КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
єдиний унікальний номер справи: №369/3056/21
номер провадження №22-ц/824/478/2023
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
секретаря Рагушіна І.В.
за участі: представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Савченко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко Вікторії Сергіївни, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я.,
у цивільній справі №369/3056/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю та поділ даного майна,-
в с т а н о в и л а:
У березні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за результатами розгляду якого просив:
- визнати об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1223663532224, земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412, загальною площею 0,0699 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнати об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗС БП), реєстраційний номер ОНМ 1894524432224, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визначити частки права власності об`єкта спільної сумісної власності, а саме нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1223663532224, земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412, загальною площею 0,0699 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- визначити частки права власності об`єкта спільної сумісної власності, а саме нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗС БП), реєстраційний номер ОНМ 1894524432224, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що 05 жовтня 2013 року між сторонами укладено шлюб, який в подальшому, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року було розірвано. 22 грудня 2016 року відповідач отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,07 га з призначенням «01.03» для ведення особистого селянського господарства. 06 квітня 2017 року земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1223663532224, кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, загальна площа 0,0699 га, цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства». 18 травня 2017 року відповідач надала позивачу довіреність, якою уповноважила останнього представляти її інтереси в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх питань, що стосуються зміни цільового призначення, будівництва, передачі в оренду та проведення державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки. На той момент сторони домовлялися, що земельна ділянка використовуватиметься виключно на користь сім`ї. 18 вересня 2017 на підставі рішення № 8/2 Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області цільове призначення земельної ділянки було змінено на: «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» та присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Вказував, що на зазначеній земельній ділянці його зусиллями побудовано, а 13 серпня 2019 року зареєстровано право власності на ім`я відповідача на об`єкт нерухомого майна «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗЗ БП)». Вартість земельної ділянки та обладнання на ній, що належить відповідачу, внаслідок трудових та грошових вкладень позивача, збільшилася з 94 128 грн. до 718 000 грн. Тобто, орієнтовна вартість невід`ємного поліпшення об`єкту саме позивачем складає 623 872 грн., що є істотним та значним збільшенням вартості об`єкта.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗС БП), реєстраційний номер 1894524432224, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Визначено частки права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1223663532224, земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412, загальною площею 0,0699 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Визначено частки права власності об`єкта спільної сумісної власності, а саме нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗС БП), реєстраційний номер ОНМ 1894524432224, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Савченко В.С. подала апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, посилаючись на його необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та постановити нове за яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт знищення автомобільної заправочної станції, що є предметом спору незважаючи на визнання даного факту представником позивача у судовому засіданні. Вказуючи, на безпідставне відхилення факту незаконної реєстрації даної автомобільної заправочної станції, як нерухомого майна. Крім того, звертаючи увагу, що даний об`єкт був побудований до укладення шлюбу між сторонами, а відтак не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
16 січня 2023 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - адвоката Соколова В.В. у якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просив залишити його без змін.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Савченко В.С.підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з наведених у ній підстав.
Представник позивача - адвокат Соколов В.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, номер актового запису 122.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року по справі № 369/15574/20, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами було розірвано.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, згідно рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 4/9 від 11 квітня 2017 року відповідачу у власність була надана (передана) земельна ділянка площею 0,0699 га для ведення особистого селянського господарства в селі Гореничі Гореницької сільської ради (кадастровий номер 3222482001:01:005:5412). Право власності було зареєстровано 12 квітня 2017 року.
Рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 8/2 від 18 вересня 2017 року цільове призначення земельної ділянки було змінено, а саме: для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
13 серпня 2019 року на даній земельній ділянці було зареєстровано право власності на ім`я відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗЗ БП)», реєстраційний номер ОНМ 1894524432224, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 серпня 2019 року.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання автомобільної заправочної станції об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділу, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний об`єкт нерухомості збудований та введений в експлуатації за час перебування сторін у шлюбі. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання земельної ділянки за кадастровим номером 3222482001:01:005:5412 спільною сумісною власністю та її поділу, суд першої інстанції виходив з того, що вказана земельна ділянка одержана відповідачем ОСОБА_2 у період шлюбу є її власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки, йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержання членом подружжя майна внаслідок приватизації земельної ділянки.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Відповідно до частини першої ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України).
Статтею 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні норми містить ч.2 ст. 372 ЦК України.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1-2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування презумпції спільності майна, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, автомобільна заправочна станція багатопаливна була збудована та введена в експлуатації за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а відтак, виходячи з приписів ст. 60 СК України, є спільним сумісним майном подружжя.
Відповідачем належність спірного майна до її особистої приватної власності не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Отже, позивач є співвласником спірного майна та має право на частину від нього. При цьому, факт реєстрації права власності на автомобільну заправочну станцію лише на ім`я одного із подружжя, а саме відповідача, не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині визнання автомобільної заправочної станції спільною сумісною власність сторін та визнання частини права власності на неї за позивачем.
Пунктом 5 ч.1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0,0699 га з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412 набута відповідачем у власність за рахунок безоплатної приватизації, що підтверджується рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 4/9 від 11 квітня 2017 року, а відтак, є особистою власністю останньої, режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власність сторін та визнання частини права власності на неї за позивачем.
Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, скаржник посилалася, серед іншого, на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 31 грудня 2022 року по справі №320/17159/21 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора на нерухоме майно Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області Шимченко Ю.Л. від 15 серпня 2019 року №48249156 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на автомобільну заправочну станцію багатопаливну (АЗС БП).
Разом з тим, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (Постанова Верховного Суду у справі №367/4613/18-ц від 24 лютого 2021 року).
Також не можуть бути підставою для скасування судового рішення і доводи апеляційної скарги в частині того, що на час ухвалення судового рішення автомобільної заправочної станції багатопаливної (АЗС БП) не існувало, на підтвердження чого відповідачем було надано до суду документи технічної інвентаризації об`єкту здійснену ПП «Вечірня Столиця», за якими «всі будівлі та споруди знесено, ділянка вільна від забудови», оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення, матеріали справи не містили доказів відсутності АЗС БП на спірній земельній ділянці. При цьому, самі лише пояснення сторін у справі, не є доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України.
Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги спростовуються доказами наявними в матеріалах справи та не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені позивачем судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко Вікторії Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 01 травня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді:
