Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 22 січня 2026 року
у справі «ANTONYAN v. UKRAINE»
за заявою № 6855/15
Щодо порушення права власності на транспортний засіб внаслідок автоматичної та безпідставної скасування державної реєстрації такого транспортного засобу
Фабула справи: заявник скаржився за статтею 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 на те, що рішення національних органів про скасування реєстрації його автомобіля були свавільними та суперечили закону.
У 2009 році заявник придбав автомобіль, вже зареєстрований в Україні, на товарній біржі та став шостим власником цього автомобіля. Він перереєстрував автомобіль на своє ім'я в поліції відповідно до відповідної процедури та використовував автомобіль, зокрема для поїздок за кордон, до 2012 року, коли реєстрація автомобіля була скасована поліцією на тій підставі, що початкова реєстрація була проведена з порушенням національного законодавства, оскільки в митній базі даних не було інформації про те, що автомобіль пройшов митне оформлення під час його імпорту в Україну у 2003 році. Кримінальну справу проти поліцейських, обвинувачених у незаконній реєстрації транспортних засобів, включаючи заявника, було припинено за строком давності у 2012 році.
Заявник оскаржив скасування реєстрації в адміністративних судах, стверджуючи, зокрема, що таке рішення порушує його права власності. Суди першої та другої інстанцій визнали скасування незаконним та зобов'язали поліцію поновити реєстрацію автомобіля заявника. Остаточним рішенням від 22 жовтня 2014 року Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) скасував рішення судів нижчої інстанції та відхилив позов заявника.
Правове обґрунтування: Суд зазначає, що Уряд не заперечував того факту, що у цій справі мало місце втручання у мирне користування майном заявника. Дійсно, хоча заявник формально зберіг право власності на транспортний засіб, остаточне вилучення його реєстрації та номерних знаків позбавило його цільового призначення та будь-якої значущої економічної корисності. Відповідно, ймовірне втручання підлягає розгляду відповідно до другого пункту статті 1 Протоколу № 1 (див. Yaroslavtsev v. Russia, № 42138/02, § 32, 2 грудня 2004 року).
Суд повторює, що будь-який захід, що втручається у права, захищені статтею 1 Протоколу № 1, має здійснюватися відповідно до закону, переслідувати одну або декілька законних цілей та бути пропорційним. У цій справі він зазначає, що скасування реєстрації заявника було здійснено на підставі статті 40(3) правил реєстрації транспортних засобів. Згідно з цим положенням, у редакції, чинній на той час, дорожня поліція була зобов'язана анулювати реєстрацію транспортного засобу у випадку, якщо було встановлено, що транспортний засіб мав підроблений ідентифікаційний номер, що транспортний засіб розшукується правоохоронними органами, або що було виявлено, що транспортний засіб був зареєстрований, перереєстрований або знятий з реєстрації на підставі фіктивних або підроблених документів (включаючи фіктивні митні документи). Саме на цю останню підставу спиралася дорожня поліція під час анулювання реєстрації автомобіля заявника – рішення, яке згодом було підтверджено ВАСУ.
Однак Суд зазначає, що немає жодних доказів того, що будь-який підроблений або фальсифікований документ коли-небудь використовувався при реєстрації транспортного засобу заявника. Як встановлено судами нижчої інстанції (і що не заперечується ВАСУ), у рішенні Нікопольського міського суду від 17 грудня 2010 року про закриття кримінального провадження проти співробітників, на яке посилався центральний орган ДАІ під час винесення постанови про анулювання 183 реєстраційних документів на транспортні засоби, включаючи реєстрацію заявника, не згадувався автомобіль заявника та не було зроблено жодних висновків з цього приводу. Проте ВАСУ вважав, що відсутність будь-якого запису про сплату імпортних мит у митній базі даних була достатньою для обґрунтування анулювання. Однак Суд зазначає, що такі підстави не були передбачені правилами реєстрації транспортних засобів на відповідний час; лише поправкою від грудня 2020 року було додано до підстав для анулювання подання документів, що не відповідають даним, зареєстрованим у відповідних державних реєстрах. Тією мірою, якою ВАСУ на той час тлумачив таку відсутність як еквівалентну використанню підроблених документів, Суд вважає, що таке тлумачення виходило далеко за рамки формулювання статті 40, не могло бути передбачене заявником і навряд чи може бути узгоджене з вимогою правової визначеності.
Однак, навіть якби Суд виходив з припущення, що таке тлумачення було прийнятним згідно з національним законодавством, і що втручання переслідувало законну мету забезпечення безпеки дорожнього руху (як стверджує Уряд), скасування все одно було непропорційним.
У зв'язку з цим Суд повторює, що оцінка того, чи було досягнуто справедливого балансу, вимагає загального вивчення різних інтересів, що стоять на кону, що може вимагати аналізу поведінки сторін, включаючи засоби, що використовуються державою, та їх впровадження, зокрема зобов'язання органів влади діяти своєчасно, правильно та послідовно (див., наприклад, Moskal v. Poland, no. 10373/05, §§ 69-74, 15 вересня 2009 року, та Bidzhiyeva v. Russia, no. 30106/10, § 64, 5 грудня 2017 року).
Висновки: у цій справі добросовісність заявника не оспорюється і ніколи не ставилася під сумнів на національному рівні: він придбав транспортний засіб на відкритому ринку, який вже був зареєстрований, і належним чином перереєстрував його на своє ім'я (відповідно до закону), надавши всі необхідні документи, які потім були перевірені та прийняті компетентним органом без заперечень. Таким чином, Суд вважає, що, зареєструвавши транспортний засіб, органи влади дали заявнику законну надію на те, що він зможе продовжувати спокійно користуватися своїм майном. Однак, через три роки після придбання транспортного засобу та через дев'ять років після його первісної реєстрації, реєстрацію було анульовано через відсутність будь-якого запису в митному реєстрі щодо митного оформлення транспортного засобу (така відсутність розглядається як доказ підробки під час первісної реєстрації).
На думку Суду, така послідовність подій ілюструє фундаментальну несправедливість національної правової системи, яка накладає абсолютне та автоматичне зобов'язання скасувати реєстрацію за таких обставин і яка не дозволяє органам влади ні враховувати власну помилку, ні зважувати різні інтереси, що стоять на кону. Така правова база наражає осіб на невизначений ризик втратити своє майно в результаті дій чи бездіяльності, за які вони не несуть відповідальності. У цьому випадку це призвело до того, що заявник, чия добросовісність є безперечною, не міг користуватися своїм транспортним засобом більше 12 років.
Суд не може не зазначити, що суди нижчої інстанції намагалися тлумачити чинну правову базу таким чином, щоб вона відповідала Конвенції, постановивши, зокрема, що скасування реєстрації допустиме лише тоді, коли справжній власник особисто покладався на підроблені документи. Однак цей підхід був скасований ВАСУ, який в останній інстанції прийняв протилежне тлумачення та підтвердив, що реєстрація транспортного засобу має бути анульована автоматично після виявлення порушень, незалежно від часу, що минув, чи поведінки та добросовісності поточного власника.
З огляду на вищезазначене, Суд вважає, що – навіть якщо припустити, що втручання було законним – скасування реєстрації заявника наклало на нього надмірний тягар, який був несумісним з вимогами статті 1 Протоколу № 1.
Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).
Ключові слова: принцип добросовісності, право на користування майном, захист майнових прав
