ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 січня 2023 року Справа № 160/14641/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
21.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 26.10.2022 року, просить:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 (паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018 року органом 1243), винесене заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України капітаном ОСОБА_2 від 17 вересня 2022 року;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄРДПОУ:НОМЕР_6) надати громадянину України, ОСОБА_1 (паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018 року органом 1243) дозвіл на перетин державного кордону України на підставі ч.9 ст. 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 року №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄРДПОУ:НОМЕР_6) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018 року органом 1243, РНОКПП НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду у розмірі 10403,02 (десять тисяч чотириста три грн. 02 копійки) та моральну шкоду у розмірі 100000,00 (сто тисяч гривень 00 коп.).
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він є студентом закордонного закладу освіти - Vistula University у м. Варшава, має відстрочку на підставі ч. 9 ст. 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» та йому була видана довідка ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 року №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання. Проте, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України через відсутність підстав на право перетинання державного кордону. Позивач вважає таке рішення необґрунтованим, безпідставним у розумінні ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та п. 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, оскільки не містить жодних посилань на нормативно-правові акти, які б перешкоджали позичу перетинати кордону, та не містить жодних відомостей про те, які саме документи були надані з огляду з метою перевірки його права перетинати державний кордон. Позивач вважає, що заступник начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 капітан ОСОБА_2 діяла всупереч меж наданих їй повноважень та всупереч ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» та п.15 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57. Водночас, жодним нормативно-правовим актом не передбачено прямої заборони позивачеві, як студенту закордонного вищого навчального закладу, що навчається на денній формі навчання та який має відстрочку від призову, для виїзду за кордон з метою здобуття освіти. З огляду на викладене, усі дії з боку працівників ДПСУ щодо обмеження позивача у праві виїзду за кордон є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.
27.09.2022 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позову із долученням уточненої позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 позивачу було продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, що викладені в ухвалі суду від 26.09.2022, на п`ять днів з дня отримання копії ухвали суду.
05.10.2022 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків ухвали суду від 26.09.2022.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2022 прийнято позовну заяву (уточнену) до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/14641/22, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
25.10.2022 від Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог, зауваживши, що позовні вимоги заявлені не до тієї особи, що має відповідати за позовом. Рішення, що оскаржується, не приймалось Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України. Крім того, повноваження щодо пропуску громадян України через державний кордон України чи відмові у цьому надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України органів охорони державного кордону України.
Відповідачем у відзиві також зазначено, що на виконання покладених обов`язків з 24.02.2022 було тимчасово обмежено виїзд з України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України». Відповідно до пункту 2-6 цих Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач помилково вважає, що належить до переліку інших військовозобов`язаних або окремих категорій громадян у передбачених законом випадках, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, оскількиним в позовній заяві не наведено передбачених законом випадків, що надають йому право на перетин державного кордону у випадку введення на території України воєнного стану. Посилання позивача на віднесення його до категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, без зазначення конкретизованого випадку, передбаченого законом, не є обґрунтованою підставою для надання йому права на перетин державного кордону України в період введення на території України воєнного стану. Крім того, питання пропуску через державний кордон є виключними дискреційними повноваженнями відповідного органу охорони кордону. Суд наділений лише повноваженнями перевірити законність дій відповідача у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини, однак не вправі перебирати на себе функцію суб`єкту владних повноважень щодо надання права на перетин кордону, оскільки ця функція належить прикордонному загону Західного регіонального управління. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Щодо позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, відповідачем зазначено, що для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, що позивачем не доведено. Щодо стягнення судових витрат та орієнтовних витрат на послуги адвоката в розмірі 20 000грн. зазначає, що враховуючи вимоги ст.134 КАС України, зміст позовної заяви, реальність адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи, орієнтовні витрати на послуги адвоката є необґрунтованими.
25.10.2022 від Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи докази направлення відзиву позивачу.
26.10.2022 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якому зазначив, що погоджується з доводами Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про те, що належним відповідачем у справі має бути ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄРДПОУ-НОМЕР_6). У відповіді на відзив додатково зазначає, що адміністрація Держприкордонслужби України своїм листом № 23-6855/0/6-22-вих. від 17.03.2022 р. визначила, що документами, які підтверджують право на виїзд студента, який навчається за кордоном, може бути довідка з територіального центру комплектування та соціальної підтримки про тимчасову непридатність до військової служби. Крім цього, листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24.03.2022 №300/1/C/962 проінформовано те, що районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки буде здійснюватися видача довідок для здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формою здобуття освіти відповідно до зразку встановленого листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 03.04.2022 №300/1/C/1079. Підставою видачі довідки визначено вимоги ч. 9 ст. 17 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Також, на офіційному сайті ДПСУ неодноразово зазначався перелік рекомендованих документів для перетину державного кордону студентами іноземних вишів. Зокрема зазначено, що здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі) у закладах освіти за кордоном і на час оголошення мобілізації перебували на території України, та не змогли в установленому порядку виїхати за межі України для продовження навчання, мають право на виїзд з України у разі наявності: 1.студентського квитка або студентської візи; 2.перекладених та нотаріально завірених документів навчання особи у закордонному вузі; 3.військово-облікових документів з записом щодо надання їм відстрочки від призову (призову за мобілізацією); 4.довідки, виданої територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Саме оригінали цих документів були надані позивачем у контрольно-пропускному пункті, однак були цілком проігноровані уповноваженими співробітниками ДПСУ, в результаті чого було винесено необґрунтоване, безпідставне рішення, що не відповідає жодним приписам законодавства.
26.10.2022 від позивача на надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача, в якій просить замінити первинного відповідача, Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 14321647) належним відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄРДПОУ-НОМЕР_6, адреса: АДРЕСА_1 ), долучивши уточнену позовну заяву, в якій позовні вимоги викладено новій редакції.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 здійснено заміну неналежного відповідача у справі, а саме: Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.Мечникова, 16А, код ЄДРПОУ 14321647) належним відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_6, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).
Цією ж ухвалою суду роз`яснено учасникам справи, що розгляд адміністративної справи починається спочатку та встановлено відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_6, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У зв`язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції, копія ухвали від 08.11.2022 була направлена учасникам справи засобами електронного зв`язку.
21.12.2022 від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. 17.09.2022 для перетину державного кордону позивачем було подано пакет документів, в ході перевірки яких встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які підпадають під дію Правил, затверджених постановою КМУвід 17.01.1995 №57.Станом на час виникнення спірних відносин в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України може обмежуватись законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Позивач є військовозобов`язаним. Згідно із частиною першою статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період такі військовозобов`язані, як здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Згідно з листа Головнокомандувача ЗСУ від 24.03.2022 №300/1/С/962 щодо громадяни України, які навчаються у закладах освіти за кордоном та на час оголошення мобілізації перебували на території України та не можуть в установленому порядку виїхати за межі України для продовження навчання, органами військового управління надано вказівку територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки стосовно призовників та військовозобов`язаних, яким надано відстрочку від призову для продовження навчання, зокрема за кордоном, відповідно до частини 9, 15 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 18 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у військово-облікових документах зробити відповідні записи щодо надання їм відстрочки від призову (призову за мобілізацією). Згідно з листа Головнокомандувача ЗСУ від 03.04.2022 № 300/1/C/1079 визначено форму довідки для виїзду за кордон для здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти, а також перекладені та нотаріально завірені документи про зарахування/навчання особи у закордонному вузі; студентський квиток або студентська віза. Проте, при перетині державного кордону уповноваженими посадовим особами встановлено, що навчання позивача розпочнеться 17.10.2022, заїзд студентів відбудеться з 01.10.2022, із наданих документів вбачається започаткування навчання, а не його продовження. Разом з цим, довідка від 13.09.2022 №183 видана для продовження навчання, яке позивач не розпочав. Водночас, така довідка не є військово-обліковим документом, не передбачена законодавством України і не може бути застосована для визначення будь-яким органом для підтвердження відстрочки від призову на строкову військову службу. За таких обставин, позивачем під час перетину державного кордону України не було надано належним чином оформлені документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон. Щодо вимог позивача про зобов`язання надати йому дозвіл на перетин державного кордну України, відповідач зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, або приймати замість нього рішення, яке визначається протиправним, давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції відповідача як суб`єкта владних повноважень. Щодо позовних вимоги про стягнення майнової шкоди, відповідачем зазначено, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діяннями уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із заявленими збитками. Не доведено наявність для стягнення моральної шкоди. Відповідачем також зазначено про не погодження із розміром адвокатських витрат. Позивачем не доведено понесених витрат на адвоката, поряд з цим вважає, що позовна заява і підготовка процесуальних документів не вимагають значного розміру юридичної і технічної роботи. З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги необґрунтовані, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідачем також у відзиві заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву, в обґрунтування якого посилався на воєнний стан, а також те, що Військова частина НОМЕР_1 як сторона у справі переведена на воєнний стан роботи і здійснює заходи, необхідні для оборони країни, захисту безпеки населення та інтересів держави, що значною мірою впливає на дотримання встановлених процесуальних строків.
21.12.2022 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, аналогічного змістовного наповнення доводам, викладеним у позовній заяві та у відповіді на відзив від 25.10.2022. Позивачем вкотре зауважено, що під час контролю були надані всі необхідні документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон, саме для продовження навчання, а не вступу до ВНЗ. Також, позивачем акцентовано, що відзив подано з порушенням строку, тому він не підлягає врахуванню.
Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною п`ятою статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
За змістом пункту 1 частини першої статті 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвалою суду від 08.11.2022 здійснено заміну відповідача, розгляд справи розпочато спочатку та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву.
Ухвалу суду від 08.11.2022 року було надіслано до електронного кабінету відповідача 08.11.2022 о 14:54 (довідка про доставку електронного листа від 08.11.2022), а отже останнім днем строку для подання до суду відзиву в силу положень п.1 ч.1 ст. 241, ч.ч.5, 7 ст. 18, п.5 ч.6 ст. 251 КАС України є 23.11.2022. Згідно із відбитком штемпелю на поштовому конверті, в якому надійшов відзив, він надісланий28.11.2022.
Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 № 133/2022 передбачено продовження строку дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.
Указом Президента України від 17 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 21 листопада 2022 року.
Указом Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, тобто до 19 лютого 2023 року.
Зі змісту заявленого представником відповідача клопотання вбачається, що останнім вказано на обставини введення в країні воєнного стану, правового режиму воєнного стану та переведення несення служби військової частини в особливий режим, що у сукупності стали перешкодою для своєчасного підготування відзиву.
З урахуванням викладеного, враховуючи наведені представником відповідача обставини, виходячи із завдань адміністративного судочинства, а також з метою забезпечення реалізації процесуальних прав учасників справи в умовах воєнного стану, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення строку на виконання вимог ухвали суду в частині подання відзиву на позовну заяву.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
Згідно із листом Університету «Вістула» у м. Варшаві від 27.07.2022 про зарахування, ОСОБА_1 допущений до магістерської програми по Менеджменту на осінній семестр 2022/2023, форма навчання: денна, тривалість курсу: 2 роки (4 семестри), очікувана дата прибуття: 01.10.2022; дата початку: 17.10.2022.
Згідно із довідкою Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27.07.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянин України, документ, що посвідчений особу НОМЕР_2 , прийнятий на І семестр І року стаціонарного магістерського навчання за напрямом «Менеджмент» у Академію. Реєстраційний внесок та оплата за І рік навчання було внесено. Навчання розпочнеться 17.10.2022 та триватиме до 30.09.2024 року.
За приписним посвідченням № НОМЕР_5 , виданого 24.01.2014, позивач узятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 та згідно із відміткою у посвідченні має відстрочку від призову.
13.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 видано ОСОБА_1 довідку №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, згідно із якою він має відстрочку від призову на строкову військову службу відповідно до частини 9 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном не має.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022 було відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018, орган, що видав - 1243.
В обґрунтування рішення від 17.09.2022 зазначено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Вважаючи протиправним рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 17.09.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою, другою статті 2 Закону №1710-VI визначено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Пунктом 1 частини третьої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.
Прикордонний контроль включає, зокрема, перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2 Закону №1710-VI).
В силу вимог частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Згідно із частинами першою, третьою статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України.
Так, відповідно до частини першої статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3854-ХІІ (далі - Закон №3854-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №3854-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
За змістом статті 2 Закону №3854-ХІІ документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (стаття 3 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила №57 в редакції на час виникнення спірних відносин).
Пунктом 12 Правил №57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
На підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (3857-12), уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові (пункт 15 Правил №57).
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в обґрунтування підстав прийняття оспорюваного рішення від 17.09.2022 зазначено, що громадянину України тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не зміг надати на паспортний контроль документи, які підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Відповідно до статті 6 Закону № 3857-XII право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
Однак, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.
Крім того, у рішенні не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які громадянин України не зміг надати на паспортний контроль.
При цьому, оскаржуване рішення не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон.
Суд звертає увагу на те, що за приписним посвідченням № НОМЕР_5 , виданим 24.01.2014, позивач мав відстрочку від призову.
ІНФОРМАЦІЯ_6 міста, складаючи стосовно позивача довідку №183 від 13.09.2022 року, оцінив статус особи та документи надані такою особою. У вказаній довідці уповноважений орган Міністерства оборони України зазначив, що заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном немає.
Однак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано підстав не врахування такої довідки, не містять матеріали справи доказів того, що вказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, рішення від 17.09.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оспорюваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які громадянин України ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль.
Крім того, оскаржуване рішення є таким, що не відповідає затвердженій формі.
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967 затверджено форму рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.
Згідно із затвердженою формою рішення вона має містити графу «посилання на рішення суду або прокурора» такого змісту: «у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням _________ тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.».
Проте, в оскаржуваному рішенні зазначено - «на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянина України тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону.».
Таким чином, в оскаржуваному рішенні всупереч затвердженій формі не зазначено підстав відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України.
Щодо посилань відповідача у відзиві на приписи пункти 2-6 Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57, суд зазначає що в оскаржуваному рішенні не зазначено посилань на вказані приписи Правил №57, як на підставу для прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
За таких обставин, такі доводи відповідача в обґрунтування правомірності рішення від 17.09.2022 не можуть бути враховані судом.
З цих же підстав не враховуються доводи відповідача про те, що позивачем не надано документів на підтвердження продовження навчання, оскільки такі обставини не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
За змістом частин першої, другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи викладене, рішення 7прикордонного Карпатського загону в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022про відмову в перетинанні громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018, орган, що видав - 1243, державного кордону України прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачений законодавством України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не відповідає частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов`язання надати позивачу дозвіл на перетинання державного кордону України на підставі ч.9 ст. 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 року №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Паспортні та інші документи осіб перевіряються в кабінах паспортного контролю, на смугах руху транспорту, у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску через державний кордон чи безпосередньо в транспортних засобах.
Відповідно до пункту 12 Правил №57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
За пунктом 13 Правил №57 під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Держприкордонслужби, яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені та втрачені паспортні документи, а також інші передбачені законом бази даних. Інформація про громадян, яким уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби або Головою Державної прикордонної служби надано дозвіл на перетинання державного кордону, вноситься до відповідної бази даних.
Таким чином, перевірку документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України є компетенцією Держприкордонслужби чи відповідного уповноваженого органу на період оголошення воєнного стану в державі.
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків перевірки відповідачем наданих позивачем документів з метою здійснення перетину державного кордону України на виїзд з України у вигляді рішення від 17.09.2022, яке скасовано судом як протиправне.
Судом встановлено, що відповідачем не надано правової оцінки поданим документам.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету цієї судової справи.
Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на перетинання державного кордону України без перевірки документів та встановлення їх достатності, їх дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
З огляду на викладене, у спірних правовідносинах суд не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів для перетинання кордону, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу иУкраїни моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі № 670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі № 804/7085/16.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.
Позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
Не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між прийняттям рішення, що оскаржується, не у порядку та не у спосіб, визначений чинним законодавством, та завданням моральної шкоди (у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядуванння права людини), про які зазначає позивач.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
При цьому суд критично оцінює і доводи позивача про необхідність відшкодування йому завданої матеріальної шкоди у розмірі 9 556,78грн. з огляду на те, що позивачем не доведено, що витрати на передплату проживання у квартирі у м. Варшаві з 17.09.2022 по 23.09.2022, на оплату квитка на потяг Дніпро-Перемишль, на проживання у готелі Sun(м. Львів) з 16.09.2022 по 17.09.2022 та на оплату квитка Львів-Томашув-Любельский понесені ним у зв`язку із прийняттям оспорюваного рішення.
Також суд зазначає, що оплата вартості проживання у квартирі у м. Варшаві з 17.09.2022 по 23.09.2022 не може бути оцінена як необхідна обставина.
Суд звертає увагу, що згідно із листом Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27.07.2022 Академія повідомила позивачу, що має вільні місця в студентських гуртожитках у м. Варшаві та гарантує поселення кожному студенту.
Поряд з цим, суд бере до уваги понесені позивачем витрати на оплату вартості квитка на потяг Львів-Дніпро (дата вибуття - 17.09.2022, дата прибуття - 18.09.2022).
З огляду на викладене, суд вважає доведеним спричинення матеріальної шкоди позивачу у розмірі 846,94 грн., відтак в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії (рішення) у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №М33К-33МЕ-759А-3С6В від 21.09.2022.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 496,20 грн.
Щодо стягнення судових витрат на послуги адвоката у розмірі 20 000,00грн., суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частини дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
У позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовні витрати на послуги адвоката становлять 20 000,00грн.
Судом враховано, що позовну заяву, заяви на усунення недоліків позову, позовну заяву (уточнену), клопотання про заміну відповідача, відповідей на відзиви підписані та подані ОСОБА_1 .
Однак, жодних доказів на підтвердження понесених витрат на адвоката у справі позивачем не надано, матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 72-74, 77, 241-246, 250,260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 )до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1)про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022 про відмову в перетинанні громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018, орган, що видав - 1243), державного кордону України.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 846,94 грн. (вісімсот сорок шість гривень 94 копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 )судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).
У задоволені заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду складено 02.01.2023.
Суддя М.М. Бухтіярова
