Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 16 липня 2026 року
у справі «MATEI AND OTHERS v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA»
за заявою № 49015/16
Щодо неправомірності постановлення апеляційним судом обвинувального вироку після виправдання у суді першої інстанції без безпосереднього дослідження ключових доказів
Фабула справи: заявники скаржилися, зокрема за статтею 6 § 1 Конвенції, що кримінальне провадження проти них було несправедливим, оскільки апеляційний суд засудив їх без повторного заслуховування потерпілої та основних свідків.
Заявникам, які на час стверджуваного діяння були неповнолітніми, було пред’явлено обвинувачення у сексуальному насильстві щодо малолітньої особи віком до 14 років.
Після заслуховування потерпілої, заявників, експерта і численних свідків та після дослідження всіх наявних доказів суд першої інстанції виправдав заявників.
Прокурор оскаржив це рішення, прямо вказуючи на численні суперечності у показаннях потерпілої та кількох свідків.
Апеляційний суд Кишинева скасував зазначене рішення і визнав заявників винними у пред’явленому обвинуваченні. При цьому він не заслухав повторно потерпілу або свідків, зазначених прокурором в апеляційній скарзі, а лише оголосив їхні показання з матеріалів справи. На відміну від позиції суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що ці показання підтверджували винуватість заявників.
Заявники подали касаційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що апеляційний суд не провів повноцінного слухання шляхом повторного допиту всіх основних свідків, як того вимагав Кримінальний процесуальний кодекс, перед скасуванням виправдання заявників. Верховний суд юстиції відхилив касаційну скаргу заявників і залишив у силі рішення апеляційного суду.
Правове обґрунтування: загальні принципи щодо справедливості кримінального провадження в апеляції після виправдання заявника в першій інстанції були підсумовані у справах Dan v. Moldova (№ 8999/07, § 30, 5 липня 2011 року), Covalenco v. the Republic of Moldova (№ 72164/14, §§ 19-24, 16 червня 2020 року) та Dan v. the Republic of Moldova (no. 2) (№ 57575/14, §§ 47-56, 10 листопада 2020 року). Зокрема, якщо апеляційний суд покликаний розглянути справу щодо фактів і права та здійснити повну оцінку питання винуватості або невинуватості заявника, він не може, з погляду справедливого судового розгляду, належним чином вирішити ці питання без безпосередньої оцінки доказів (див. Dan, згадане вище).
Висновки: дослідивши матеріали справи, Суд вважає, що питання, які мав вирішити апеляційний суд під час засудження і призначення покарання заявникам та, роблячи це, скасування рішення суду першої інстанції, яким їх було виправдано, не могли, з погляду справедливого судового розгляду, бути належним чином розглянуті без безпосередньої оцінки доказів, наданих свідками і потерпілою, та будь-яких інших релевантних матеріалів справи.
Зокрема, питання про те, чи вчинили заявники сексуальне насильство щодо неповнолітньої особи віком до 14 років за обставин справи, суттєво залежало від достовірності свідків і потерпілої, яка не могла бути повністю оцінена шляхом простого оголошення їхніх показань, наданих перед судом першої інстанції, як вони були зафіксовані у матеріалах справи.
Суд також зазначає у цьому контексті, що спосіб, у який Апеляційний суд Кишинева провів провадження, видається таким, що суперечить положенням Кримінального процесуального кодексу та керівним роз’ясненням, викладеним у постанові Пленуму Верховного суду юстиції № 22 від 12 грудня 2005 року, згідно з якими після виправдувального рішення, ухваленого судом першої інстанції, апеляційний суд не може вперше постановити обвинувальний вирок без заслуховування обвинуваченого та без безпосереднього дослідження доказів.
З огляду на ці міркування Суд встановлює, що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції.
Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).
Ключові слова: справедливість судового провадження, принцип безпосередності дослідження доказів, оцінка показань доказів
