Справа № 303/7508/22
П О С Т А Н О В А
Іменем України
17 травня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Кожух О.А.,
суддів Готри Т.Ю.,Собослоя Г.Г.,
з участю секретаря Терпай С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глагола Галина Петрівна, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року (суддя Кость В.В.) усправі № 303/7508/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метеорології та сертифікації» про нарахування та виплату заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу, виплату втраченого заробітку та стягнення середнього заробітку,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метеорології та сертифікації» (далі - Підприємство) у якому просив:
1) нарахувати та виплатити заробітну плату за березень та квітень 2022 року у відповідності до штатного розкладу підприємства.
2) визнати протиправним та скасувати наказ від 27.04.2022 №95 про призупинення дії трудових договір в частині, що стосується призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ;
3) стягнення з відповідача втрачений заробіток за період з 1 травня по 10 травня 2022 року;
4) стягнути з відповідача середній заробіток, починаючи з 10 травня 2022 року по день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді начальника відділу прикладної метрології тепло-технічних вимірювань.
09.03.2022 у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської армії на територію України, позивач разом із сім`єю виїхав на територію Закарпатської області, де став на військовий облік.
Зазначав, що з 05.03.2022 по 01.05.2022 позивач продовжував свою трудову діяльність дистанційно, однак відповідач не нарахував та не виплатив йому заробітну плату за вказаний період.
27.04.2022 генеральним директором Підприємства видано наказ №95 «Про призупинення дії трудових договорів працівників підприємства», згідно з яким у відповідності до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Указу Президента України «Про введення військового стану», через військову агресію проти України, що унеможливлює надання та виконання роботи, а також у зв`язку із запровадженням воєнного стану призупинено дію трудових договорів з 01.05.2022 та до дня припинення воєнного стану з працівниками підприємства, зокрема з начальником науково-виробничого відділу прикладної метрології тепло-технічних вимірювань ОСОБА_1 ..
Позивач вважає такий наказ незаконним, оскільки в ньому не вказано причини призупинення діяльності підприємства та не вказано підстави, які унеможливлюють виконання позивачем своїх посадових обов`язків.
Із 10.05.2022 позивача прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації, про що він повідомив керівництво відповідача. Однак, всупереч вимогам статті 119 КЗПП (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу середнього заробітку.
Як на нормативно-правові підстави для задоволення позовних вимог посилався на ст.ст. 114, 115, 119, 235 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки за період березня-квітня 2022 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розрахунку 2/3 посадового окладу внаслідок введення на підприємстві режиму простою. В інші дні, які не охоплювалися режимом простою, позивач був відсутнім на робочому місці і нарахування заробітної плати не проводилося. Також, внаслідок постійних обстрілів території міста Харкова в лютому-травні 2022 року, що унеможливлювало нормальну роботу цього підприємства, на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було видано наказ № 95, дія якого унеможливлює отримання позивачем середнього заробітку за період з 01.05.2022 по 10.05.2022. Крім того, позивачу, призваному на військову службу під час мобілізації за період з 10.05.2022 по 19.07.2022 середній заробіток не виплачувався, оскільки трудові відносини були призупинені (призупинення дії трудового договору з позивачем), а за ОСОБА_1 збережені умови, у яких він працював на час призову. Починаючи з 19.07.2022 (набрання чинності змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України) законодавством не передбачено збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на військову під час мобілізації.
У відповіді на відзив позивач зазначав, що введення простою на підприємстві відбулося з порушенням вимог законодавства, зокрема були відсутні об`єктивні причини для оголошення простою, неправомірно встановлено виплату на час простою в розмірі 2/3 від посадового окладу та позивача не ознайомлено з рішенням про простій. Крім того, у разі виникнення ситуації, небезпечної для життя працівників, за працівником зберігається середній заробіток, а не оплата 2/3 від посадового окладу. Щодо зазначення в табелі обліку робочого часу про відсутність позивача на робочому місці з нез`ясованих причин, слід врахувати, що керівництво підприємства було повідомлено про перебування ОСОБА_1 за межами міста Харкова та продовження виконання роботи дистанційно, тому у період березня-квітня за позивачем мав бути збережений середній заробіток. Вважає, що наказ від 27.04.2022 № 95 про призупинення роботи введено на підприємстві необґрунтовано, оскільки певні працівники продовжували виконувати роботу. Після мобілізації позивача йому має виплачуватися середній заробіток відповідно до положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, що діяла на момент мобілізації позивача (10.05.2022), а не в редакції, що набрала чинності 19.07.2022.
У грудні 2022 року позивач заявив клопотання про збільшення позовних вимог, в якому просив пункт 1 позовних вимог викласти в новій редакції: визнати протиправним та скасувати наказ № 83 від 14.03.2022 про встановлення простою у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в частині, що стосується ОСОБА_1 та здійснити нарахування і виплату середнього заробітку за період з 05.03.2022 по 30.04.2022.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2022 у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 23.12.2022 відмовлено. Дану ухвалу мотивовано тим, що позивач у вказаній заяві одночасно змінив предмет та підстави позову, що не допускається цивільно-процесуальним законодавством.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На церішення подавапеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глагола Г.П. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач протягом березня квітня неповідомив позивача про введені графіки простоїв та умови оплати 2/3 тарифної ставки, хоча наказ про призупинення дії трудового договору і був опублікований у групі в застосунку «Телеграм» за участі керівників підрозділів (у тому числі ОСОБА_1 ), але додаток із переліком працівників опубліковано не було. Роботодавець не надавав позивачу оперативну інформацію про плани роботи, зміни в режимі роботи, організації виробничого процесу. Зазначає, що суд не взяв до уваги факт продовження прийняття замовлень на виконання робіт підприємством, не врахував надані позивачем скріншоти зі сторінки підприємства в мережі. Вважає, що зупинення дії трудових договорів мало вибірковий характер. Відповідач не намагався організувати роботу працівників дистанційно. Суд не врахував доводів, що частина працівників продовжувала трудову діяльність, підприємство приймало нові замовлення. Відповідач з незрозумілих для позивача причин проставляв у табель обліку робочого час у відмітки про неявку з нез`ясованих причин та простій. З травня по грудень 2022 заробітна плата позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, страхові внески не сплачувалися. 10.05.2022 позивача було прийнято на військову службу під час мобілізації, а 11.05.2022 відповідач видав наказ про покладення обов`язків на іншого працівника, посилаючись на виробничу необхідність. Даний факт свідчить про те, що підприємство продовжувало працювати, а трудові договори з іншими працівниками не призупинені, що на переконання скаржника свідчить про дискримінацію та булінк. Суд не врахував надані відповіді Мінсоцполітики щодо необхідності нарахування позивачу середнього заробітку з 10.05.2022. Відповідач не надав доказів абсолютної неможливості виконання позивачем виробничих завдань та функцій підприємства, виконання позивачем роботи зокрема дистанційно, та доказів призупинення діяльності всього підприємства. Оспорюваний наказ не містить відомостей про порядок та розмір нарахування заробітної плати на період призупинення дії трудового договору. Вказує, що ч. 3 ст. 119 КЗпП у редакції на момент призову гарантувала позивачу збереження середнього заробітку до моменту внесення змін до цієї статті з 19.07.2022. Вважає, що має право на виплату середнього заробітку до моменту демобілізації, за період із 10.05.2022 до закінчення особливого періоду в Україні.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метеорології та сертифікації» просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити. Відповідно до ч. 5 ст 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважаться вручення повістки і цій особі. Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України розглянула справу за відсутності позивача та представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз посадової інструкції позивача виключає можливість виконання посадових обов`язків дистанційно; позивачем не надано доказів погодження між ним та відповідачем виконання покладених на нього обов`язків дистанційно та не надано жодних доказів щодо виконання ним своїх обов`язків дистанційно; враховуючи встановлені обставини, суд вважав доведеним факт того, що на Підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці, а тому не вбачав підстав для визнання протиправним та скасування Наказу від 27.04.2022 №95, оскільки такий виданий у відповідності до положень статті 13 Закону України «Проорганізацію трудовихвідносин вумовах воєнногостану» №2136-IX; оскільки суд не знайшов підстав для визнання протиправним та скасування Наказу від 27.04.2022 №95, суд вважав, що не підлягає задоволенню і вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 01.05.2022 по 10.05.2022; оскільки на час призову на військову службу дія трудового договору з позивачем була призупинення і трудові відносини не припиняються, а тому за ним зберігається робоче місце та посада, а неотриманий середній заробіток за час проходження військової служби підлягає відшкодуванню державою, що здійснює військову агресію проти України у відповідності до положень частини третьої статті 13 вказаного Закону.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату заробітної плати за березень та квітень 2022 року у відповідності до штатного розкладу підприємства, слід зазначити наступне.
Наказом від 14.03.2022 №83 у зв`язку з веденням в Україні воєнного стану, відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для забезпечення роботи підприємства у повному обсязі на підприємстві з 15.03.2022 по 31.03.2022 та з 15.04.2022 по 25.04.2022 введено простій для всіх працівників, крім працівників визначених п. 2 та додатком 1 до наказу. Згідно п. 2 наказу встановлено дистанційний режим роботи для працівників підприємства, задіяних в підтримці основних функцій життєдіяльності підприємства, а саме на період із 15.03.2022 по 31.03.2022 встановлено дистанційний режим роботи для бухгалтера 2 кат.бухгалтерії ОСОБА_2 та начальника науково-дослідного сектору удосконалення технічних способів та методів випробування ОСОБА_3 (а.с. 59 т. 1).
Простій це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
З відомостей у витягу з табеля обліку робочого часу за березень та квітень 2022 року, довідки про доходи від 08.12.2022 №596/19 та розрахункових листів вбачається, що ОСОБА_1 проведено нарахування та виплату за період за березень та квітень 2022 року в розмірі 5628,61 грн та 3175,11 грн, відповідно, з урахуванням введеного на підприємстві режиму простою та даних про тимчасову непрацездатність позивача (а.с. 68, 69, 71, 72 т. 1). Крім того, як вбачається з документів, наданих апеляційному суду представником позивача, 16 березня 2023 року позивачу на його зарплатну картку двома платежами було зараховано лікарняні за 2022 рік в загальній сумі 7972,27 грн (а.с 20-21 т. 2). Зокрема, як вбачається з табеля обліку робочого часу за березень 2022 року з 1 по 5 березня позивач був тимчасово непрацездатний (а.с.68 т. 1). В свою чергу, у зв`язку з відсутністю позивача на підприємстві з 09.03.2022 по 12.03.2022, 14.03.2022, 01.04.2022, 04.04.2002 08.04.2022, 11.04.2022 14.04.2022, 26.04.2022 29.04.2022 (неявка позивача з нез`ясованих причин) та невиконання останнім посадових обов`язків оплата праці за вказаний період не проводилася.
Враховуючи межі позовних вимог, підстави та предмету позову, положення частини другої статті 264 ЦПК України, питання законності введення на підприємстві режиму простою та розміру оплати за час простою не було предметом судового розгляду.
Щодо відсутності нарахування та невиплати позивачеві заробітної плати за інші дні, які не охоплені режимом простою, суд зазначає таке.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України).
Отже, згідно з чинним законодавством, заробітна плата працівникам (в тому числі за час щорічної, соціальних відпусток), виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків з дотримання встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи та за умови здійснення підприємством (установою, організацією) господарської діяльності.
У разі невиконання працівником своїх функціональних обов`язків останній не має права на отримання заробітної плати.
Таким чином, у зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці в періоди: з 09.03.2022 по 12.03.2022; 14.03.2022; 01.04.2022; 04.04.2002-08.04.2022; 11.04.2022-14.04.2022; 26.04.2022-29.04.2022 та невиконання ним своїх посадових обов`язків, відповідачем правомірно не проведено нарахування та виплату заробітної плати за вказані дні.
Твердження позивача про повідомленням ним керівництва підприємства про перебування за межами міста Харків, а також посилання на виконання останнім своїх посадових обов`язків дистанційно не підтверджені належними й допустимими доказами.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 60-2 КЗпП України дистанційна робота це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Сторони визнають ту обставину, що 09.03.2022 у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської армії на територію України, позивач разом із сім`єю виїхав з м. Харкова на територію Закарпатської області.
До матеріалів справи не надано доказів того, що підприємство покладало на позивача обов`язки щодо виконання роботи дистанційно, що між позивачем та підприємством було укладено трудовий договір про дистанційну роботу.
На підтвердження доводів щодо виконання посадових обов`язків дистанційно з 05.03.2022 по 01.05.2022, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу.
Враховуючи факт введення на підприємстві простою, чинність наказів про простій, відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження виконання позивачем обов`язків дистанційно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав дляпроведення перерахунку нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати за період березня-квітня 2022 року (у тому числі з 05.03.2022 по 30.04.2022).
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 27.04.2022 №95 про призупинення дії трудових договорів, зокрема в частині щодо призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , слід зазначити таке.
Генеральним директором Підприємства 27.04.2022 було видано наказ №95 «Про призупинення дії трудових договорів працівників підприємства», згідно з яким у відповідності до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Указу Президента України «Про введення військового стану», через військову агресію проти України, що унеможливлює надання та виконання роботи, а також у зв`язку із запровадженням воєнного стану призупинено дію трудових договорів з 01.05.2022 та до дня припинення воєнного стану з працівниками підприємства, зокрема з начальником науково-виробничого відділу прикладної метрології тепло-технічних вимірювань ОСОБА_1 (а.с.60 т. 1).
На підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого ЗакономУкраїни 24.02.2022№ 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан.
Згідно з п. 3 вказаного Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі працівники), у період дії воєнного стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (надалі Закон № 2136-IX).
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України).
Отже, положення Закону № 2136-IX, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Згідно з положеннями статті 13 Закону № 2136-IX (в редакції чинній на момент винесення наказу від 27.04.2022 №95) дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового догогвору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України (частина третя статті 13 Закону № 2136-IX в редакції чинній на момент винесення наказу від 27.04.2022 №95).
Відповідачем згідно з положеннями статті 13 Закону № 2136-IX, видано наказ від 27.05.2022 №95, яким призупинено дію трудових договорів з 01.05.2022 та до дня припинення воєнного стану, зокрема з ОСОБА_1 .
Як зазначав сам позивач, наказ про призупинення дії трудового договору був опублікований у групі в застосунку «Телеграм» за участі керівників підрозділів (у тому числі ОСОБА_1 ). З наданого позивачем скріншоту вбачається, що додаток із переліком працівників це список всіх від А до Я (а.с.14 т. 1).
На момент введення на території України воєнного стану позивач перебував у трудових відносинах з Підприємством, яке у зв`язку із територіальним місцем знаходження неодноразово піддавалося ракетним та бомбовим ударам у зв`язку з військовою агресіє проти України, що станом на 27.04.2022 виключало можливість надання та виконання роботи позивачем та стало підставою для призупинення дії трудового договору із позивачем (а.с. 86-120).
Факт обстрілу, що призвели до пошкодження будівель Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метеорології та сертифікації», підтверджується даними наданих протоколів огляду місця події від 19.05.2022.
Як установлено вище, позивачем не надано жодних доказів щодо виконання ним своїх обов`язків дистанційно, наявності узгоджених домовленостей між ним та відповідачем щодо виконання покладених на позивача обов`язків дистанційно, при цьому зміст наявної у справі посадової інструкції позивача виключає можливість виконання посадових обов`язків дистанційно (а.с. 73-84).
Посилання позивача на те, що відсутні умови для призупинення дії трудового договору, а саме абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи, колегія судів відхиляє, оскільки встановлено, що підприємство, де працює позивач, знаходилось в зоні бойових дій та піддавалося бойовим ударам. Такі обставини у спірний період виключали можливість забезпечити безпечні умови праці через військову агресію проти України.
Позивачем не надано суду доказів щодо наявності у відповідача, на момент видачі наказу від 27.04.2022 №95, можливості надання роботи та можливості позивачем виконувати вказану роботу в умовах, що мали місце на підприємстві.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає доведеним факт того, що на підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці у зв`язку з військовою агресією проти України.
Позивач, який виїхав 09.05.2022 разом із сім`єю на територію Закарпатської області, саме у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської армії на територію України, не надав суду доказів переконливого характеру про незаконність оспорюваного наказу від 27.04.2022 № 95 щодо призупинення дії трудового договору з позивачем у зв`язку з військовою агресією проти України.
Посилання на те, що наказ від 27.04.2022 № 95 не містив порядку нарахування заробітної плати на період призупинення дії трудового договору, є необґрунтованими, оскільки Законом № 2136-IX передбачено порядок відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі державою, що здійснює військову агресію проти України.
Твердження позивача про те, що частина працівників продовжувала трудову діяльність не доводить незаконності наказу від 27.04.2022 № 95 в частині призупинення дії трудового договору з позивачем, який виїхав 09.05.2022 разом із сім`єю на територію Закарпатської області.
За таких обставин, позивачем не доведено підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 27.04.2022 № 95 щодо ОСОБА_1 , який виданий з дотриманням положень статті 13 Закону № 2136-IX.
У зв`язку з цим не підлягає задоволенню похідна позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 01.05.2022 по 10.05.2022 (моменту прийняття позивача на військову службу за призовом під час мобілізації).
Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку, починаючи з 10.05.2022 по день звільнення з військової служби, слід зазначити наступне.
З даних витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 10.05.2022 № 314-ОС «Про особовий склад» вбачається, що ОСОБА_1 прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення з 10.05.2022 (а.с. 15).
Згідно з відомостями:
- довідки від 10.05.2022 №12/758 позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України з 10.05.2022 (а.с. 23);
- довідки від 17.06.2022 №261 позивач проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 з 13.06.2022 (а.с. 22).
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент призову на військову службу 10.05.2022) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 2136-IX відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Враховуючи те, що наведене, призупинення дії трудового договору з позивачем на момент призову на військову службу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми частини третьої статті 13 Закону № 2136-IX, які на момент введення в Україні воєнного стану, мають пріоритетне значення в порівнянні з положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України, котрі відповідно п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України обмежуються Законом № 2136-IX.
Таким чином, на момент прийняття позивача на військову службу за призовом трудовий договір між ним та Підприємством було призупинено, а отже за позивачем зберігається робоче місце та посада, оскільки під час призупинення дії трудового договору трудові відносини не припиняються, а неотриманий середній заробіток за час проходження військової служби підлягає відшкодуванню державою, що здійснює військову агресію проти України, відповідно до положень частини третьої статті 13 Закону.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глагола Галина Петрівна залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 травня 2023 року.
Головуюча:
Судді:
