КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 лютого 2022 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/8506/19
Апеляційне провадження 22-ц/824/725/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Махлай Л.Д.,
суддів: Немировської О.В., Ящук Т.І.
при секретарі: Гойденко Д.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування жилим приміщенням,
в с т а н о в и в :
у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначав, що 23.11.2018 між ним та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Після укладення договору він дізнався, що в даній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 з 06.11.2015.
05.12.2018 він направив відповідачці на адресу: АДРЕСА_1 вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку, хоча фактично вона у спірній квартирі не проживає, але її реєстрація в квартирі обмежує його право власності.
26.03.2019 він звернувся із заявою про зняття відповідачки з реєстраційного обліку в квартирі до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, проте йому відмовлено через відсутність судового рішення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.07.2021 позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, рішення суду суперечить висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 295/4514/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 199/163/19, від 12.04.2021 у справі № 310/2950/18, у поставові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.20218 у справі № 753/12729/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 6-39цс15, від 02.09.2015 у справі № 6-1049/цс/15, від 30.09.2015 у справі № 6-1892цс15, від 21.12.2016 у справі № 6-1731цс16, від 22.06.2016 у справі 6-197цч16 та від 21.12.2016 у справі № 6-1731цс16. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що квартира була придбана не за кредитні кошти. У разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення ч. 2 ст. 39 та ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», та ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР. А тому виселення без надання іншого постійного житлового приміщення є неправомірним. До того ж позивач придбаваючи квартиру знав про те, що у ній проживають та зареєстровані інші особи. Тобто він повинен був знати про ризики придбання такого майна.
У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити скаргу, скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.2018 між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. і зареєстрований у реєстрі за № 2356.
Цього ж дня здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на цю квартиру.
Відповідачка у спірній квартирі зареєстрована з 06.11.2015, проте у ній не проживає.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2020, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_4 до АТ «Дельта Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А.В., 3-тя особа: ОСОБА_1 про визнання рішення незаконним, скасування рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру відмовлено.
Згідно довідки ОСББ «Урлівська, 23-В» від 12.05.2021 в квартирі АДРЕСА_1 проживає одна особа ОСОБА_4 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем на законних підставах набуто право власності на квартиру та він є власником квартири, а відповідачка не проживає в спірній квартирі, її реєстрація місця проживання перешкоджає позивачу у здійсненні його прав як власника квартири.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За обставинами справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири.
Представник відповідачки не заперечував, що остання на час укладення договору іпотеки не була зареєстрована у спірній квартирі та така реєстрація відбулася без згоди іпотекодержателя.
Відповідно до довідки ОСББ «Урлівська, 23-В» від 12.05.2021 у спірній квартирі проживає одна особа ОСОБА_4 .
Представник відповідачки стверджуючи, що ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з 2010 року будь - яких доказів на спростування довідки ОСББ «Урлівська, 23-В» від 12.05.2021 не надав.
Посилання представника відповідачки на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.01.2022, яким встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 01.01.2010 по 17.01.2022 не можна визнати обгрунтованими, оскільки зазначеного рішення не існувало на час ухвалення рішення у даній справі. Крім того, у рішенні зазначені різні адреси ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та не вказано, що вони проживали однією сім`єю за адресою спірної квартири. Саме ж рішення ухвалене лише на підставі пояснень ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_4 визнав позов.
З урахуванням того, що позивач як власник квартири має нести витрати за особу, яка є зареєстрованою у спірній квартирі, суд дійшов правильних висновків про обгрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не було застосовано висновки, викладені упостановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 295/4514/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 199/163/19, від 12.04.2021 у справі № 310/2950/18, у поставові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.20218 у справі № 753/12729/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 6-39цс15, від 02.09.2015 у справі № 6-1049/цс/15, від 30.09.2015 у справі № 6-1892цс15, від 21.12.2016 у справі № 6-1731цс16, від 22.06.2016 у справі 6-197цч16 та від 21.12.2016 у справі № 6-1731цс16 та ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР.
Проте у даній справі інші обставини, ніж у вищезазначених справах.
Так, у даній справі не розглядалося питання про виселення відповідачки, а відтак суд не мав підстав для врахування вищевказаних постанов та застосування ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 22.02.2022.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді О.В. Немировська
Т. І. Ящук
