Справа № 456/4324/18
Провадження № 2/456/142/2020
РІШЕННЯ
іменем України
03 березня 2020 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої-судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до Станківської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним (недійсним) рішення Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою та просить визнання незаконним (недійсним) рішення Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства на території Станківської сільської ради ОСОБА_2 »
В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Належний їй на праві власності житловий будинок розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 0,08 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Вказана земельна ділянка межує з земельною ділянкою орієнтовною площею 0,06 га, що належить до земель Станківської сільської ради.
Зі сторони заїзду до її будинку відсутній паркан, і в такий спосіб вона має вільний доступ до земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га. Починаючи з моменту виникнення в неї права власності на житловий будинок, а саме з 2006 року, вона відкрито, добросовісно та безперервно користувалась даною земельною ділянкою, здійснювала необхідний догляд за нею.
Бажаючи скористатись своїм правом, закріпленим у ст. 118 ЗК України, 06.11.2017 вона звернулась до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,06 га. Дана заява була отримана Станківською сільською радою 07.11.2017.
Попередньо вказана заява розглядалась на засіданні комісії по сільському господарству та земельних питаннях Станківської сільської ради. Тоді їй стало відомо, що на вказану земельну ділянку, окрім нею, претендує ще й ОСОБА_2 , котрий також звернувся з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га. За результатом обговорення комісією було вирішено винести питання про надання таких дозволів на розгляд сесії Станківської сільської ради.
На засіданні 21 сесії 7 демократичного скликання на голосування поставлено обидві отримані заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Рішенням № 568 від 14.12.2017 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га ОСОБА_2 .
Такі дії відповідача вважає протиправними, оскільки без вирішення залишено її заяву від 07.11.2017, яка подана раніше, ніж заява ОСОБА_2 . При цьому не враховано, що спірна земельна ділянка була в її користуванні протягом тривалого часу, а третя особа ОСОБА_2 зареєстрований та проживає в м. Львові та користуватись земельною ділянкою не міг. Вважає, що такими діями відповідача порушено її охоронюваний законом інтерес щодо набуття у власність спірної земельної ділянки, а тому вона звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07.11.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Станківської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним (недійсним) рішення Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 28.11.2018, яке відкладено на 26.12.2018 з метою забезпечення права позивачки на захист.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26.12.2018 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Окрім того, ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26.12.2018 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Станківської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним (недійсним) рішення Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 06.02.2019 об 11:00 в приміщенні Стрийського міськрайонного суду Львівської області, яке відкладено на 06.03.2018 за клопотанням позивачки.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06.03.2019 залишено без задоволення заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Кордонець М. Г. про відвід судді Гулі Л.В. Вирішення питання про відвід судді Гулі Л.В. передано на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15.03.2019 (головуючий-суддя Янів Н.М.) відмовлено задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Кордонець М. Г. про відвід судді Гулі Л.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Станківської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним (недійсним) рішення Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017. Після отримання копії зазначеної ухвали судом прийнято рішення про призначення судового засідання на 16.04.2019.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.04.2019 відмовлено задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Кордонець М.Г. про об`єднання позовів. Також ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.04.2019 відмовлено в задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Кордонець М. Г. про зупинення провадження у справі. Розгляд справи відкладено на 15.05.2019.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15.05.2019 відмовлено в задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Кордонець М.Г. про зупинення провадження у справі. Розгляд справи відкладено на 25.07.2019, яке, в свою чергу, відкладено на 14.08.2019 за клопотанням позивачки та її представника.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14.08.2019 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою осіб, які беруть участь у справі, на 09.09.2019, яке, в свою чергу, відкладено на 04.10.2019 за клопотанням представника позивачки про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15.05.2019 відмовлено в задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Цитульського В.І. про зупинення провадження у справі.
Розгляд справи по суті розпочався в судовому засіданні 04.10.2019, продовжувався в судових засіданнях 22.11.2019, 26.12.2019 та відбувся у судовому засіданні 03.03.2020 за участі позивачки та її представника, третьої особи та його представника.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених в позовній заяві, та просила їх задовольнити.
Представник позивачки адвокат Цитульський В.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що відповідачем при вирішенні питання про надання дозволу на розробку землеустрою ОСОБА_2 не враховано, що ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою раніше від ОСОБА_2 . Крім цього, не враховано, що позивачка фактично користувалась вказаною земельною ділянкою з 2006 року.
Представник відповідача Станківської сільської ради в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав. В попередніх судових засідання та поданих запереченнях представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечували та зазначали, що всі дії щодо спірної земельної ділянки ними вчинялися відповідно до Конституції України та в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні». Тому суд вирішив розгляд справи проводити за їх відсутності, оскільки неявка останніх не перешкоджає розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_2 та його представник адвокат Семенина В.М. у судовому засіданні позовні вимоги заперечили та просили відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у письмовому поясненні та запереченнях на позов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх учасників справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши у засіданні порушення прав позивачки цивільного характеру, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та підтверджується долученими до матеріалів справи копіями договору дарування житлового будинку від 30.01.2006 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11221128, що ОСОБА_1 на праві власність належить житловий будинок в АДРЕСА_1 /а.с. 12-13/.
З інформаційної довідки, наданої Станківською сільською радою за № 21 від 25.01.2018, встановлено, що відповідно до записів в погосподарській книзі с. Станків за господарством ОСОБА_1 рахується земельна ділянка площею 0,4850 га, з них: 0,08 га для обслуговування житлового будинку; 0,4050 га для ведення особистого селянського господарства /а.с. 5/.
З долученої до матеріалів справи копії заяви ОСОБА_1 від 06.11.2017 встановлено, що остання звернулася до Станківської сільської ради та просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,06 га. Земельна ділянка знаходиться в с. Станків, площею 0,06 га, по сусідству із ОСОБА_1 та НВК «Станківська ЗНЗ І-ІІІ ступенів ДНЗ». Зазначена заява отримана Станківською сільською радою 07.11.2017, про що свідчить відповідно відмітка про одержання із вхідним № 320 /а.с. 11/.
З долученої до матеріалів справи копії заяви ОСОБА_1 від 09.11.2017 встановлено, що остання довела до відома Станківської сільської ради, що земельну ділянку, яка межує з її ділянкою та НВК «Станківська ЗНЗ І-ІІІ ступенів ДНЗ», вона більше десяти років використовувала під сінокосіння, прибирала її, доглядала, підтримуючи її чистоту та порядок. Зазначена заява отримана Станківською сільською радою 10.11.2017, про що свідчить відповідно відмітка про одержання /а.с. 10/.
Судом встановлено, що 13.11.2017 із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,06 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , звернувся також і ОСОБА_2 , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією відповідної заяви /а.с. 173/.
Судом встановлено, що 12.12.2017 на засіданні комісії по сільському господарству та земельних питаннях слухали питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення ОСГ ОСОБА_1 площею 0,0600 га в с. Станків та ОСОБА_2 площею 0,0600 га в с. Станків та постановили винести питання надання таких дозволів на розгляд сесії сільської ради, про що свідчить витяг з протоколу № 16 засіданні комісії по сільському господарству та земельних питаннях від 12.12.2017, копія якого долучена до матеріалів справи /а.с. 7/.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч. 7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що вказаний перелік є вичерпний та закріплений в частині 7 статті 118 ЗК України.
Передача земельних ділянок у користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Судом встановлено, що питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були включені до порядку денного 21 сесії 7 демократичного скликання Станківської сільської ради Стрийського району Львівської області /а.с. 8/.
З долученої до матеріалів справи копії поіменного голосування депутатів Станківської сільської ради по питанню «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства на території Станківської сільської ради ОСОБА_1 с. Станків» порядку денного 21 сесії 7 демократичного скликання Станківської сільської ради Стрийського району Львівської області встановлено, що голосування за вказаним питанням було наступним: за - 3; проти – 7; утримався – 3; не взяв участі в голосуванні – 0. Рішення: не прийнято /а.с. 9/.
З долученої до матеріалів справи копії поіменного голосування депутатів Станківської сільської ради по питанню «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства на території Станківської сільської ради ОСОБА_2 с. Станків» порядку денного 21 сесії 7 демократичного скликання Станківської сільської ради Стрийського району Львівської області встановлено, що голосування за вказаним питанням було наступним: за - 8; проти – 1; утримався – 4; не взяв участі в голосуванні – 0. Рішення: прийнято /а.с. 172/.
Рішенням Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства на території Станківської сільської ради гр. ОСОБА_2 с. Станків» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,06 га по АДРЕСА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) в межах населеного пункту с. Станків на території Станківської сільської ради гр. ОСОБА_2 /а.с. 4, 174/.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не погоджується із вказаним рішенням, оскільки вважає, що таким порушено її право на вказану земельну ділянку. Крім того, при розгляді її та ОСОБА_2 заяв не взято до уваги, що з 2006 року вона користувалась спірною земельною ділянкою та підтримувала її в належному стані.
Згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.
За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи № 463/3375/15-а на основі аналізу ст.ст. 116, 118 ЗК України в своїй постанові від 27.03.2018 сформулював правовий висновок про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
А тому право позивачки ОСОБА_1 на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не могло стояти в залежності від надання такого дозволу третій особі ОСОБА_2 та, виходячи з практики Верховного Суду, від скасування рішення Станківської сільської ради, яке є предметом розгляду даної справи.
Суд не бере до уваги посилання позивачки на те, що її родина користується спірною земельною ділянкою протягом тривалого часу з огляду на таке.
Так, будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 зазначила, що спірною земельною ділянкою користувалася мати ОСОБА_2 . Проте остання померла понад 15 років тому, а з того часу ОСОБА_1 підтримувала порядок на цій земельній ділянці, оскільки вона знаходиться перед вікнами її будинку.
Проте вказані свідчення спростовуються показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які в судовому засіданні підтвердили, що спірною земельною ділянкою користувалися ще батьки ОСОБА_2 . Вона була обгороджена металевими стовпцями та відмежована від земельної ділянки ОСОБА_1 . Після смерті останніх саме ОСОБА_2 продовжував користуватися цією земельною ділянкою, косив траву, підтримуючи її в належному стані.
Разом з тим, з довідки Станківської сільської ради № 16 від 17 січня 2018 року встановлено, що на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,06 га, яка межує з присадибною ділянкою ОСОБА_1 і знаходиться по АДРЕСА_1 сільській раді відсутні будь-які документи щодо осіб, в користуванні яких вона перебувала до 2004 року /зворот а.с. 4/.
Отже, судом встановлено, що спірна земельна ділянка юридично нікому не надавалась у власність чи тимчасове користування, а тому в позивачки ОСОБА_1 чи інших осіб не виникло охоронюваного законом права на спірну земельну ділянку, так як вона не належала їй на праві власності або праві постійного користування. Таким чином у позивачки відсутнє набуте в передбаченому законом порядку право на землю, порушення якого нею не доведено.
В даному випадку, як третя особа ОСОБА_2 , так і позивачка ОСОБА_1 мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на спірну земельну ділянку.
Тому в позивачки відсутні підстави визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак - і порушення її права.
Судом встановлено, що питання про надання спірної земельної ділянки у власність на підставі розроблених проектів землеустрою з 2017 року не розглядалося.
Щодо покликання позивачки, як на підставу заявлених позовних вимог, на відсутність оформленого у встановленому порядку рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за її заявою, то слід зазначити наступне.
Пунктом «а» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно зі ст. 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Як вбачається із матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 06.11.2017 відповідачем у порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом №280/97-ВР, не розглянута, а тому суд вважає, що Станківська сільська рада у вказаній частині діяла не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України.
Оскільки рішення про надання або про відмову в наданні дозволу оформляється рішенням ради, відсутність такого свідчить про бездіяльність відповідних органів. Способом захисту від такої бездіяльності, зокрема, є звернення до суду з позовом про спонукання (зобов`язання) органу державної влади розглянути клопотання (вчинити певні дії) та прийняти рішення.
Проте така позовна вимога позивачкою не заявлялася, а відповідно до принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд зобов`язаний розглядати справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, за межі яких суд самостійно вийти не може.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачці, що при подальшому визначенні способу захисту своїх прав та інтересів їй слід звернути увагу на норми, закріплені в ст. 123 ЗК України.
Так, згідно зі ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову в його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Так, з відповідною заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 звернулась 06.11.2017, яку отримано 07.11.2017. Станом на 07.12.2017 така не розглянута. Більше того, відсутні відомості про рішення щодо надання дозволу чи відмову в наданні такого дозволу і станом на день прийняття рішення.
Відтак позивачка набула право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу відповідно до ст. 123 ЗК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Зважаючи на викладене, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також враховуючи невірно обраний спосіб захисту прав позивачки, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому судові витрати, понесені позивачкою, слід віднести на її рахунок.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Станківської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним (недійсним) рішення Станківської сільської ради № 568 від 14.12.2017 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.03.2020.
Суддя Л.В.Гула
