Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 691/262/15-ц
провадження № 61-8576св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Попова Людмила Петрівна, на постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Фетісової Т. Л.,
від 20 березня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого під час шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що з 25 серпня 2005 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розміщений на земельній ділянці загальною площею 1,01 га.
Посилаючись на те, що фінансування будівництва домоволодіння було здійснено за її особисті кошти, домовленості з відповідачем щодо поділу вказаного майна досягнуто не було, просила визнати за нею право власності на ѕ частини вказаного домоволодіння.
У квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому посилався на те, що ОСОБА_1 склала розписки про те, що вона забрала з будинку меблі та техніку, а також автомобіль «SsangYong Korando», який був придбаний ними за час шлюбу, і не буде мати у подальшому жодних претензій щодо рухомого майна та вказаного вище домоволодіння, тому вважав, що у такий спосіб сторони домовилися про добровільний поділ спільного майна.
Просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнати, що між ним та ОСОБА_1
відбувся поділ спільного майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі - за взаємною згодою. Визнати будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 його особистою власністю. Залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль «SsangYong Korando» та вивезене
ОСОБА_1 , без складання опису спільне майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області у складі судді Савенко О. М. від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці загальною площею 1,01 га об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці загальною площею 1,01 га.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці загальною площею 1,01 га.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці загальною площею 1,01 га.
В рахунок вартості частки ОСОБА_2 у спільному сумісному майні подружжя, яке отримане ОСОБА_1 03 лютого 2015 року в с. Мліїв Городищенського району Черкаської області, згідно розписки
від 03 лютого 2015 року, приєднано 1/2 частку майна із спільної сумісної власності подружжя у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою
АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці загальною площею 1,01 га, яка визначена рішенням суду за ОСОБА_1 до 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці загальною площею 1,01 га, яка визначена за ОСОБА_2 , відповідно до рішення суду. В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи частково вимоги позивача ОСОБА_1 та визнаючи вказане домоволодіння об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та право власності за ними по Ѕ частині зазначеного майна, суд першої інстанції, виходив з того, що спірне майно, яке набуто сторонами за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і не може йти мова про особисту приватну власність ОСОБА_2 та виділення ОСОБА_1 частки у розмірі 3/4 частини будинку, оскільки це порушуватиме їх права як співвласників, які гарантовані статтею
41 Конституції України. Сторони погодилися на закріплення права власності на домоволодіння у частках без виділу в натурі і вважають такі умови прийнятними.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із досягнутої між сторонами згоди щодо поділу майна у вигляді складених його дружиною розписок, а тому вважав за можливе приєднати визнану за ОСОБА_1 Ѕ частку домоволодіння до його Ѕ частки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 20 березня
2019 року рішення Городищенського районного суду Черкаської області
від 27 грудня 2018 року змінено та скасовано його в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно було набуте у власність сторонами за час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, у зв`язку із чим правильно задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнав за сторонами право власності по Ѕ частині спірного домоволодіння. Однак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки за змістом статті 69 СК України договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений, однак сторони нотаріально посвідченого договору про поділ нерухомого майна чи виділу рухомого майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності не укладали, а тому відсутні підстави вважати, що сторони досягли згоди щодо добровільного поділу спільного майна. Складені ОСОБА_1 розписки не є договором щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності у розумінні статей 202, 626, 627 ЦК України та статті 69 СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що сторони досягли згоди щодо добровільного поділу спільного майна, про що ОСОБА_1 були складені відповідні розписки. Остання обманим шляхом, користуючись необізнаністю його у законодавстві, забрала спільне майно, половина якого належить йому на підставі статей 60, 70 СК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 11 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 серпня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 25 червня 2015 року.
У період перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розміщений на земельній ділянці загальною площею 1,01 га, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданого 13 вересня
2012 року ОСОБА_2 , а також довідкою Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області (а. с. 13, 14 т. 1).
Відповідно до складених ОСОБА_1 розписок від 03 та 04 лютого 2015 року, вона за обопільною згодою з чоловіком забрала особисті речі із домоволодіння (техніку, посуд), а також автомобіль «SsangYongKorando» та зазначила, що вона не має претензій до домоволодіння по АДРЕСА_1 , належного їй та
ОСОБА_2 на праві спільної власності, та оспорювати в суді не буде
(а. с. 152-154 т. 1).
06 лютого 2015 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 повідомлення про те, що вказані розписки були написані нею під фізичним і моральним тиском з боку відповідача, не відповідають її вільному волевиявленню і порушують її законні права та інтереси.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Установивши, що спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 набуто сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по Ѕ частині на вказане вище домоволодіння.
При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростовано.
Доводи касаційної скарги про те, що сторони дійшли згоди щодо поділу майна, що підтверджується складеними ОСОБА_1 розписками про відсутність у неї претензій до домоволодіння, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.
Так, частиною першою статті 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Оскільки сторони нотаріально посвідченого договору про поділ нерухомого майна чи виділу рухомого майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, не укладали, суд апеляційної інстанцій правильно виходив із відсутності досягнутої між сторонами згоди, яка б відповідала вимогам частини другої статті 69 СК України, у зв`язку із чим обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову. При цьому суд правильно зазначив, що складені ОСОБА_1 розписки не є договором щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, у розумінні статей 202, 626, 627 ЦК України та статті 69 СК України.
Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Розглядаючи справу в межах заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано обмежились лише поділом спірного домоволодіння, оскільки тільки щодо нього виник спір між сторонами у цій справі. Суд касаційної інстанції у силу наданих йому
ЦПК України повноважень також перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Посилання в касаційній скарзі про те, що суд не врахував інше майно, яке було набуте ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі, є помилковими, оскільки про поділ такого майна ні позивачем, ні відповідачем не заявлялося.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Попова Людмила Петрівна, залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
