Номер провадження: 22-ц/813/692/22
Номер справи місцевого суду: 511/1875/21
Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 листопада 2021 року про зупинення провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Іванової Альвіни Йосипівни про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Роздільнянського районного суду Одеської області до приватного нотаріусу Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Іванової Альвіни Йосипівни з позовом про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_2 , який залишив на ім`я позивача заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Івановою А.Й. та зареєстрований у реєстрі за № 370 від 14.08.2020 року.
08.12.2020 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Іванової А.Й., яка є відповідачем у даній справі, з заявою про прийняття спадщини за заповітом. 11.06.2021 року приватний нотаріус Іванова А.Й. винесла постанову № 256/02-14 про відмову у вчиненні нотаріальних дій видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 до вирішення судом справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Як вказувала позивач, постанова про відмову у вчинення нотаріальної дії від 11.06.2021 року винесена з порушенням вимог ст. 42, 49 Закону України «Про нотаріат», Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, є незаконною і підлягає скасуванню.
У зв`язку з чим, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 02 вересня 2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
09.11.2021 року відповідачем приватним нотаріусом Івановою А.Й., до районного суду подано клопотання про зупинення провадження, що мотивоване тим, що на розгляді Роздільнянського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, та до розгляду якої неможливо розглянути дану справу.
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 листопада 2021 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Іванової Альвіни Йосипівни про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зупинено до закінчення розгляду цивільної справи №511/427/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним - суддею Роздільнянського районного суду Одеської області Теренчук Ж.В.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 листопада 2021 року про зупинення провадження та справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неповно з`ясував обставини. Зокрема, як зазначає апелянт, приватний нотаріус Іванова А.Й., звертаючись до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, мала намір затягнути розгляд справи.
Апелянт зазначає, що в порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, суд не з`ясував поважних причин та не проаналізував, чому клопотання про зупинення справи відповідач не заявив у підготовчому провадженні; не проаналізував предмети спору у справах; не врахував той факт, що відповідач не є учасником у спірних відношеннях про визнання заповіту недійсним; не прийняв до уваги, що в іншій справі відповідач зловживає правами; не врахував, що в разі набрання законної сили судовим рішенням про відмову у позові щодо визнання заповіту недійсним, то на виконання приписів чинного законодавства нотаріус зобов`язаний видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки правові підстави для відмови у видачі відсутні; не врахував, що процесуальна відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину є не тільки фактичним, але і процесуальним рішенням про суті звернення з питання видачі свідоцтва про право на спадщину; не надав оцінки, що наявний, але не вирішений судом спір про дійсність заповіту, не впливає на оцінку судом правомірності оскарженого рішення нотаріуса, яке за наявності не вирішеного у судовому порядку спору фактично і юридично вирішує його по суті відмовляє у виконанні заповіту.
Апелянт наголошує, що приймаючи оскаржену ухвалу, місцевий суд не встановив, яким чином розгляд справи, предметом якої є недійсність заповіту, впливає на предмет та розгляд даної цивільної справи, на надання оцінки правомірності оскарженого рішення нотаріуса, відповідальності оскарженого рішення приписам Закону України «Про нотаріат» в контексті правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії або для зупинення провадження у спадковій справі.
Також, апелянт наголошує, що зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи.
В апеляційній скарзі також зазначено, що суд першої інстанції не дав оцінку правовим наслідкам, що будуть породженні набранням законної сили судовим рішенням, в разі відмови у визнанні заповіту недійсним. Судом також не були вказані обставини, які б давали підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про визнання заповіту недійсним (справа №511/427/21) виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, які пов`язані між собою у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, буде мати значення для розгляду даної справи.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком районного суду, враховуючи наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено в ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
В пункті 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК (наразі стаття 251 ЦПК України в редакції закону від 15.12.2017 року) підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
При цьому, зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Між тим, з аналізу вказаних норм процесуального закону вбачається, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі.
Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що зупинення провадження у справі не повинно призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Разом з тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
В даній справі предметом спору є скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, вчиненої приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Іванової А.Й.
Підставою для зупинення провадження у цій справі став факт знаходження в провадженні Роздільнянського районного суду Одеської області цивільної справи №511/427/21, предметом спору якої є визнання заповіту недійсним.
Разом з тим, аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання щодо відсутності обставин, які б давали підстави для висновку про те, що наявність спору про визнання заповіту недійсним у цивільній справі №511/427/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно вирішити спір по суті про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії по даній справі.
У матеріалах справи наявні докази, які дають можливість суду першої інстанції встановити та оцінити ті обставини та факти, на які посилаються сторони спірних правовідносин на обґрунтування своїх вимог і заперечень.
Отже, колегія суддів вбачає, що районний суд проігнорував вимоги п. 6 ч. 1 ст.251 ЦПК України, відповідно до якої суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Помилкове зупинення провадження створює перепони для руху цивільної справи №511/1875/21, яке впливає на тривалість судового провадження, швидкість здійснення правосуддя, порушує право ОСОБА_1 на справедливий суд, що повинно бути забезпечено відповідно до ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі, на зазначені обставини уваги не звернув, своїх висновків щодо наявності встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі належним чином не вмотивував, та дійшов необґрунтованого та безпідставного висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі.
Крім того, оскаржувана ухвала в частині зупинення провадження по справі постановлена із порушенням норм процесуального права, а саме ч. 3 ст. 210 ЦПК України та п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, згідно яких на стадії розгляду справи по суті не допускається зупинення провадження з підстав об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення п. 6 ч.1 ст. 251 ЦПК України формально розглянув клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи й перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги позивача заслуговують на увагу.
Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, ч.1 п.6 ст. 374, 379, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 листопада 2021 року про зупинення провадження - скасувати та направити справу до Роздільнянського районного суду Одеської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено: 21.02.2022 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова
