Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 25 вересня 2025 року
у справі «PRISACARU v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA»
за заявою № 55864/13
Щодо обов'язку суду здійснювати належну оцінку спроможності осіб, які подають касаційну скаргу, сплатити судові витрати
Фабула справи: заявники скаржилися на відсутність доступу до Верховного Суду через надмірні судові витрати та відсутність ефективного засобу правового захисту у цьому відношенні. Вони прямо посилалися на статті 6 § 1 та 13 Конвенції.
Заявники стверджували, що Верховний Суд відмовив їм частково звільнити від сплати судових зборів без належного врахування їхнього фінансового становища. Зокрема, вони посилалися на докази, які вони надали Верховному Суду щодо свого фінансового та сімейного становища (безробіття одного заявника, нещодавнє народження близнюків та декретна відпустка іншого заявника), а також на той факт, що за аналогічних обставин Апеляційний суд Кишинева погодився частково звільнити їх від сплати судових зборів. Заявники стверджували, що стягнуті судові збори були непропорційно високими, а додатковий час, наданий їм Верховним Судом для сплати повної суми, не був ефективним способом захисту їхнього права на доступ до суду. Вони стверджували, що Верховний Суд не розглянув надані докази та не навів причин своєї відмови.
Правове обґрунтування: загальні принципи щодо доступу до суду в розумінні статті 6 § 1 Конвенції, а конкретніше – вимога сплати судових витрат, були узагальнені у справах Kreuz v. Poland, № 28249/95, §§ 52-7, ЄСПЛ 2001-VI; та Malahov v. Moldova, № 32268/02, §§ 25-30, 7 червня 2007 р.; Weissman and Others v. Romania, № 63945/00, § 37, ЄСПЛ 2006-VII (витяги). Підсумок положень внутрішнього законодавства наведено у справі Malahov v, Moldova (цитованій вище, § 16).
Висновки: Суд зазначає, що згідно зі штампом реєстратури, 15 березня 2013 року заявники подали до Верховного Суду підтверджуючі докази щодо свого сімейного та фінансового становища. Ці елементи були доречними для оцінки того, чи мають заявники право на звільнення від сплати судових зборів, і були доведені до відома національних судів. Однак Верховний Суд дійшов висновку, що заявники були працевлаштовані, і що жодних додаткових деталей щодо їхнього фінансового становища не було надано на підтвердження їхнього клопотання про звільнення від сплати судових зборів. Суд не навів жодних підстав для відхилення доказів, наданих заявниками, які свідчили про їхнє безробіття та тимчасову непрацездатність через нещодавні пологи, а також про їхній низький дохід. Однак за цих обставин Суд не може не дійти висновку, що Верховний Суд зробив твердження, не надавши жодної відповіді на докази у справі, в результаті чого оскаржуване провадження не відповідало вимозі справедливого судового розгляду та позбавило доступу до суду вищої інстанції.
Суд дійшов висновку, що Верховний Суд не провів належної оцінки спроможності заявників сплатити судові витрати та, як наслідок, відмовився розглядати їхню скаргу по суті. За цих обставин Суд вважає, що у цій справі зазначені обмеження порушили саму суть права заявників на доступ до суду.
Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).
Ключові слова: право на доступ до правосуддя, справедливість судового розгляду, справляння судових витрат
