ПОСТАНОВА
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №820/11291/15
касаційне провадження №К/9901/26598/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Деміона» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді: Курило Л.В., Русанова В.Б.) у справі № 820/11291/15 за позовом Приватного підприємства «Деміона» до Головного управління ДФС у Харківській області, Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство «Деміона» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області та Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило скасувати рішення від 31.05.2013 № 201055/20/30/21.3-18 та від 31.05.2013 № 201056/20/30/21.3-18 про застосування фінансових санкцій, а також зобов`язати відповідача-2 вилучити запис про наявність у позивача податкового боргу в розмірі 13000,00 грн., що утворився на підставі оскаржуваних рішень.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.01.2016 позов задовольнив частково. Скасував рішення від 31.05.2013 № 201055/20/30/21.3-18 та від 31.05.2013 № 201056/20/30/21.3-18 про застосування фінансових санкцій. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суд виходив із того, що позивачу не було відомо про проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 24.04.2013 № 263/21.3/32338030, з огляду на відсутність доказів вручення підприємству наказу та направлення на перевірку.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.03.2016 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 скасував у частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняв нову - про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Приватне підприємство «Деміона» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2016.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).
Зокрема, наголошує на тому, що фактично перевірка посадовими особами контролюючого органу не здійснювалась, а тому в нього були відсутні підстави для прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено фактичну перевірку магазину, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 190, що належить Приватному підприємству «Деміона», з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт від 24.04.2013 № 263/21.3/32338030.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку зі зберіганням алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, а також здійсненням роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими від встановлених мінімальних роздрібних цін.
На підставі зазначеного акта перевірки органом доходів і зборів 31.05.2013 прийнято рішення: № 201056/20/30/21.3-18, відповідно до якого застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.; № 201055/20/30/21.3-18, відповідно до якого застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
За правилами пунктів 80.1, 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом органу доходів і зборів від 23.04.2013 № 387 призначено фактичну перевірку позивача та видано відповідне направлення від 23.04.2013 № 306/21.3-П.
24.04.2013 продавець магазину та директор Приватного підприємства «Деміона» відмовились розписатись у направленні на перевірку та отримати копію наказу про її проведення, що підтверджується актом від 24.04.2013 № 7/21.3-18. При цьому в судовому процесі з`ясовано, що зазначена в цьому акті дата « 25.04.2013» є технічною помилкою, що, відповідно, нівелює доводи касаційної скарги про складення акта відмови від підпису у направленні та отримання копії наказу на проведення перевірки не в день здійснення контрольного заходу.
Наведене свідчить про наявність у посадових осіб контролюючого органу законних підстав для початку проведення розглядуваної перевірки. Відтак, і сама перевірка фактично відбулась.
В свою чергу, платник, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки, зокрема фактичної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Тобто, саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.
Отже, оскільки фактично допуск до проведення перевірки Приватного підприємства «Деміона» відбувся, а контролюючим органом реалізовано свою компетенцію на проведення такої перевірки та оформлення її результатів, то дії органу доходів і зборів щодо призначення та проведення розглядуваного контрольного заходу не є такими, що порушують права позивача.
За правилами частин першої, другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Предметом доказування відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
В розглядуваній ситуації Приватне підприємство «Деміона», звертаючись з позовними вимогами про скасування рішень про застосування фінансових санкцій, на їх обґрунтування посилалось виключно на допущені органом доходів і зборів порушення під час проведення контрольного заходу, не заперечуючи при цьому факту вчинення порушень вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та не надаючи на їх спростування жодних доказів.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Приватного підприємства «Деміона» без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Деміона» залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 у справі № 820/11291/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
