Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12789/21 пров. № А/857/16620/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Кушнерика М.П.
з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року про забезпечення позову (суддя першої інстанції Брильовський Р.М., м. Львів)
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови управління Держпраці у Львівській області №ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію постанови Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021 до набрання законної сили рішенням у справі №380/12789/21.
Не погодившись із ухвалою, вважаючи таку незаконною та необґрунтованою, Головне управління Держпраці у Львівській області оскаржило її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу та прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Звертає увагу, що в оскарженій ухвалі про забезпечення позову суд першої інстанції не наводить мотиви, за яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказує ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Учасники справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Так, позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання повідомлення на номер телефону, зазначений ним у матеріалах справи, вказане повідомлення прийняте ним 21.10.2021 о 15:00 год, що підтверджено телефонограмою.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на офіційну електронну адресу, зазначену в апеляційній скарзі, судова повістка одержана відповідачем 21.10.2021 о 15:31 год, що підтверджено звітом про доставку електронного листа.
Відповідач подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із встановленням карантину та обмеженою кількістю представників Головного управління Держпраці у Львівській області, які забезпечують участь у судових засіданнях, завантаженістю поточною роботою.
Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції вважає, що таке не підлягає задоволенню, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, відповідач є суб`єктом владних повноважень, наділений відповідним достатнім для реалізації свої повноважень кадровим ресурсом.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що не забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженої постанови до вирішення питання щодо правомірності винесення такої призведе до ускладнення та неефективності поновлення порушення прав, за захистом яких звернувся позивач. Судом враховано, що на час розгляду заяви про забезпечення позову позивача повідомлено про те, що заступником начальника відділу Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельником В.В. відкрито виконавче провадження ВП№65745071 від 11.06.2021 та винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 12000,00 грн. та постанову про арешт коштів боржника, що є наслідком застосування заходів примусового виконання рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та є ризик того, що виконавче провадження буде виконано ще до того, як судом буде ухвалено рішення щодо спірної постанови. Примусове виконання призведе до застосування до позивача обмежень та стягнення з позивача додаткових витрат пов`язаних з проведенням виконавчих дій. Таким чином, зупинення дії оскарженої позивачем постанови є належним заходом забезпечення позову в даному випадку.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч.2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Приписами ч.4 ст. 150 КАС України визначено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Головною метою його застосування є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за наявності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 150 КАС України, зокрема, встановлених судом ще до розгляду відповідного позову по суті заявлених позовних вимог на підставі обґрунтованої заяви та доданих до неї матеріалів.
У частині другій статті 150 КАС України законодавчо регламентовано чіткі підстави для вжиття заходів забезпечення позову і правова конструкція цієї норми вимагає встановлення судом на цій стадії лише ймовірності («може») ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами.
Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі ,,Пантелеєнко проти України (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Колегія суддів також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції також враховує, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з предметом позову.
Таким чином , інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Також колегія суддів апеляційного суду враховує ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо необхідності вжиття ефективного та своєчасного судового захисту порушеного права заявника, за захистом яких він звернувся.
Невжиття заходів забезпечення позову ускладнить та унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, адже основна діяльність заявника є фактично припиненою і наслідком припинення такої основної діяльності є завдання позивачу збитків та призводить до наявності правових підстав для застосування до заявника контролюючими органами відповідних негативних наслідків.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18.
Із матеріалів справи видно, що на час розгляду заяви про забезпечення позову позивача повідомлено про те, що заступником начальника відділу Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельником В.В. відкрито виконавче провадження ВП№65745071 від 11.06.2021 та винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 12000,00 грн. та постанову про арешт коштів боржника, що є наслідком застосування заходів примусового виконання рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»
Вказані обставини є ризиком того, що виконавче провадження буде виконано ще до того, як судом буде ухвалено рішення щодо спірної постанови.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про те, що стягнення штрафу в примусовому порядку призведе до покладення на позивача обов`язку сплатити додаткові витрати у вигляді судового чи виконавчого збору, чим буде заподіяно шкоду правам, свободам та інтересам позивача.
Таким чином, суд апеляційної інстанції також погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 05.11.2021.
