ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
25 листопада 2013 року 12:44 № 826/13626/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківі В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до
Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві
про
визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013р. №0000271720, №0000281720 та №0000291720
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: Міняйло С.О.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25.11.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
Позивач , в особі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 р. №0000271720, №0000281720, №0000291720 на загальну суму 14 354 128, 26 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
Співробітниками ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 фінансово-господарської діяльності з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки був складений Акт від 05.04.2013 р. №1155/17-2-05/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки).
В акті перевірки зазначено, що фактично відповідно до наданих для перевірки документів за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 платник податків ОСОБА_1 здійснювала діяльність у сфері торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, а також діяльністю ресторанів, наданням послуг мобільного харчування.
ФОП ОСОБА_1 в період з 01.01.2010 по 31.12.2012 перебувала на загальній системі оподаткування, обліку та звітності та була зареєстрована платником податку на додану вартість (свідоцтво від 03.12.2009 НОМЕР_2).
В Акті перевірки зазначено наступні порушення: за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 року встановлені розбіжності у формуванні валового доходу - перевіркою встановлено завищення валового доходу на загальну суму 152505,13грн. Чистий дохід за 2010-2012 роки підлягає збільшенню на суму 152505,13грн. і складає 238142,13грн. внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб на суму 23309,01грн.; пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV від 22.05.2003 року із змінами та доповненнями п.18.1 ст.18, пп.168.1.1 ст.168, п.177.7 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 755-VI в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати . Донараховано податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати за перевіряємий період (2010-2012 роки) всього на суму 68848,5грн.; п.187.1 ст. 187, ст.201 Податкового кодексу України, перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань на суму 5479,00грн., занижено обсяг продажу на суму 27395,00грн. з ТОВ «ДРІНК ДІСТРІБЮШН СІСТЕМ» (371507004657) та ТОВ «СІТІБОКС» (355346426553); п.198.6 ст.198 ПК України задекларований податковий кредит підлягає зменшенню на суму 18536,00 грн., в тому числі, у лютому 2010 на суму - 2045,00грн., у березні 2010року на суму - 2292,00грн., у квітні 2010року на суму - 2387,00грн, у листопаді 2010 року на суму - 2029,00грн., у березні 2011року на суму - 4629,00грн, у листопаді 2011 року на суму - 2241,00грн, у січні 2012 на суму - 1863,00грн., у листопаді 2012 на суму - 1050,00грн.; п.12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" № 265/95-ВР від 06.07.95р. із змінами та доповненнями, встановлено відсутність обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, та здійснення продажу товарів (громадське харчування), які не відображені в такому обліку на загальну суму 7166186,88грн.
Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.04.2013 р. №0000271720, №0000281720, №0000291720 на загальну суму 14 354 128,26 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем були подані скарги до ГУ Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України, за результатом розгляду Скарг ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішенням Міндоходів України було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
В частині щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 24.04.2013 р., №0000291720, суд зазначає наступне.
Під час перевірки було встановлено порушення п. 187.1 ст.187. ст.201 Податкового кодексу України, а саме, ФОП ОСОБА_1 в 2011 році занизила податкове зобов'язання по ПДВ на 5479,00грн. (в квітні - 1 333,00 грн., в травні - 1 333,00 грн., в липні - 1 333,00 грн., в серпні - 1 333,00 грн., в вересні - 145,00 грн.), а саме, не врахована сума ПДВ, яка отримана підприємцем за продаж товарів, надання послуг; п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: ФОП" ОСОБА_1 в 2010, 2011 році завищила податковий кредит по ПДВ на суму ПДВ 13 382,00 грн., оскільки витрати на загальну суму ПДВ 13 382,00грн. (в лютому 2010 року - 2 045,00грн. по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «ТД Маркет Груп», ТОВ «Родоніт», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АРДА», в березні 2010 року - 2 292,00грн. по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Універсальні дистриб'юторскі системи», ПП «Зевс», в квітні 2010 року - 2 387,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Універсальні дистриб'юторські системи», ПП «Зевс», ФОП ОСОБА_5, в листопаді 2010 року - 2 029,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Сатурн Сервіс», в березні 2011 року - 4 629,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Сатурн Дистрибьюшн») не були підтверджені податковими накладними.
За результатами перевірки донараховано ПДВ за 2010. 2011 роки у сумі 18 861,00 грн. (у т.ч. за лютий 2010 року - 2 045,00грч., за березень 2010 року - 2 292,00грн., за квітень 2010 року - 2 387,00 грн., за листопад 2010 року - 2 025,00 грн., за березень 2011 року - 4 629,00 грн., за квітень 2011 року - І 33 3,00 грн., за травень 2011 року - 1 333,00 грн., за липень 2011 року - 1 333,00 грн., за серпень 2011 року - 1 333,00 грн., за вересень 2011 року - 145,00 грн.) та відповідно до п.7 підрозділу 10 розділу XX, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у розмірі 2 892,50грн. (2 045,00грн. + 2 292,00грн. + 2 387,00 грн. + 2 029,00 грн. + 1 333,00 грн. + 1 333,00 грн. + 145,00 грн.) * 25%) + 1,00грн. за перше півріччя 2011 року ).
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, Представник Позивача підтвердив, що протягом 2010-2012 рр. між Позивачкою та ТОВ «Савсервіс Мова», ПП «Дригайло», ТОВ «Голден Дистрибюшен», Київська кондитерська компанія, ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10, ТОВ «Ніан», ТОВ «Баядера логістик» існували взаємовідносини та придбано товар в даний період.
Для підтвердження виконання умов договорів було надано суду лише податкові накладні.
Під час судового засідання Представник Позивача не зміг надати пояснення стосовно - з якою метою були укладені дані договори, які послуги були отриманні і з якою метою дані послуги були замовлені.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні: сертифікати виробника (товар), відсутні довіреностей на передачу (отримання) товару, відсутні документи, які б підтверджували облікування товару, докази укладання Договорів з фізичними та юридичними особами, банківські виписки, видаткові накладні.
Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».
У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до пункту 11 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійне визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Пунктом 7 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу Україну встановлено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 р., №0000291720, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі у розмірі 21 753,50 грн. (основний платіж - 18 861,00 грн., штрафні санкції - 2 892,50 грн.) прийняті з урахуванням всіх обставин.
В частині щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 р. №0000271720 та №0000281720, Суд зазначає наступне.
Як вбачається з акта перевірки, в період з 01.01.2010 по 31.12.2010 СПД-ФО ОСОБА_1 здійснювала діяльність у сфері торгівлі продовольчими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами на загальній системі оподаткування. Розрахунки здійснювалися в готівковій формі із застосуванням РРО.
Згідно з Акту перевірки СПД-ФО ОСОБА_1 зареєстровано 16 РРО.
В судовому засіданні представник Позивача надав пояснення, що книга обліку доходів і витрат не ведеться.
Також, Суд звертає увагу, що не під час перевірки, не підчас судового засідання книга обліку доходів і витрат, контрольні стрічки по жодному РРО, КОРО (13 шт.) Позивачем надані не були.
В матеріалах справи містяться Акти обстеження, з яких вбачається, що під час обстеження місць здійснення підприємницької діяльності СПД-ФО ОСОБА_1 встановлено, що зареєстровані РРО в наявності та застосовуються при здійсненні розрахункових операцій.
Під час перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС направлені запити про проведення зустрічних звірок та отримані відповіді від ТОВ ДП ПАТ «Київ хліб» від 20.03.2013 №02-3/25 (вх. №7633/10 від 27.03.2013), ТОВ «Київська кондитерська компанія» від 21.03.2013 №1734 (вх. №7591/10 від 27.03.2013), ТОВ «Голден Дістрібьюшен» (вх. №7717/10 від 28.03.2013), ТОВ «Ніан» від 26.03.2013 №12/13 (вх. 7547/10 від 26.03.2013), Білоцерківської ОДПІ від 28.03.2013 №1213/7/17-4/530 щодо ПП ОСОБА_6, СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку від 27.03.2013 №8314/7/15-17/5-1 щодо ТОВ «Баядера Логістик», ДПІ у Святошинському районі Києва ДПС від 18.03.2013 №1905/7/22-721 щодо ТОВ «Савсервіс Мова».
На підставі отриманої інформації щодо вказаних контрагентів (податкові накладні, видаткові накладні, реєстри податкових та видаткових накладних, накладні на повернення товару, довідки про дебіторську заборгованість, договори на поставку продукції, інформація по банківських рахунках тощо) встановлено, що СПД-ФО ОСОБА_1 за перевіряємий період придбано товар на загальну суму 7 166 186,88 грн. без ПДВ.
Отже, СПД-ФО ОСОБА_1 ні до позовної заяви, ні до перевірки не надано жодного підтверджуючого документу щодо повернення або списання товару, не надано доказів на псування товару, повернення коштів за товар.
Також, представником Позивача не надано обґрунтованих пояснень щодо причин відсутності залишків товару, неведення обліку товарів у книзі обліку доходів і витрат, подальшого руху товару від СПД-ФО ОСОБА_1 до покупців (одержувачів).
Відповідно до поданої податкової звітності та звітів про використання РРО придбання товарів у контрагентів здійснювалося без застосування РРО.
Податковим органом було зроблено висновок щодо порушення СПД-ФО ОСОБА_1 пп.1,12 ст.3 Закону №265 та відповідно до п. 1 ст.17, ст. 20 цього Закону до вказаного суб'єкта господарювання застосовані штрафні санкції у розмірі 1,00 грн. (за проведення розрахункових операцій без застосування РРО), 14 332 373,76 грн. (7 166 186,88 грн. х 2 - за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку).
Пунктами 1.12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з розшукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Відповідно до пункту і статті 17 Затоку України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарюванню які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах, у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня вчинене вперше - 1гривня.
Згідно ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до п. 1 Порядку ведення Книги обліку доходів І витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (затверджено наказом ДПА України 24.12.2010 N1025 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 за N1425/18720) та відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести книгу обліку доходів і витрат (далі - книга), у якій щоденно на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді. Відповідно до п.3 наказу ведення книги здійснюється у такому порядку: у графі 1 вказується дата заповнення. У графах 2 та 11 відображається сума нереалізованих товарних запасів, сировини, матеріалів тощо на початок та на кінець звітного податкового періоду (року), яка виводиться в грошовій формі, виходячи із ціни їх придбання. У графі 3 щоденно відображається фактично отримана сума доходу від здійснення діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік. У разі необхідності реєстрації нової книги протягом звітного року записи в ній продовжуються наростаючим підсумком, а попередня книга залишається у самозайнятої особи. До графи 4 записуються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, пов'язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг (номер, дата і назва документа). Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, товарно-транспортна та/або податкова накладна, платіжне доручення, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші розрахункові документи. У графі 5 відображається загальна вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей. У графі 6 відображається сума витрат, яка безпосередньо пов'язана з отриманням доходу. Самозайняті особи, які використовують найману працю, заповнюють графи 7 та 8: до графи 7 записуються відомості про внутрішнє переміщення товару (відпуск під реалізацію найманій особі) із зазначенням адреси місця здійснення діяльності, прізвища, імені, по батькові найманої особи та її реєстраційного номера облікової картки платника податків, а у разі його відсутності - серії та номера паспорта (для фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби та мають відмітку у паспорті); у графі 8 відображається вартість товару, переданого на реалізацію за цінами придбання. Наймані особи заповнюють дані книги відповідно до граф 1, 3, 8. Графа 3 заповнюється по кожному факту здійснення операції. У графі 8 наймана особа відображає вартість отриманого товару за цінами реалізації. Дані з книг найманих осіб включаються до книги самозайнятих осіб в останній день місяця. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, графи 7 та 8 не заповнюють. У графі 9 відображаються витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату, понесені у звітному місяці У графі 10 відображаються фактично понесені інші витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, які не зазначені у графах 6 та 9 виключаючи вартість оплачених виконаних робіт та наданих послуг. Графа 12 розраховується як різниця між доходом від здійснення діяльності та документально підтвердженими витратами, пов'язаними із отриманням доходу.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення від 24.04.2013 р. №0000271720 та №0000281720 прийняті з урахуванням всіх обставин.
Також, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.
Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.
Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.
Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.
Оскільки відповідачу не було надано в первинно бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження (облік) витрати первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.
Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.
Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Визначаючи права та обов'язки платника, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.
Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук
