного порядку денного зборів особа, відповідальна за проведення зборів, повинна визначити наявність або відсутність взаємозв’язку між питаннями, включеними до порядку денного. Наявність або відсутність такого взаємозв’язку зазначається приміткою до порядку денного. При цьому наявність такого взаємозв’язку означає неможливість проведення голосування з одного питання порядку денного у разі неприйняття рішення або прийняття взаємовиключного рішення з попереднього (одного з попередніх) питання порядку денного.
Не пізніше дня надсилання власникам облігацій, кредитних нот повідомлення про проведення зборів таке повідомлення оприлюднюється особою, відповідальною за проведення зборів, на вебсайті емітента облігацій, кредитних нот (якщо особою, відповідальною за проведення зборів, є емітент) та розміщується у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
8. У разі якщо проект порядку денного зборів не містить питань, визначених як невідкладні, емітент (у разі якщо особою, відповідальною за проведення зборів, є адміністратор) та власники облігацій, кредитних нот протягом п’яти робочих днів з дати надсилання особою, відповідальною за проведення зборів, повідомлення про проведення зборів можуть направити через депозитарну систему України особі, відповідальній за проведення зборів:
1) свої пропозиції щодо розгляду зборами додаткових питань порядку денного та проектів рішень з цих питань;
2) документи та/або інформацію щодо питань порядку денного зборів, які вони пропонують направити всім власникам облігацій, кредитних нот.
Кількість пропозицій, документів та/або інформації, які можуть надсилати власники облігацій, кредитних нот, емітент та адміністратор протягом строку, встановленого абзацом першим цієї частини, є необмеженою. У разі якщо проект порядку денного містить питання, визначені як невідкладні, пропозиції до порядку денного зборів не приймаються, а голосування проводиться щодо питань порядку денного, надісланого разом із повідомленням про проведення зборів.
Питання, пропозиції щодо включення яких до порядку денного надійшли від емітента, а також від власників облігацій, кредитних нот, які володіють облігаціями, сукупна номінальна вартість яких перевищує 5 відсотків загальної номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот, невідкладно включаються до порядку денного зборів особою, відповідальною за проведення зборів. Питання, пропозиції щодо включення яких до порядку денного надійшли від інших осіб, включаються до порядку денного за рішенням особи, відповідальної за проведення зборів.
Вмотивоване рішення про відмову у включенні пропозиції до проекту порядку денного надсилається особою, відповідальною за проведення зборів, особі, яка направила пропозиції до порядку денного, через депозитарну систему України протягом трьох днів з моменту його прийняття.
9. У разі включення нових питань до порядку денного зборів у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, особа, відповідальна за проведення зборів, зобов’язана протягом двох робочих днів після закінчення строку, визначеного абзацом першим частини восьмої цієї статті, вчинити всі необхідні дії для направлення через депозитарну систему України всім власникам облігацій, кредитних нот відповідного випуску, а також емітенту та адміністратору (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів) такої інформації:
1) остаточний порядок денний зборів, сформований нею згідно з вимогами цієї статті, із зазначенням про наявність чи відсутність взаємозв’язку між питаннями порядку денного;
2) документи та/або інформацію, необхідні для розгляду питань порядку денного, у тому числі ті, що надійшли від емітента, власників облігацій, кредитних нот, адміністратора, суду, інших осіб.
10. Якщо голосування не відбулося через встановлену за підсумками реєстрації неправомочність зборів приймати рішення щодо питань порядку денного зборів та якщо особа, відповідальна за проведення зборів, прийняла рішення про необхідність проведення повторних зборів, така особа зобов’язана не пізніше наступного робочого дня вчинити всі необхідні дії для направлення через депозитарну систему України власникам облігацій, кредитних нот відповідного випуску, а також емітенту та адміністратору (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів) повідомлення про проведення повторних зборів з тих самих питань порядку денного відповідно до вимог цього Закону.
Повідомлення про проведення повторних зборів направляється власникам облігацій, кредитних нот, зазначеним у переліку власників облігацій, кредитних нот, які мають право на участь у зборах, що був складений для проведення зборів, голосування на яких не відбулося. Таке повідомлення повинно містити нову дату голосування на зборах або період, протягом якого буде проводитися голосування, дату, станом на яку буде складено перелік власників облігацій, кредитних нот, які мають право на участь у зборах, та час початку і час закінчення реєстрації власників облігацій, кредитних нот (їхніх представників) для участі у зборах.
Строк між датою розсилання повідомлення про проведення повторних зборів та датою проведення повторного голосування або початку повторного голосування не може становити менше трьох та більше п’яти робочих днів.
11. До завершення голосування на зборах відповідного випуску, а у випадку, передбаченому частиною десятою цієї статті, – на повторних зборах, інші збори відповідного випуску не проводяться.
Стаття 111. Порядок прийняття рішень зборами власників облігацій, кредитних нот
1. Реєстрація власників облігацій, кредитних нот (їхніх представників) для участі у зборах проводиться на підставі переліку власників облігацій, кредитних нот, які мають право на участь у зборах, складеного в порядку, передбаченому законодавством про депозитарну систему, станом на 24 годину за два робочі дні до початку голосування.
2. Реєстрація власників облігацій, кредитних нот (їхніх представників) для участі у зборах проводиться протягом часу, зазначеного в повідомленні про проведення зборів.
Власник облігацій, кредитних нот реєструється та бере участь у зборах особисто або через свого представника. Інформація про особу, уповноважену на реєстрацію та участь у зборах від імені власника облігацій, кредитних нот відповідно до вимог, встановлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зазначається в системі депозитарного обліку та в переліку власників облігацій, кредитних нот, які мають право на участь у зборах, складеному в порядку, передбаченому законодавством про депозитарну систему.
Ідентифікація та реєстрація власника облігацій, кредитних нот (його представника) для участі у зборах здійснюються в авторизованій електронній системі за допомогою кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
У разі відсутності інформації про власника облігацій, кредитних нот у переліку власників облігацій, кредитних нот, які мають право на участь у зборах, авторизована електронна система відмовляє в реєстрації такого власника облігацій, кредитних нот (його представника) для участі у зборах.
За результатами проведення реєстрації власників облігацій, кредитних нот (їхніх представників) авторизованою електронною системою складається та направляється особі, відповідальній за проведення зборів, протокол про підсумки реєстрації із зазначенням загальної кількості голосів власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску та переліку власників облігацій, кредитних нот (їхніх представників), які зареєструвалися для участі у зборах, а також інформації про правомочність зборів.
Загальною кількістю голосів власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску є сукупна номінальна вартість непогашених облігацій, кредитних нот такого випуску за вирахуванням номінальної вартості тих облігацій, кредитних нот такого випуску, які не дають їхнім власникам права голосу на зборах відповідно до частини третьої цієї статті.
3. Право голосу на зборах належить власникам облігацій, кредитних нот, крім випадків, визначених цим Законом.
Одна гривня номінальної вартості непогашеної облігації, кредитної ноти надає власнику облігації, кредитної ноти один голос для вирішення кожного з питань, винесених на голосування на зборах. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює порядок визначення загальної кількості голосів власників облігацій, кредитних нот щодо випусків, номінальна вартість яких визначена в іноземній валюті.
Не дають права голосу облігації, що належать таким особам:
1) емітенту таких облігацій, кредитних нот;
2) особі, яка надає забезпечення за такими облігаціями, кредитними нотами;
3) особі, пов’язаній відносинами контролю з емітентом та/або особою, яка надає забезпечення за такими облігаціями, кредитними нотами;
4) юридичній особі, в якій особи, зазначені у пунктах 1–3 цієї частини, сукупно прямо та/або опосередковано володіють частками, паями або акціями, що відповідають еквіваленту більше 50 відсотків статутного (складеного) капіталу та/або голосів у вищому органі управління;
5) трасту, іншому правовому утворенню, подібному до трасту, а також будь-якій іншій особі, яка володіє облігаціями, кредитними нотами, в інтересах особи, зазначеної у пунктах 1–4 цієї частини;
6) власнику облігацій, кредитних нот, який у процесі реєстрації не подав запевнення в тому, що він не є особою, зазначеною у пунктах 1–5 цієї частини.
Особи, які у процесі реєстрації не подали запевнення у тому, що вони не є особами, зазначеними у пунктах 1–5 цієї частини, не допускаються авторизованою електронною системою до участі в голосуванні.
Відповідальність за достовірність інформації, наданої у процесі ідентифікації та реєстрації, несе власник облігацій, кредитних нот.
4. Збори визнаються правомочними приймати рішення щодо питань порядку денного, якщо за даними протоколу про підсумки реєстрації, сформованого авторизованою електронною системою, для участі у зборах зареєструвалися власники облігацій, кредитних нот (їхні представники), загальна кількість голосів яких дорівнює або перевищує 75 відсотків сукупної кількості прав голосу, що надає номінальна вартість облігацій, кредитних нот відповідного випуску.
Протокол про підсумки реєстрації повинен містити повідомлення про правомочність або неправомочність зборів приймати рішення щодо питань порядку денного.
У разі якщо збори є неправомочними приймати рішення щодо питань порядку денного згідно з даними протоколу про підсумки реєстрації, голосування з питань порядку денного зборів не проводиться.
У такому разі особа, відповідальна за проведення зборів, вчиняє дії, передбачені частиною десятою статті 110 цього Закону, щодо проведення повторних зборів.
Повторні збори визнаються правомочними приймати рішення щодо питань порядку денного, якщо за даними протоколу про підсумки реєстрації, сформованого авторизованою електронною системою, для участі у зборах зареєструвалися власники облігацій, кредитних нот (їхні представники), загальна кількість голосів яких дорівнює або перевищує 25 відсотків сукупної кількості прав голосу, що надає номінальна вартість облігацій, кредитних нот відповідного випуску.
5. Голосування щодо питань порядку денного зборів розпочинається у час та дату, зазначені у повідомленні про проведення зборів, надісланому через депозитарну систему України в порядку, передбаченому статтею 110 цього Закону. Програмно-технічний комплекс авторизованої електронної системи повинен забезпечувати можливість блокування початку голосування щодо питань порядку денного у разі, якщо протокол про підсумки реєстрації містить дані про неправомочність зборів.
6. Голосування здійснюється виключно шляхом направлення власниками облігацій, кредитних нот (їхніми представниками) голосів "за" чи "проти" з кожного питання порядку денного зборів через авторизовану електронну систему.
Представник, який діє від імені декількох власників облігацій, кредитних нот, може голосувати з кожного питання порядку денного зборів всіма або частиною належних йому голосів та вправі одночасно голосувати однією частиною належних йому голосів "за", а іншою – "проти".
7. Рішення зборів щодо питань, передбачених цією частиною, приймається більшістю у три чверті голосів власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску, які беруть участь у голосуванні щодо питань порядку денного зборів, що вважаються правомочними приймати рішення. Такими питаннями є:
1) надання згоди на внесення емітентом змін до проспекту (рішення про емісію цінних паперів) щодо розміру відсоткового доходу, розміру та/або валюти номінальної вартості облігацій, кредитних нот, строків виплати відсоткового доходу, строків погашення, умов дострокового погашення, деномінації відповідного випуску облігацій, кредитних нот, переліку осіб, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, та обсягу їхньої відповідальності, конвертації облігацій, кредитних нот (далі – основні фінансові умови облігацій, кредитних нот), внесення пов’язаних з цим змін до правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами;
2) погодження умов реструктуризації заборгованості емітента та/або осіб, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, перед власниками облігацій, кредитних нот;
3) відмова від пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот після настання дефолту (крім дефолту у зв’язку з порушенням емітентом або особою, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, обов’язків, установлених проспектом (рішенням про емісію) та/або правочином щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами, що не належать до основних фінансових умов облігацій, кредитних нот), надання згоди на вчинення адміністратором дій (правочинів), передбачених частиною другою статті 121 цього Закону;
4) прийняття рішення про усунення від виконання обов’язків або відмову від усунення від виконання обов’язків адміністратора в разі наявності конфлікту інтересів та в інших випадках, передбачених цим Законом та/або проспектом (рішенням про емісію);
5) надання згоди на внесення емітентом змін до проспекту (рішення про емісію) щодо призначення адміністратора у випадку, передбаченому частиною другою статті 114 цього Закону.
8. Рішення зборів щодо питань, передбачених цією частиною, приймається простою більшістю голосів власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску, які беруть участь у голосуванні щодо питань порядку денного зборів, що вважаються правомочними приймати рішення. Такими питаннями є:
1) надання згоди на внесення емітентом змін до проспекту (рішення про емісію) в частині документа про цінні папери, що не пов’язані зі зміною основних фінансових умов облігацій, кредитних нот чи припиненням повноважень адміністратора, внесення пов’язаних з цим змін до правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами;
2) надання згоди на тимчасове невиконання емітентом та/або особою, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, обов’язків, встановлених проспектом (рішенням про емісію), що не належать до основних фінансових умов облігацій, кредитних нот, та/або відповідних обов’язків, передбачених правочином щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами, відмова від пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот після настання дефолту у зв’язку з порушенням зазначених обов’язків;
3) обрання адміністратора у разі, якщо він не був призначений емітентом (включаючи реєстрацію емітентом відповідних змін до проспекту (рішення про емісію) у строки, визначені цим Законом або проспектом (рішенням про емісію), якщо призначення адміністратора передбачене проспектом (рішенням про емісію), або у разі настання дефолту;
4) надання згоди на внесення емітентом змін до проспекту (рішення про емісію) щодо призначення адміністратора у разі, якщо адміністратор відсутній;
5) інші питання порядку денного зборів, якщо цим Законом не передбачений інший порядок вирішення таких питань.
9. За результатами проведення підрахунку голосів авторизована електронна система формує та надсилає особі, відповідальній за проведення зборів, протокол про результати голосування із зазначенням рішень, прийнятих зборами щодо кожного питання порядку денного, та кількості голосів, поданих "за" чи "проти" щодо кожного питання порядку денного. Порядок формування протоколу про результати голосування є невід’ємною частиною порядку взаємодії з авторизованою електронною системою, встановленого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Датою прийняття рішення зборами є дата проведення таких зборів. Датою проведення зборів є дата початку голосування щодо питань порядку денного зборів.
10. Протягом трьох робочих днів з дня отримання протоколу про результати голосування особа, відповідальна за проведення зборів, оформлює та направляє копію такого протоколу всім власникам облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот, емітенту та адміністратору (якщо вони не є особами, відповідальними за проведення зборів) через депозитарну систему України, а також оператору організованого ринку капіталу, на якому облігації, кредитні ноти допущені до торгів. Протягом робочого дня, наступного за днем направлення копії протоколу про результати голосування, така копія підлягає оприлюдненню на вебсайті адміністратора (у разі призначення), емітента, оператора організованого ринку капіталу, на якому облігації, кредитні ноти допущені до торгів, а також у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
Оприлюднення копії протоколу про результати голосування у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків, забезпечує емітент облігацій, кредитних нот.
11. Строк позовної давності для оскарження рішення зборів власників облігацій, кредитних нот становить три місяці з дня оприлюднення копії протоколу у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
12. Додаткові вимоги до проведення зборів, підбиття підсумків голосування на них, оформлення рішень зборів, зберігання документації у зв’язку зі зборами встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
13. Емітент не має права домовлятися у будь-якій формі з власником (власниками) облігацій, кредитних нот щодо голосування на зборах, якщо аналогічні умови не пропонуються всім власникам облігацій, кредитних нот. У разі якщо власник (власники) облігацій, кредитних нот отримує (отримують) будь-які кошти або іншу винагороду внаслідок такої домовленості з емітентом, такі кошти повинні бути розподілені між усіма власниками облігацій, кредитних нот пропорційно до кількості належних їм облігацій.
Стаття 112. Права та обов’язки особи, відповідальної за проведення зборів
1. Особа, відповідальна за проведення зборів:
1) забезпечує обмін документами та інформацією між емітентом, адміністратором, особами, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, та власниками облігацій, кредитних нот;
2) на вимогу осіб, наділених цим Законом правом вимагати проведення зборів, проводить збори в порядку, встановленому законодавством;
3) надає роз’яснення з питань, що виникають у зв’язку з реалізацією права голосу на зборах, і роз’яснення щодо порядку голосування з питань порядку денного зборів;
4) надає розпорядження Центральному депозитарію цінних паперів відповідно до вимог закону та договору про надання послуг щодо забезпечення проведення зборів;
5) на вимогу власника облігацій забезпечує йому в розумний строк і спосіб доступ до копій документів та інформації, пов’язаних зі зборами;
6) здійснює інші функції, визначені цим Законом.
2. Емітент, особи, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, суб’єкт аудиторської діяльності, який надає послуги аудиту фінансової звітності емітенту і таким особам, власники облігацій, кредитних нот зобов’язані надавати особі, відповідальній за проведення зборів, на її запит інформацію, необхідну їй для виконання своїх обов’язків у зв’язку з проведенням зборів.
Стаття 113. Дефолт за облігаціями, кредитними нотами
1. Порушення будь-якого обов’язку емітента або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, вказаного у проспекті (рішенні про емісію) облігацій, кредитних нот або встановленого законодавством, може бути визначено у проспекті (рішенні про емісію) облігацій, кредитних нот як одна з обставин, що становлять дефолт за облігаціями, кредитними нотами (далі – дефолт). Обставини, що становлять дефолт, зазначаються у проспекті (рішенні про емісію) облігацій, кредитних нот.
Дефолт не є банкрутством у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
2. Якщо у проспекті (рішенні про емісію цінних паперів) облігацій, кредитних нот відсутня вказівка на обставини, що становлять дефолт, дефолтом визнається настання будь-якої з таких обставин:
1) прострочення виконання зобов’язання з виплати будь-якої суми, що підлягає сплаті згідно з проспектом (рішенням про емісію), на більше ніж 10 робочих днів після закінчення відповідного строку (настання відповідного терміну), визначеного у проспекті (рішенні про емісію);
2) відкриття стосовно емітента або будь-якої особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, провадження у справі про банкрутство (а щодо банків – також запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації);
3) дії або бездіяльність емітента, що завдають істотної шкоди правам та/або інтересам власників облігацій, кредитних нот, у тому числі:
а) несплата винагороди або нездійснення інших платежів адміністратору за договором про його призначення протягом більше ніж 10 робочих днів після закінчення відповідного строку (настання відповідного терміну);
б) порушення обов’язку щодо призначення адміністратора у строки, визначені цим Законом або проспектом (рішенням про емісію), якщо призначення адміністратора передбачено проспектом (рішенням про емісію цінних паперів).
3. Емітент зобов’язаний невідкладно повідомити адміністратора, а в разі його відсутності – власників облігацій, кредитних нот через депозитарну систему України про неможливість виконання або порушення будь-якого обов’язку емітента та/або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, передбаченого проспектом (рішенням про емісію), правочинами щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами або цим Законом, про відкриття стосовно будь-якої із зазначених осіб провадження у справі про банкрутство (а щодо банків – про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації).
4. Адміністратор зобов’язаний повідомляти всіх власників облігацій, кредитних нот через депозитарну систему України протягом трьох робочих днів після того, як йому стало відомо про настання будь-якої з таких обставин:
1) порушення будь-якого обов’язку емітента або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, визначеного проспектом (рішенням про емісію цінних паперів) та/або правочинами забезпечення, або неможливість його виконання;
2) відкриття щодо емітента або будь-якої особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, провадження у справі про банкрутство (а щодо банків – також про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації);
3) дії або бездіяльність емітента, особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, що завдають або можуть завдати істотної шкоди правам та/або інтересам власників облігацій, кредитних нот, або неможливість їх дотримання;
5. Після настання дефолту один чи декілька власників облігацій, кредитних нот, які у сукупності володіють облігаціями, кредитними нотами, сумарна номінальна вартість яких становить не менше 25 відсотків загальної номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот, можуть без проведення зборів подати адміністратору заяву про пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот (зокрема через депозитарну систему України), а в разі його відсутності – вимогу про дострокове погашення облігацій, кредитних нот емітенту та/або будь-якій з осіб, які надають забезпечення за такими облігаціями, кредитними нотами.
До заяви (вимоги) додається виписка (виписки) з рахунку (рахунків)
у цінних паперах, що підтверджує наявність станом не раніше попереднього робочого дня перед днем подання заяви (вимоги) прав на облігації, кредитні ноти та прав за облігаціями, кредитними нотами відповідного випуску, а також
їх обмежень у кількості, на яку посилається власник (власники) облігацій, кредитних нот для пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот і обмеження у розпорядженні ними на такому рахунку (таких рахунках) у цінних паперах.
6. У разі отримання заяви власників облігацій, кредитних нот про пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот, якщо збори відповідного випуску облігацій, кредитних нот не прийняли рішення про відмову від такої вимоги, адміністратор:
1) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів направляє вимогу про дострокове погашення облігацій, кредитних нот емітенту, особам, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами;
2) у той самий день інформує через депозитарну систему України всіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот про пред’явлення вимоги;
3) вживає заходів до примусового стягнення заборгованості з емітента та/або осіб, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, у тому числі заходів, передбачених частиною першою статті 121 цього Закону;
4) вживає інших заходів, спрямованих на захист прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, проспектом (рішенням про емісію), договором про призначення адміністратора.
7. У разі отримання вимоги власників облігацій, кредитних нот про дострокове погашення облігацій, кредитних нот, якщо збори відповідного випуску не прийняли рішення про відмову від такої вимоги, строк погашення облігацій, кредитних нот вважається таким, що настав, якщо проспектом (рішенням про емісію) не встановлено інший строк виконання вимоги.
8. Проспектом (рішенням про емісію) облігацій, кредитних нот або законом можуть бути передбачені додаткові наслідки настання дефолту.
Стаття 114. Призначення адміністратора
1. Емітент облігацій, кредитних нот має право (а у випадках, встановлених законом, – зобов’язаний) призначити адміністратора. За випуском облігацій, кредитних нот може бути призначений лише один адміністратор.
Усі власники облігацій, кредитних нот за домовленістю або збори мають право обрати адміністратора у разі:
1) невиконання емітентом свого обов’язку щодо призначення адміністратора протягом строку, передбаченого законодавством або проспектом (рішенням про емісію);
2) настання дефолту (навіть якщо призначення адміністратора не передбачено проспектом (рішенням про емісію).
2. Після початку розміщення облігацій, кредитних нот, якщо наявність адміністратора не передбачена проспектом (рішенням про емісію), емітент може призначити адміністратора та внести відповідні зміни до проспекту (рішення про емісію) за згодою всіх власників облігацій, кредитних нот або зборів.
Після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати емісії облігацій, кредитних нот емітент має право за згодою всіх власників облігацій, кредитних нот або зборів припинити розпочаті процедури щодо призначення адміністратора та внести відповідні зміни до проспекту (рішення про емісію).
3. Адміністратором може бути призначена або обрана юридична особа, яка відповідає таким вимогам:
1) фінансова установа, розмір капіталу якої відповідає вимогам щодо його розміру та порядку його розрахунку, встановленим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
2) юридична особа, яка не є фінансовою установою, за умови відповідності вимогам, встановленим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
4. Адміністратором не може бути призначено:
1) емітента відповідного випуску;
2) особу, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами відповідного випуску;
3) особу, уповноважену діяти від імені емітента облігацій, кредитних нот відповідного випуску;
4) особу, пов’язану відносинами контролю з емітентом облігацій, кредитних нот відповідного випуску, особою, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами відповідного випуску, та/або інвестиційною фірмою, що здійснює андеррайтинг відповідного випуску та/або діяльність з розміщення з наданням гарантії або діяльність з розміщення без надання гарантії щодо відповідного випуску;
5) особу, в якій особи, зазначені у пунктах 1–4 цієї частини, сукупно прямо та/або опосередковано володіють частками, паями або акціями, що відповідають еквіваленту більше ніж 50 відсотків статутного (складеного) капіталу та/або голосів у вищому органі управління;
6) особу, у якої наявний конфлікт інтересів та/або інші обставини, зазначені в частині першій статті 119 цього Закону.
Обмеження, встановлені пунктами 3–6 цієї частини, не застосовуються до обрання адміністратора зборами, призначення адміністратора за згодою зборів або всіх власників облігацій, кредитних нот.
5. Особа, призначена адміністратором, набуває повноважень адміністратора з моменту реєстрації проспекту (рішення про емісію) або відповідних змін до нього, якщо інше не встановлено цим Законом.
6. У випадках, визначених частиною першою цієї статті, усі власники облігацій, кредитних нот за домовленістю або збори можуть самостійно обрати адміністратора.
Емітент у такому разі зобов’язаний укласти з особою, обраною адміністратором, договір про призначення адміністратора протягом п’яти робочих днів з дати отримання інформації щодо відповідної домовленості всіх власників облігацій, кредитних нот або оприлюднення протоколу з відповідним рішенням зборів у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
У разі невиконання емітентом свого обов’язку щодо укладення договору про призначення адміністратора протягом вищезазначеного строку всі власники облігацій, кредитних нот за домовленістю або збори можуть уповноважити одного або декількох власників облігацій, кредитних нот на укладення зазначеного договору з особою, обраною адміністратором. Таке рішення може прийматися зборами одночасно з рішенням про обрання адміністратора.
У разі укладення договору про призначення адміністратора уповноваженим власником (власниками) облігацій, кредитних нот особа, призначена адміністратором, зобов’язана не пізніше наступного робочого дня направити інформацію про своє призначення всім власникам облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот через депозитарну систему України, повідомити емітента та оператора організованого ринку капіталу, на якому облігації, кредитні ноти допущені до торгів, а також оприлюднити таку інформацію на вебсайті адміністратора, Центрального депозитарію цінних паперів та в базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
У такому разі особа, призначена адміністратором, набуває повноважень адміністратора з моменту оприлюднення інформації про його призначення у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
7. Емітент зобов’язаний протягом 20 робочих днів з дати укладення договору про призначення адміністратора, передбаченого частиною шостою цієї статті, подати на реєстрацію зміни до проспекту (рішення про емісію) щодо призначення адміністратора у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття 115. Припинення повноважень адміністратора
1. Повноваження адміністратора припиняються у разі:
1) відмови адміністратора від свого призначення;
2) усунення від виконання обов’язків адміністратора;
3) встановлення судом, третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем або Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку факту невідповідності адміністратора вимогам, встановленим цим Законом та/або нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
4) ліквідації юридичної особи, що є адміністратором;
5) скасування реєстрації випуску;
6) прийняття зборами рішення відповідно до частини третьої цієї статті;
7) в інших випадках, передбачених проспектом (рішенням про емісію) та/або законом.
Повноваження адміністратора припиняються з дати реєстрації змін до проспекту (рішення про емісію) щодо припинення повноважень адміністратора, якщо інше не передбачено проспектом (рішенням про емісію).
Емітент не пізніше наступного робочого дня після реєстрації змін до проспекту (рішення про емісію) інформує всіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот через депозитарну систему України про припинення повноважень адміністратора.
2. Адміністратор має право у будь-який час відмовитися від свого призначення, якщо заборона такої відмови не передбачена договором про призначення адміністратора.
Адміністратор може за згодою емітента відкликати відмову від свого призначення до дати набрання чинності такою відмовою, якщо інше не передбачено договором про призначення адміністратора.
Адміністратор зобов’язаний направити інформацію про відмову від свого призначення (відкликання такої відмови) в день такої відмови (відкликання) всім власникам облігацій, кредитних нот відповідного випуску облігацій, кредитних нот через депозитарну систему України, повідомити емітента та оператора організованого ринку капіталу, на якому облігації, кредитні ноти допущені до торгів, а також оприлюднити таку інформацію на вебсайті адміністратора, Центрального депозитарію цінних паперів та в базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
3. Збори можуть прийняти рішення про припинення повноважень адміністратора:
1) у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків;
2) у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків за іншим випуском облігацій, кредитних нот;
3) в інших випадках, передбачених проспектом (рішенням про емісію).
4. У разі виникнення конфлікту інтересів та/або інших обставин, зазначених у частині першій статті 119 цього Закону, збори розглядають питання про відмову від усунення адміністратора від виконання обов’язків.
У разі якщо збори не прийняли рішення про відмову від усунення адміністратора від виконання обов’язків, повноваження такого адміністратора припиняються.
5. У разі відмови адміністратора від свого призначення або усунення його від виконання обов’язків така особа продовжує виконувати повноваження адміністратора до набуття повноважень новим адміністратором, але не більше трьох місяців з дати відмови від призначення або усунення від виконання обов’язків, якщо інше не передбачено законом або договором про призначення адміністратора.
Не пізніше наступного робочого дня після закінчення зазначеного строку емітент розміщує інформацію про припинення повноважень адміністратора у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
6. У разі припинення особи шляхом злиття, поділу, приєднання або перетворення її повноваження адміністратора переходять до правонаступника. У такому разі емітент зобов’язаний внести відповідні зміни до проспекту (рішення про емісію).
У разі поділу повноваження адміністратора можуть перейти лише до одного правонаступника.
У разі припинення особи шляхом ліквідації її повноваження адміністратора припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про її припинення.
7. У разі припинення повноважень адміністратора емітент зобов’язаний призначити нового адміністратора та внести відповідні зміни до проспекту (рішення про емісію), якщо інші строки не встановлені проспектом (рішенням про емісію):
1) протягом одного місяця з дати припинення повноважень – у разі якщо з цією метою не вимагається здійснення процедур публічних закупівель;
2) протягом трьох місяців з дати припинення повноважень адміністратора – у разі якщо з цією метою вимагається здійснення процедур публічних закупівель.
8. Якщо емітент не виконує свого обов’язку щодо внесення змін до інформації про адміністратора, зазначеної в проспекті (рішенні про емісію), інформація про припинення повноважень адміністратора та призначення нового адміністратора розміщується у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків, особою, повноваження якої припинено, або особою, призначеною адміністратором, протягом п’яти робочих днів з дня, коли мали бути внесені зміни до інформації про адміністратора, зазначеної в проспекті (рішенні про емісію).
9. У разі неопублікування інформації, передбаченої частинами п’ятою і восьмою цієї статті, таку публікацію протягом п’яти робочих днів з дня, коли відповідна інформація мала бути опублікована, здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
10. У разі скасування реєстрації випуску облігацій, кредитних нот одночасно припиняються повноваження адміністратора.
У разі якщо скасування реєстрації випуску облігацій, кредитних нот втратило юридичну силу та на момент такого скасування за випуском облігацій, кредитних нот був призначений адміністратор (або в емітента існував обов’язок щодо його призначення), емітент зобов’язаний призначити нового адміністратора відповідно до частини сьомої цієї статті.
Стаття 116. Договір про призначення адміністратора
1. Емітент та особа, яка призначається адміністратором, укладають договір про призначення адміністратора, за яким відповідна особа зобов’язується надавати послуги адміністратора на користь власників облігацій, кредитних нот, а емітент зобов’язується оплачувати такі послуги, покривати та відшкодовувати витрати у зв’язку з виконанням адміністратором своїх обов’язків та виконувати інші обов’язки, передбачені договором.
2. У випадку, передбаченому частиною шостою статті 114 цього Закону, оплата послуг адміністратора та відшкодування його витрат можуть здійснюватися відповідно до умов договору про призначення адміністратора з іншою особою, уповноваженою зборами на укладення такого договору з особою, обраною адміністратором.
Особа, яка здійснила оплату послуг адміністратора та відшкодування його витрат, має право на відшкодування своїх витрат емітентом у розумному розмірі. У разі якщо сума, надана такою особою, не була в повному обсязі використана, адміністратор зобов’язаний повернути її залишок такій особі.
3. З дати початку розміщення облігацій, кредитних нот договір про призначення адміністратора не може бути розірваний емітентом та/або адміністратором без згоди зборів, крім випадків, передбачених законом.
Умови договору про призначення адміністратора, які обмежують права адміністратора та/або звільняють його від виконання обов’язків, передбачених законом, проспектом (рішенням про емісію) та рішеннями зборів, є нікчемними, якщо інше не передбачено законом.
4. Інформація про адміністратора, його права та обов’язки розкривається у проспекті (рішенні про емісію) згідно з вимогами, встановленими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
5. У договорі про призначення адміністратора обов’язково зазначаються умови та порядок притягнення адміністратора до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ним своїх обов’язків, а також обсяг такої відповідальності.
Стаття 117. Винагорода адміністратора
1. Оплата послуг та відшкодування витрат адміністратора здійснюються емітентом на підставі договору про призначення адміністратора, якщо інше не передбачено договором та проспектом (рішенням про емісію), крім випадку, зазначеного у частині другій статті 116 цього Закону.
Оплата послуг та відшкодування витрат адміністратора включають:
1) оплату послуг адміністратора;
2) відшкодування витрат на оплату послуг Центрального депозитарію цінних паперів з організації проведення зборів, засідання власників облігацій, кредитних нот, інших послуг відповідно до законодавства;
3) відшкодування витрат, пов’язаних із примусовим зверненням стягнення для погашення заборгованості емітента, особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами;
4) інші винагороди та витрати згідно з проспектом (рішенням про емісію), договором про призначення адміністратора та рішеннями зборів.
2. Адміністратор має право не виконувати будь-які свої обов’язки до оплати його послуг, належного (за обґрунтованою оцінкою адміністратора) відшкодування його витрат або надання задовільного для нього зобов’язання відшкодувати такі витрати. У такому разі адміністратор зобов’язаний поінформувати через депозитарну систему України емітента та всіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску про такі обставини.
Положення цієї частини не застосовуються до надання адміністратором інформації про розмір оплати його послуг та розмір його витрат, які потребують відшкодування. Адміністратор надає таку інформацію безоплатно.
Стаття 118. Права та обов’язки адміністратора
1. Права та обов’язки адміністратора визначаються законом, проспектом (рішенням про емісію), рішеннями зборів та договором про призначення адміністратора.
2. Адміністратор зобов’язаний:
1) надавати повідомлення, передбачені цим Законом;
2) на вимогу будь-якого власника облігацій, кредитних нот забезпечувати йому в розумний строк та спосіб доступ до копій документів та інформації, безпосередньо пов’язаних з наданням адміністратором своїх послуг;
3) на запит будь-якого власника облігацій, кредитних нот надавати підтвердження наявності або відсутності в адміністратора конфлікту інтересів;
4) укласти договір з Центральним депозитарієм цінних паперів відповідно до законодавства;
5) забезпечувати перерахування на рахунок Центрального депозитарію цінних паперів, відкритий у Національному банку України, коштів, отриманих у процесі стягнення заборгованості з емітента облігацій, кредитних нот та/або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, або в процедурі їх банкрутства чи ліквідації, якщо такі кошти виплачуються в національній валюті, або на рахунки, відкриті Центральним депозитарієм цінних паперів в інших банках, у тому числі іноземних, що відповідають критеріям, встановленим Національним банком України, якщо такі кошти виплачуються в іноземній валюті, з метою подальшого перерахування таких коштів згідно з вимогами законодавства.
3. Для виконання своїх обов’язків адміністратор має право:
1) брати участь у підготовці правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами та/або змін до них (до реєстрації проспекту (рішення про емісію) таке право надається особі, призначеній адміністратором відповідно до договору про призначення адміністратора);
2) від свого імені та виключно в інтересах власників облігацій, кредитних нот звертатися до суду та представляти в суді інтереси власників облігацій, кредитних нот у випадках, передбачених цим Законом;
3) від свого імені та виключно в інтересах власників облігацій, кредитних нот брати участь у провадженнях у справах про банкрутство емітента та осіб, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, у випадках, передбачених цим Законом;
4) перевіряти виконання емітентом та особами, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, своїх обов’язків (зокрема, вимагати необхідні документи та інформацію, перевіряти дотримання основних фінансових умов облігацій, кредитних нот, нормативів);
5) надавати згоду на внесення емітентом змін до проспекту (рішення про емісію цінних паперів) та правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами у випадках, передбачених цим Законом;
6) здійснювати повноваження, надані йому рішеннями зборів.
4. Емітент, особи, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, суб’єкт аудиторської діяльності, який надає послуги аудиту фінансової звітності емітенту та таким особам, власники облігацій, кредитних нот зобов’язані на запит надавати адміністратору інформацію, необхідну йому для виконання своїх обов’язків.
5. Адміністратор зобов’язаний добросовісно діяти в інтересах усіх власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску.
6. Адміністратор діє від свого імені в інтересах власників облігацій, кредитних нот на підставі договору про призначення адміністратора. Адміністратор діє без довіреності.
У всіх правочинах, вчинених адміністратором, та документах, що видаються адміністратором у ході виконання ним своїх обов’язків та/або реалізації ним своїх прав, має зазначатися, що він є адміністратором.
У разі призначення адміністратор погоджує правочини щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами і є стороною кожного з договорів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами.
Новий адміністратор є правонаступником адміністратора, повноваження якого припинено, за кожним з правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами без необхідності вчинення будь-яких інших правочинів з цією метою.
7. У разі покладення на адміністратора певних обов’язків та/або надання йому певних прав зборами жоден з власників облігацій, кредитних нот не може реалізовувати відповідні права в індивідуальному порядку, крім випадків, передбачених законом та/або рішеннями зборів.
Стаття 119. Конфлікт інтересів та відповідальність адміністратора
1. Адміністратор, якому стало відомо про наявність або можливість виникнення конфлікту між його інтересами та інтересами власників облігацій, кредитних нот (далі – конфлікт інтересів) або про інші обставини, через які адміністратор не може або в майбутньому не зможе виконувати свої обов’язки (зокрема, у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство або ліквідацією), зобов’язаний повідомити про такий конфлікт інтересів та/або обставини всім власникам облігацій, кредитних нот через депозитарну систему України та емітенту.
Конфлікт інтересів вважається наявним, якщо:
1) адміністратор є особою, пов’язаною відносинами контролю з емітентом та/або особою, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами;
2) адміністратор є особою, в якій особи, зазначені у пункті 1 цієї частини, сукупно прямо та/або опосередковано володіють частками, паями або акціями, що відповідають еквіваленту більш як 50 відсотків статутного (складеного) капіталу та/або голосів у вищому органі управління;
3) адміністратор самостійно або в сукупності з особами, пов’язаними з ним відносинами контролю, є власником (власниками) 5 відсотків або більшої кількості облігацій, кредитних нот відповідного випуску;
4) адміністратор надав забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями, кредитними нотами, щодо яких він є адміністратором.
До призначення (обрання) особи адміністратором вона зобов’язана повідомити емітента (а в разі обрання – власників облігацій, кредитних нот) про наявність або можливість виникнення конфлікту інтересів.
2. Адміністратор несе відповідальність перед власниками облігацій, кредитних нот за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків. Розмір відповідальності адміністратора обмежується десятикратним розміром річної оплати його послуг за договором про призначення адміністратора.
Обмеження розміру відповідальності адміністратора, передбачене абзацом першим цієї частини, не застосовується в разі умисного невиконання (умисного неналежного виконання) адміністратором своїх обов’язків або грубої необережності.
Стаття 120. Дії адміністратора щодо захисту прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот
1. Для захисту прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, адміністратор має право від свого імені та виключно в інтересах власників облігацій, кредитних нот вчиняти такі дії:
1) виступати стороною у спорах про захист прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот або третьою особою в інших спорах, вирішення яких може вплинути на права та обов’язки власників облігацій, кредитних нот, в порядку адміністративного, цивільного, господарського судочинства, а також у третейському суді або міжнародному комерційному арбітражі;
2) виступати цивільним позивачем у кримінальних провадженнях;
3) виступати потерпілим у кримінальних провадженнях;
4) виступати стягувачем у виконавчих провадженнях;
5) виступати кредитором у провадженнях у справах про банкрутство боржника, який є емітентом облігацій, кредитних нот або особою, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами (далі разом – боржник, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами);
6) виступати кредитором у процедурі ліквідації банку, який є емітентом облігацій, кредитних нот або особою, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами (далі разом – банк, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами).
Стаття 121. Особливості вчинення адміністратором дій та правочинів щодо захисту прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот
1. У разі отримання заяви власників облігацій, кредитних нот про пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот у порядку, передбаченому цим Законом, адміністратор виключно в інтересах власників облігацій, кредитних нот вчиняє такі дії:
1) подає від свого імені позови та виступає від свого імені учасником у справах про захист прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот у порядку адміністративного, господарського судочинства, а також у третейському суді або міжнародному комерційному арбітражі;
2) подає від свого імені цивільні позови у кримінальному провадженні та виступає учасником у кримінальному провадженні;
3) подає від свого імені заяви про залучення його до кримінального провадження як потерпілого та виступає стороною у кримінальному провадженні;
4) подає від свого імені заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами, заявляє грошові вимоги, виступає стороною у таких справах про банкрутство;
5) голосує від свого імені на комітеті кредиторів з питань визнання боржника, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами, банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
6) подає від свого імені заяви про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення та виступає стороною у виконавчому провадженні;
7) заявляє від свого імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб свої вимоги до банку, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами, після початку процедури ліквідації.
2. Адміністратор вчиняє такі дії або правочини виключно в інтересах власників облігацій, кредитних нот, за умови надання згоди зборами у порядку, передбаченому цим Законом, або згоди всіх власників облігацій, кредитних нот:
1) відмовляється від позову, зменшує розмір позовних вимог, змінює предмет позову, укладає мирову угоду, відмовляється від апеляційної або касаційної скарги у спорі про захист прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот у порядку адміністративного, цивільного, господарського судочинства, укладає мирову угоду, відмовляється від позову або вимог, припиняє третейський або арбітражний розгляд у разі розгляду спору в третейському суді або міжнародному комерційному арбітражі;
2) відмовляється від обвинувачення, апеляційної чи касаційної скарги, цивільного позову в кримінальному провадженні;
3) досягає примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу та укладає угоду про примирення на будь-якій стадії кримінального провадження;
4) схвалює від свого імені план превентивної реструктуризації боржника, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами;
5) голосує від свого імені на зборах кредиторів з питань схвалення плану превентивної реструктуризації боржника, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами, звернення до господарського суду з клопотанням щодо процедури санації і затвердження плану санації, схвалення плану санації боржника, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами, та схвалення внесення змін до такого плану.
Рішення зборів щодо питань, передбачених цією частиною, приймається більшістю у три чверті голосів власників облігацій, кредитних нот відповідного випуску, які беруть участь у голосуванні щодо питань порядку денного зборів, що вважаються правомочними приймати рішення.
3. Адміністратор без необхідності отримання окремої вимоги власників облігацій, кредитних нот та/або рішення зборів зобов’язаний вчиняти будь-які інші необхідні процесуальні дії та подавати будь-які інші необхідні процесуальні документи, передбачені законодавством, виключно в інтересах власників облігацій, кредитних нот, які необхідні для захисту прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот, під час судового процесу в порядку адміністративного, цивільного, господарського, кримінального судочинства, виконавчого провадження, розгляду спору в третейському суді або міжнародному комерційному арбітражі, процедури відновлення платоспроможності та банкрутства боржника, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами, процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку, який має зобов’язання за облігаціями, кредитними нотами.
4. У разі якщо адміністратор протягом розумного строку після отримання відповідних інструкцій від власників облігацій, кредитних нот та належного (за оцінкою адміністратора) покриття його витрат не вчиняє будь-яких дій або правочинів, зазначених у частинах першій – третій цієї статті, будь-який власник облігацій, кредитних нот може звернутися до адміністратора з письмовою вимогою про негайне вчинення таких дій або правочинів.
5. Якщо протягом трьох робочих днів з дати отримання письмової вимоги від власника облігацій, кредитних нот адміністратор не вчиняє необхідних дій або правочинів відповідно до інструкцій власників облігацій, кредитних нот, не надає жодних пояснень у відповідь на письмову вимогу власника облігацій, кредитних нот, відмовляється вчиняти необхідні дії або правочини відповідно до інструкцій власників облігацій, кредитних нот або повідомляє про намір вчинити такі дії або правочини у строк, що може призвести до неможливості захисту прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот або значно ускладнить таку можливість, кожний власник облігацій, кредитних нот має право самостійно вчинити зазначені дії або правочини від свого імені для захисту своїх прав і інтересів у порядку, встановленому законодавством, незважаючи на наявність арбітражної або третейської угоди між емітентом та/або особами, які надають забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, та адміністратором.
6. У разі якщо адміністратор не отримав заяви власників облігацій, кредитних нот про пред’явлення вимоги про дострокове погашення облігацій, кредитних нот та невчинення відповідних дій або правочинів стосовно емітента та/або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, що може призвести до неможливості захисту прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот або значно ускладнить таку можливість, адміністратор зобов’язаний завчасно (у строки, достатні для того, щоб надати можливість власникам облігацій, кредитних нот вжити заходів для захисту своїх прав та інтересів) повідомити про зазначені обставини власників облігацій, кредитних нот.
7. Якщо адміністратор відсутній, кожний власник облігацій, кредитних нот здійснює захист своїх прав та інтересів самостійно або колективно з іншими власниками.
8. Незважаючи на будь-які положення проспекту (рішення про емісію) про інше, для вчинення будь-яких дій або правочинів, зазначених у частинах першій – третій цієї статті, не вимагається перерахування облігацій, кредитних нот будь-яким із власників облігацій, кредитних нот зі свого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах емітента. Таке перерахування повинно здійснюватися лише у разі, якщо відповідні облігації, кредитні ноти будуть погашені негайно після перерахування.
Стаття 122. Особливості розподілу коштів між власниками облігацій, кредитних нот за участю адміністратора
1. Будь-які кошти, що підлягають виплаті за участю адміністратора у процесі стягнення заборгованості з емітента облігацій, кредитних нот та/або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, або у процедурі їх банкрутства чи припинення, зараховуються на рахунок Центрального депозитарію цінних паперів, відкритий у Національному банку України, – якщо такі кошти виплачуються в національній валюті, або на рахунки, відкриті Центральним депозитарієм цінних паперів в інших банках, у тому числі іноземних, що відповідають критеріям, встановленим Національним банком України, – якщо такі кошти виплачуються в іноземній валюті.
2. Кошти, зазначені у частині першій цієї статті, переказуються Центральним депозитарієм цінних паперів після отримання відповідних розпоряджень та документів адміністратора у такій черговості:
1) у першу чергу переказуються кошти, належні до сплати особі (особам), яка покрила (які покрили) витрати адміністратора на здійснення дій та правочинів, пов’язаних із захистом прав та інтересів власників облігацій, кредитних нот під час судового процесу, виконавчого провадження, процедури відновлення платоспроможності, банкрутства, ліквідації емітента та/або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, у межах фактично здійснених витрат, але не більше суми, наданої такою особою (особами);
2) у другу чергу переказуються кошти для розподілу між усіма власниками облігацій, кредитних нот пропорційно до номінальної вартості непогашених облігацій, кредитних нот кожного власника.
3. Жоден із власників облігацій, кредитних нот не може отримувати переважного ставлення від адміністратора.
Стаття 123. Функції депозитарних установ та Центрального депозитарію цінних паперів
1. З метою забезпечення проведення зборів, підбиття підсумків голосування на них, виплати коштів, отриманих у процесі стягнення заборгованості з емітента облігацій, кредитних нот та/або особи, яка надає забезпечення за облігаціями, кредитними нотами, у процедурі їх банкрутства або ліквідації, а також в інших випадках, передбачених законодавством, депозитарні установи та Центральний депозитарій цінних паперів:
1) забезпечують у порядку та спосіб, передбачені договором про обслуговування рахунку в цінних паперах та депозитарним договором, передачу інформації та документів від особи, відповідальної за проведення зборів, власникам облігацій, кредитних нот (у тому числі повідомлення про проведення зборів, остаточного порядку денного зборів, інформації про проведення засідання зборів, протоколу зборів) та від власників облігацій, кредитних нот особі, відповідальній за проведення зборів (у тому числі інформації про облігації, кредитні ноти, які не дають їхнім власникам права голосу на зборах);
2) отримують у порядку та спосіб, передбачені договором про обслуговування рахунку в цінних паперах та депозитарним договором, інформацію про голосування власників облігацій, кредитних нот з питань порядку денного зборів для її подальшого передання особі, відповідальній за проведення зборів;
3) здійснюють інші функції, передбачені законодавством.
2. Крім функцій, передбачених частиною першою цієї статті, депозитарна установа:
1) при голосуванні власником облігацій, кредитних нот з питань порядку денного зборів отримує від нього письмове запевнення в тому, що він не є особою, зазначеною у пунктах 1–5 частини третьої статті 111 цього Закону, або інформацію про належність до таких осіб;
2) направляє подану власниками облігацій, кредитних нот інформацію про голосування з питань порядку денного зборів та інформацію, передбачену пунктом 1 цієї частини, Центральному депозитарію цінних паперів;
3) встановлює обмеження у розпорядженні облігаціями, кредитними нотами, власник яких подав вимогу про проведення зборів;
4) скасовує обмеження у розпорядженні облігаціями після отримання від Центрального депозитарію цінних паперів повідомлення про завершення голосування з питань порядку денного зборів.
3. Особи, які мають право ініціювати проведення зборів, можуть звернутися з такою метою до Центрального депозитарію цінних паперів, в тому числі через депозитарну установу, у таких випадках:
1) особа, відповідальна за проведення зборів, не виконує своїх обов’язків з проведення зборів, підбиття підсумків голосування на них, оформлення та опублікування протоколу;
2) емітент не виконує свого обов’язку щодо призначення адміністратора;
3) особи, відповідальні за проведення зборів, не досягли у розумний строк домовленості щодо проведення зборів декількох випусків.
У разі звернення особи, яка має право ініціювати проведення зборів, до Центрального депозитарію цінних паперів він є особою, відповідальною за проведення зборів, та здійснює проведення таких зборів, підбиття підсумків голосування на них, оформлення та опублікування протоколу в порядку, встановленому законодавством.
4. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може встановлювати вимоги до порядку надання послуг особою, відповідальною за проведення зборів.";
п) у пункті 22 частини першої статті 128 слова "за випуском облігацій;" замінити словами "за випуском облігацій, кредитних нот;";
16) у Законі України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 3–4, ст. 10 із наступними змінами):
а) у частині другій статті 1:
після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:
"терміни "оригінатор", "пул сек’юритизованих активів", "пул покриття", "сек’юритизація", "спеціалізована платформа фінансування", "спеціальний адміністратор", "управитель фінансовими активами" – у значеннях, наведених у Законі України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям";".
У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом дев’ятим;
перше речення абзацу першого частини першої викласти в такій редакції:
"1. Право вимоги за договором про надання фінансової послуги може бути відступлене фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати фінансову послугу, право вимоги за якою відступається, або спеціалізованій платформі фінансування, крім випадків, визначених законом.";
доповнити частиною одинадцятою такого змісту:
"11. Право вимоги за зобов’язанням, що виникло на підставі договору про надання фінансової послуги, може бути відступлене спеціалізованій платформі фінансування при здійсненні транзакції із сек’юритизації або емісії облігацій з покриттям.
Відступлення права вимоги за договором про надання фінансової послуги спеціалізованій платформі фінансування при здійсненні транзакції із сек’юритизації, за умови що оригінатор призначається управителем фінансовими активами, а також при здійсненні емісії облігацій з покриттям не впливає на зобов’язання боржника щодо здійснення платежів на користь нового кредитора незалежно від отримання ним повідомлення про факт відступлення права вимоги за відповідним договором.";
в) розділ II доповнити статтею 9-2 такого змісту:
"Стаття 9-2. Оновлення інформації про кредитні операції щодо активів, включених до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття
1. Оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) подає до Кредитного реєстру відповідно до статті 27 цього Закону інформацію про кредитні операції, права вимоги за якими включені до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття.
2. Обсяг та порядок подання оригінатором (управителем фінансовими активами) або емітентом облігацій з покриттям (спеціальним адміністратором – у разі його призначення) інформації до Кредитного реєстру визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.
3. Оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) зобов’язаний подавати до Кредитного реєстру інформацію один раз на місяць та оновлювати таку інформацію станом на перший день місяця, наступного за звітним.
4. Оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) зобов’язаний безоплатно передавати інформацію щодо всіх споживчих кредитів, права вимоги за якими включені до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття, у порядку, визначеному Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", принаймні до одного бюро кредитних історій, включеного до Єдиного реєстру бюро кредитних історій.
5. Оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) подає інформацію відповідно до цієї статті без отримання на це згоди боржника.";
г) статтю 25 доповнити частиною четвертою такого змісту:
"4. Національний банк України у межах здійснення нагляду за додержанням законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг під час обслуговування договорів про споживчий кредит, що складають пул сек’юритизованих активів або активи покриття, має право отримувати від оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення) договори, документи, рішення та інструкції в частині, що визначає порядок взаємодії зі споживачами, розгляду їхніх звернень, реструктуризації та врегулювання простроченої заборгованості, а також у встановленому Національним банком України порядку вимагати усунення порушення прав споживачів та застосовувати заходи впливу за невиконання таких вимог.";
ґ) у статті 27:
частину другу доповнити новим абзацом такого змісту:
"Інформація про кредитні операції, права вимоги за якими включені до пулу сек’юритизованих активів або пулу покриття, подається до Кредитного реєстру оригінатором (управителем фінансовими активами) або емітентом облігацій з покриттям (спеціальним адміністратором – у разі його призначення).";
абзац перший частини третьої викласти в такій редакції:
"3. Кредитодавець, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оригінатор (управитель фінансовими активами) або емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) подає до Кредитного реєстру інформацію про:";
абзац перший частини четвертої викласти в такій редакції:
"4. Інформація, що подається кредитодавцем, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, оригінатором (управителем фінансовими активами) або емітентом облігацій з покриттям (спеціальним адміністратором – у разі його призначення) до Кредитного реєстру, включає:";
абзаци другий, третій, п’ятий і шостий частини сьомої викласти в такій редакції:
"Заявник у разі незгоди з інформацією, що міститься стосовно нього у Кредитному реєстрі, має право звернутися до Національного банку України із заявою про виправлення чи видалення такої інформації з Кредитного реєстру. Національний банк України у разі отримання заяви від заявника про виправлення чи видалення інформації стосовно нього з Кредитного реєстру на час перевірки такої інформації позначає інформацію про кредитну операцію боржника відповідною позначкою та протягом п’яти робочих днів з дня отримання заяви звертається до кредитодавця, оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення), який надав інформацію до Кредитного реєстру, для її уточнення або до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якщо інформація була надана банком, щодо якого Національним банком України прийнято рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.
Кредитодавець, оригінатор (управитель фінансовими активами), емітент облігацій з покриттям (спеціальний адміністратор – у разі його призначення) або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов’язаний протягом 15 робочих днів з дня звернення Національного банку України подати уточнену інформацію до Кредитного реєстру або надати вмотивовану відмову у внесенні змін до Кредитного реєстру. Національний банк України залишає інформацію без змін та знімає з неї позначку у разі підтвердження кредитодавцем або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб інформації, що заперечується.";
"Національний банк України у разі вмотивованої відмови кредитодавця, оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення), який надав інформацію до Кредитного реєстру, або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у внесенні змін до Кредитного реєстру стосовно заявника надсилає заявнику копію такої вмотивованої відмови (витяг з листа кредитодавця, оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення) або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якщо такий лист містить інформацію з обмеженим доступом). У такому разі заявник у порядку, визначеному Національним банком України, має право надати коментар до інформації стосовно себе, що заперечується. Обсяг такого коментаря не може перевищувати 100 слів. Національний банк України зобов’язаний долучити коментар заявника до інформації стосовно нього, що міститься у Кредитному реєстрі.
Національний банк України у разі ненадання кредитодавцем, оригінатором (управителем фінансовими активами) або емітентом облігацій з покриттям (спеціальним адміністратором – у разі його призначення), який подав інформацію до Кредитного реєстру, або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповіді у строк, встановлений цією частиною, виключає або вносить зміни до інформації, що заперечується заявником, та інформує заявника про ненадання відповіді. Заявник має право оскаржити дію або бездіяльність кредитодавця, оригінатора (управителя фінансовими активами) або емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Національного банку України у судовому порядку.";
д) статтю 28 доповнити частиною п’ятою такого змісту:
"5. Заходи впливу у вигляді накладення штрафу за порушення прав споживачів, передбачені частиною другою цієї статті, застосовуються також до оригінатора (управителя фінансовими активами) та емітента облігацій з покриттям (спеціального адміністратора – у разі його призначення).";
17) розділ III Закону України "Про аграрні ноти" (Відомості Верховної Ради України, 2024 р., № 12, ст. 65 із наступними змінами) доповнити статтею 12-1 такого змісту:
"Стаття 12-1. Включення аграрних нот у процесі сек’юритизації та віднесення до складу активів пулу покриття випуску облігацій з покриттям
1. Права вимоги за аграрними нотами можуть бути включені до складу пулу сек’юритизованих активів у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".
2. Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку фінансові аграрні ноти можуть бути включені до складу активів покриття випуску облігацій з покриттям відповідно до Закону України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям" у разі наявності принаймні однієї з таких ознак:
1) виконання зобов’язання за фінансовою аграрною нотою забезпечено іпотекою, про що зазначено у реквізитах фінансової аграрної ноти відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 7 цього Закону;
2) зобов’язання за фінансовою аграрною нотою забезпечено гарантією фінансової установи в повному обсязі відповідно до статті 17 цього Закону;
3) передання частково обмежено оборотоздатної фінансової аграрної ноти з порукою хоча б однієї фінансової установи відповідно до пункту 2 частини другої статті 5 цього Закону.
Товарні аграрні ноти не можуть бути віднесені до складу активів покриття випуску облігацій з покриттям.";
18) у Законі України "Про рейтингування" (Відомості Верховної Ради України, 2025 р., № 7, ст. 15):
а) частину першу статті 1 доповнити абзацом другим такого змісту:
"Цей Закон також встановлює правила присвоєння рейтингів в процесі сек’юритизації.";
б) у статті 2:
у пункті 28 частини першої слова "особа, яка взаємодіє" замінити словами "оригінатор, спонсор сек’юритизації, управитель фінансовими активами чи будь-яка інша особа, яка взаємодіє";
у пункті 5 слова "Законі України "Про акціонерні товариства"." замінити словами "Законі України "Про акціонерні товариства";";
доповнити пунктом 6 такого змісту:
"6) терміни "ресек’юритизація", "оригінатор", "спонсор сек’юритизації", "управитель фінансовими активами", "спеціалізована платформа фінансування", "сек’юритизаційні цінні папери" – у значеннях, наведених у Законі України "Про сек’юритизацію та облігації з покриттям".";
в) частину першу статті 5 доповнити пунктом 2-1 такого змісту:
"2-1) кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів;";
г) частину третю статті 6 доповнити новим абзацом такого змісту:
"При визначенні кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів до присвоєної категорії обов’язково додається ідентифікатор "(s)".";
ґ) частину п’яту статті 13 доповнити новим абзацом такого змісту:
"Обов’язковою умовою присвоєння кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів є наявність у не менше ніж у двох членів (щонайменше один із яких є незалежним) органу АРА, відповідального за здійснення нагляду, глибоких знань та досвіду щодо транзакцій із сек’юритизації та сек’юритизаційних цінних паперів.";
д) статтю 15 доповнити частиною дванадцятою такого змісту:
"12. АРА повинно забезпечувати, щоб рейтингові аналітики або особи, які затверджують кредитні рейтинги (прогнози кредитних рейтингів), не надавали консультацій чи пропозицій щодо сек’юритизаційних цінних паперів, яким АРА визначає кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів.";
е) доповнити статтею 22-1 такого змісту:
"Стаття 22-1. Особливості визначення кредитних рейтингів сек’юритизаційних цінних паперів
1. У разі якщо рейтингований суб’єкт – емітент сек’юритизаційних цінних паперів або пов’язана третя сторона має намір ініціювати визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів, така особа зобов’язана призначити щонайменше два АРА, які визначатимуть кредитні рейтинги незалежно одне від одного.
2. З метою забезпечення дотримання умов, визначених частиною першою цієї статті, під час призначення АРА рейтингований суб’єкт – емітент сек’юритизаційних цінних паперів або пов’язана третя сторона має забезпечити дотримання всіх таких вимог:
1) призначені АРА не належать до однієї групи рейтингових агентств;
2) призначені АРА не є акціонерами (учасниками) будь-яких інших АРА;
3) призначені АРА не мають права голосу в будь-яких інших АРА;
4) призначені АРА не мають прав або повноважень призначати чи звільняти членів органу, відповідального за здійснення нагляду, або виконавчого органу будь-якого іншого АРА;
5) жоден із членів органу, відповідального за здійснення нагляду, або виконавчого органу призначених АРА не є членом органу, відповідального за здійснення нагляду, або виконавчого органу будь-якого іншого АРА;
6) призначені АРА не здійснюють або не мають повноважень здійснювати контроль або вирішальний вплив на будь-яке інше АРА.
3. АРА під час визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації зобов’язане вимагати від рейтингованого суб’єкта – емітента сек’юритизаційних цінних паперів:
1) визначити кількість АРА, призначених для визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації, якщо до пулу сек’юритизованих активів входять активи того самого оригінатора;
2) визначити для кожного з АРА, які визначили кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації, до пулу сек’юритизованих активів якої входять активи одного і того самого оригінатора, його частку, що розраховується як співвідношення кількості сек’юритизаційних цінних паперів, випущених при ресек’юритизації, яким таке АРА визначило кредитний рейтинг, до загальної кількості сек’юритизаційних цінних паперів, випущених при ресек’юритизації, до пулу сек’юритизованих активів якої входять активи одного і того самого оригінатора, яким визначено кредитний рейтинг.
4. Під час визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів АРА розкриває всю інформацію щодо аналізу витрат та грошових потоків, що був проведений або на який покладалося АРА, а також зазначає інформацію щодо будь-яких очікуваних змін у кредитному рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів.
5. У разі визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів АРА повинно зазначати глибину оцінки при проведенні перевірки фінансових інструментів або інших активів, включених до пулу сек’юритизованих активів.
АРА повинно розкрити інформацію, чи проводило воно таку перевірку самостійно, чи покладалося на перевірку, здійснену третіми особами, а також зазначити, як результати такої перевірки вплинули на визначений кредитний рейтинг.
6. АРА не має права протягом чотирьох років з дати укладення договору про надання рейтингових послуг з визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації визначати кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів для цілей іншої ресек’юритизації, до пулу сек’юритизованих активів якої входять активи того самого оригінатора.
7. Вимоги частини шостої цієї статті не застосовуються, якщо кожне із щонайменше чотирьох АРА визначає кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів в обсязі більше 10 відсотків від загальної кількості непогашених сек’юритизаційних цінних паперів, випущених у процесі ресек’юритизації.
Звільнення, передбачене абзацом першим цієї частини, продовжує застосовуватися щонайменше до моменту, коли АРА укладе новий договір про надання рейтингових послуг з визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації, до пулу сек’юритизованих активів якої входять активи того самого оригінатора.
Якщо умови, визначені абзацом першим цієї частини, не виконуються на момент укладення такого договору, період, зазначений у частині шостій цієї статті, обчислюється з дати укладення нового договору.
8. Протягом періоду, еквівалентного строку дії договору, зазначеного у частині шостій цієї статті, строк дії якого сплив, але не більше чотирьох років після його спливу, АРА не має права укладати новий договір про визначення рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації, до пулу сек’юритизованих активів якої входять активи того самого оригінатора.
Обмеження, передбачене цією частиною, застосовується також до:
1) АРА, що належить до тієї самої групи рейтингових агентств, що й АРА, зазначене у частині шостій цієї статті;
2) АРА, яке є акціонером (учасником) АРА, зазначеного у частині шостій цієї статті;
3) АРА, у якому АРА, зазначене у частині шостій цієї статті, є акціонером (учасником).
9. Якщо кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації було визначено до закінчення строку, визначеного частиною шостою цієї статті, АРА може продовжувати здійснювати моніторинг та оновлення таких кредитних рейтингів за запитом протягом усього строку існування ресек’юритизації.
10. Вимоги частин третьої, шостої, сьомої та восьмої цієї статті не застосовуються до АРА, які мають менше 50 працівників на рівні групи рейтингових агентств, залучених до рейтингової діяльності, або мають річний дохід від такої діяльності менше ніж еквівалент 10 мільйонів євро, визначений за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня року, за який здійснюється такий розрахунок, на рівні групи рейтингових агентств.";
є) у частині першій статті 41:
доповнити пунктом 1-1 такого змісту:
"1-1) порушення передбаченої абзацом другим частини третьої статті 6 цього Закону вимоги щодо використання ідентифікатора "(s)" для позначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів – у розмірі від 3,6 мільйона гривень до 8 мільйонів гривень, але не більше 20 відсотків загального річного обороту такої юридичної особи;";
у пункті 9 слова "достатній досвід" замінити словами "достатні знання та досвід";
доповнити пунктом 28-1 такого змісту:
"28-1) порушення передбаченої частиною дванадцятою статті 15 цього Закону вимоги щодо заборони надання рейтингованому суб’єкту – емітенту сек’юритизаційних цінних паперів консультацій чи пропозицій щодо сек’юритизаційних цінних паперів, яким АРА присвоює кредитний рейтинг сек’юритизаційних цінних паперів, – у розмірі від 12 мільйонів гривень до 18 мільйонів гривень, але не більше 20 відсотків загального річного обороту такої юридичної особи;";
пункт 49 після слів "вимоги щодо документування" доповнити словом "всіх";
доповнити пунктами 58-1 і 58-2 такого змісту:
"58-1) порушення передбаченої частиною шостою статті 22-1 цього Закону вимоги щодо чотирирічної заборони визначення кредитного рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів – у розмірі від 20 мільйонів гривень до 30 мільйонів гривень, але не більше 20 відсотків загального річного обороту такої юридичної особи;
58-2) порушення передбаченої частиною восьмою статті 22-1 цього Закону вимоги щодо заборони укладення нового договору про визначення рейтингу сек’юритизаційних цінних паперів при ресек’юритизації – у розмірі від 20 мільйонів гривень до 30 мільйонів гривень, але не більше 20 відсотків загального річного обороту такої юридичної особи;".
6. Кабінету Міністрів України, Національному банку України, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку:
1) вжити заходів щодо приведення у відповідність із цим Законом підзаконних нормативно-правових актів та/або прийняття нових підзаконних нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
2) забезпечити набрання чинності підзаконними нормативно-правовими актами та/або змінами до таких актів, зазначеними у підпункті 1 цього пункту, не пізніше дня набрання чинності цим Законом.
