Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 26 серпня 2025 року
у справі «ATANASIJE RISTIĆ v. SERBIA»[1]
за заявою № 38336/21
Щодо незаконності арешту підозрюваної особи внаслідок відсутності протоколу про її арешт
Фабула справи: заявник скаржився, що його утримання в лікарні протягом дев'яноста годин було незаконним і свавільним, що суперечить статті 5 Конвенції. Він також посилався на статтю 13 Конвенції.
Правове обґрунтування: Суд повторно наголошує, що будь-яке позбавлення волі, окрім того, що воно має підпадати під одну з винятків, передбачених підпунктами (а) до (f) статті 5 § 1, має бути «законним». У випадках, коли йдеться про «законність» затримання, включаючи питання про те, чи було дотримано «процедуру, передбачену законом», Конвенція посилається, в основному, на національне законодавство і встановлює обов'язок дотримуватися матеріальних і процесуальних норм цього законодавства (див. Denis and Irvine v. Belgium [GC], nos. 62819/17 та 63921/17, § 125, 1 червня 2021 р.).
Однак дотримання національного законодавства є недостатнім: стаття 5 § 1 вимагає, крім того, щоб будь-яке позбавлення волі відповідало меті захисту особи від свавілля (див., серед багатьох інших авторитетних джерел, справу Winterwerp v. the Netherlands, 24 жовтня 1979 р., § 37, серія A № 33; Witold Litwa v. Poland, № 26629/95, §§ 72-73, ЄСПЛ 2000-III; та S., V. and A. v. Denmark [GC], № 35553/12 та 2 інші, § 74, 22 жовтня 2018 р.). Затримання буде «свавільним», якщо, незважаючи на дотримання букви національного законодавства, з боку органів влади було виявлено недобросовісність або обман (див., наприклад, справу Bozano v. France, 18 грудня 1986 р., § 59, серія A № 111, та справу Mooren v. Germany [GC], № 11364/03, §§ 77-79, 9 липня 2009 р.) або коли національні органи влади не спробували правильно застосувати відповідне законодавство (див. справу Benham v. the United Kingdom, 10 червня 1996 р., § 47, Звіти про судові рішення та постанови 1996-II; справа Liu v. Russia, № 42086/05, § 82, 6 грудня 2007 р.; та справа Marturana v. Italy,, № 63154/00, § 80, 4 березня 2008 р.).
Висновки: Суд зазначає, і уряд не заперечував цього, що не було складено жодного протоколу про арешт заявника та його подальше утримання під вартою з 19 по 23 листопада 2016 року.
У зв'язку з цим Суд зазначає, що відсутність протоколу про арешт сама по собі має вважатися найсерйознішим порушенням, оскільки Суд послідовно дотримується думки, що невизнане тримання особи під вартою є повним запереченням фундаментально важливих гарантій, передбачених статтею 5 § 1 Конвенції, і свідчить про найсерйозніше порушення цієї норми. Відсутність запису про такі обставини, як дата, час і місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та ім'я особи, яка його здійснила, має розглядатися як несумісне з вимогою законності та самою метою статті 5 § 1 Конвенції. Суд не може погодитися з аргументом уряду про те, що терміновість ситуації не дозволила поліції належним чином зареєструвати арешт і затримання заявника, і дійшов висновку, що позбавлення його волі не відповідало гарантіям статті 5 § 1 Конвенції.
Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції).
Ключові слова: процедура затримання, незаконне позбавлення волі, свавільність затримання
