Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 06.02.2023
Справа № 501/3327/13-ц
6/501/4/23
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого судді Пушкарського Д.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Тимко М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області заяву ОСОБА_1 про визнання ухвали такою, що не підлягає примусовому виконанню у цивільній справі №501/3327/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Іллічівського міського суду Одеської області знаходилась цивільна справа №501/3327/13 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (головуючий суддя Журавель П.І.).
Ухвалою суду від 18 жовтня 2013 року було визнано мирову угоду, укладену між сторонами спору ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та закрито провадження у справі.
До суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про визнання ухвали такою, що не підлягає примусовому виконанню у цивільній справі №501/3327/13 в якій просить:
- зупинити примусове виконання Ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 18.10.2013 по справі №501/3327/13 на підставі якої Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №48938499 від 25.09.2015 до розгляду заяви по суті;
- визнати такою, що не підлягає примусовому виконанню Ухвалу Іллічівського міського суду від 18.10.2013 про визнання мирової угоди ухвалену у справі №501/3327/13-ц.
03.02.2023 до суду надійшли заперечення на вищевказану заяву від ОСОБА_2 з доказом відправлення відповідного заперечення ОСОБА_1 поштою від 02.02.2023.
Сторони по справі в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не сповістили.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2023 року Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області було визнано мирову угоду, укладену між сторонами спору ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та закрито провадження у справі.
У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за умовами мирової угоди, 25.09.2015 року, Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)було відкрито виконавче провадження № 48938499.
Статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, що діяла на момент укладання мирової угоди, мирова угода може стосуватися лише прав та обов`язків на предмет спору.
Мирова угода, укладена між сторонами в межах розгляду даної справи, була визнана судом та містила зобов`язання сторони боржника, що повинні бути виконані належним чином.
Суд вказує на те, що в разі невиконання однією із сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, таке виконання могло відбуватися в примусовому порядку за умови обов`язкового врахування в ній всіх вимог до виконавчого документу, які були закріплені статтею 18 ЗУ «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент винесення рішення.
Даний припис знаходить своє відображення в діючій редакції ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст.208 Цивільного процесуального кодексу України, де йдеться що у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Статтею 18 ЗУ «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент винесення рішення було передбачено перелік вимог до виконавчого документа.
Ухвала про затвердження мирової угоди від 18.10.2013 відповідала статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку із чим була прийнята виконавчим органом до виконання. Заявником ОСОБА_1 зазначена обставина не оскаржувалась та не спростовувалась.
Суд критично ставиться до посилання боржника на те, що Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 було виключено положення п.5 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», де йшлося про мирові угоди, бо зазначене не впливає на правовідносини,що виникли між сторонами в межах сукупності індивідуальних обставин справи, на які суд повинен звертати увагу.
Отже, мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, і вона, як правило, виконується добровільно. В іншому разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.
Посилання боржника на виконання стягувачем зазначеної мирової угоди шляхом «спонукання до її виконання» не є основною законодавчо визначеною процедурою примусового виконання мирових угод і може здійснюватися тільки у деяких випадках невиконання боржником вимог немайнового характеру, за якими виконання в примусовому порядку не відбувається або є неефективним.
В свою чергу, посилання заявника на рішення касаційного суду від 10.05.2018 року №363/1103/16-ц не спростовує правильність процедури відкриття виконавчого провадження в межах даної справи. При цьому, суд зауважує, що справа на яку посилається заявник, є справою іншої категорії, предметом розгляду якої є невідповідність ухвали про визнання мирової угоди вимогам виконавчого документу і у зв`язку із цим, неможливості стягувачем ефективно захистити свої права та інтереси.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Інститут правосуддя будується на справедливому, неупередженому та своєчасному розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави., що відображено в ст.2 ЦПК України.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права (ч.3 ст.2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Статтею 16 ЦК України не містить захисту цивільних прав та інтересів судом, як «спонукання до виконання мирової угоди».
Також варто відмітити, що ст.432 ЦПК України не передбачено визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню на підставі вказаній в заяві боржника. Розширене тлумачення ч.2 цієї ж статті також не передбачає такого права суду.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.
Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий документ, зокрема виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, також, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому суд зауважує, що за даною справою, виконавчий лист не видавався, а виконавчим документом була сама Ухвала про затвердження мирової угоди від 18.10.2023 року яка відповідала вимогам виконавчого документу, які були закріплені статтею 18 ЗУ «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент винесення рішення.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз`яснив ВСС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» у зв`язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий документ ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; - обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення (визнання мирової угоди), або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документу.
Разом з тим, за наявності мирової угоди з обов`язком заявника щодо виплати боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, боржником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним було добровільно виконано зазначене рішення суду, внаслідок чого його обов`язок припинився, або його обов`язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень, зокрема мирових угод, затверджених судом у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, проаналізувавши заяву боржника, заперечення стягувача та наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями цивільного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання Ухвали Іллічівського міського суду від 18.10.2013 про визнання мирової угоди, такою, що не підлягає примусовому виконанню.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у розумінні ст.432 ЦПК України, то і у задоволенні вимоги про зупинення примусового виконання Ухвали Іллічівського міського суду від 18.10.2013 по справі №501/3327/13 на підставі якої Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було відкрито виконавче провадження №48938499, також слід відмовити.
Керуючись ст.ст.259-260, 261, 432 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання ухвали такою, що не підлягає примусовому виконанню у цивільній справі №501/3327/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - відмовити в повному обсязі.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя
