Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 14 листопада 2024 року
у справі «AFGAN MAMMADOV v. AZERBAIJAN»
за заявою № 43327/14
Щодо незаконного та непропорційного позбавлення адвоката права на заняття адвокатською діяльністю за критику керівництва своєї професійної асоціації
Фабула справи: заявник скаржився на позбавлення його права на заняття адвокатською діяльністю за дії, які, як стверджується, були несумісні з адвокатською діяльністю та адвокатською етикою. Він скаржився, зокрема, на те, що його позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю було порушенням його права на свободу вираження поглядів, передбаченого статтею 10 Конвенції.
Заявник був адвокатом і членом Азербайджанської асоціації адвокатів (Azərbaycan Respublikası Vəkillər Kollegiyası - далі «ААА»). Членство в ААА надало йому статус «адвоката» (vəkil) та низку прав і повноважень, пов'язаних виключно з цим статусом (для цілей цього рішення Суд використовуватиме терміни «юрист» та «адвокат» як взаємозамінні). Він був пов'язаний з Юридичною консультацією № 11 (11 saylı Hüquq Məsləhətxanası - «Юридична консультація») в Баку - некомерційною юридичною особою адвокатів, яка регулюється, серед іншого, власним Статутом та Статутом Асоціації адвокатів Азербайджану (ААА). Відповідно до Статуту Юридичної консультації, членство заявника в ній автоматично припиняється у разі втрати ним членства в ААА.
Заявник стверджував, що дисциплінарне провадження проти нього та позбавлення його права на заняття адвокатською діяльністю були формою помсти за його критику ААА та за те, що він ставив під сумнів легітимність Президії та її голови. Крім того, ці заходи мали на меті перешкодити іншим адвокатам піднімати ті ж питання або оскаржувати рішення Президії.
Правове обґрунтування: Суд повторює, що факти, встановлені проти заявника, полягали в тому, що (i) він подав скаргу від 20 лютого 2012 року на стверджувані незаконні дії З.Г., (ii) він поставив під сумнів легітимність Президії та її голови, і (iii) він відмовився особисто брати участь у дисциплінарному провадженні.
Суд зазначає, що національні суди, які позбавили заявника права на заняття адвокатською діяльністю, не провели жодного незалежного судового розслідування тверджень, викладених у скарзі від 20 лютого 2012 року, незважаючи на серйозність цих тверджень. Вони просто підтримали висновок Президії у її рішенні від 22 травня 2012 року про те, що ці твердження були неправдивими.
Заявник та інші адвокати, які подали скаргу, повідомили ААУ про проблеми в юридичній консультації, де вони працювали, - некомерційному юридичному об'єднанні адвокатів, всі члени якого повинні були бути членами ААУ і яке регулювалося, серед іншого, Статутом ААУ. У скарзі голові Президії АПУ було запропоновано «обговорити ситуацію» та «знайти рішення» щодо її вирішення. Звинувачення, висунуті проти З.Г. (адвоката і директора юридичної консультації) у скарзі, стосувалися конкретних і серйозних питань, пов'язаних, зокрема, з належним здійсненням правосуддя і поведінкою кримінального характеру, такою як зловживання владою і корупція.
Національні органи також не взяли до уваги той факт, що заявник та інші адвокати, які намагалися підняти питання, що становить суспільний інтерес, обрали найменш втручальний спосіб для подання своєї скарги. Вони не звернулися до широкої громадськості, наприклад, через зовнішні канали повідомлення, такі як засоби масової інформації; натомість вони поскаржилися до компетентного професійного органу, а саме до адвокатської палати, і повідомили її безпосередньо, надавши її Президії можливість розглянути скаргу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Захаров проти Росії» (Zakharov v. Russia), № 14881/03, пп. 22 і 26, від 5 жовтня 2006 року).
Що стосується розгляду звинувачень, які були твердженнями про факти, а не оціночними судженнями, та оцінки достовірності розкритої інформації, Суд зазначає, що як Президія (включаючи її Дисциплінарну комісію), так і національні суди застосували підхід, який полягав у тому, щоб просто вимагати від авторів скарги від 20 лютого 2012 року довести свої звинувачення, не проводячи жодних подальших розслідувань та не вживаючи жодних подальших дій.
Національні суди також неявно підтримали висновок Президії про те, що заявник діяв недобросовісно, коли висунув звинувачення проти З.Г. у скарзі від 20 лютого 2012 року. Однак суди зробили це, просто покладаючись на письмові заяви З.Г. до Дисциплінарної комісії про те, що заявник і Н.І. прагнули «усунути його з посади» директора юридичної консультації, «оскільки їм не подобалися його вимоги дотримуватися законів». Суди не допитували З.Г. і не намагалися перевірити твердження, викладені ним у письмових заявах. У зв'язку з цим Суд зазначає, що в матеріалах справи немає нічого, що вказувало б на те, що, розкриваючи інформацію у своїй скарзі від 20 лютого 2012 року, заявник або інші адвокати переслідували будь-яку матеріальну вигоду, особисту неприязнь до З.Г. або мали на меті завдати шкоди «Юридичній консультації» або НААУ.
Висновки: Суд повторює, що заявника було піддано найсуворішому покаранню, можливому в його професії, - позбавленню права на заняття адвокатською діяльністю, яке позбавило його статусу «адвокат» та виключних прав і повноважень, пов'язаних з цим статусом. У зв'язку з цим Суд зазначає, що застосування такого заходу може мати серйозний стримуючий ефект щодо інших адвокатів. Це може відбити у них бажання повідомляти про будь-які неправомірні дії або суперечливі вчинки директорів їхніх юридичних консультацій або критикувати керівництво їхньої професійної асоціації. Беручи до уваги характер накладеного стягнення та серйозність його наслідків, Суд вважає, що позбавлення заявника права на заняття адвокатською діяльністю не може вважатися пропорційним будь-якій меті, яку можна було б законно переслідувати у цій справі (припускаючи, що йдеться про захист репутації та прав інших осіб).
Розглянувши спосіб, у який національні органи влади, зокрема суди, розглядали справу заявника, Суд доходить висновку, що вони не надали відповідних та достатніх підстав для виправдання втручання у право заявника на свободу вираження поглядів.
Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).
Ключові слова: обов'язки адвоката, право на свободу вираження поглядів, відповідальність адвокатів
