Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 25 червня 2024 року
у справі «VLAISAVLEVIKJ v. NORTH MACEDONIA»
за заявою № 23215/21
Щодо неналежного розгляду скарги особи про незаконне використання енергопостачальником її персональних даних
Фабула справи: посилаючись на ст. 8 Конвенції, заявник скаржився на неспроможність національних органів захистити його від незаконного збору та використання його персональних даних приватним постачальником теплової енергії, який неодноразово надсилав йому рахунки на постійну плату за опалення, незважаючи на заперечення заявника про те, що він не користувався послугами постачальника.
Заявник ініціював адміністративне провадження в Управлінні захисту персональних даних проти постачальника, стверджуючи, що той зібрав його персональні дані (а саме, його ім'я, адресу, унікальний ідентифікаційний номер, номер телефону та площу квартири) і використовував їх з метою надсилання йому рахунків, хоча він не підписував договір із зазначеним постачальником і не давав згоди на використання його даних у будь-який інший спосіб. На підтвердження своєї заяви він надав рішення цивільних судів, в яких було встановлено, що він не зобов'язаний сплачувати постачальнику постійну плату за опалення, оскільки він ніколи не був підключений до системи опалення.
16 жовтня 2017 року Управління відхилило його позов і постановило, що його персональні дані були зібрані на законних підставах приватним постачальником тепла, який мав законний інтерес у виставленні рахунків, що вимагали від нього сплати постійної плати за опалення. Управління також встановило, що дані заявника були отримані постачальником тепла від його попередника. 11 січня 2019 року Адміністративний суд скасував рішення Управління та погодився з твердженням заявника про те, що, серед іншого, він ніколи не мав жодного договору з попередником теплопостачальника. Однак після апеляції, поданої Генеральним прокурором, Вищий адміністративний суд 2 жовтня 2020 року скасував рішення Адміністративного суду та підтримав висновки Управлінняю. Суд постановив, що дані заявника були зібрані та використані належним чином, і заявив, що відносини боржника та кредитора не мають відношення до оскаржуваного провадження, яке стосувалося лише використання персональних даних заявника.
Правове обґрунтування: Суд повторює, що право на захист персональних даних гарантується правом на повагу до приватного життя відповідно до статті 8. Таким чином, стаття 8 передбачає право на певну форму інформаційного самовизначення, що дозволяє особам покладатися на своє право на повагу до приватного життя щодо даних, які, хоча і є нейтральними, але збираються, обробляються та поширюються колективно і в такій формі або способом, що можуть бути задіяні їхні права за статтею 8. При визначенні того, чи стосується особиста інформація, що зберігається органами влади, будь-яких аспектів приватного життя, слід належним чином враховувати конкретний контекст, в якому ця інформація була записана та збережена, характер записів, спосіб використання та обробки цих записів, а також результати, які можуть бути отримані (див. L.B., цитоване вище, § 103, з подальшими посиланнями).
Суд зазначає, що приватний постачальник теплової енергії отримував, зберігав та використовував персональні дані заявника з початку 2013 року і щонайменше до липня 2021 року з метою виставлення рахунків та збору платежів за постійну плату за опалення.
Суд зазначає, що персональні дані заявника були отримані та оброблені приватною теплопостачальною компанією. Хоча Управління захисту персональних даних встановило, що збір та використання даних заявника виникли в контексті надання публічної послуги (теплопостачання), це не підпадає під визначення органу державної влади у розумінні статті 8 Конвенції (див. рішення у справах Vukota-Bojić v. Switzerland, № 61838/10, § 47, від 18 жовтня 2016 року, та Libert v. France, №. 588/13, § 38, 22 лютого 2018 року). Заявник скаржився не на те, що постачальник теплової енергії зібрав та використав його дані відповідно до юридичного зобов'язання, передбаченого національним законодавством (див. Breyer v. Germany, № 50001/12, § 59, 30 січня 2020 року), а на те, що він зробив це всупереч відповідному національному законодавству, оскільки він ніколи не був споживачем теплової енергії. За відсутності будь-яких аргументів заявника про протилежне, Суд визнає, що справа стосується позитивного зобов'язання держави гарантувати право заявника на повагу до його приватного життя.
Відповідні принципи Конвенції, що стосуються позитивних зобов'язань держави за статтею 8 Конвенції, були узагальнені у справі López Ribalda and Others v. Spain [GC] (№№ 1874/13 та 8567/13, §§ 111-13, 17 жовтня 2019 року, з подальшими посиланнями).
Суд зазначає, що відповідно до статті 154-а теплопостачальники мають право збирати та передавати персональні дані. Він визнає, що ці повноваження спрямовані на те, щоб дозволити теплопостачальникам збирати постійну плату за опалення з користувачів з метою забезпечення належного функціонування системи теплопостачання, що є питанням суспільного інтересу. Суд також зазначає, що національні органи встановили у справі заявника, що теплопостачальник Б. отримав персональні дані заявника на підставі договору від березня 2013 року з попереднім теплопостачальником С. Однак заявник неодноразово стверджував у спірному провадженні, що він ніколи не вступав у жодні договірні відносини з теплопостачальником С. або будь-яким іншим теплопостачальником і що, відповідно, С. не міг належним чином володіти та передавати його персональні дані теплопостачальнику Б. Аргументи заявника в цьому відношенні не були розглянуті Вищим адміністративним судом під час винесення рішення у справі заявника.
Висновки: приймаючи рішення за скаргою заявника на захист персональних даних, і Управління, і Вищий адміністративний суд відмовилися розглядати питання про те, чи був він зобов'язаний сплачувати постійну абонплату за опалення, вважаючи, що права власності або будь-які відносини кредитора з боржником не мають відношення до їхньої оцінки скарги заявника на захист персональних даних. Зокрема, вони не надали жодного значення конкретним обставинам справи заявника, зокрема, твердженню заявника про те, що він ніколи не був підключений до системи опалення, а також тому факту, що національні цивільні суди визнали заявника не зобов'язаним сплачувати постійну абонплату за опалення, тоді як якщо б він був зобов'язаний, це могло б виправдати збір та використання його персональних даних. З огляду на це, Суд не може не дійти висновку, що національні суди фактично не розглядали суть скарги заявника через відсутність всебічного дослідження питання про те, чи за відсутності договірних або будь-яких інших правовідносин між заявником та постачальником теплової енергії тривале зберігання та використання даних заявника відповідало цій законній меті.
З огляду на наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що національні суди не забезпечили ефективного захисту права заявника на повагу до його приватного життя.
Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).
Ключові слова: конфіденційність персональних даних, захист приватного життя, права користувачів енергетичної системи
