Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
02 травня 2023 року м. Київ 320/14843/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій,
ВСТАНОВИВ:
до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Верховної Ради України, в якому просить суд:
- визнати направлення заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України апаратом Верховної Ради України до Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправним;
- визнати направлення заяви ОСОБА_1 до голови Верховної Ради України апаратом Верховної Ради України до Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправним;
- визнати направлення заяви ОСОБА_1 до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики апаратом Верховної Ради України до Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправним;
- визнати направлення заяви ОСОБА_1 до Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу апаратом Верховної Ради України до Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправним;
- визнати направлення заяви ОСОБА_1 до Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин апаратом Верховної Ради України до Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправним.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ознайомившись з матеріалами справи суд не знаходить підстав для її розгляду і вирішення саме у Київському окружному адміністративному суді, оскільки дана справа йому не підсудна згідно із визначеними статтею 22 Кодексу адміністративного судочинства України правилами інстанційної підсудності.
Так, інстанційна підсудність адміністративних справ поряд з правилами територіальної та предметної підсудності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Правила інстанційної підсудності дозволяють визначити, до якого конкретного адміністративного суду відповідної судової ланки необхідно звернутися у кожному конкретному випадку, тобто встановлюють персоніфікацію адміністративних судів.
Згідно з частиною першою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Таким чином, враховуючи приписи статей 22, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України віднесені до виключної підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного адміністративного позову є оскарження дій Верховної Ради України, а відповідачем по справі - Верховна Рада України.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що даний спір підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції.
Слід зазначити, що чинна редакція Кодексу адміністративного судочинства України запровадила принцип "єдиного вікна". Це сприяє реалізації права на звернення до суду, визначеного в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; статті 55 Конституції України; частині першій статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України; рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Airey v. Ireland", "Ganci v. Italy", "Golder v. the United Kingdom", "Hadjianastassiou v. Greece", "Kreuz v. Poland", "Le Compte, Van Leuven And De Meyere v Belgium" (§ 51).
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Суд вважає, що таке ж процесуальне рішення (про передачу справи на розгляд іншого суду) слід прийняти у випадку, якщо при відкритті провадження у справі буде встановлено, що справа належить до предметної/інстанційної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Інше тлумачення та застосування статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України призведе до розгляду адміністративної справи з порушенням правил предметної/інстанційної підсудності, що відповідно до статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви " 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, фраза "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Вирішуючи справу "Занд проти Австрії", рішення від 12 жовтня 1978 року, Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до приписів статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи за загальним правилом розглядається судом у порядку письмового провадження шляхом постановлення ухвали. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи "судом, встановленим законом", цю адміністративну справу належить передати на розгляд до належного суду, а саме до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Згідно з частиною 6 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини 1 цієї статті, суд вирішує ухвалою, яка може бути оскаржена.
Керуючись положеннями статей 22, 29, 241-243, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
УХВАЛИВ:
Адміністративну справу №320/14843/23 передати за інстанційною підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.
