Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 638/5446/22 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/186/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Колабораційна діяльність
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2022 року відносно ОСОБА_9 ,-
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курилівка Куп`янського району Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не працевлаштованого, зареєстрований та фактично мешкав до затримання АДРЕСА_1 , інвалідності відсутні, зі слів має хронічні захворювання, неповнолітніх дітей не має, одруженого, раніше не судимого
визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України та призначено покарання у вигляді пяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати адміністративно- розпорядчі посади строком на десять років з конфіскацією всього належного йому майна.
Строк відбуття покарання відраховано з 16 вересня 2022 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 у строк покарання за цим вироком зараховано строк попереднього ув`язнення із 16 вересня 2022 року по 30 листопада 2022 року із розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 ( один) дні позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено без змін у виді тримання під вартою.
Як встановив у вироку суд першої інстанції 22 лютого 2022 року Президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил рф за межами рф, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5.00 годині президент рф оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому збройними силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і зс рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами зс та інших військових формувань рф здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року о 05:00 годині, за наказом президента рф володимира путіна, російська федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи збройні сили рф та федеральну службу військ національної гвардії рф.
Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів зс рф, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України), Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України), підрозділів Національної гвардії України (далі - НГ України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії зс рф; пошкодження військових об`єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федераціі проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено.
Після незаконного вторгнення на територію України збройних сил рф, тобто після 24.02.2022, у громадянина ОСОБА_7 , виник кримінальний протиправний умисел, направлений на добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора на тимчасово окупованій території.
З цією метою, ОСОБА_7 , перебуваючи на території м. Куп`янськ, Харківської області, на початку липня 2022 року, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій кримінальний протиправний умисел, добровільно надав згоду представникам окупаційної адміністрації рф на призначення на керівну посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, створених на тимчасово окупованій території м. Куп`янськ Харківської області у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
У зв`язку із викладеними обставинами, у період часу з початку липня 2022 року, ОСОБА_7 займав посаду в.о. керівника Комунального підприємства «Благоустрій міста» самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області» у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території м. Куп`янськ Харківської області, отримував заробітну плату в валюті « рубль».
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 5 ст. 111-1 КК України, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора створеній на тимчасово окупованій території.
В апеляційних скаргах:
Прокурор у кримінальному провадженні посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, яка виразилась у невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого просить вирок суду скасувати та ухвалити свій вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.5 ст. 111-1 КК України та призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що судом не надано належної оцінки даним про особу обвинуваченого, який вчинив злочин під час воєнного стану та умовах військової агресії з боку Російської Федерації.
Названі обставини вказують не необґрунтовану м`якість покарання, призначеного обвинуваченому.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що у оскаржуваному вироку указано, що ОСОБА_7 обвинувачений у тому, що добровільно займав керівну посаду, пов`язану з виконанням адміністративно-господарчих функцій або організаційно-розпорядчих в окупаційній адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території.
На території Куп`янська знаходились ВГА Харківської області та ВГА Куп`янського р-ну, ні в одному з цих органів він не працював.
Обвинувачений тимчасово виконував обов`язки в.о. керівника КП «Благоустрій міста», яка не є органом влади агресора.
Відсутність статуту підприємства та відсутність посадових обов`язків, як доказів в матеріалах справи свідчить про відсутність доказів для оцінки дій обвинуваченого та про те, що КП «Благоустрій міста» було створено окупаційною адміністрацією, а він згідно вироку суду займав посаду в окупаційній адміністрації, а також, працював проти України.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ніколи не працювали на КП «Благоустрій міста».
Обвинувачений не знайомий зі свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та вони також не знають, чим він займався та які були у нього функції на підприємстві. Свідок ОСОБА_10 є його сусідом по будинку, він також не знав чим обвинувачений займався та які у нього були функції на підприємстві. Свідок ОСОБА_13 нічого не повідомив щодо його дій.
Натомість, сторона захисту вважає, що покази свідків не доводять колабараційну діяльність обвинуваченого, а спростовують її.
Оскільки невідомий тип підприємства, його підпорядкування, цілі та завдання, ким призначається керівник, його функції, відсутні посадові обов`язки посадової особи, що виключає судження щодо обвинуваченого як посадової особи, чи був він посадовою особою з функціями організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарчими, що має доказове значення для обвинувачення в тяжкому злочині.
Які саме злочинні та протиправні дії вчинив обвинувачений проти суверенітету та територіальної цілісності держави Україна та яку завдав шкоду державі, також не встановлено не під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду справи.
Відсутність належних та допустимих доказів свідчить, що КП «Благоустрій міста» є органом окупаційної влади та які дії обвинуваченого свідчать, що він працював в органі влади проти України з вироку не зрозуміло.
КП «Благоустрій міста» працювало для життєзабезпечення мирних людей: вивозило сміття в місті, ремонтувало житло куп`янчан, прибирало місто та двори в багатоповерхівках, де мешкають мирні люди. Функції підприємства не є новими у воєнний час, такими були вони були і до війни.
Окупаційна влада мала намір розформувати КП «Благоустрій міста», оскільки робітники відмовлялися безкоштовно працювати, а відсутність комунальної служби призвела би до засмічення міста, інфекційним хворобам, руйнуванню житла людей, тому обвинувачений був вимушений тимчасово, неофіційно погодитися на посаду в.о. керівника підприємства КП «Благоустрій міста», не дивлячись на те, що він працював на посаді інженера з охорони праці в цьому КП з 2016 року та не звільнений по нинішній час.
У вироку є лише припущення того, що :
1) ОСОБА_7 працював у окупаційному органі влади з початку липня 2022 року; 2) ОСОБА_7 мав організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції.
Жодним письмовим документом та іншим доказом ці обставини не підтверджуються.
Крім того, посилання суду на докази - показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - свідчить тільки, що КП «Благоустрій міста» забезпечувало комунальні потреби міста та не містять інформацію щодо колабарійних дій ОСОБА_7 ;
Документ про зміну назви адміністрації Куп`янського району розпорядження про створення підприємства та список особового складу підприємства є припущеннями вини обвинуваченого.
Крім того, слід звернути увагу, що суд першої інстанції посилається на документи, які були отримані стороною обвинувачення у свідка з порушенням норм КПК України, суд не з`ясував справжність цих документів та джерело їх походження.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 та достатність доказів для обвинувачення не відповідають фактичним обставинам справи.
Отже, сторона захисту вважає, що висновок суду, щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 ґрунтується на припущеннях, на доказах, які згідно до вимог ст. 86 КПК України є недопустимими.
Крім того, суд першої інстанції за таких обставин не з`ясував факт входження підприємства у структуру окупаційної адміністрації держави-агресора та чи займав ОСОБА_7 саме посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, чи все ж таки Діяльність ОСОБА_7 була пов`язана з провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.
Тож сторона захисту вважає, що під час судового розгляду справи судом першої інстанції були допущенні ще й норми матеріального права, щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 111-1 КК України, замість ч. 4 ст. 111-1 КК України, а отже призначене покарання ОСОБА_7 не відповідає об`єму вчиненого правопорушення.
Сторона захисту вважає, що якщо і буде доведено колабараційну діяльність ОСОБА_7 , його дії повинно бути кваліфіковані за ч. 4 ст. 111-1 КК України, що є кримінальним проступком.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 та доказів для обвинувачення не відповідають фактичним обставинам справи з насупних підстав.
Так, матеріалами справи КП «Благоустройство города» ВГА Купянского района Харьковской области, розписка, заява юридичної особи про облік, тощо не є оригіналами, отримані не від юридичної особи, не відомо, хто складав ці документи, хто їх зберігав, хто їх виймав, та як вони були приєднані до справи - здійснені з порушенням КПК України, процесуальних прав обвинуваченого та права на захист і є недопустимими.
Як указано у вироку за ст.373 КПК України обвинувальний вирок ухвалюється тільки, коли вина доказана, поза розумним сумнівом… ст.373 КПК України не містить такого, тому щодо розумного сумніву необхідно послатись на ст.17 КПК України.
Сумніву щодо винуватості ОСОБА_7 достатньо.
Всі сумніви повинні трактуватись на користь обвинуваченного.
Також, вказуючи на неповноту судового розгляду автор апеляційної скарги зазначає, що метою повного, всебічного та об`єктивного проведення судового розгляду, захисником ОСОБА_7 29 листопада 2022 року було подане клопотання по кримінальному провадженню, щодо допиту в якості свідка ОСОБА_14 , 1966 р.н., який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , моб. Телефон: НОМЕР_1 , який працював головним енергетиком підприємства КП «Благоустрій міста», з приводу долучення до матеріалів справи матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а також з приводу дослідження відеозапису, який в порядку ст. 290 КПК України було відкрито стороні обвинуваченя.
Судом безпідставно було відмовлено в задовільнені цих клопотань, що потягло за собою наслідки у виді неврахування матеріалів, що характеризують особу ОСОБА_7 при винесені вироку.
Таким чином судом порушено вимогу ст. 2 КПК України щодо повного судового розгляду.
У доповнення до апеляційної скарги захисник також зазначає, що судом при розгляду даного кримінального провадження допущено порушення правил підсудності, оскільки кримінальне правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_7 вчинене у м. Куп`янськ Харківської області, а відтак підпадає під територіальну юрисдикцію Куп`янського міськрайонного суду Харківської області.
В той же час, підсудність цього суду була змінена Верховним судом на Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Між тим, дане кримінальне провадження було розглянуто Дзержинським районним судом м. Харкова, тобто з порушенням правил підсудності.
Отже названа обставина є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону що має наслідком скасування с удового рішення.
Обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
При цьому зазначає, що у вироку указано, що обвинувачений добровільно займав керівну посаду, пов`язану з виконанням адміністративно-господарчих функцій або організаційно-розпорядчих в окупаційній адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території.
В той же час на території Куп`янська знаходились ВГА Харківської області та ВГА Куп`янського р-ну, ні в одному з цих органів він не працював.
Автор апеляційної скарги зазначає, що він лише тимчасово виконував обов`язки в.о. керівника КП «Благоустрій міста», яка не є органом влади агресора.
Відсутність статуту підприємства та відсутність посадових обов`язків, як доказів в матеріалах справи свідчить про відсутність доказів для оцінки його дій та про те, що КП «Благоустрій міста» було створено окупаційною адміністрацією, а він займав посаду в окупаційній адміністрації, а також, працював проти України.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ніколи не працювали на КП «Благоустрій міста», він не знайомий з цими свідками та вони його також не знають, а відтак вони не могли знати чим займався ОСОБА_7 та які були у нього функції на підприємстві.
Свідок ОСОБА_10 сусідом обвинуваченого по будинку і також не міг знати у нього були функції на підприємстві.
Свідок ОСОБА_13 нічого не повідомив щодо його дій.
Оскільки невідомий тип підприємства, його підпорядкування, цілі та завдання, ким призначається керівник, його функції, відсутні посадові обов`язки посадової особи, що виключає судження щодо обвинувачного як посадової особи, чи є він посадовою особою з функціями організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарчими, що має доказове значення для обвинувачення в тяжкому злочині.
Таким чином, відсутність належних та допустимих доказів свідчить, що КП «Благоустрій міста» є органом окупаційної влади та які дії обвинуваченого свідчать, що він працював в органі влади проти України.
Також автор апеляційної скарги зазначає, що окупаційна влада мала намір розформувати КП «Благоустрій міста», оскільки робітники відмовлялися безкоштовно працювати, а відсутність комунальної служби призвела би до засмічення міста, інфекційним хворобам, руйнуванню житла людей, тому обвинувачеий був вимушений тимчасово, неофіційно погодитися на посаду в.о. керівника підприємства КП «Благоустрій міста
Так, матеріалами справи КП «Благоустройство города» ВГА Купянского района Харьковской области, розписка, заява юридичної особи про облік, тощо не є оригіналами, отримані не від юридичної особи, не відомо, хто складав ці документи, хто їх зберігав, хто їх виймав, та як вони були приєднані до справи - здійснені з порушенням КПК України, прав обвинуваченого і є недопустимими.
Судом не правильно застосований закон про кримінальну відповідальність, мої дії кваліфіковані за ст.111-1 ч.5 КК, але всупереч ст.111-1 ч.5 КК йому висунуто обвинувачення, що віннадав згоду на зайняття посади керівника з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарчих функцій в окупаційній адміністрації держави агресора.
На підприємстві КП «Благоустрій міста» був Статут, за яким було визначено тип підприємства, його обов`язки, порядок призначення керівника, які функції у керівника.
Ці обставини виключають застосування до ньогост.111-1 ч.5 КК, тому що він не виконував одні чи інші функції.
У нього були конкретні функції і це належить доказати, а КП «Благоустрій міста» не є органом окупаційної адміністрації і існує для забезпечення життєдіяльності мирного населення в Україні.
Таким чином автор апеляційної скарги вважає, що відсутній склад правопорушення: об`єктивна та суб`єктивна сторона, суб`єктивне та об`єктивне правопорушення, які його дії були здійснені, тобто обвинувачення за ст.111-1 ч.5 КК є неправильним, а відтак вирок суду підлягає скасування з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти апеляційних скарг сторони захисту, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які просили задовольнити їх апеляційні скарги та заперечували проти апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення місцевим судом правил підсудності колегія суддів зазначає наступне.
З обвинувального акту вбачається, що місцем вчинення злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_7 є м. Куп`янськ в Харківській області, що підпадає під територіальну юрисдикцію Куп`янського міськрайонного суду Харківської області.
Проте, зазначений суд з об`єктивних причин на час звернення з обвинувальним актом не здійснював правосуддя.
Між тим, 25 серпня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану» № 2462-IX від 27 липня 2022 року (далі - Закон № 2462-IX), яким абзац 1 ч. 9 ст. 615 КПК України викладено у наступній редакції: «Під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об`єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством».
Таким чином, названа норма вказує на альтернативність підсудності кримінальних проваджень, під час воєнного стану, а отже декілька судів є компетентними розглянути справу.
Відповідно до практики Верховного Суду, зокрема викладеної в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 липня 2022 року по справі №761/11819/2022 (провадження №51-2008впс22), в аспекті застосування приписів ч. 9 ст. 615 КПК України щодо встановлення місця закінчення досудового розслідування необхідно виходити із положень Глави 24 КПК України, які визначають поняття і форми закінчення досудового розслідування.
В аспекті ст. 283 КПК України певну форму закінчення досудового розслідування законодавець пов`язує з дією, яку зобов`язаний вчинити саме прокурор, а тому місцем закінчення досудового розслідування слід вважати місце вчинення прокурором відповідної дії.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувальний акт у кримінальному провадження щодо ОСОБА_7 складено і затверджено 30 вересня 2022 року у приміщенні Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова за адресою: м. Харків, вул. Тобольська 55-а.
Назване свідчить про те, що орган який закінчив досудове розслідування знаходиться у межах територіальної юрисдикції Дзержинського районного суду м. Харкова.
Отже, направлення обвинуваченого акту на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова не суперечить вимогам ч.9 ст. ст. 615 КПК України, а його розгляд цим судом не свідчить про порушення правил підсудності.
Відтак, відсутні підстави вважати, що дане кримінальне провадження надійшло та було розглянуто Дзержинським районним судом м. Харкова з порушенням правил підсудності.
Стосовно інших доводів апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника стосовно скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 404 КПК України За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Зі змісту цієї норми випливає, що відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів за умови, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК.
В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 містилось прохання про дослідження матеріалів провадження (доказів), проте враховуючи висловлену ним спільну з його захисником позицію стосовно результатів розгляду їх апеляційних скарг, а саме скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що повторне дослідження доказів у даному випадку є недоцільним, оскільки воно не зумовлювало б надання цим доказам іншої оцінки, відмінної від тієї що надав суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зокрема положеннями ст. 91 та ст. 94 КПК України.
Відповідно дост. 91 КПК України, окрім іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати обвинувальний чи виправдувальний вирок, суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен дослідити всі докази сторони обвинувачення та докази і позицію сторони захисту, надати їм належну, логічну оцінку, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
Крім того згідно з п. 15 ст.7, ст.22 КПК однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості.
При цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд виконав в повному обсязі.
Надаючи оцінку такому твердженню обвинуваченого колегія суддів виходить із правової позиції, висловленій в постанові Верховного суду від 10.09.2020 у справі № 555/2067/18.
Зокрема, колегія суддів виходить із того, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, колегія суддів констатує, що в даному випадку, мова йде про існування різних версій, викладених обвинуваченим, сама лише наявність яких не покладає на суд обов`язку спростовувати кожну із них.
Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням, що у даному провадженні було дотримано.
Як пояснив обвинувачений ОСОБА_7 в суді першої інстанції та не заперечував під час апеляційного розгляду він свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнає в повному обсязі.
Вказував, що дійсно с липня 2022 року обіймав посаду в.о. керівника Комунального підприємства «Благоустрій міста» самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області» у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території м. Куп`янськ Харківської області, отримував заробітну плату в розмірі сорока тисяч рублів.
Вказані дії його були направлені на забезпечення комунального порядку в місті, так як відсутність вказаної роботи могла привести до екологічної катастрофи. Вказав, що приймав участь в нарадах, які проходили в управлінні ЖКГ військової-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області.
На запитання прокурора відповів, що мав змогу виїхати з Куп`янська, проте вимушений був залишатися, так як в місті мешкають його рідні, дружина хворіє, він має хронічні захворювання спини, Купянськ- є Україна тому він не хотів виїжджати з рідної землі.
Зазначив, що всього на підприємстві працювало 105 осіб, це слюсарі, сантехніки та електрики. Вказав, що працювали на користь мешканців Куп`янська. Заробітну плату використав на придбання продуктів харчування та інші потреби.
Названа версія обвинуваченого, який хоча і заперечив свою винність у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, проте, фактично не заперечував свою роботу у новоствореному органі належним чином перевірена та спростована сукупністю доказів безпосередньо досліджених судом першої інстанції, яким надана належна оцінка.
Зокрема Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила, що особисто не знайома з ОСОБА_7 , проте з лютого 2022 по вересень 2022 року вона мешкала на території міста Куп`янська Харківської області. В один з днів влітку, вона приїхала додому в АДРЕСА_3 та побачила в заборі повідомлення про необхідність сплатити орендну плату до КП « Благоустрій». Вказане повідомлення було підписане, на папері містилась підпис. Вказане повідомлення не стосувалось свідка, проте вона бачила його.
Свідок ОСОБА_10 повідомив, що він є керуючим у справах Куп`янської міської ради. З 24 лютого 2022 року він не вийшов на роботу. З травня місяця він був затриманий та поміщений до Куп`янського районного відділу поліції до камер утримання. Станом до вересня 2022 року він не міг покидати вказане приміщення, так як перебував під вартою, так як відмовився співпрацювати з окупаційним режимом. Всього у даному ізоляторі перебували до 170 осіб. Інформацію що до того, що відбувається у місті він дізнавався від затриманих осіб, яких поміщали пізніше до ізолятору. З ОСОБА_7 свідок був знайомий, вони сусіди в будинку. Свідку відомо було, що ОСОБА_7 призначили в.о. керівника Комунального підприємства «Благоустрій міста» самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області». Свідку відомо, що працівники вказаного підприємства забезпечували в місті Куп`янськ вивіз сміття, інші комунальні роботи. Вказане підприємство отримувало кошти з господарської діяльності.
Свідок ОСОБА_10 бачив оголошення щодо сплати комунальних платежів. На вказаному оголошенні після слів посадової особи було прізвище ОСОБА_7 та підпис синьою кульковою ручкою. Свідку відома інформація про вимоги псевдо адміністрації міста щодо переведення вказаного комунального підприємства в реєстраційні органи країни агресора рф.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомив, що він працював на підприємстві «Благоустрій» в м. Куп`янськ заступником керівника. У подальшому йому було запропоновано очолити вказане підприємство, проте він відмовився від вказаної посади. На вказану посаду було призначено ОСОБА_7 з липня 2022 року. ОСОБА_7 виконував повноваження керівника вказаного підприємства. Заробітну плату отримували в « рублях». Підприємство забезпечувало комунальні потреби міста.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомив, що йому відомо, що влітку ОСОБА_7 призначено на посаду в.о. керівника Комунального підприємства «Благоустрій міста» самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області».
Вказав, що має документи, які свідчать про реєстрацію вказаного підприємства в податкових органах рф,
Посилання в апеляційних скаргах сторони захисту на той факт, що названі свідки не володіли об`єктивною інформацією щодо діяльності ОСОБА_7 є безпідставними.
Так відповідно до ч.1 ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Таким, чином допитані судом першої інстанції свідки, які наведені вище, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень та відмову їх давати повідомили суду ту інформацію, якою володіли.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст.7, ч. 1 ст.26КПК України однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб`єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав в межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати свідкам питання, у тому числі з метою викриття їх необізнаності щодо діяльності ОСОБА_7 та використовувати отримані дані для відстоювання своєї позиції стосовно невинуватості обвинуваченого.
Також судом досліджено справу № 7022001040 « Коммунальное предприятие
«Благоустройство города» временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области», серед яких розписка про отримання документів, заява юридичної особи про облік.
У судовому засіданні ОСОБА_7 повідомив, що саме він заповнював вказані документи, підпис на вказаній заяві його.
Також, судом досліджені документи:
- про зміну назви адміністрації Куп`янського району Харківської області.
-Розпорядження про створення комунального підприємства від 20 червня 2022 року № 1.
-Копія паспорта ОСОБА_7 та звітні дані про працюючих з зазначенням анкетних даних осіб.
Сторона захисту зазначає про невідомість джерел походження названих доказів, а відтак їх недопустимість, проте колегія суддів визнає ці аргументи безпідставними.
Так відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів провадження, наведені вище докази, допустимість яких оспорюється стороною захисту були отримані органом досудового розслідування у встановленому КПК України порядку, а саме від ОСОБА_12 , який в подальшому був допитаний судом у якості свідка ( Т.1 арк.121,122).
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що досліджені судом першої інстанції докази є недопустимими відсутні.
Таким чином колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дослідивши докази надані сторонами кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за своїм внутрішнім переконанням, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, прийшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора створеній на тимчасово окупованій території.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора, стосовно призначення ОСОБА_7 занадто м`якого покарання, виходячи з наступного.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, згідно з положеннями ст. 414 КПК України, визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З оскаржуваного вироку вбачається, що при призначенні покарання, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги ст.ст.65-67 КК України, а саме враховав ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, одружений, має повнолітнього сина, має хронічні захворювання.
Відповідно до ст. 12 КК України обвинувачений вчинив тяжкий злочин.
Досудовова доповідь не виготовлялась.
Обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого судом не встановлено, а обставиною, яка обтяжує покарання судом встановлено вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Таким чином, визначаючи вид та міру покарання суд призначив таке покарання ОСОБА_7 , яке є адекватним скоєному ним, а також здатне досягти мети покарання, визначеної у ст. 50 КК України.
Конкретних аргументів та фактів врахувавши які належить дійти висновків про те, що покарання ОСОБА_7 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а відтак є явно несправедливим в апеляційній скарзі не наведено.
Відтак апеляційна скарга прокурора також не підлягає задоволенню.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судового рішення при перевірці даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то всі апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, КПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2022 року відносно ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а особою, яка тримається під вартою в той же строк з для отримання копії судового рішення.
Головуючий
Судді
