Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
31 січня 2022 року м. Київ № 640/3165/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1 довідповідача 1 - Київської міської держаної адміністрації, відповідача 2 - Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідача 3 - Комунального підприємства «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (адреса проживання АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача 1 - Київської міської держаної адміністрації (03057, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДР: 00022527), відповідача 2 - Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, м. Київ, вул. вул. Дегтярівська, 31, корпус, 2, код ЄДР: 34926981), відповідача 3 - Комунального підприємства «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, м. Київ, вул. вул. Дегтярівська, 31, корпус, 2, код ЄДР: 26199708), в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації, Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
2) зобов`язати Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) невідкладно здійснити демонтаж воріт, що перекрили в`їзд на АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_3 , де позивач проживає зі своєю сім`єю.
У період із 10.07.2020 по 19.07.2020 невідомі позивачу особи встановили на в`їзді у АДРЕСА_2 металеві ворота, які повністю перегородили дорогу та унеможливили проїзд до будинку позивача.
За скаргами позивача та інших мешканців АДРЕСА_2 протиправно встановлені ворота були частково демонтовані 04.11.2020 Комунальним підприємством «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) шляхом демонтажу розсувної частини воріт із залишенням всіх інших елементі, що, на думку позивача, підтверджується заявою позивача від 10.07.2020 до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), скаргою позивача від 21.07.2020 до Київської міської державної адміністрації та Дарницької РДА у м. Києві, приписом № 06/42 від 22.07.2020, листами Дарницької РДА у м. Києві від 24.07.2020, від 19.08.2020, приписом відповідача-2 № 2019551 від 11.08.2020, скаргою позивача до відповідача-1 від 26.08.2020, скаргою позивача до відповідача-2 від 26.08.2020, листами Відповідача-2 від 04.09.2020, від 11.09.2020, від 25.09.2020, скаргами Позивача до Відповідача-1 від 21.10.2020, листом відповідача-2 від 09.10.2020, листом Дарницької РДА у м. Києві від 02.11.2020.
За твердженням позивача, доручення відповідача-2 № 064-5086 від 17.09.2020, про яке йшлось у його листах позивачу від 29.09.2020,09.10.2020, не було виконане відповідачем-3 у повному обсязі.
Додає, що 09.05.2021 вулиця Садова 53 була знову перекрита такими ж металевими воротами на тому ж самому місці і на ті ж самі механізми, що і раніше, що знову унеможливило проїзд дорогою.
При цьому, у позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до ст. 282 Цивільного кодексу України одним із особистих немайнових прав є право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров`ю, відповідно до якого фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров`ю.
Крім того, позивач, у позовній заяві наголошує, що у всіх своїх зверненнях до відповідачів позивач вказував на те, що ворота створюють небезпеку для життя і здоров`я позивача та членів його сім`ї, іншим мешканцям АДРЕСА_2 , а також про порушення своїх конституційних прав.
Посилаючись на ст. 1164 Цивільного кодексу України наголосив, що фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека мають право вимагати вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози, відшкодування завданої шкоди, заборони діяльності, яка створює загрозу.
Додає, що згідно з ст. 313 Цивільного кодексу України фізична особа має особисте немайнове право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Зазначає, що у ст. 269 ЦК України закріплено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту, тісно пов`язані з фізичною особою, яка не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
За змістом ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 272 ЦК України фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею, а обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених ЦК України та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними (ст. 274 ЦК України).
Згідно із ст. 273 ЦК України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
За словами позивача ч. 2 ст. 272 ЦК України надано фізичній особі право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав. Відповідно до ст. 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.
Відтак, за твердженням позивача, ворота на в`їзді у вулицю Садова 53 грубо порушують право позивача на свободу пересування і, на думку заявника, відповідачі зобов`язані були за зверненнями позивача вжити заходів до негайного поновлення такого особистого немайнового права.
Однак, як стверджує позивач, відповідачі не вжили належних заходів для забезпечення здійснення позивачем свого права на свободу пересування, не демонтували ворота протягом понад 8 місяців.
Відтак, позивач просить задовольнити позовну вимоги у повному обсязі.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Разом з тим, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Згідно з п.п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
При цьому, п. 7 ст. 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Більш того, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За загальною практикою Європейського суду з прав людини словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Більш того, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: 1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; 2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; 3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
В той же час, ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
При цьому, як зазначає позивач у позовній заяві ворота на в`їзді у вулицю Садова 53 грубо порушують право позивача на свободу пересування і, на думку заявника, відповідачі зобов`язані були за зверненнями позивача вжити заходів до негайного поновлення такого особистого немайнового права.
Крім того, позивач, у позовній заяві наголосив, що у всіх своїх зверненнях до відповідачів позивач вказував на те, що ворота створюють небезпеку для життя і здоров`я позивача та членів його сім`ї, іншим мешканцям АДРЕСА_2 , а також про порушують його конституційній права, у тому числі, немайнові.
Згідно з ст. 313 Цивільного кодексу України фізична особа має особисте немайнове право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту, тісно пов`язані з фізичною особою, яка не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
За змістом ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Згідно із ст. 273 ЦК України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею, а обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених ЦК України та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними (ст. 274 ЦК України).
Таким чином, беручи до уваги викладені норми та проаналізувавши зміст викладених позивачем у позовній заяві обставин, суддя приходить до висновку, що звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом по суті обумовлено порушенням, на його думку, цивільних прав з боку відповідачів, на що він прямо посилається у позові, що, однак, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, який не вирішує спори, наприклад, щодо належного утримання прибудинкової території або ж щодо благоустрою Садівничого товариства «Сонячний» шляхом, що полягає, на думку позивача, у не демонтуванні відповідачами металевого паркану встановленого невідомими особами, що є наслідком перешкоджанню права позивача та членам його сім`ї вільного пересування.
По суті ж претензії позивача зводяться до діяльності невстановлених осіб, які встановили паркан, що створює перешкоди позивачу у звичайній життєдіяльності, а не у сфері публічних відносин.
За звичайним правилом такі перешкоди можуть бути усунуті через цивільний позов до осіб, які створюють перешкоди позивачу у звичайній життєдіяльності.
При цьому, варто зауважити, що позов не містить жодних посилань на порушення, вчинені відповідачами у сфері публічно-правових відносин, встановлених правил і процедур у цій сфері, що вочевидь свідчить про відсутність публічно-правових відносин.
Відтак зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на що, виходячи із суб`єктивного складу учасників справи, вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 160-162, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
У Х В А Л И В:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження за позовною заявою № 640/3165/22.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 КАС України ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст.ст. 292 - 297 КАС України.
Зважаючи на затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, апеляційні скарги в електронній формі подаються безпосередньо до апеляційного суду.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Суддя О.А. Кармазін
