Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 05 травня 2026 року
у справі «KEFALAS ET AUTRES c. GRÈCE»
за заявою № 8759/14
Щодо права колишніх акціонерів товариства на позов про повне відшкодування шкоди замість відновлення status quo ante як ефективного судового захисту
Фабула справи: справа стосується збільшення статутного капіталу товариства, акціонерами якого були заявники, здійсненого внаслідок поширення на це товариство дії Закону № 1363/1983. Посилаючись на статті 6 § 1 та 13 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, заявники скаржаться на неможливість оскаржити в судовому порядку ці збільшення капіталу та отримати відшкодування шкоди, якої, на їхню думку, вони зазнали.
Правове обґрунтування: Суд посилається на загальні принципи щодо права на доступ до суду, викладені у справі Naït-Liman c. Suisse ([ВП], № 51357/07, §§ 112–116, 15 березня 2018 року, та наведені там посилання). Зокрема, Суд нагадує, що обмеження права на доступ до суду сумісні зі статтею 6 § 1 Конвенції лише за умови, що вони переслідують легітимну мету та існує розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою. Крім того, принципи щодо особливого випадку втручання законодавця у провадження, що перебувають на розгляді, були узагальнені у справі Vegotex International S.A. c. Belgique ([ВП], № 49812/09, §§ 92–93, 3 листопада 2022 року, та наведені там посилання). Суд, зокрема, повторно наголошує, що хоча законодавча влада, у принципі, не позбавлена можливості регулювати новими положеннями з ретроактивною дією права, які випливають із чинних законів, принцип верховенства права та поняття справедливого судового розгляду, закріплені у статті 6, перешкоджають — за відсутності імперативних підстав загального інтересу — втручанню законодавчої влади у здійснення правосуддя з метою вплинути на судове вирішення спору.
Суд зазначає, що стаття 28 Закону № 2685/1999, у тлумаченні Supreme Special Court (рішення № 14/2013), мала наслідком позбавлення заявників можливості домогтися скасування адміністративних актів, якими були затверджені збільшення статутного капіталу товариства, акціонерами якого вони були. Відтак заявники більше не мають жодного засобу правового захисту, який дозволив би відновити status quo ante, тобто повернути структуру акціонерного складу товариства, що існувала до спірних збільшень капіталу.
У цьому контексті Суд повинен встановити, чи переслідувало таке обмеження легітимну мету та чи було воно пропорційним щодо цієї мети.
Supreme Special Court постановив, що стаття 28 Закону № 2685/1999 відповідає Конституції, вважаючи, що вона була зумовлена винятковими та імперативними міркуваннями загального інтересу, а саме захистом національної економіки, і що вона забезпечувала справедливий баланс між загальним інтересом та індивідуальним інтересом колишніх акціонерів, оскільки право вимагати повного відшкодування шкоди, надане колишнім акціонерам замість відновлення status quo ante, становило ефективний судовий захист.
Суд зазначає, що згідно з пояснювальною доповіддю до Закону № 2685/1999, на яку, до речі, посилається Supreme Special Court у своєму рішенні № 14/2013, спірні збільшення статутного капіталу відповідних товариств, профінансовані безпосередньо грецькою державою (через OAE) та опосередковано їх кредиторами шляхом конвертації боргових вимог в акції, майже виключно сприяли виживанню цих товариств завдяки списанню їхніх боргів та збереженню їхньої робочої сили. У доповіді, зокрема, зазначено, що з огляду на негативний чистий капітал відповідних товариств у поєднанні з їхньою заборгованістю, скасування цих збільшень капіталу, а отже і акцій, випущених унаслідок них, неминуче призвело б до краху цих товариств і, відповідно, завдало б непропорційної шкоди як публічному інтересу (національній економіці), так і законним інтересам третіх осіб, зокрема працівників, постачальників, нових акціонерів та комерційних партнерів загалом. Крім того, у доповіді вказано, що таке скасування суперечило б принципам правової визначеності та пропорційності, а також принципу захисту легітимних очікувань.
Суд вважає, що заявники не навели жодного аргументу, здатного поставити під сумнів наведені вище міркування загального інтересу, які спонукали законодавця втрутитися у провадження, що перебували на розгляді, з метою виключити статтею 28 Закону № 2685/1999 можливість для них домогтися скасування збільшень статутного капіталу в адміністративних судах. З огляду на особливі обставини справи Суд доходить висновку, що, маючи на меті захист національної економіки та, зокрема, забезпечення безперервного функціонування підприємств, які мають економічне та соціальне значення, таких як товариство, акціонерами якого були заявники, втручання законодавця, що призвело до обмеження їхнього права на доступ до суду, було виправдане імперативними підставами загального інтересу (пор. Vegotex International S.A. c. Belgique, § 123).
Крім того, і це головне, вищий суд постановив, що для прийнятності позову про відшкодування не є необхідним встановлення незаконності поширення на товариство дії Закону № 1363/1983, оскільки сам факт незаконного збільшення його статутного капіталу є достатнім для цього.
За цих умов Суд повинен перевірити, чи були заявники позбавлені будь-якого іншого засобу правового захисту, який дозволив би їм захистити свої права. Суд нагадує у цьому зв’язку, що стаття 6 § 1 Конвенції не гарантує обов’язково право на певну конкретну форму засобу правового захисту, за умови що національна правова система загалом забезпечує ефективний судовий захист.
Суд нагадує, що своїм рішенням № 14/2013 Supreme Special Court вирішив питання конституційності статті 28 Закону № 2685/1999 після того, як Court of Cassation та Conseil d’État ухвалили суперечливі рішення щодо вимог про відновлення status quo ante шляхом або визнання недійсними акцій, випущених унаслідок збільшення статутного капіталу, або скасування адміністративних актів, якими ці збільшення були затверджені. Натомість він не висловлювався щодо питання відшкодування як такого, і не міг цього зробити. Суд, до речі, зазначає, що хоча заявники скаржаться на відсутність будь-якого відшкодування за позбавлення їхнього майна, вони самі стверджують, що в центрі цієї справи перебуває позов про скасування наказу № 360/1987, який завершився рішенням Supreme Special Court № 14/2013, ухвалення якого призвело до вичерпання наявних засобів правового захисту.
У світлі наведеного Суд не може погодитися з тезою заявників про те, що вони були позбавлені права на доступ до суду через неможливість оскаржити збільшення статутного капіталу товариства, акціонерами якого вони були, та вимагати відшкодування шкоди, якої вони могли зазнати. Суд визнає, що викликає занепокоєння той факт, що позов про відшкодування, поданий у 1991 році заявниками №№ 1 і 7, а також A. Giannoulatos — правопопередником заявників №№ 2–6 у цій заяві, — досі перебуває на розгляді після такого тривалого часу, і наразі ця справа знаходиться у Court of Cassation, який має ухвалити рішення по суті. Дійсно, не можна виключати, що надмірна тривалість провадження щодо відшкодування може поставити під сумнів адекватність такого засобу правового захисту (див. mutatis mutandis Scordino c. Italie (no 1) [ВП], № 36813/97, § 195, CEDH 2006-V). У цій справі Суд не може спекулювати щодо причин затримки у розгляді згаданого позову, оскільки сторони не надали жодної інформації чи пояснень із цього приводу. Водночас Суд зазначає, що у своїй заяві та зауваженнях заінтересовані особи лише побіжно згадали про цей позов, не висунувши окремої скарги щодо надмірної тривалості відповідного провадження і, відповідно, його неадекватності, а також не оспоривши з цієї причини висновок Supreme Special Court про те, що можливість вимагати відшкодування для них залишалася відкритою. Натомість вони головним чином стверджували, що саме рішення Court of Cassation № 16/2009 позбавило їх права вимагати компенсацію за незаконне позбавлення власності. Однак Суд уже визнав цю скаргу неприйнятною. У будь-якому разі стаття 28 Закону № 2685/1999 у тлумаченні Supreme Special Court не мала прямого впливу на результат провадження щодо відшкодування, яке перебуває на розгляді цивільних судів. Крім того, той факт, що заявники №№ 2–6 у цій заяві не продовжили провадження від імені A. Giannoulatos, не впливає на цей висновок.
Висновки: коли Supreme Special Court у своєму рішенні № 14/2013 дійшов висновку, що стаття 28 Закону № 2685/1999 відповідає Конституції, оскільки, виключаючи з імперативних підстав загального інтересу можливість для заявників повернутися до status quo ante, вона водночас зберігала право колишніх акціонерів вимагати відшкодування шкоди, якої вони могли зазнати, він не допустив непропорційного втручання у право заявників на доступ до суду.
Відповідно порушення статті 6 § 1 Конвенції не було.
Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).
Ключові слова: право на доступ до правосуддя, захист корпоративних прав, право на компенсацію шкоди
