ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 червня 2015 року м. Київ К/800/29200/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Сіроша М.В.
Юрченко В.П.
при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року
та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року
по справі № 826/13626/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 року №0000271720, №0000291720, 0000281720.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у даній справі у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти законне рішення, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) позивача за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої прийняті спірні податкові повідомлення - рішення від 24.04.2013 року:
№0000271720, яким застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 14332373,76 грн. відповідно до п.1 ст. 17 та ст. 20 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР);
№0000281720, яким застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 1,00 грн. відповідно до п.1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР;
№0000291720, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 21753,50 грн., в т.ч. основний платіж 18861,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2892,50 грн.
Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог:
п.187.1 ст. 187, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 5479,00 грн. внаслідок заниження обсягу продажу на суму 27395,00 грн. з ТОВ «ДРІНК ДІСТРІБЮШН СІСТЕМ» та ТОВ «СІТІБОКС»;
п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту ПДВ на суму 13382,00 грн., в тому числі: в лютому 2010 року - 2045,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «ТД Маркет Груп», ТОВ «Родоніт», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АРДА», в березні 2010 року - 2292,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Універсальні дистриб'юторські системи», ПП «Зевс», в квітні 2010 року - 2387,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Універсальні дистриб'юторські системи», ПП «Зевс», ФОП ОСОБА_4., в листопаді 2010 року - 2029,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Сатурн Сервіс», в березні 2011 року - 4629,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Сатурн Дистрибьюшн», оскільки податковий кредит не підтверджений податковими накладними;
п.1, п.12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР внаслідок відсутності обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації та здійснення продажу товарів (громадське харчування), які не відображені в такому обліку на загальну суму 7166186,88 грн.; не ведення позивачем книги обліку доходів і витрат; крім того, контрольні стрічки по жодному РРО, КОРО (13 штук) відсутні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом необхідними первинними документами не підтверджується.
Крім того, деякі податкові накладні не були внесені до реєстру виданих податкових накладних.
В силу приписів п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до контролюючого органу скарга не подавалась, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відсутність факту реєстрації податкових накладних у реєстрі не дає права позивачу на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний звітний період.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів про правомірність податкового повідомлення - рішення від 24.04.2013 року №0000291720, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 21753,50 грн., в т.ч. основний платіж - 18861,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 2892,50 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року позивач здійснював діяльність у сфері торгівлі продовольчими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами на загальній системі оподаткування. Розрахунки здійснювалися в готівковій формі із застосуванням РРО.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем зареєстровано 16 РРО.
В матеріалах справи містяться акти обстеження, з яких вбачається, що під час обстеження місць здійснення підприємницької діяльності позивача встановлено, що зареєстровані РРО в наявності та застосовуються при здійсненні розрахункових операцій.
Водночас, судами встановлено, що книга обліку доходів і витрат при здійсненні господарської діяльності не ведеться.
Пунктом 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Пункт 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 (надалі - Положення), визначає, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (РРО) або використанням розрахункових книжок (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Книгою обліку розрахункових операцій (КОРО), відповідно до п.1 Положення, є прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
В свою чергу, оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Згідно з п.4.1 Положення для забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу (приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків), а усі надходження і видачу готівки в національній валюті відображати у касовій книзі (п.4.2 Положення).
Таким чином, оприбуткуванням готівки в касі підприємства, яке проводить готівкові розрахунки із застосуванням РРО (використанням РК), є здійснення обліку такої готівки у книзі обліку розрахункових операцій (на підставі фіскальних звітних чеків РРО або даних РК) та відображення надходжень цієї готівки у касовій книзі підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом були направлені запити про проведення зустрічних звірок. На підставі отриманої інформації встановлено, що позивачем за перевіряємий період придбано товар на загальну суму 7166186,88 грн. без ПДВ, однак, такі кошти не були належним чином оприбутковані у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Відповідно до ст. 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, з врахуванням викладеного застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14332373,76 грн. є правомірним.
Крім того, відповідно до відповідно до п. 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Як встановлено судами, всупереч вказаній нормі, позивачем не надано контрольних стрічок по жодному з РРО.
Відповідно до п.1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: вчинене вперше - 1,00 гривня.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується також і з висновком судів про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень 24.04.2013 року №0000271720 та №0000281720.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року по справі № 826/13626/13-а залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
підпис
Голубєва Г.К.
Судді
підпис
Сірош М.В.
підпис
Юрченко В.П.
Ухвала складена у повному обсязі 26.06.2015 р.
