КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 755/2713/19
провадження №22-ц/824/7872/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г.за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,учасників справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року / суддя Чех Н.А./
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 за померлим ОСОБА_5 щодо успадкування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 237-246/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_6 відмовилась від спадкування за заповітом ОСОБА_5 взагалі, ні на чию користь. Вказував, що висновки про вартість майна, що слугували підставою розподілу не мають правового значення для вирішення питання спадкування. Замовником оцінки майна була ОСОБА_7 , яка не мала на це права, водночас сам висновок про вартість є лише частиною звіту про оцінку, які, як вважає апелянт не були виготовлені ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки», яке Фондом державного майна України було позбавлено доступу до єдиної бази звітів про оцінку. Оцінювач ОСОБА_8 взагалі не значився у жодній організації оцінювачів. Водночас, нотаріус, при визначенні часток, повинна була опиратись на оцінку майна, виготовлену на узгоджене замовлення всіх спадкоємців. Зазначав також, що об`єкт оцінки за висновком про вартість майна від 22.11.2017 р. та об`єкт спадкування не є тотожними, різниця в 1/3 площі істотно впливає на вартість квартири. Вказував, що саме спадкоємці або суд повинні визначати вартість спадкового майна та розподіляти його, а не нотаріус на підставі звіту про оцінку. Таким чином, вказував, що при оформленні оспорюваного свідоцтва, державний нотаріус діяла не у межах повноважень та не у спосіб, визначений законом. Згідно зі ст. 1278 Цивільного кодексу України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Шляхом видачі низки свідоцтв про право на спадщину державний нотаріус за своїм розсудом, не маючи на це повноважень, а також законних підстав у вигляді згоди (договору) спадкоємців чи рішення суду, здійснила виділ кожному із спадкоємців частки спадкового майна в натурі. Зокрема, позивачу проти його волі було виділено 2/3 будинку АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 . Також проти волі позивача спадкоємцю ОСОБА_4 було виділено із спадкового майна 2/3 квартири, що складається із 3 кімнат, загальною площею 56, 58 кв.м, за адресою АДРЕСА_4 .
ОСОБА_4 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, вказувала на те, що права позивача жодним чином не порушені, йому виділена обов`язкова частка у спадковій масі, водночас позивач сам зволікає з отриманням свідоцтва про право на спадщину.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі наступного.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , кожному по 1/3 частині, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.02.1997 року. (а.с.126 зворот - 127).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.03.2001 року ОСОБА_5 успадкував 1/3 частину спірної квартири після смерті дружини - ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.111 зворот - 112).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (а.с.101).
09.06.2017 року Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №362/2017 до майна померлого ОСОБА_5 (а.с.99-151).
На випадок своєї смерті ОСОБА_5 склав два заповіти.
Перший заповіт складено 16.09.2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Малокаратульської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, згідно якого ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів належний йому житловий будинок з надвірними спорудами в с. Мала Каратуль, Переяслав-Хмельницького району Київської області ОСОБА_6 (а.с.102).
Другий заповіт складено 06.10.2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Малокаратульської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, згідно якого ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів належні йому 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ; належну йому машину жигулі 2101 1974 року випуску - ОСОБА_10 (а.с.101 зворот).
Заяви про прийняття спадщини померлого ОСОБА_5 подали до нотаріальної контори 09.06.2017 року ОСОБА_6 (за заповітом), ОСОБА_10 (за законом), ОСОБА_4 (за заповітом) (а.с.99 зворот - 100 зворот).
27.07.2017 року ОСОБА_3 подав до нотаріальної контори заяву про те, що йому відомо про заповіти, але так як він, як син померлого, особа пенсійного віку, має право згідно ст.1241 ЦК України на обов`язкову частку майна померлого батька, просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно померлого батька (а.с.120).
21.11.2017 року спадкоємець за заповітом ОСОБА_6 подала до нотаріальної контори заяву про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , та повідомляє, що відмовляється від спадкування після смерті ОСОБА_5 , який залишив на її ім`я заповіт (а.с.123).
Заявами ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , поданими до нотаріальної контори 25 січня 2018 року, останні повідомляють про те, що вони прийняли заповідане їм майно, а саме: ОСОБА_4 - 2/3 частини спірної квартири, а ОСОБА_10 - автомобіль, та просять видати на вказане майно свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.124 оборот - 125).
Встановлено, що листом від 11.01.2018 року Шістнадцята київська державна нотаріальна контора повідомляла ОСОБА_3 про те, що видача свідоцтв про право на спадщину на майно, яке належало ОСОБА_5 , призначено на 25 січня 2018 року, що необхідно з`явитися до нотаріальної контори (вказано адресу) та що при собі необхідно мати оригінал та копію паспорта, ідентифікаційного коду (а.с.123 зворот), останній до нотаріуса не прийшов.
До спадкової справи також приєднано висновки (витяги) про вартість спадкового майна.
25.01.2018 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської нотаріальної контори Вірнік І.Є. були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_4 на 2/3 частини спірної квартири та на ім`я ОСОБА_10 на автомобіль (а.с.135).
Встановлено, що померлому ОСОБА_5 належали на праві власності земельна ділянка АДРЕСА_2 та розташований на ній житловий будинок загальною площею 63,1 кв.м.
Зазначені об`єкти - земельна ділянка та житловий будинок входять до спадкової маси та з урахуванням поданої ОСОБА_6 21.11.2017 року заяви про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , та про відмову від спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом останнього від 16.09.2015 року, дані об`єкти мають спадкуватися за законом.
03.04.2018 року на ім`я ОСОБА_10 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 , на майно: ј частку будинку та ј частку земельної ділянки АДРЕСА_2 (а.с.148).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався наступними нормами; ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України про те, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; право на спадкування згідно ст. 1223 ЦК України мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу; ст. 1226 ЦК України якою визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. ст. 1301 ЦК України за якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом; ст. 1241 ЦК України про те, що, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця незалежно від змісту заповіту, мають право половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка); тлумаченням положення частини першої статті 1241 щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині знаходиться в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014, в якому, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також осіб, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 за життя з дотриманням вимог законодавства, на власний розсуд, за своїм волевиявленням розпорядився належним йому на праві власності майном шляхом складання відповідних заповітів. Заповіти не скасовувалися, не оскаржені, є чинні.
Спадкоємцями по даній справі щодо майна померлого ОСОБА_5 є ОСОБА_6 , ОСОБА_4 (онуки, за заповітом), ОСОБА_10 (син, за законом та за заповітом), ОСОБА_3 (син, за законом). Встановлено, що спадкоємці ОСОБА_4 , ОСОБА_6 подали заяви про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_10 - за заповітом та за законом, а позивач ОСОБА_3 - на обов`язкову частку.
На дату смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_3 був пенсіонером за віком (дата видачі пенсійного посвідчення 31.07.2012 року).
Аналізуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що нотаріус правомірно здійснив розподіл спадкового майна з урахуванням майна, яке успадковується по заповіту, по закону, з урахуванням відмови від спадщини одного із спадкоємців за заповітом. Позивач, будучи пенсіонером за віком станом на час відкриття спадщини, входить згідно вказаних вимог законодавства до осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , кожному по 1/3 частині, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.02.1997 року. (а.с.126 зворот - 127).
ОСОБА_5 успадкував ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті своєї дружини ОСОБА_9
ОСОБА_5 2/3 спірної квартири заповів ОСОБА_4 своєму сину.
Водночас, ОСОБА_5 , як син спадкодавця та пенсіонер, має право на обов`язкову частку у спадщині.
Вказані обставини були предметом розгляду суду першої інстанції.
Водночас, досліджуючи правомірній поділу нотаріусом майна між спадкоємцями, суд першої інстанції не у повній мірі врахував положення ст. 1241 ЦК України про те, що право на обов`язкову частку у спадщині мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 1279 ЦК України, спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
ОСОБА_3 є співвласником 1/3 квартири АДРЕСА_1 . Половина від 2/3 вказаної квартири, зважаючи на обов`язковість частки у спадщині, незважаючи на зміст заповіту, входить до складу спадкової маси спадкування за законом.
Також встановлено, що померлому ОСОБА_5 належали на праві власності земельна ділянка АДРЕСА_2 та розташований на ній житловий будинок загальною площею 63,1 кв.м.
Зазначені об`єкти - земельна ділянка та житловий будинок входять до спадкової маси та з урахуванням поданої ОСОБА_6 21.11.2017 року заяви про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , та про відмову від спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом останнього від 16.09.2015 року, дані об`єкти мають спадкуватися за законом.
Водночас, складом спадкової маси, в якій позивач має право на обов`язкову частку, нотаріус розпорядилась всупереч наданими їй повноваженнями, не врахувавши, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. /ст. 1267 ЦК України/
Договору щодо розподілу часток та зміни їх розміру між спадкоємцями не укладено.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах щодо спадкування» за згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.
Положеннями статей 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна в межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно, суд повинен встановити належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також з`ясувати чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину.
Водночас, розподіляючи частки спадкоємців, нотаріус вийшла за межі своїх повноважень, порушила права ОСОБА_3 на його обов`язкову частку у складі всієї спадкової маси, що включає і спірну квартиру, не з`ясувавши чи не будуть порушені його права таким поділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року - скасувати, постановивши нове.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, - задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 за померлим ОСОБА_5 щодо успадкування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір: 768, 40 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 1152, 75 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді:
