Р І Ш Е Н Н Я
іменем У К Р А Ї Н И
Справа № 116/5282/13-ц
Провадження № 2/116/2487/13
30.10.2013 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді - Хіневич А.М.
при секретарі - Блінніковій К.Г.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення в окреме домоволодіння та привласнення самостійної адреси, а також про зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Гвардійської селищної ради, в якому просив виділити в окреме домоволодіння 41/200 частки житлового будинку АДРЕСА_2 і привласнити йому окрему адресу №99-а, припинити право спільної часткової власності, зобов'язавши зареєструвати виділене домоволодіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на праві власності належить квартира в домоволодінні АДРЕСА_2. Його частка в праві власності на домоволодіння складає 41/200, фактично квартира є самостійним домоволодінням має всі комунікації. На даний час виникла необхідність виділити квартиру в окреме домоволодіння, оскільки позивач бажає оформити право власності на земельну ділянку, на якій розташована належна йому частка домоволодіння.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував. Вказав на те, що позивач не оформив своє право власності на будинок, не представив доказів можливості виділити йому в окреме домоволодіння належної частки в будинку.
Третя особа участь у судовому засіданні свого представника не забезпечила, представник третьої особи - Голова Гвардійської селищної ради Діюк В.М. надав до суду письмову заяву,в якій просив розглянути справу за їх відсутності, у задоволені позову просив відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та представлені сторонами докази, визначивши юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Так, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровим №2-1725 від 12.12.1985 року ОСОБА_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, успадкував після смерті свого батька ОСОБА_5 ? частку спадкового майна, що складає ? частку вкладу і 34/100 часток будинку з відповідною часткою надвірних побудов, розташованих на земельній ділянці в АДРЕСА_2, що належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на споруди, виданого виконкомом Гвардійської селищної ради від 11.11.1985 року. На вказаній земельній ділянці розташований один житловий одноповерховий будинок житловою площею 114,4 кв.м, зазначений на плані літ. «А», та наступні господарські і побутові побудови «А1», «А2», «а», «а1», літній душ «Л», сараї «В», «Б», вбиральня «Д», вхід до підвалу «Ж», погреб «З», сарай «К», літня кухня «И», прибудова «и», вбиральня «М», споруди. Згідно відмітки на свідоцтві зареєстровано в БТІ за ОСОБА_1 41/200. (а.с.6-7)
Згідно архівного витягу №Ч-49/12-09 від 13.02.2013 р. ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Гвардійської селищної ради Сімферопольського району передано у приватну власність безоплатно присадибні земельні ділянки для обслуговування жилого будинку і господарських споруд у розмірі відповідно до земельно-кадастрової документації 0,15 га за адресою: АДРЕСА_3. (а.с.10, 12-13)
Зі свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровим №1473 від 19.12.2011 р. вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р., є його дружина ОСОБА_3, яка успадкувала ? частку житлового будинку з відповідної часткою господарських та побутових споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, що належало спадкодавцю на підставі договору купівлі - продажу, та складається з житлового будинку з загальною площею 114,4 кв.м, житлова площа 59,2 кв.м, зазначений на плані під літ. «А» - основне, з наступними господарськими і побутовими спорудами: прибудови «А1», «А2», «а», «а1», сараї літ. «В», «Б», «К», вхід до підвалу «Ж», вбиральні «Д», «М», льох «З», душ «Л», літня кухня «И», навіси «К1», «Н1», споруди, мощення 1-7,І. (а.с.40)
Згідно витягу про державну реєстрацію прав Сімферопольським районним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на ? частку житлового будинку в АДРЕСА_2. (а.с.41-43)
З відповіді начальника Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації від 21.10.2013 р. №629 встановлено, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, станом на 31.12.2012 р. право власності зареєстровано: ? частка за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.12.2011 р. №1473; ? частка ні за ким не зареєстрована. (а.с.55)
Аналогічні дані щодо зареєстрованого права власності на будинок по АДРЕСА_2 містяться в інформаційній довідці з Реєстру прав власності на нерухоме майно №11042689 від 17.10.2013 р.. (а.с.59-60)
Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких між сторонами ті іншими особами, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За приписами ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
З п. 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5 слідує, що обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
За ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 04.10.1991 р., при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
З пункту 18 Постанови Пленуму також слідує, що суддя зобов'язаний згідно з вимогами ст.143 ЦПК України, з метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи, провести всі необхідні для цього підготовчі дії, зокрема, відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати документи (дані):
- про право власності на жилий будинок і розмір часток співвласників (про надання земельної ділянки для спорудження будинку і про його будівництво, про купівлю-продаж, міну, дарування, спадкування, про право на частку в спільному майні подружжя, рішення суду, що набрало законної сили, про визнання права власності на будинок чи його частину, довідку з бюро технічної інвентаризації);
- план будинку і земельної ділянки;
- висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі або встановлення порядку користування ним відповідно до належних співвласникам часток, а у необхідних випадках - органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекції про допустимість пов'язаних з цим переобладнань;
- про дозвіл виконкому місцевої Ради на переобладнання і перепланування жилого будинку;
- про зміну в розмірах корисної площі будинку і в частках співвласників внаслідок його надбудови, прибудови або перебудови;
- про розмір збитків, заподіяних власнику жилого будинку у зв'язку з порушенням його прав, зниженням цінності будинку, викликаних діяльністю підприємств, організацій, у зв'язку з вилученням земельної ділянки.
Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
За статтею 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
У судовому засіданні суд сприяв сторонам в реалізації ними їх процесуальних прав, з'ясовувалося у сторін, чи бажають вони надати додаткові докази, заявити клопотання про витребування доказів, призначення експертиз, але позивачем відповідних клопотань не заявлялося. Що стосується переліку приміщень, які позивач вважав необхідним виділити йому на належну частку в праві спільної часткової власності на будинок, представник позивача зазначив, що виділенню підлягають ті приміщення, які зазначені у свідоцтві про право на спадщину за законом від 12.12.1985 р. реєстр №2-1725. При цьому представник позивача вказав, що між сторонами відсутній спір щодо визначення приміщень, які підлягають виділенню позивачу в натурі.
За урахуванням таких обставин, на підставі вищенаведених приписів закону, суд не находить законних підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не представлено належних правовстановлюючих документів та доказів, які б об'єктивно вказували на належну позивачу на праві приватної власності частку у домоволодінні. З представленого до суду свідоцтва про право на спадщину за законом не можливо встановити, на підставі яких правовстановлюючих документів позивачу, як спадкоємцю після смерті батька, належить 42/200 частки, оскільки спадкодавцеві належало 17/100 часток у праві на домоволодіння АДРЕСА_2, а позивач є спадкоємцем 1/2 частки належного спадкодавцеві майна.
Крім того, в свідоцтві про право на спадщину зазначені будівлі і споруди, в тому числі, основні, з яких в цілому складається житловий будинок АДРЕСА_2, який належить на праві спільної часткової власності, в тому числі і відповідачу, отже виділення цих будівель і споруд позивачу не ґрунтується на законі.
Не представлено позивачем і висновку будівельно-технічної експертизи щодо варіантів виділення на належну позивачу частку у праві спільної часткової власності приміщень домоволодіння АДРЕСА_2, та не заявлено відповідного клопотання про призначення такої експертизи судом.
Крім того, суд зазначає, що в разі, якщо між сторонами відсутній спір про порядок виділення в натурі майна на належну позивачу частку, сторони не позбавлені можливості укласти відповідний договір і посвідчити його нотаріально.
Що стосується позовних вимог про реєстрації виділеного домоволодіння з привласненням іншої адреси, то такі вимоги не відповідають приписам ст.16 ЦК України, є неналежним способом захисту права. Привласнення адресів об'єктам нерухомості належить до повноважень органів місцевого самоврядування, які виконують свої повноваження відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і не можуть бути перекладені на суди.
З огляду на зазначене, у суду відсутні законні підстави для задоволення позову, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 294,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення в окреме домоволодіння та привласнення самостійної адреси, а також про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяті днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
