Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
11 квітня 2023 р.Справа №160/7299/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7299/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
10.04.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ №465-РС від 05 жовтня 2022 року Міністерства оборони України про увільнення ОСОБА_1 від займаної посади в Військовій частині НОМЕР_2 і призначення ОСОБА_1 на посаду в Військовій частині НОМЕР_3 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ №254 від 17 листопада 2022 року Військової частини НОМЕР_1 про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на посаді, яку займав до переміщення Військової частини НОМЕР_1 з 17 листопада 2022року.
Також, у позовній заяви позивачем заявлено клопотання про звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку займав до переміщення у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2023 року зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
Разом з вищевказаною позовною заявою ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
- заборонити Міністерству оборони України, Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам вчиняти дії по переміщенню ОСОБА_1 до інших військових частин, військових формувань до набрання рішенням суду законної сили у цій справі, за виключенням випадків виконання бойових наказів чи бойових розпоряджень від Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначається, що оскаржувані накази Міністерства оборони України від 05 жовтня 2022 року №465-РС про увільнення ОСОБА_1 від займаної посади в Військовій частині НОМЕР_2 і призначення ОСОБА_1 на посаду в Військовій частині НОМЕР_3 , а також Військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2022 року №254 про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення є повністю та очевидно протиправними та такими, що порушують встановлений порядок проходження військової служби, оскільки про зазначене переведення (переміщення по службі) позивача в установленому законом порядку повідомлено не було, а для здійснення такого переміщення взагалі не існувало законних підстав, передбачених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, а сам позивач з рапортом про його переміщення не звертався і будь-які дії, спрямовані на здавання посади і справ, ним не вчинялися, відтак, оскаржувані накази не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про які він просить, матиме наслідком неможливість поновлення його прав за рішенням суду. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені до неї матеріали, суд доходить висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому частиною 4 статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Частиною першою ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову суд зазначає, що обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Суд зазначає, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Суд також зазначає, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або неможливість захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів чи необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення, як підстава для забезпечення адміністративного позову, полягає в тому, що на момент подання такого позову у позивача наявні обґрунтовані підстави, підтверджені належними та допустимими доказами, вважати можливим настання юридичних фактів, які призведуть до порушення його прав та законних інтересів.
До вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати та довести належними доказами причини звернення із такою вимогою.
З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 , суд зауважує, що позивачем не наведено та не надано жодних належних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст.150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.
Як слідує з заяви про забезпечення позову, вимоги ОСОБА_1 про необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обґрунтовано посиланням на очевидну протиправність оскаржуваних наказів Міністерства оборони України від 05 жовтня 2022 року №465-РС про увільнення ОСОБА_1 від займаної посади в Військовій частині НОМЕР_2 і призначення ОСОБА_1 на посаду в Військовій частині НОМЕР_3 , а також Військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2022 року №254 про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, стверджуючи про протиправність спірних наказів, позивач наводить у заяві про забезпечення позову ті самі доводи, що і у позовній заяві про оскарження цих рішень.
Тобто, задля вирішення заяви про забезпечення позову слід встановити чи дійсно при прийнятті оскаржуваних наказів було порушено норми чинного законодавства.
Разом з тим, наведені питання мають досліджуватися судом під час розгляду адміністративного позову по суті пред`явлених позовних вимог, оскільки вирішення питання про законність (незаконність) оскаржуваних рішень відповідача є предметом спору і може бути вирішено лише в ході розгляду судом самої позовної заяви. З`ясування означеного питання на стадії розгляду заяви про забезпечення позову є фактичним вирішенням справи по суті наперед, що є неприпустимим.
Суд зазначає, що протиправність/правомірність оскаржуваних наказів може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті, при цьому, підстави для висновку про очевидну протиправність цих наказів наразі відсутні.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018р. у справі №826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018р. у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
При цьому, суд відзначає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, з яких заявник вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано, у чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть заявником при цьому понесені.
Таким чином, у ході розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Заява містить виключно загальну фразу щодо того, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову у вигляді встановлення заборони Міністерству оборони України, Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам вчиняти дії по переміщенню ОСОБА_1 до інших військових частин, військових формувань до набрання рішенням суду законної сили у цій справі, за виключенням випадків виконання бойових наказів чи бойових розпоряджень від Військової частини НОМЕР_1 , може мати наслідком неможливість поновлення прав позивача за рішенням суду, без жодної конкретизації того, чим саме така неможливість поновлення прав позивача у майбутньому, на його думку, може бути викликана. Натомість, суд зазначає, що в силу прямої норми закону, а саме: ст.235 КЗпП України, передбачено, що у разі встановлення судом, що переведення на іншу роботу (посаду) відбулося без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при цьому, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Відтак, чинним законодавством передбачено спосіб відновлення порушеного права особи у разі незаконного переміщення по службі. Разом з цим, позивачем не зазначено та не доведено існування об`єктивних причин, наявність яких у майбутньому унеможливила б відновлення його прав, у разі встановлення судом незаконності переміщення ОСОБА_1 по військовій службі згідно з оскаржуваними наказами, у встановлений законом спосіб.
За таких обставин, наведені ОСОБА_1 доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є доведеними та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст.150 КАС України.
Крім того, суд зазначає, що частиною третьою статті 151 КАС України визначені способи, в які не допускається забезпечення позову.
Так, пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Також Законом України від 08.07.2022 року №2359-ІХ, який набрав чинності 27.07.2022 року, частину третю статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 такого змісту:
« 10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці».
Таким чином, з 27.07.2022 року повноваження суду обмежені у застосуванні заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
При цьому відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 введено воєнний стан в Україні, який в подальшому було неодноразово продовжено і який триває й досі.
Таким чином, як станом на час виникнення спірних правовідносин (видання оскаржуваних наказів), так і станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона на забезпечення позовів в адміністративному судочинстві шляхом зупинення дії наказів або розпоряджень командира (начальника), відданих військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Як зазначалося вище, у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить суд забезпечити подану ним позовну заяву саме у спосіб встановлення заборони Міністерству оборони України, Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам вчиняти дії по переміщенню ОСОБА_1 до інших військових частин, військових формувань до набрання рішенням суду законної сили у цій справі, за виключенням випадків виконання бойових наказів чи бойових розпоряджень від Військової частини НОМЕР_1 .
Відтак, у поданій заяві позивач просить суд заборонити як відповідачам (Міністерству оборони України та Військовій частині НОМЕР_1 ), так і невизначеному колу осіб (іншим військовим частинам) в умовах воєнного стану вчиняти дії щодо переміщення позивача до інших військових частин та військових формувань до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, тобто фактично встановити заборону невизначеному колу осіб вчиняти дії, що можуть випливати з інших рішень, які можуть бути прийняті у майбутньому та, відповідно, не є предметом оскарження у цій справі, що, в свою чергу, є неприпустимим, зважаючи на наведені приписи ч.3 ст.151 КАС України.
З огляду на наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, для забезпечення позову - відсутні, отже, подана ОСОБА_1 заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7299/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст.294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова
