Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
16 лютого 2023 року справа № 160/9717/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної державної адміністрації на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 160/9717/21 (суддя Златін С.В., повний текст рішення складено 01.09.2022) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНА ПЛОЩА» до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, треті особи: Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНА ПЛОЩА» (далі позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення процедури прийняття оскарженого розпорядження, відсутністю повноважень на прийняття такого акта відповідачем.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд визнав протиправним та нечинним розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровська обласна державна адміністрація (далі відповідач) подала апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, відповідач просить рішення у даній справі скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржене позивачем розпорядження від 12.04.1996 № 158-р було прийнято уповноваженим на те органом, у спосіб, передбачений законодавством України, яке діяло на час його прийняття. Розпорядження приймалося з метою впорядкування справи обліку, охорони і збереження історико-культурної спадщини Дніпропетровської області та за результатами інвентаризації історичної забудови міста Дніпропетровська у 1989 році, що проведена була Українським спеціальним науково-реставраційним проектним інститутом Укрпроектреставрація. Об`єкт нерухомого майна по вул. Шмідта, 17 становить історичну, наукову і художню цінність. Відповідно до ст.14 Закону України Основи законодавства України про культуру від 14.02.1992 № 2117-ХІІ, охорону пам`яток історії та культури України, захист історичного середовища, схоронність музейного, бібліотечного і архівного фондів забезпечує Держава в особі її органів влади і управління, якою за твердженням відповідача було визначено місцеву державну адміністрацію, як правонаступника виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, взятих зобов`язань та покладених на них законодавством обов`язків у тій їх частині, що не суперечить Закону України Про Представника Президента України та Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що висновки суду першої інстанції є вірними та обґрунтованими, а оскаржене відповідачем рішення є законним. Позивач наполягає, що затвердження пам`яток історії та культури місцевого значення було віднесено законом до повноважень виконавчих комітетів обласних, міських Рад народних депутатів, а не Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектреставрація» не є визначеним законодавством органом, уповноваженим складати переліки виявлених пам`яток історії та культури. Зауважує, що будівля, розташована по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпрі (після перейменування: пр. Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро) не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Третіми особами у справі подані письмові пояснення.
Так, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради у своїх поясненнях звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що у відповідності до пам`ятко-охоронного законодавства України Пам`ятку, розташовану по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпрі (після перейменування: пр. Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро), обстежено та виготовлено на неї облікову документацію. Сама будівля є зразком промислової архітектури кінця XIX сторіччя з цегляним оздобленням фасадів, віддзеркалює розмаїття культурної спадщини Європи. Зняття відповідного статусу пам`ятки архітектури місцевого значення, при скасуванні оскарженого розпорядження, призведе до знищення будівлі.
Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації у своїх поясненнях зазначає, що оскаржене позивачем розпорядження від 12.04.1996 року №158-р було прийнято у відповідності до вимог діючого на той час законодавства України, і підстави для визнання його протиправним чи нечинним відсутні. У відповідності до сучасного пам`ятко-охоронного законодавства об`єкт зберігає статус пам`ятки архітектури місцевого значення.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги, наполягав на задоволенні скарги, скасуванні оскарженого рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Представники третіх осіб зазначили, що погоджуються з доводами скаржника, просять рішення суду першої інстанції скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу відповідача без задоволення.
Заслухавши представників сторін, третіх осіб, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ ОЗЕРНА ПЛОЩА (код ЄДРПОУ 41826171) зареєстровано як юридична особа 22 грудня 2017 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ТОВ ОЗЕРНА ПЛОЩА на праві власності належить адміністративно-побутовий корпус з підвалом літ. А-3, А[1]-1,а, а [1]-3037 кв. м; тунель літ. а-1-74 кв. м; прохідна літ. Б-1, Б[1]-1, б-б[4]-128,8 кв. м, механічна майстерня, котельна, димова труба, магазин, відділ кадрів літ. В-1; В[1]-2, в-450,2 кв. м; головний корпус, відділ пляшкомийної машини, будівля приготування розчинів з підвалом та надбудовами літ. Г-2, г, г-1, г[4], г[5], склад готової продукції літ. Г[1]-2, Г[2]-2, г[1]-г[3], будівля спиртосховища літ. Г[3]-1-Г[5]-1-5628,7 кв. м; побутові приміщення шоферів, гараж з прибудовою літ. Д-2, Д[1]-1, Д[2]-1, д, д[1]-429,6 кв. м; посудний цех літ. Е-2, е-1, е[1]-е[6]-1111,5 кв. м; галерея літ. е-1-16, 02 кв. м; трансформаторний кіоск літ. Є-1-31,9 кв. м; компресорна, літ. Ж-1, ж-126 кв. м; газорозподільний пункт літ. 3-1-16,4 кв. м; навіс літ. И-23 кв. м; навіс літ. 1-34 кв. м; зварювальний збірник літ. ї-23,2 кв. м; склад балонів літ. Й-11 кв. м; убиральня літ. К-1-6 кв. м; огорожа №1-10; резервуар протипожежний № 11 збірник склобоя № 12; бункер склобоя № 13; мощення -І,ІІ, III, який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ (місто Дніпро), пр. Пушкіна, будинок 4.
Підставою виникнення права власності у ТОВ ОЗЕРНА ПЛОЩА на зазначений об`єкт нерухомого майна є акт приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 28 грудня 2017 року. Видавник: ТОВ Агроцентр Плюс - ТОВ ОЗЕРНА ПЛОЩА.
З листування ТОВ ОЗЕРНА ПЛОЩА з Державним підприємством Науково-виробнича дослідна агрофірма Наукова Національної академії аграрних наук України, позивачу стало відомо про те, що об`єкт нерухомого майна до 2003 року мав адресу: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд.17. Адреса нерухомого майна була змінена відповідно до розпорядження виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25 березня 2003 року № 299р.
31 травня 2021 року Управлінням культури надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, оформлену листом за вих. № 1005/0/161-21, яким повідомлено, що будівля, розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, 17, є пам`яткою архітектури місцевого значення Виробниче підприємство, охоронний № 114, взята на державний облік розпорядженням голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р. Розпорядження голови облдержадміністрації від 12 квітня 1996 року № 158-р прийнято відповідно до владних повноважень, визначених законами та законними актами. Підставою для прийняття розпорядження була інвентаризація історичної забудови міста Дніпро (м. Дніпропетровськ до 19 травня 2016 року), яка проводилася базовим науково-дослідним інститутом України УкрДніпропроектреставрація, який підпорядковувався спеціально уповноваженому на той час органу в сфері охорони культурної спадщини Держбуду. На теперішній час, на пам`ятку архітектури місцевого значення Виробниче підприємство виготовлено облікову документацію. Відповідно до облікової документації (облікова картка), предметом охорони зазначеної пам`ятки є зовнішній об`єм пам`ятки до увінчуючого карнизу.
До відповіді долучено розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області та додаток до розпорядження, у графі 114 якого зазначено, що до об`єктів пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області віднесено Виробниче підприємство за адресою: вул. Шмідта, 17, м. Дніпропетровськ.
08 червня 2021 року Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, оформлену листом № 8/7-42, якою повідомлено, що згідно з науково-проєктною документацією Історико-архітектурний опорний план, визначення меж, режимів використання, режимів регулювання забудови історичних ареалів м. Дніпра, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 2 вересня 2020 року № 84/60 Про затвердження проекту внесення змін до генерального плану розвитку м. Дніпра, будівля за адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 4 (колишня адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, буд. 17), а саме: головний корпус, відділ пляшкомийної машини, будівля приготування розчинів з підвалом та надбудовами (літ по плану Г-2), склад готової продукції (літ. по плану Р1-2, Г2-2), будівля спиртосховища (по плану літ. Г3-1, Г4-1, Г5-1) є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області Виробниче підприємство, охоронний номер 114, відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12 квітня 1996 року № 158-р Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області. Зазначено, що документація на пам`ятку, складена до 12 квітня 1996 року, в Управлінні відсутня і не передавалась у розпорядження.
Вважаючи протиправним розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12 квітня 1996 року № 158-р Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування в частині.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, визнав протиправним та нечинним оскаржене позивачем розпорядження від 12 квітня 1996 року № 158-р у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114. При цьому суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20.05.2022р у даній справі, розглядав справу в порядку ст. 264-265 КАС України та надавав оцінку оскарженому розпорядженню як нормативно-правовому акту.
За висновками суду першої інстанції, включення відповідачем у додаток до розпорядження голови Дніпропетровської обласної держаної адміністрації від 12.04.1996 року №158-р (до Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області) об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4), є необґрунтованим, вчинене без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення (вчинення дії), та не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений законами України. Крім того, оскільки позивач є власником об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ (місто Дніпро), проспект Пушкіна, будинок 4, він вправі оскаржити рішення відповідача, оскільки таке не дозволяє позивачу у повній мірі реалізувати правомочності власника нерухомого майна.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позову позивача, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно визнання протиправним та скасування розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р, яким затверджено Перелік пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області у частині, що стосується включення до цього переліку будівлі, яка належить позивачу, тобто фактично спірні правовідносини пов`язані з діяльністю суб`єкта владних повноважень щодо охорони пам`яток історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 11 Конституції України, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
Статтями 15 та 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Частинами четвертою та п`ятою статті 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Згідно з положеннями статті 66 Основного Закону України, кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Законом України № 165-V (165-16) від 20 вересня 2006 року ратифіковано Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року, відповідно до статті 3 якої кожна Сторона зобов`язується: 1. вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; 2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
Статтею 4 цієї Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема, запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.
Законодавство держав-учасниць має передбачати вимоги щодо подання до відповідного компетентного органу, що стосується архітектурного ансамблю або будь-якої його частини чи визначного місця і передбачає: спорудження нових будівель; значну зміну вигляду, яка переінакшує характеристики будівель або визначних місць.
Відповідно до статті 9 зазначеної Конвенції, кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов`язати правопорушника зруйнувати новоспоруджену будівлю, якщо вона не відповідає встановленим вимогам, або реставрувати об`єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду.
Згідно зі статтею 10 Конвенції, кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської території, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.
Відповідно до статті 13 Конвенції, з метою сприяння здійсненню такої політики кожна Сторона зобов`язується розвивати в межах своєї політичної і адміністративної системи ефективне співробітництво на всіх рівнях між органами, що займаються питаннями збереження спадщини, культури, довкілля і загального планування.
Відповідно до статті 1 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року для цілей цієї Конвенції вираз архітектурна спадщина включає такі нерухомі об`єкти:
1. пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення;
2. архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак;
3. визначні місця: створені спільно людиною та природою частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України Про охорону культурної спадщини. Охорона об`єктів культурної спадщини визнається одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини, об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; охорона культурної спадщини- система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.
Отже, з огляду на вищезазначені правові приписи, держава в особі її органів зобов`язана забезпечувати на своїй території охорону об`єктів культурної та історичної спадщини, вживати заходів для здійснення обліку таких об`єктів, запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечувати їх захист, збереження та утримання, що, головним чином, спрямовано на захист суспільного (публічного) інтересу.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним із проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
У судовій практиці, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 522/8120/16-а, від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та від 7 грудня 2021 року у справі № 380/142/20, сформулювалась стала правова позиція, відповідно до якої спори у сфері охорони культурної та історичної спадщини відносяться до спорів, які стосуються переважно захисту суспільного (публічного) інтересу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 року у даній справі, спірні правовідносини у цій справі стосуються захисту суспільного (публічного) інтересу у сфері охорони пам`яток культури місцевого значення. Окрім того, зважаючи на правову природу спірного розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області, у цій справі позивачем оскаржується акт, який відповідає ознакам нормативно-правового.
На час прийняття спірного розпорядження правовідносини у сфері охорони пам`яток історії та культури, у тому числі місцевого значення, регулювались Законом УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури.
Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури.
На час прийняття спірного розпорядження повноваження державних обласних адміністрацій, голів цих адміністрацій визначались Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затверджену Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, пунктом 9 якого визначалось, що головам державної адміністрації підпорядковуються з питань здійснення делегованих повноважень державної виконавчої влади голови та очолювані ним виконавчі комітети сільських, селищних, районних у містах (там, де вони створені), міських Рад.
Частиною першою статті 46 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (чинного на час прийняття спірного розпорядження) визначалось, що органами державної виконавчої влади в областях, містах Києві та Севастополі (як містах загальнодержавного значення) і районах (крім районів у містах, за винятком міст Києва та Севастополя) є відповідно обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, які очолюють голови цих адміністрацій.
Крім того, згідно з частиною першою статті 16 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури (чинному на час прийняття спірного розпорядження) пам`ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному облікові.
Частиною першою статті 17 цього Закону передбачено, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення.
Згідно з пунктом 6 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, голова державної адміністрації очолює відповідно обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання покладених на державну адміністрацію завдань і здійснення нею своїх функцій.
Пунктом 24 цього Положення визначено, що голова державної адміністрації в межах повноважень на основі та на виконання законодавства видає розпорядження, організовує та контролює їх виконання.
Розпорядження голови державної адміністрації є обов`язковими для виконання на відповідній території підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Розпорядження голови державної адміністрації, які стосуються прав та інтересів громадян або мають загальний характер, доводяться до загального відома через засоби масової інформації.
77. Частинами першою-другою статті 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації (у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи у суді) визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.
Розпорядженням від 12.04.1996 року №158-р (т.1 а.с. 25), яке оскаржується позивачем в частині, було затверджено Перелік пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області; Виконкомам міських Рад народних депутатів та районним державним адміністраціям, на території яких знаходяться вищевказані об`єкти, доручено організувати охорону, реставрацію та використання пам`яток архітектури; контроль за виконанням розпорядження покладено на управління по будівництву, містобудуванню та архітектурі облдержадміністрації.
Дійсно, на час прийняття оскарженого розпорядження, саме Виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів уповноважений був здійснювати охорону і організовувати використання пам`яток історії та культури, переданих до відання місцевого самоврядування ( Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» № 533-XII від 07.12.1990 »), і оскаржене позивачем розпорядження не суперечить вимогам наведеного Закону ( п.2 розпорядження т.1 а.с. 25).
Як вже зазначено вище, на час прийняття спірного розпорядження повноваження державних обласних адміністрацій, голів цих адміністрацій визначались Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затверджену Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, пунктом 9 якого визначалось, що головам державної адміністрації підпорядковуються з питань здійснення делегованих повноважень державної виконавчої влади голови та очолювані ним виконавчі комітети сільських, селищних, районних у містах (там, де вони створені), міських Рад.
Аналізуючи наведені вище норми права, якими регулювалися спірні відносини, зокрема на час винесення спірного розпорядження, колегія суддів приходить до висновку, що розпорядження як акт прийнято уповноваженою на це особою, у спосіб, визначений законами і підстави для визнання його протиправним чи нечинним відсутні.
Відповідач обґрунтовує включення об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 17, (м. Дніпро, пр. Пушкіна, 4) до Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області, затвердженого розпорядженням від 12.04.1996 року №158-р, тією обставиною, що за результатами проведеної інвентаризації історичної забудови міста Дніпропетровська, яка проводилася Українським спеціальним науково-реставраційним проектним інститутом "Укрпроектреставрація" було складено перелік виявлених пам`яток містобудування та архітектури, до якого внесено об`єкт нерухомого майна по вул. Шмідта, 17 як такий, що становить історичну, наукову і художню цінність.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що жодним нормативним актом не передбачений правовий статус Українського спеціалізованого науково-дослідного інституту «Укрпроектреставрація» у сфері охорони культурної спадщини, а також правовий статус та значення проведених цим інститутом інвентаризацій.
Інвентаризація була здійснена, а розпорядження прийнято з метою впорядкування справи обліку, охорони і збереження історико-культурної спадщини Дніпропетровської області.
НДІ «Укрпроектреставрація» з 1992р підпорядковувався Державному комітету України у справах будівництва і охорони історичного середовища, а з грудня 1997р - Державному комітету будівництва, архітектури та житлової політики України.
Позивач не спростував статус об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114, як пам`ятки архітектури місцевого значення.
В той же час, в матеріалах справи міститься облікова картка пам`ятки архітектури місцевого значення за адресою: м. Дніпро, Центральний район, вул. Шмідта, 17 (т.2 а.с. 169-173), місце розташування- в межах історичного ареалу №1 «Історичний центр міста (1787-1955рр)» та комплексної охоронної зони історичного центру міста, затверджених Наказом Міністерства культури України від 18.02.2009 №100/0/16-09 (т.2 а.с. 170).
Колегія суддів звертає увагу також на те, що за наведених позивачем доводів у позовній заяві, визнати протиправним та нечинним оскаржене розпорядження як нормативно-правовий акт лише в частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, б.4), охоронний номер 114, неможливо. Тобто, якщо суд прийняв до уваги доводи позивача, що акт прийнято неуповноваженим на те органом, з порушенням певної процедури, і погодився з ними, то мав би визнати нечинним весь такий акт, як незаконний, а не лише його частину.
Відповідно до усталеної судової практики обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18).
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач є власником об`єкту нерухомості, який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ (місто Дніпро), проспект Пушкіна, будинок 4, він вправі оскаржити рішення відповідача, оскільки останнє не дозволяє позивачу у повній мірі реалізувати правомочності власника нерухомого майна. Проте, такі висновки суду не ґрунтуються на доказах. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про створення перешкод самим фактом існування спірного розпорядження чи фактом віднесення об`єкту нерухомості до пам`ятки архітектури місцевого значення у реалізації позивачем своїх прав як власника такого об`єкту.
На думку колегії суддів, з урахуванням викладеного вище, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування такого рішення й прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись п.2 ч.1 ст.315, 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної державної адміністрації - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 160/9717/21 - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНА ПЛОЩА» - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 16.02.2023р..
Повний текст постанови виготовлено 20.02.2023р..
Головуючий - суддяН.П. Баранник
суддяН.І. Малиш
суддяА.А. Щербак
