ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" січня 2022 р. Справа№ 910/23042/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Токар Т.Г.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.01.2022
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 (повний текст складено 05.08.2021)
у справі №910/23042/16 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профінанс Груп»
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Донецька залізниця"
за участю Прокуратури міста Києва
про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 942 885,45 доларів США та 52 621 324,56 грн.
В судовому засіданні 27.01.2022 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 позов задоволено частково, вирішено:
- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» 192 805,68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 складає 5 033 928,79 грн. 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 88 725 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 складає 2 316 505,05 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150,80 грн. пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн. пені за порушення строків сплати процентів, в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 20.08.2021 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове: в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення пені у розмірі 50 682 908,97 грн. та в задоволенні вимог про стягнення 3% річних відмовити повністю, в іншій частині рішення залишити без змін.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 942 885,45 доларів США та 52 621 324,56 грн., що всього разом згідно офіційного курсу НБУ станом на 14.12.2016 становить 77 238 951,05 грн., в тому числі:
- 653 697,00 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитами;
- 47 656 150,80 грн. - пеня за порушення строків повернення суми кредитів;
- 4 965 173,76 грн. - пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитами;
- 192 805,68 доларів США - 3% річних у зв`язку з несвоєчасним поверненням сум кредитів;
- 96 382,77 доларів США - 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитних договорів від 07.11.2013 за № 13.11-555, № 13.11-556 та №13.11-557, зобов`язання за якими перейшли до відповідача в порядку правонаступництва.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/23042/16 позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в частині розгляду вимог про стягнення 942 885,45 доларів США та 52 621 324,56 грн. задоволено частково.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 та ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, відмовив у задоволенні заявлених банком вимог про стягнення договірних процентів у розмірі 11% річних, нарахованих за користування кредитами за період з 13.06.2016 по 06.10.2016 у розмірі 653 597,00 доларів США та стягнув на користь банку 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів за вказаний період у розмірі 192 805,68 доларів США.
Заявлені банком вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних, нарахованих на проценти за користування кредитами, визнано обґрунтованими та задоволено частково, а саме в частині їх нарахування на суми договірних процентів по 03.06.2016.
Вимоги щодо стягнення 47 656 150,80 грн. пені за порушення відповідачем зобов`язань за кредитними договорами зі своєчасного повернення кредитів судом визнані обґрунтованими, оскільки у справі № 910/11455/16 судами встановлено факт такого порушення відповідачем.
При цьому, судом не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що кредитні договори, укладені з ДП «Донецька залізниця», яке є позичальником і користувачем кредитних коштів і яке здійснювало свою діяльність (розташоване) на території, яка визначена як зона АТО, та має бути звільнене від відповідальності на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки на момент виникнення прострочення по періоду, що є спірним у даній справі, всі права та обов`язки за кредитними договорами перейшли в порядку універсального правонаступництва до АТ «Українська залізниця», яке зареєстроване в м. Києві, та не провадило свою господарську діяльність на території населених пунктів, віднесених КМУ до зони проведення АТО.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ «Українська залізниця» 20.08.2021 звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені у розмірі 50 682 908, 97 грн. та 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитами ДП «Донецька залізниця», в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 залишити без змін.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
- місцевим господарським судом визнано частково обґрунтованими та задоволено вимоги банку про стягнення з відповідача 3 % річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом, при тому, судом не наведено періоду нарахування та власного розрахунку, за якими присуджено до стягнення 3 % річних у розмірі 88 382,77 доларів США, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення в цій частині;
- чинним законодавством, а саме ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», встановлена заборона на нарахування банком пені за прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення кредитів та сплати процентів за кредитними договорами, з огляду на те, що позичальником за кредитними договорами є ДП «Донецька залізниця», яке зареєстроване в м. Донецьк, а АТ «Укрзалізниця» здійснює свою господарську діяльність в зоні проведення АТО;
- місцевий господарський суд не врахував, що на час кредитування до 21.10.2015 зобов`язаною особою за кредитними договорами було ДП «Донецька залізниця», яке здійснювало свою діяльність у пільговій для нарахування штрафних санкцій зоні та було звільнене від сплати цих санкцій, заборона банку нараховувати пеню та/або штрафи розповсюджується і на правонаступника АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця» у відповідності до універсального правонаступництва, тому суд неправомірно поклав на правонаступника зобов`язання, від яких був звільнений попередник.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на їх необґрунтованість, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2021 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 14.10.2021.
Ухвалою суду від 20.09.2021, з огляду на те, що 14.10.2021 є вихідним днем, розгляд справи перепризначено на 21.10.2021.
21.10.2021 у справі оголошено перерву на 04.11.2021.
Склад суду по розгляду апеляційної скарги у справі змінювався, ухвалою суду від 03.11.2021 справу призначено до розгляду на 18.11.2021 зміненим складом, розгляд апеляційної скарги 04.11.2021 не здійснювався.
18.11.2021 розгляд справи №910/23042/16 не відбувся, судове засідання у справі призначено на 09.12.2021 ухвалою суду від 24.11.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 замінено позивача АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Профінанс Груп», розгляд справи відкладено на 16.12.2021.
16.12.2021 у справі оголошено перерву до 27.01.2022.
До справи під час апеляційного провадження позивачем 13.10.2021 подано відзив на апеляційну скаргу, 09.12.2021 представником відповідача подано до суду клопотання, до якого додано судову практику з порушених апелянтом питань щодо невідповідності рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23042/16 від 27.07.2021.
Явка представників сторін
Представник відповідача в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, оскаржуване рішення просив скасувати у частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволеній частині, в решті залишити без змін.
Представник позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Прокурор в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу відповідача.
Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
07.11.2013 між ПАТ «Перший український міжнародний банк» (кредитор) та ДП «Донецька залізниця» (позичальник) було укладено кредитні договори: №13.11-555, № 13.11-556 та №13.11-557, згідно яких Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування в сумі 6 255 473,54 долари США, а позичальник - повернути кредит не пізніше 04.11.2016 та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11 % річних. Кредит надається позичальнику у вигляді поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування.
Згідно п. 1.1 додаткових угод № 5 від 29.04.2015 до кредитних договорів № 13.11-555, № 13.11-556, № 13.11-557 проценти за період з 13.10.2014 по 10.08.2015 повинні бути сплачені позичальником не пізніше 01.09.2015.
Позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 04.11.2016 (п. 16.1 кредитних договорів).
На виконання умов кредитних договорів від 07.11.2013 позивач надав ДП «Донецька залізниця» кредитні кошти в загальному розмірі 18 766 420,60 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами, копії яких долучені до матеріалів справи.
Проте, Державним підприємством «Донецька залізниця» заборгованість за укладеними кредитними договорами вчасно не оплачена, у зв`язку з чим позивач звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту з Акціонерного товариства «Українська залізниця», як правонаступника за правами та обов`язками Державного підприємства «Донецька залізниця».
Вказані обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 у справі №910/11455/16 за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до Акціонерного товариства «Українська залізниця», за участю Прокуратури міста Києва та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, та набрало законної сили.
Рішенням суду у справі №910/11455/16 встановлено, що виходячи з умов договорів №13.11-555, №13.11-556 та №13.11-557 від 07.11.2013 та вимог чинного законодавства, строк повернення кредитних коштів в сумі 18 766 420,62 доларів США та сплати процентів за користування кредитом в сумі 3 222 040, 97 доларів США, які нараховані банком до 03.06.2016, настав.
У справі №910/11455/16 судом досліджено правонаступництво відповідача за спірними договорами та з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.06.2020 по справі № 910/5953/17, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості з повернення тіла кредиту та сплати процентів за кредитними договорами від 07.11.2013 № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557 саме до відповідача як правонаступника Державного підприємства «Донецька залізниця».
Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 18 766 420,62 доларів США та процентів за користування кредитом в сумі 3 222 040, 97 доларів США судом визнано обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 15.07.2020 у справі № 910/11455/16 позов в частині стягнення процентів за період з 04.06.2016 по 14.06.2016 у розмірі 63076,02 доларів США, залишено без розгляду.
На розгляд суду у даній справі позивачем заявлені вимоги про стягнення з АТ «Укрзалізниця» по кредитних договорах №13.11-555, № 13.11-556, №13.11-557 від 07.11.2013 942 885, 45 доларів США та 52 621324, 56 грн., що складаються з наступних сум:
653 697, 00 доларів США - нарахованих процентів за користування кредитами за період з 13.06.2016 по 06.10.2016;
47 656 150, 80 грн. - пені за порушення строків повернення суми кредитів за період з 13.06.2016 по 06.10.2016;
4 965 173,76 грн. - пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитами за період з 13.06.2016 по 12.12.2016;
192 805, 68 доларів США - 3% річних за несвоєчасне повернення сум кредитів з 04.06.2016 по 06.10.2016;
96 382, 77 доларів США - 3% річних за несвоєчасну сплату процентів за період з 12.08.2015 по 12.12.2016.
Обставини щодо настання строку повернення кредиту 03.06.2016 було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 у справі № 910/11455/16, залишеним без змін судами вищих інстанцій.
За висновками суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний господарський суд, вимоги про стягнення процентів, нарахованих за користування кредитами за період з 13.06.2016 по 06.10.2016 в сумі 653 697, 00 доларів США є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки:
пред`явлення кредитором вимог про дострокове виконання зобов`язань за кредитними договорами фактично змінили порядок, умови і строк дії кредитних договорів; на час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав; при цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Посилаючись на висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення 192 805, 68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 становить 5 033 928,79 грн. - 3% річних нарахованих за несвоєчасне повернення сум кредитів.
Вимоги щодо стягнення 96 382, 77 доларів США - 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, суд першої інстанції задовольнив частково в сумі 88 725 доларів США, в частині нарахування річних на суми процентів нарахованих по 03.06.2016, що за курсом НБУ становить 2 316 505, 05 грн. станом на 14.12.2016.
Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитами та сплати процентів за користування кредитами, суд першої інстанції виходив з того, що факти порушення відповідачем зобов`язань за кредитними договорами зі своєчасного повернення кредитів та своєчасної сплати відсотків за користування кредитами встановлені судами у справі № 910/11455/16, тому вимоги щодо стягнення пені в сумі 47 656 150, 80 грн. за порушення строків повернення суми кредитів є обґрунтованими.
Вимоги щодо стягнення 4 965 173, 76 грн. пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитами, визнано судом обґрунтованими в частині нарахування пені на суми процентів, нарахованих по 03.06.2016. Після настання строку повернення позики, нарахування процентів за користування кредитом та пені на вказані проценти є безпідставним.
Відхиляючи заперечення відповідача про звільнення його від відповідальності, зокрема, застосування положень ст. 625 ЦК України у спірних відносинах на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд першої інстанції врахував наступне:
- дійсно, місцезнаходженням ДП «Донецька залізниця», з яким укладались кредитні договору, є місто Донецьк, яке розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р включене до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція;
- проте, на момент пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення кредитів та у момент виникнення прострочення стягнення за такими кредитами всі права та обов`язки за кредитними договорами перейшли в порядку універсального правонаступництва до АТ «Українська залізниця», яке зареєстроване в місті Києві, та не провадило свою господарську діяльність на території населених пунктів, віднесених КМУ до зони проведення АТО;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 у справі № 910/11455/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021, було задоволено позов АТ «ПУМБ» та стягнуто на користь АТ «ПУМБ» з АТ «Укрзалізниця», як з правонаступника ДП «Донецька залізниця», заборгованість за Кредитними договорами за кредитом, процентами за користування кредитом, нарахованими по 03.06.2016 включно, та судові витрати. Вказане рішення суду грунтувалося на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі№ 910/5953/17, яким вирішено виключну правову проблему щодо питання правонаступництва АТ «Укрзалізниця»;
- відповідно до вказаної правової позиції ВП ВС, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька Залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» в ЄДРЮОФОПГФ, тобто з 21.10.2015, тому з цієї дати саме відповідач як правонаступник набув всі зобов`язання за Кредитними договорами та несе відповідальність за ними, а не ДП «Донецька залізниця».
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 192 805,68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 складає 5 033 928,79 грн. 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 88 725 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 складає 2 316 505,05 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150, 80 грн. пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн. пені за порушення строків сплати процентів. В решті вимог судом відмовлено за необґрунтованістю підстав нарахування.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає зміні в частині, виходячи з наступного.
Предметом заявленого у справі позову, щодо якого прийнято оскаржуване рішення суду від 27.07.2021, є вимоги позивача про стягнення з відповідача договірних процентів, а також 3% річних та пені, що нараховані банком до здійснення погашення заборгованості.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів, нарахованих за користування кредитами за період з 13.06.2016 по 06.10.2016 в сумі 653 697 доларів США є правильним та не оскаржується в апеляційному порядку, що відповідно є підставою для залишення його у цій частині без змін.
Відповідно до встановлених обставин, 07.10.2016, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 у справі № 910/11455/16, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016, з відповідача в примусовому порядку органом виконавчої служби стягнуто на користь банку 628 435 264, 82 грн.
Таким чином, 07.10.2016 заборгованість позичальника з повернення кредитних коштів в сумі 18 766 420,62 доларів США та процентів за користування кредитом в сумі 3 222 040,97 доларів США була сплачена.
Як було встановлено судовими рішеннями у справі № 910/11455/16, відповідач у встановлений строк свого обов`язку по сплаті кредитних коштів та процентів за користування ними не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.
За прострочення відповідачем виконання зобов`язання з погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, визначені умовами кредитних договорів, позивачем нараховано пеню за прострочення сплати кредиту та пеню за прострочення сплати процентів.
Пунктами 12.1. кредитних договорів передбачено, що у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов`язань за цими договорами банк має право вимагати, а позичальник зобов`язаний сплатити на користь банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням боргового зобов`язання за цими договорами за весь час прострочення. Пеня сплачується у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день здійснення платежу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність тверджень позивача стосовно прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів за кредитними договорами № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557 від 07.11.2013 у загальному розмірі 18 766 420,60 доларів США за період з 04.06.2016 по 06.10.2016 (включно), у зв`язку з чим у позичальника виник обов`язок сплатити на користь позивача пеню за весь час такого прострочення.
Твердження апелянта про те, що чинним законодавством, а саме ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», встановлена заборона на нарахування банком пені за прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення кредитів та сплати процентів за кредитними договорами, з огляду на те, що позичальником за кредитними договорами є Державне підприємство «Донецька залізниця», яке зареєстроване в м. Донецьк, а Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснює свою господарську діяльність в зоні проведення АТО, не спростовують правильність вирішення зазначених вимог місцевим господарським судом виходячи з наступного.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України.
Положеннями статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що районом проведення антитерористичної операції є визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
02.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Положеннями статті 1 вказаного Закону визначено, що період проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу №405/2014.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Згідно з ч.2 ст. 11 Закону «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
Положення статті 2 Закону щодо заборони нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики поширюються на кредиторів в тому числі за зобов`язаннями юридичних осіб - позичальників за кредитними договорами, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку.
Спірним періодом прострочення сплати сум кредитів та нарахованих по 03.06.2016 процентів за правомірне користування кредитом є період з 13.06.2016 по 06.10.2016.
При цьому державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було здійснено 21.10.2015.
Згідно із Законом України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та статутом, затвердженим постановою КМУ №735 від 02 вересня 2015 року «Питання акціонерного товариства «Укрзалізниця», Акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких Державне підприємство «Донецька залізниця».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (оприлюднена 01.07.2020) дійшла висновку, що у процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття відбулось універсальне правонаступництво, а все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, в тому числі Державного підприємства «Донецька залізниця», переходять до правонаступника - Акціонерного товариства «Українська залізниця» в порядку універсального правонаступництва.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації відповідача - з 21.10.2015.
Отже, у спірному періоді (з 13.06.2016 по 06.10.2016), за який заявлено до стягнення пеню в даному судовому провадженні, позичальником за кредитними договорами було Акціонерне товариство «Українська залізниця».
За таких обставин, у вирішенні питання про необхідність застосування до спірних правовідносин за кредитними договорами положень ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», з огляду на період прострочення сплати заборгованості за кредитними договорами, суд виходить з місцезнаходження та місця провадження господарської діяльності не особи, з якою було укладено кредитні договори - Державного підприємства «Донецька залізниця», а саме позичальника, який допустив таке прострочення - Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Матеріалами справи підтверджується, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстровано в м. Києві, яке не віднесено до переліку населених пунктів, визначених Кабінетом Міністрів України, де проводилася антитерористична операція.
При цьому, судом не приймаються до уваги посилання АТ «Українська залізниця» на відповідну судову практику, а саме постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 та від 12.11.2020 у справі №905/86/15, враховуючи наступне.
У даній справі відповідачем є АТ «Українська залізниця», що зареєстроване у м.Києві, а виконання кредитного договору не потребує вчинення дій відповідачем у зоні проведення антитерористичної операції.
Водночас у постанові від 12.11.2019 у справі № 905/86/15 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, врахувавши норми ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Разом з тим, відповідачами у вказаній справі були юридичні особи, які зареєстровані у населених пунктах, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а саме: ПАТ «Корум Україна» (м. Донецьк), ПрАТ «Горлівський машинобудівник» (м. Донецьк), ТОВ «Укртрансмаш» (м. Донецьк), ПАТ «Донецький енергозавод» (м. Донецьк), ПАТ «Дружківський машинобудівний завод» (м. Дружківка), ПАТ «Донецькгірмаш» (м. Донецьк), ПАТ «Гірничі машини-Дружківський машинобудівний завод» (м. Дружківка), ТОВ «Корум Донецький енергозавод» (м. Донецьк), ТОВ «Корум Донецькгірмаш» (м. Донецьк), ТОВ «Корум Горлівський машинобудівний завод» (м. Горлівка).
У постанові від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 про банкрутство боржника суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відхилення вимоги ПАТ «Промінвестбанк» (кредитора) по пені за зобов`язаннями за кредитним договором, яку нараховано за період з 26.07.2015 по 20.10.2016, з огляду на встановлений ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» мораторій на нарахування штрафу та/або пені після 14.04.2014, оскільки боржник (ПрАТ «АВК») є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність в зоні проведення антитерористичної операції у місті Маріуполі.
Отже, доводи АТ «Українська залізниця» про те, що у даній справі судом першої інстанції не було враховано практику застосування Верховним Судом Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є безпідставними, оскільки у даній справі та у справах № 905/86/15, № 905/2852/16 суди дійшли відповідних висновків, з огляду на різні фактичні обставини справи.
Вказана оцінка зазначених доводів АТ «Українська залізниця» з посиланням на постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 та від 12.11.2020 у справі № 905/86/15 вже надана Верховним Судом, що підтверджується ухвалою від 15.07.2021 у справі №910/14104/17; постановами від 20.04.2021 у справах № 910/7252/17, № 910/21454/17; № 910/20947/17.
За встановлених обставин, до спірних правовідносин у даній справі не підлягають застосуванню положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», доводи апелянта в цій частині відхиляються.
Також, судом не приймаються обгрунтування відповідача про те, що правонаступник позичальника за кредитними договорами - Акціонерне товариство «Українська залізниця» отримав більше зобов`язань, ніж мав його правопопередник - Державне підприємство «Донецька залізниця».
Положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначають заборону для кредитора нараховувати пеню та/або штрафи на основну суму заборгованості позичальника, який здійснює свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики та, у випадку нарахування такої пені та/або штрафу, встановлює обов`язок кредитора скасувати їх.
Разом з тим, стаття 2 Закону не наділяє позичальників за кредитними договорами та договорами позики правом не виконувати свої зобов`язання за такими договорами та не звільняє від обов`язку сплати пені та/або штрафу за прострочення виконання основного зобов`язання за кредитними договорами та договорами позики. Тобто, вказана стаття Закону не визначає будь-якого права чи обов`язку позичальника, які можуть бути передані іншій особі в порядку правонаступництва.
Вимоги щодо стягнення 4 965 173,76 грн. пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитами місцевий господарський суд визнав обґрунтованими в частині нарахування пені на суми процентів, нарахованих по 03.06.2016 та стягнув з відповідача пеню у розмірі 3 026 758,17 грн.
Твердження апелянта про те, що положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» також встановлюють заборону на нарахування банком пені за прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань зі сплати процентів за кредитними договорами, з огляду на те, що позичальником за кредитними договорами є Державне підприємство «Донецька залізниця», яке зареєстроване в м. Донецьк, також визнаються судом необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність вирішення зазначених вимог місцевим господарським судом.
Суд зазначає, що положення статті 2 Закону, а саме заборона нарахування кредитором пені та/або штрафів із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики позичальникам, які провадять (провадили) господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, розповсюджується виключно на основну суму заборгованості за кредитними договорами та договорами позики.
В свою чергу, проценти за користування кредитними коштами, визначені п. 7.1. та п. 7.2. кредитних договорів, є платою позичальника за користування кредитними коштами та не є основною сумою заборгованості (кредитом) за кредитними договорами.
Тому, ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не встановлює заборону кредитора на нарахування пені та/або штрафу за прострочення сплати позичальником процентів за правомірне користування кредитними коштами.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16.
Вимоги щодо стягнення 96 382,77 доларів США - 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими частково в сумі 88 725,00 доларів США, а саме в частині 3 % річних на суми процентів, нарахованих по 03.06.2016.
Відповідач зазначає про необґрунтованість рішення місцевого господарського суду в цій частині з огляду на те, що судом першої інстанції не наведено періоду нарахування та власного розрахунку 3 % річних, нарахованих на прострочені до сплати проценти за користування кредитними коштами.
Враховуючи доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає оскаржуване рішення в частині стягнення 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів нарахованих по 03.06.2016 у розмірі 88 725,00 доларів США обґрунтованим лише по сумі 84 472,50 доларів США, виходячи з наступного.
Згідно із пунктами 7.1. кредитних договорів № 13.11-555, № 13.11-556, № 13.11-557 за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку відповідну плату.
У пунктах 7.2.1. кредитних договорів № 13.11-555, № 13.11-556, № 13.11-557 вказано, що проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 11 % річних (із розрахунку 360 днів на рік).
Пунктами 7.2.2. кредитних договорів №13.11-555, №13.11-556, №13.11-557 передбачено, що період нарахування процентів складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування процентів є перший банківський день після 10 числа (без його урахування) або день, що передує даті повернення кредиту, а початком - дата надання кредиту та/або перший банківський день після 10 числа (з його урахуванням).
Суд враховує, що судовими рішеннями у справі № 910/11455/16 встановлено, що у відповідача була наявна прострочена заборгованість зі сплати договірних процентів у розмірі 11 % річних за користування кредитними коштами за кредитними договорами у загальному розмірі 3 222 040, 97 доларів США.
Проценти за користування кредитними коштами у розмірі 3 222 040,97 доларів США включають в себе проценти нараховані кредитором за період:
з 13.10.2014 по 10.08.2015 у розмірі 1 731 723,60 доларів США, які 29.10.2015 були частково погашені на суму 218 469,50 доларів США; з 11.08.2015 по 10.09.2015 у розмірі 177 759,71 доларів США; з 11.09.2015 по 11.10.2015 у розмірі 177 759,71 доларів США; з 12.10.2015 по 10.11.2015 у розмірі 172 025,52 доларів США; з 11.11.2015 по 10.12.2015 у розмірі 172 025,52 доларів США; з 11.12.2015 по 10.01.2016 у розмірі 177 759,71 доларів США; з 11.01.2016 по 10.02.2016 у розмірі 177 759,71 доларів США; з 11.02.2016 по 10.03.2016 у розмірі 166 291,34 доларів США; з 11.03.2016 по 10.04.2016 у розмірі 177 759,71 доларів США; з 11 .04.2016 по 10.05.2016 у розмірі 172 025,52 доларів США; з 11.05.2016 по 03.06.2016 у розмірі 137 620,42 доларів США.
Нараховані проценти повинні сплачуватися позичальником щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця (п. 7.2.4. кредитних договорів №13.11-555, №13.11-556, №13.11-557).
Додатковими угодами № 2 від 10.09.2014 викладено п. 7.2.4. кредитних договорів в наступній редакції: «Нараховані проценти повинні сплачуватися позичальником щомісячно не пізніше 30 числа кожного місяця».
Пунктами 1.1. додаткових угод № 5 від 29.04.2015 до кредитних договорів №13.11-555, №13.11-556, №13.11-557 погоджено, що проценти за період з 13.10.2014 по 10.08.2015 повинні бути сплачені позичальником не пізніше 01.09.2015.
Відповідно до умов кредитних договорів, ст. 253 та ст. 254 Цивільного кодексу України підлягають сплаті проценти, нараховані кредитором за період: з 13.10.2014 по 10.08.2015 у розмірі 1 731 723,60 доларів США не пізніше 01.09.2015; з 11.08.2015 по 10.09.2015 у розмірі 177 759,71 доларів США не пізніше 30.09.2015; з 11.09.2015 по 11.10.2015 у розмірі 177 759,71 доларів США не пізніше 30.10.2015; з 12.10.2015 по 10.11.2015 у розмірі 172 025,52 доларів США не пізніше 30.11.2015; з 11.11.2015 по 10.12.2015 у розмірі 172 025,52 доларів США не пізніше 30.12.2015; з 11.12.2015 по 10.01.2016 у розмірі 177 759,71 доларів США не пізніше 31.01.2016; з 11.01.2016 по 10.02.2016 у розмірі 177 759,71 доларів США не пізніше 29.02.2016; з 11.02.2016 по 10.03.2016 у розмірі 166 291,34 доларів США не пізніше 30.03.2016; з 11.03.2016 по 10.04.2016 у розмірі 177 759,71 доларів США не пізніше 03.05.2016; з 11 .04.2016 по 10.05.2016 у розмірі 172 025,52 доларів США не пізніше 30.05.2016; з 11.05.2016 по 03.06.2016 у розмірі 137 620,42 доларів США не пізніше 03.06.2016.
Як встановлено в судових рішеннях у справі № 910/11455/16, вказані вище проценти за кредитними договорами у загальному розмірі 3 222 040,97 доларів США були повністю погашені відповідачем тільки 07.10.2016.
Тому, суд приходить до висновку, що відповідач допустив прострочення сплати процентів: у розмірі 1 731 723,60 доларів США (нарахованих з 13.10.2014 по 10.08.2015) в період з 02.09.2015 по 28.10.2015; у розмірі 1 513 254,10 доларів США (нарахованих з 13.10.2014 по 10.08.2015 з урахуванням їх часткового погашення 29.10.2015 на суму 218 469,50 доларів США) в період з 29.10.2015 по 06.10.2016; у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.08.2015 по 10.09.2015) в період з 01.10.2015 по 06.10.2016; у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.09.2015 по 11.10.2015) в період з 31.10.2015 по 06.10.2016; у розмірі 172 025,52 доларів США (нарахованих з 12.10.2015 по 10.11.2015) в період з 01.12.2015 по 06.10.2016; у розмірі 172 025,52 доларів США (нарахованих з 11.11.2015 по 10.12.2015) в період з 31.12.2015 по 06.10.2016; у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.12.2015 по 10.01.2016) в період з 01.02.2016 по 06.10.2016; у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.01.2016 по 10.02.2016) в період з 01.03.2016 по 06.10.2016; у розмірі 166 291,34 доларів США (нарахованих з 11.02.2016 по 10.03.2016) в період з 31.03.2016 по 06.10.2016; у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.03.2016 по 10.04.2016) в період з 04.05.2016 по 06.10.2016; у розмірі 172 025,52 доларів США (нарахованих з 11 .04.2016 по 10.05.2016) в період з 31.05.2016 по 06.10.2016; у розмірі 137 620,42 доларів США (нарахованих з 11.05.2016 по 03.06.2016) в період з 04.06.2016 по 06.10.2016.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку суду, за прострочення відповідачем сплати процентів за користування кредитними коштами, підлягають стягненню 3% річних у розмірі 84 472,50 доларів США, зокрема: 8 113,01 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 1 731 723,60 доларів США (нарахованих з 13.10.2014 по 10.08.2015) в період з 02.09.2015 по 28.10.2015; 42 690,55 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 1 513 254,10 доларів США (нарахованих з 13.10.2014 по 10.08.2015 з урахуванням їх часткового погашення 29.10.2015 на суму 218 469,50 доларів США) в період з 29.10.2015 по 06.10.2016; 5 423,89 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.08.2015 по 10.09.2015) в період з 01.10.2015 по 06.10.2016; 4 985,58 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.09.2015 по 11.10.2015) в період з 31.10.2015 по 06.10.2016; 4 386,44 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 172 025,52 доларів США (нарахованих з 12.10.2015 по 10.11.2015) в період з 01.12.2015 по 06.10.2016; 3 962,27 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 172 025,52 доларів США (нарахованих з 11.11.2015 по 10.12.2015) в період з 31.12.2015 по 06.10.2016; 3 628,05 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.12.2015 по 10.01.2016) в період з 01.02.2016 по 06.10.2016; 3 205,50 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.01.2016 по 10.02.2016) в період з 01.03.2016 по 06.10.2016; 2 589,78 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 166 291,34 доларів США (нарахованих з 11.02.2016 по 10.03.2016) в період з 31.03.2016 по 06.10.2016; 2 258,42 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 177 759,71 доларів США (нарахованих з 11.03.2016 по 10.04.2016) в період з 04.05.2016 по 06.10.2016; 1 818,96 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 172 025,52 доларів США (нарахованих з 11.04.2016 по 10.05.2016) в період з 31.05.2016 по 06.10.2016; 1 410,05 доларів США за прострочення сплати процентів у розмірі 137 620,42 доларів США (нарахованих з 11.05.2016 по 03.06.2016) в період з 04.06.2016 по 06.10.2016.
Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 88 725,00 доларів США підлягає зміні, зокрема в частині нарахованих 3% річних по сумі 4 252, 50 доларів США, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних по сумі 84 472,50 доларів США.
Разом з цим, як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, задовольнив позов про стягнення сум 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів та прострочених станом на 03.06.2016 відсотків в іноземній валюті з одночасними визначенням його в еквіваленті у гривні станом на дату звернення до суду.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Як вбачається заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
Отже судом першої інстанції помилково зазначено у рішенні висновок про стягнення з відповідача на користь позивача боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні, в цій частині рішення підлягає зміні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 підлягає зміні, в частині вимог про стягнення з відповідача 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів у розмірі задоволених судом 4 252, 50 доларів США (88 725,00 доларів США - 84 472, 50 доларів США згідно здійсненого перерахунку під час апеляційного провадження), внаслідок чого до стягнення з відповідача належить 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 84 472, 50 доларів США; в частині визначення гривневого еквіваленту сум 3% річних рішення суду підлягає зміні, в іншій частині рішення залишається без змін.
У відповідності до ст. 129 ГПК України у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати за розгляд справи покладаються на сторін пропорційно, а у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у відповідній частині за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
« 1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профінанс Груп» (01042, м. Київ, вул. Філатова Академіка, буд. 1/22, офіс 11, код ЄДРПОУ 44401037) 192 805,68 доларів США (сто дев`яносто дві тисячі вісімсот п`ять доларів США 68 центів) 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 84 472, 50 доларів США (вісімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят два долари США 50 центів) 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150, 80 грн. (сорок сім мільйонів шістсот п`ятдесят шість тисяч сто п`ятдесят гривень 80 копійок) пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758, 17 грн. (три мільйони двадцять шість тисяч сімсот п`ятдесят вісім гривень 17 копійок) пені за порушення строків сплати процентів, 155 025,00 грн. (сто п`ятдесят п`ять тисяч двадцять п`ять гривень) витрат по сплаті судового збору.
3.В решті позову відмовити.»
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профінанс Груп» (01042, м. Київ, вул. Філатова Академіка, буд. 1/22, офіс 11, код ЄДРПОУ 44401037) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) 2329,55 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
5. Матеріали справи № 910/23042/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 31.01.2022.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б. Михальська
