Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 16 липня 2026 року
у справі «PANIUȘCHIN v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA»
за заявою № 23668/18
Щодо відмови у розгляді позову через несплату судового збору без індивідуальної оцінки фінансового становища позивача
Фабула справи: заявник скаржився за статтею 6 Конвенції на обмеження його права на доступ до суду через несплату судового збору в повному обсязі.
3 травня 2017 року заявник ініціював судове провадження проти приватної особи, вимагаючи повернення позики у розмірі 19 062 євро та ще 22 644 євро процентів.
Заявник сплатив одну п’яту належного судового збору — 5 000 молдовських леїв, що на відповідний час було еквівалентно 235 євро, — і просив суд звільнити його від сплати решти судового збору. Заявник стверджував, що його сім’я мала фінансові труднощі. Він зазначав, що єдиним доходом його сім’ї з чотирьох осіб була його місячна заробітна плата у розмірі 4 613 молдовських леїв, що було еквівалентно 217 євро, оскільки його дружина була безробітною і не мала доходу у 2016 році. Заявник подав свідоцтва про народження своїх неповнолітніх дітей і розрахункові листки за 2016 рік та початок 2017 року.
10 травня 2017 року районний суд Кишинева надав заявникові 15 днів для сплати решти судового збору, яка становила 20 000 молдовських леїв, що було еквівалентно 942 євро, після чого мав розглянути його справу. Заявник повторив своє прохання про звільнення від сплати решти судового збору, а також подав довідку, видану Податковою інспекцією, яка підтверджувала, що його дружина не мала доходу у 2016 році і що його наймолодшій дитині був лише один рік. Заявник також стверджував, що, згідно з Національним бюро статистики, за перше півріччя 2016 року мінімальний прожитковий рівень для сім’ї з чотирьох осіб становив 7 888 молдовських леїв, що було еквівалентно 386 євро, тобто перевищував його дохід, і він наполягав, що не може сплатити судовий збір у повному обсязі.
5 червня 2017 року районний суд Кишинева відхилив прохання заявника про звільнення і відмовився розглянути його справу через несплату судового збору в повному обсязі. Суд зазначив, що заявник не надав доказів своєї неспроможності сплатити судовий збір, таких як копії залишків на банківських рахунках або будь-яку інформацію щодо своїх активів. Суд також зазначив, що заявника представляв адвокат за власним вибором, що, на думку суду, означало його фінансову спроможність покрити судовий збір.
26 жовтня 2017 року Апеляційний суд Кишинева залишив рішення районного суду без змін і постановив, що заявник не довів свого скрутного фінансового становища.
Правове обґрунтування: загальні принципи щодо доступу до суду у значенні статті 6 § 1 Конвенції, а конкретніше — вимоги сплатити судовий збір, були підсумовані у справах Kreuz v. Poland (№ 28249/95, §§ 52-57, ECHR 2001-VI) та Malahov v. Moldova (№ 32268/02, §§ 25-30, 7 червня 2007 року). Виклад застосовних положень національного права міститься у справі Malahov (згадане вище, § 16).
Суд послідовно постановляв, що існування судових зборів саме по собі автоматично не порушує право на доступ до суду. Відмови звільнити особу від сплати судового збору мають ґрунтуватися на релевантних і достатніх підставах, забезпечуючи збереження фундаментального характеру права на доступ до суду. Однак надмірні збори або необґрунтовані відмови звільнити особу від сплати судового збору можуть, з огляду на її становище, становити порушення, якщо вони покладають непропорційний тягар, фактично блокуючи доступ до судів і порушуючи саму суть права на доступ.
Отже, Суд має розглянути, чи національні суди, відхиляючи прохання заявника про часткове звільнення від сплати судового збору, взяли до уваги всі конкретні обставини спроможності заявника сплатити його (див. Clionov v. Moldova, № 13229/04, § 40, 9 жовтня 2007 року).
Висновки: подаючи цивільний позов, заявник надав докази щодо свого фінансового і сімейного становища, такі як місячний дохід сім’ї, склад сім’ї та наявність трьох утриманців. Попри підстави, наведені заявником, і надані докази, національні суди відхилили його прохання про звільнення, не оспорюючи надану ним інформацію, але стверджуючи, що він усе ще не підтвердив своє фінансове становище інформацією про банківські рахунки та активи.
Крім того, факт представництва заявника адвокатом був витлумачений на його шкоду, оскільки суди припустили, що якщо заявник міг дозволити собі адвоката, то він мав би бути спроможним сплатити судовий збір у повному обсязі. Суди не надали жодної оцінки аргументу заявника про те, що його сім’я жила нижче мінімального прожиткового рівня.
Завдання Суду не полягає в тому, щоб розглядати спроможність заявника покрити судовий збір у цій справі, оскільки насамперед національні суди мають вирішувати питання такого характеру. Однак за цих обставин Суд не може не дійти висновку, що національні суди поклали на заявника надмірний тягар доказування для підтвердження його фінансового становища. Крім того, факт представництва заявника адвокатом за власним вибором не доводив фінансової спроможності заявника покрити судовий збір, і, у будь-якому разі, здійснення процесуальних прав не повинно використовуватися для негативних висновків щодо заявника.
У світлі цих міркувань Суд доходить висновку, що відмова національних судів надати часткове звільнення від сплати судового збору за відсутності індивідуалізованої оцінки фінансового становища заявника на підставі наданих доказів порушила саму суть права заявника на доступ до суду.
Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).
Ключові слова: право на доступ до правосуддя, судові витрати, звільнення від сплати збору, фінансове становище сторони, непропорційний тягар, право на позов, індивідуальна оцінка доказів
