Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2025 року
м. Київ
справа № 163/1589/23
провадження № 51-1725 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023030560000142, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новодружеськ Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Любомльського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. ОСОБА_4 у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України визнано невинуватим у зв`язку з недоведеністю складу злочину у його діях та виправдано. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_4 07 травня 2023 року о 21:24 год, під час проходження прикордонного контролю, перебуваючи у пункті пропуску для міжнародного автомобільного сполучення «Ягодин», що за адресою: вул. Прикордонників, 1 у с. Старовойтове Ковельського р-ну Волинської обл., діючи умисно, будучи особою призовного віку, яка не має права перетину державного кордону України під час дії запровадженого воєнного стану, з метою незаконного перетину державного кордону України, як підставу для перетину надав працівникам Державної прикордонної служби України завідомо підроблені тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, та довідку військово-лікарської комісії на своє ім`я.
Крім того, ОСОБА_4 органом досудового розслідування обвинувачувався у тому, що він у невстановлений час та у невстановленому місці, будучи військовозобов`язаним, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із невстановленою досудовим розслідуванням особою, вчинив пособництво у підробленні документів з метою безперешкодного виїзду за кордон у період воєнного стану, а саме надав свої персональні дані та фотокартку з особистим зображенням для внесення відомостей у вищевказані документи, що дасть змогу перетнути державний кордон України.
Надалі, невстановлена досудовим розслідуванням особа використовуючи реквізитні дані « ІНФОРМАЦІЯ_2 », точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, за допомогою комп`ютерної техніки, виготовила підроблені документи на ім`я ОСОБА_4 , а саме: тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2021 року та довідку ВЛК №1843 від 20 жовтня 2021 року, які у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб, невстановленим шляхом передала ОСОБА_4 .
Вищевказані дії, надали ОСОБА_4 можливість використання таких документів як офіційних, тобто таких що мають усі необхідні реквізити та юридично значущий характер як особі, яка є особою призовного віку, яка не має права перетину державного кордону України у військовий час, незаконно перетнути державний кордон України в Республіку Польща.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Франківськбудтранс» про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок Любомльського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року - без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що:
? з урахуванням конкретних обставин справи та даних про особу обвинуваченого місцевий суд зокрема не застосував положення ст. 75 КК України;
? суди безпідставно врахували в якості обставини, що обтяжує покарання, використання умов воєнного стану, оскільки не вказано даних щодо способу його використання;
? суди не врахували у якості обставини, що пом`якшує покарання, наявність щирого каяття, а також той факт, що проступок був вчинений через збіг тяжких особистих та сімейних обставин;
? судами також не враховано тяжкість вчиненого діяння, яке є проступком, який не потягнув жодних суспільно-небезпечних наслідків та не встановлено будь-яких даних, які б характеризували обвинуваченого з негативного боку;
? суди не вірно визначили мету вчинення обвинуваченим проступку, а саме не взяли до уваги, що він хотів допомогти дружині та сину облаштуватися за кордоном, підтримати їх матеріально, а не намагався уникнути мобілізації. Місцевий суд помилково прирівняв вчинений проступок до «зради»;
? апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання директора ТОВ «Франківськбудтранс» про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України;
? ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Водночас за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, який призначаючи ОСОБА_4 покарання врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, працює охоронцем, взятий на облік внутрішньо переміщених осіб.
Крім того, судом першої інстанції враховано відсутність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, а також визнано в якості обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що місцевий суд при призначенні покарання врахував також мету вчинення проступку, яка полягала у перетині державного кордону шляхом використання завідомо підроблених документів під час дії воєнного стану для фактичного наміру уникнути мобілізації у такий спосіб в умовах війни.
Отже, врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі на мінімальний строк, встановлений санкцією ч. 4 ст. 358 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого про те, що суд необґрунтовано не визнав у якості обставин, що пом`якшують покарання, наявність щирого каяття, а також той факт, що проступок був вчинений через збіг тяжких особистих та сімейних обставин
Так, розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Проте, як убачається із оскаржуваних судових рішень, суди не врахували у якості обставини, що пом`якшує покарання щире каяття обвинуваченого, оскільки ОСОБА_4 , хоча і визнає вину у вчиненні кримінального проступку, у той же час сторона захисту намагалася довести відсутність належних та допустимих доказів винуватості обвинуваченого, що на переконання апеляційного суду свідчить лише про обрану стратегію сторони захисту задля уникнення або пом`якшення покарання за вчинене, а не про щире розкаяння особи у вчиненому.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для визнання в якості обставини, що пом`якшує покарання, щирого каяття.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди безпідставно врахували в якості обставини, що обтяжує покарання, використання умов воєнного стану, оскільки в судовому рішенні не вказано даних щодо способу його використання
У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2024 року № 2102-ІХ, було введено воєнний стан на всій території України.
Крім того, у зв`язку із введенням воєнного стану на законодавчому рівні запроваджено обмеження щодо перетину державного кордону.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.
Як уже було зазначено вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 використав завідомо підроблений документ під час дії воєнного стану для перетину державного кордону з метою уникнути мобілізації.
З огляду на викладене, доводи засудженого в цій частині не є слушними.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання директора ТОВ «Франківськбудтранс» про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України
Відповідно до ст. 47 КК України, особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) діяння належить до кримінальних проступків або нетяжкого злочину; 3) злочин не є корупційним; 4) особа, яка вчинила злочин, щиро розкаялася; 5) колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи.
Отже, підставою такого звільнення є щире каяття особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом та виправити свою поведінку. Також, звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК України можливе лише за клопотанням колективу, членом якого є особа, про передачу її на поруки.
Виходячи з наведених положень закону, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки є правом, а не обов`язком суду і є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування до неї передбачених законом України про кримінальну відповідальність заходів примусу.
Згідно судової практики, звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 47 КК України можливе лише за клопотанням колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, про передачу її на поруки та за наявності зазначених вище обставин, а також належно оформленого клопотання суд вправі звільнити особу від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу.
Крім того, відповідно до сталої судової практики, таке клопотання має бути оформлене протоколом загальних зборів колективу, який долучається до справи. (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 334/2843/22, від 06 листопада 2024 року у справі № 671/1742/23).
Так, як убачається із оскаржуваної ухвали апеляційного суду, до цього суду надійшло клопотання ТОВ «Франківськбудтранс» про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст. 47 КК України.
Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що воно не оформлене у той спосіб, який передбачений законодавством, зокрема до нього не додано протоколу загальних зборів трудового колективу та не зазначено у який спосіб колектив вказаного товариства бере на себе обов`язки щодо забезпечення виховного впливу на обвинуваченого, а той, у свою чергу, гарантує свою належну поведінку.
У зв`язку з цим апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення вказаного клопотання.
Водночас Суд наголошує, що вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки відноситься до дискреційних повноважень суду.
Тож, доводи засудженого в цій частині є необґрунтованими.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі на мінімальний строк, встановлений санкцією ч. 4 ст. 358 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Отже, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності пом`якшити йому покарання та необхідності застосування ст. 75 КК України до нього, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Отже, касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Тож, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
