Справа № 754/4040/22
Категорія 67
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 червня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Головчака М. М.,
за участю секретаря судового засідання - Губенко О. М.,
позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання в спільному шлюбі та визнання права спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири, -
В С Т А Н О В И В :
До Подільського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Одинадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної часткової власності на частину квартири.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту лютого 2000 року до 30 січня 2022 року, визнати право спільної сумісної власності на частину квартири, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м. складається з двох кімнат житловою площею: 33,10 кв.м за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та стягнути судовий збір з відповідача у повному обсязі на користь позивача.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що починаючи з лютого 2000 року до 30 січня 2022 року, вона проживала спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з покійним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вели спільне господарство, мали спільний відпочинок, спільно несли витрати по оплаті комунальних послуг та витрати на утримання спірної квартири. Мали спільні доходи, витрати, вели спільне господарство, здійснювали спільно витрати на утримання квартири, купляли речі побуту, сплачували разом комунальні послуги.
Під час спільного проживання придбали спірну квартиру, яка була придбана за спільні кошти за час спільного проживання. Дане майно належить на праві спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 14 вересня 2022 року накладено арешт на квартиру загальною площею 58,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони на здійснення будь-яких правочинів, успадкування, відчуження, розпорядження об`єктом нерухомості.
03 жовтня 2022 року Подільським районним судом міста Києва було отримано відзив відповідача на позовну заяву в межах якого відповідач заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити у заявленому позові у повному обсязі.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
24 січня 2023 року представником відповідача ОСОБА_4 було подано письмові пояснення в межах яких представник відповідача просив відмовити у заявлених позовних вимогах з підстав не доведення факту спільного проживання у системних взаємовідносинах, які ідентичні шлюбу та стверджує, що спірна квартира була придбана за особисті грошові кошти померлого ОСОБА_5 .
Дослідивши надані докази та заслухавши учасників справи суд прийшов до висновку задовольнити позовні вимоги позивача.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно з принципами, закріпленими ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві положення" СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Положення Кодексу законів про шлюб і сім`ю України (далі - КпШС України) не містили положень щодо встановлення за заявою заінтересованої особи факту проживання однією сім`єю.
Тому встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №14-283цс18 (провадження №14-283цс18).
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України "Про власність", стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність").
Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
За вимогами п. 5) ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Судом встановлено, що 23 вересня 2005 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 31 січня 2022 року серії НОМЕР_2 .
Відповідно до договору замовлення №15.5640 К від 31 січня 2022 року вбачається, що організацію та проведення поховання ОСОБА_5 здійснювала позивачка ОСОБА_1 .
В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
Під час допиту в судовому засіданні, дані свідки підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю позивачки ОСОБА_1 з покійним ОСОБА_5 .. Вказали, що останні вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом здійснювали покупки, спільно святкували дні народження, тощо. Вказали, що разом здійснювали ремонт квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_9 також вказала, що квартира за адресою АДРЕСА_1 , була придбана за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Дані докази суд бере до уваги, як належні та допустимі, які на переконання суду являються достовірними, будь-яких сумнів, щодо них у суду не виникає.
Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що покійного ОСОБА_5 знав з 1970 року. Останній постійно проживав з багатьма жінками, позивачку не знає. Спірну квартиру придбав ОСОБА_5 за особисті кошти.
Показання даного свідка суд оцінює критично, оскільки дані покази є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи. Свідок не міг пояснити всіх обставин у справі, які мають важливе значення для вирішення справи по суті.
Під час розгляду справи було доведено, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Піклувалися один про одного, мали спільний бюджет, доходи, витрати, вели спільне господарство, здійснювали спільно витрати на утримання квартири, купляли речі побуту, сплачували разом комунальні послуги. Під час спільного проживання придбали спірну квартиру.
Факт проживання однією сім`єю, також підтверджується спільними фотографіями, спільним відзначенням свят та спільним відпочинком.
За приписами ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне визначено також ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів палат Касаційного цивільного суду, а саме: постанові від 06 лютого 2018 року у справі N 235/9895/15-ц, постанові від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, постанові від 13 березня 2019 року у справі №334/9028/15-ц, постанові від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15-ц, постанові від 04 липня 2019 року у справі №127/3402/15-ц, постанові від 19.09.2019 року у справі №235/4699/18.
Правовий висновок про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у якій на підставі аналізу норм Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, в тому числі ст. ст. 355, 358 ЦК України, ст. ст. 60, 70 СК України, викладено правовий висновок про те, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при застосуванні ст. 74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних та письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 14.07.2020 у справі №552/5693/18 зазначив, що основні критерії надання майну статусу спільного сумісного, зокрема, є: час набуття такого майна; кошти за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
З аналізу чинного законодавства, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди, страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Судом не встановлено, та належними доказами не підтверджено, що ОСОБА_5 придбав спірне майна за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м., що складається з двох кімнат житловою площею: 33,10 кв.м. за особисті кошти.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання, про необхідність задоволення позову повністю, оскільки встановлено, що позивач та відповідач вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, придбавали інше майно в інтересах сім?ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено, з відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7941,80 грн (7 445,60 грн - за подання позовної заяви).
Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 206, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання в спільному шлюбі та визнання права спільної сумісної власності на1/2 частину квартири - задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) з 01 січня 2004 року по 30 січня 2022 року включно.
Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м., що складається з двох кімнат житловою площею: 33,10 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м., що складається з двох кімнат житловою площею: 33,10 кв.м.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 7941 грн 80 коп.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
третя особа - Одинадцята київська державна нотаріальна контора (адреса: вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, м. Київ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено протягом десяти днів відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя М. М. Головчак
