Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 17 вересня 2026 року
у справі «MARGARYAN v. ARMENIA»
за заявою № 54266/17
Щодо неефективного розслідування обставин смерті військовослужбовця під час проходження обов’язкової військової служби
Фабула справи: заявник скаржився за статтями 2 і 3 Конвенції на смерть свого сина під час проходження обов’язкової військової служби та на те, що органи влади не провели ефективного розслідування цього питання.
У грудні 2013 року син заявника, А. Маргарян, був призваний до армії Вірменії та направлений до військової частини збройних сил Нагірного Карабаху, розташованої в Шуші, у «Нагірно-Карабаській Республіці».
4 грудня 2014 року А. Маргаряна було знайдено в траншеї поруч із вартовим постом, де він того дня ніс службу, з вогнепальним пораненням грудної клітки.
Правове обґрунтування: Суд посилається на загальні принципи, викладені в його справах за статтею 2 Конвенції щодо смерті під час військової служби (див., серед інших джерел, Beker v. Turkey, № 27866/03, §§ 41-43, 24 березня 2009 року; Mosendz v. Ukraine, № 52013/08, §§ 92-93, 17 січня 2013 року; Nana Muradyan v. Armenia, № 69517/11, §§ 118-27, 5 квітня 2022 року; та Ohanjanyan v. Armenia, № 70665/11, §§ 133-38, 25 квітня 2023 року).
У практиці Суду є усталеним принципом, що, як і особи, які перебувають під вартою, військовослужбовці строкової служби повністю перебувають у руках держави, а будь-які події в армії повністю або значною мірою перебувають у виключному віданні органів влади. Тому держава зобов’язана надати задовільне та переконливе пояснення будь-яких ушкоджень або смерті, що сталися в армії (див. Nana Muradyan, § 120, та Ohanjanyan, § 133, обидва згадані вище).
Крім того, обов’язок захищати право на життя, а також належним чином пояснювати його втрату, імпліцитно вимагає проведення певної форми ефективного офіційного розслідування, коли є підстави вважати, що особа отримала небезпечні для життя ушкодження за підозрілих обставин, навіть якщо передбачуваний виконавець смертельного нападу не є представником держави. Для того щоб бути ефективним, розслідування насамперед має бути належним (див. Ramsahai and Others v. the Netherlands [GC], № 52391/99, § 324, ECHR 2007-II). Тобто воно повинно бути здатним привести до встановлення фактів і, де це доречно, встановлення та покарання винних (див. Muradyan v. Armenia, № 11275/07, § 134, 24 листопада 2016 року, з подальшими посиланнями).
Розслідування також повинно бути ретельним, що означає, що органи влади завжди повинні робити серйозну спробу з’ясувати, що сталося, і не повинні покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для припинення розслідування або як основу для своїх рішень (див. Mocanu and Others v. Romania [GC], №№ 10865/09 та 2 інші, § 325, ECHR 2014 (extracts), і El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia [GC], № 39630/09, § 183, ECHR 2012).
У цьому контексті також імпліцитно міститься вимога оперативності та розумної швидкості (див., серед інших джерел, Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey [GC], № 24014/05, § 178, 14 квітня 2015 року).
Крім того, розслідування повинно бути доступним для сім’ї потерпілого тією мірою, яка необхідна для захисту її законних інтересів. Також має існувати достатній елемент громадського контролю за розслідуванням, ступінь якого може відрізнятися залежно від справи (див. Hugh Jordan v. the United Kingdom, № 24746/94, § 109, 4 травня 2001 року). Водночас стаття 2 не покладає на органи розслідування обов’язку задовольняти кожне прохання родича про проведення конкретного слідчого заходу в ході розслідування (див. Ramsahai and Others, згадане вище, § 348, та Velcea and Mazăre v. Romania, № 64301/01, § 113, 1 грудня 2009 року).
Обов’язок провести ефективне розслідування є обов’язком не щодо результату, який має бути досягнутий, а щодо засобів, які мають бути використані: органи влади повинні вжити доступних їм розумних заходів для забезпечення доказів щодо відповідної події, включно, inter alia, з показаннями очевидців, судово-медичними доказами та, де це доречно, розтином, який надає повний і точний опис ушкоджень та об’єктивний аналіз клінічних висновків, включаючи причину смерті. Однак ефективність розслідування не може оцінюватися лише на підставі кількості складених звітів, допитаних свідків або інших проведених слідчих заходів. Висновки розслідування повинні ґрунтуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів. Невиконання очевидного напряму розслідування вирішальною мірою підриває здатність розслідування встановити обставини справи та, де це доречно, особи винних і може не відповідати необхідному рівню ефективності (див., серед багатьох інших джерел, Ohanjanyan, згадане вище, § 136, з подальшими посиланнями).
Насамкінець питання про те, чи було розслідування достатньо ефективним, має оцінюватися на підставі всіх відповідних фактів та з урахуванням практичних реалій слідчої роботи. Характер і ступінь перевірки, які відповідають мінімальному порогу ефективності розслідування, залежать від обставин конкретної справи (див. Mustafa Tunç and Fecire Tunç, згадане вище, §§ 176 і 181).
Висновки: Суд зазначає, що орган розслідування прийняв версію про самогубство А. Маргаряна з першого дня та проводив усе розслідування, виходячи з цієї передумови.
Крім того, розслідування не з’ясувало, чи було чути постріл і, якщо так, у який час.
Також немає жодних ознак того, що було зроблено будь-яку спробу з’ясувати розбіжності щодо хронології подій, включно з тим, чи був А. Маргарян ще живий на момент виявлення його тіла, тоді як рішення про припинення кримінального провадження не містить жодної конкретної хронології щодо виявлення тіла.
Крім того, залишається незрозумілим, як постріл, який, відповідно до офіційної версії подій, спричинив смерть А. Маргаряна, міг залишитися непочутим будь-ким поблизу.
Крім того, у ситуації, коли розслідування дійшло висновку, що А. Маргарян помер унаслідок самогубства, не було надано належного пояснення відсутності його власних відбитків пальців або, фактично, будь-яких відбитків пальців взагалі, включно з відбитками військовослужбовців, які переміщували тіло, на автоматичній гвинтівці. У відповідь на скаргу заявника на рішення про припинення кримінального провадження відповідний прокурор стверджував, що відсутність відбитків пальців А. Маргаряна могла пояснюватися контактом гвинтівки з іншими поверхнями, включно з вологою землею, і що можливість навмисного видалення відбитків пальців іншими особами була виключена розслідуванням. Однак Суд зауважує, що прокурор не послався на жодні конкретні, зокрема судово-медичні, докази на підтвердження своїх пояснень. Примітно, що, хоча у звіті про комплексне трасологічне та балістичне дослідження зазначалося, що на різних частинах автоматичної гвинтівки був бруд, експерти не припускали, що цей фактор міг пояснити відсутність будь-яких придатних для ідентифікації відбитків пальців.
Щодо судово-балістичних доказів Суд також зауважує, що відповідним експертам було доручено визначити відстань, з якої було здійснено постріл або постріли, з огляду на розташування та розмір кульових отворів на одязі А. Маргаряна. Однак вони цього не зробили. Така істотна недоробка, на думку Суду, серйозно підірвала здатність розслідування остаточно виключити можливість того, що смертельний постріл був здійснений іншою особою.
Крім того, лише чотирьох військовослужбовців, які, як вважалося, перебували поблизу у день події, було перевірено на наявність слідів пострілу. Хоча було підтверджено, що принаймні в одного з цих чоловіків було виявлено частинки міді, як видається, жодного змістовного подальшого розслідування цього факту не проводилося. Суд також зауважує, що змиви не були взяті в інших військовослужбовців військової частини, оскільки, як згодом було зазначено у відповідь на клопотання заявника, вважалося, що такий захід невиправдано затягне розслідування та перешкоджатиме проведенню необхідних слідчих заходів. За відсутності остаточних висновків розслідування щодо переміщень інших військовослужбовців та хронології подій такий підхід видається несумісним із принципами ефективного розслідування.
Насамкінець Суд зауважує, що висновок про те, що А. Маргарян позбавив себе життя, та рішення про припинення кримінального провадження на цій підставі посилалися на його «дивну поведінку», «специфічні [риси] його характеру [та] індивідуальні й психологічні особливості» та «високий рівень особистісної дезадаптації». Залишаючи осторонь той факт, що жодна з цих характеристик не вказувала на будь-який конкретний мотив для самогубства, вони ґрунтувалися на окремих матеріалах, зібраних під час розслідування, включно з певними показаннями свідків, які приписували А. Маргаряну «дивну» поведінку, вибраними дописами з його облікових записів у соціальних мережах, включно з матеріалами, що передували його призову, та висновком посмертної судово-психологічної та психіатричної експертизи, який повністю ґрунтувався на тих самих обмежених доказах.
Однак Суд зазначає, що наведені вище характеристики особистості та поведінки А. Маргаряна повністю суперечили оцінкам, зробленим за його життя, які ґрунтувалися на особистій взаємодії між ним та посадовими особами, відповідальними за його призов, початкову військову підготовку та подальшу військову службу. Як підтвердив Уряд, усі обстеження А. Маргаряна до та після його призову не виявили жодних проблем ні щодо його психічного здоров’я загалом, ні щодо його адаптації до військової служби зокрема.
З огляду на відсутність переконливих матеріалів, які підтверджували б гіпотезу про те, що А. Маргарян позбавив себе життя, у тому числі щодо мотивів такого вчинку, для органів влади було тим важливіше ретельно перевірити інші можливі сценарії. Однак, як показано вище, вони не зробили цього з необхідним рівнем ретельності та припинили розслідування на підставі висновків, які можна охарактеризувати лише як поспішно зроблені.
Суд зазначає, що у своїх скаргах на рішення про припинення кримінального провадження заявник порушив низку детальних питань щодо обставин смерті свого сина. Вони включали питання щодо розслідування можливості того, що його син став навмисною мішенню у відповідь на надання показань у кримінальній справі проти А.А., іншого військовослужбовця тієї самої військової частини, якого було засуджено та звільнено з-під варти за місяць до смерті А. Маргаряна. Заявник також порушував інші питання, включно з тими, що стосувалися обставин виявлення тіла та його перевезення до лікарні. Однак національні суди стисло відхилили його аргументи .
На думку Суду, питання, зазначені вище, зробили розслідування недостатнім і неналежним для встановлення обставин смерті А. Маргаряна.
Зазначені вище упущення та непояснені розбіжності є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що розслідування смерті сина заявника мало серйозні недоліки і тому порушувало процесуальні обов’язки держави за статтею 2 Конвенції.
Констатовані порушення: право на життя у процесуальному аспекті (ст. 2 Конвенції).
Ключові слова: принцип ефективності розслідування, смерть військовослужбовця, захист права на життя
