Справа № 758/11022/21
Категорія 67
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 липня 2023 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сіренко Б.В.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 ,
представників відповідачки ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення частини боргу подружжя,
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути кошти у сумі 97 737,36 Євро, як частину коштів (195 474,71 Євро), сплачених ним у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 246-PBD від 21.12.2006, укладеним між Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна» та ним в інтересах подружжя.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 05.02.2000 було укладено шлюб з відповідачкою. Спільне життя з нею не склалося, тому 23.07.2009 шлюб було розірвано. Під час перебування у шлюбі позивачем в інтересах сім`ї було укладено декілька кредитних договорів. Так, за рахунок отриманих коштів було придбано спільне майно. Зазначає, що 21.12.2006 він уклав кредитний договір №246-PBD. За одержані кредитні кошти позивачем в інтересах сім`ї було погашено заборгованість за всіма попередніми кредитними договорами. Стверджує, що про укладення цього договору та мету використання кредитних коштів відповідачка була повністю проінформована. Ця обставина підтверджується тим, що в тексті договору відповідачка дала письмову згоду на його укладення. На даний час заборгованість по кредиту повністю погашена за рахунок коштів позивача. Зважаючи на те, що колишнє подружжя мало як майно, так і грошові зобов`язання, позивач вважає, що борг є спільним, а тому просить стягнути з відповідачки частину боргу подружжя.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.
Відповідачка та її представники в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, просили суд відмовити в позові, подали заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Крім того, пояснили, що позивач та відповідач за час перебування в шлюбі мали стабільний значний дохід, а тому не потребували ніяких кредитів. Кошти, отримані в кредит, позивач використав для розвитку власного бізнесу, а не для потреб сім`ї.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази дійшов наступних висновків.
Позивач та відповідачка з 05.02.2000 по 23.07.2009 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 03.07.2000.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2013 року у справі № 2607/9126/12 було затверджено мирову угоду від 28.01.2013 року укладену між позивачем та відповідачем, за умовами якої сторони домовилися визнати об`єктами спільної сумісної власності та поділити спільне нерухоме майно подружжя.
Під час перебування у шлюбі та спільного проживання з відповідачкою позивачем було укладено наступні кредитні договори: 20.11.2002 року з компанією «Alfred C.Toepfer International» (далі - кредитний договір № 1) на суму 30 тис. доларів США; 31.10.2003 з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 2) на суму 41 тис. доларів США; 17.03.2004 з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 3) на суму 20 тис. доларів США; 02.04.2004 з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 4) на суму 13 тис. доларів США; 19.12.2005 з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 5) на суму 41 тис. доларів США; 07.04.2006 з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 6) на суму 60 тис. доларів США; 09.06.2006 з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 7) на суму 56 тис. доларів США; 09.06.2006 з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 8) на суму 44 тис. Євро; 21.12.2006 з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 9) на суму 200 тис. Євро.
Проаналізувавши зміст вищенаведених договорів судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору № 1 позивач отримав кошти на придбання квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Заборгованість по вищезазначеному кредитному договору погашалася протягом 2002-2003 рр. При цьому, остання сума платежу внесена 31.10.2003 за рахунок коштів, одержаних за зазначеним кредитним договором № 2), укладеним у той же день.
За рахунок коштів, отриманих за кредитним договором № 2, подружжям, крім погашення заборгованості за кредитним договором № 1, було придбано садовий будинок під АДРЕСА_3 .
Заборгованість за вказаним кредитним договором погашалася протягом 2003-2005 років. При цьому, останній платіж з метою повного погашення внесено 19.12.2005 - за рахунок коштів, одержаних за кредитним договором № 5.
За умовами договору кредиту № 10-12/49 від 17.03.2004 (кредитний договір № 3) позивачу було надано кредит на споживчі цілі. У день укладення кредитного договору № 3 за отримані кредитні кошти подружжям було придбано садовий будинок під АДРЕСА_4 .
Заборгованість за вказаним кредитним договором сплачувалася протягом 2004-2006 років і остаточно була погашена за рахунок укладення кредитних договорів від 09.06.2006 (кредитні договори № 7, 8).
За умовами договору кредиту № 10-12/66 від 02.04.2004 (кредитний договір № 4) кредитор надав позичальнику кредит на придбання однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 . В подальшому вказана квартира, що придбана за кредитні кошти, була продана згідно з договором купівлі-продажу від 04.08.2004.
Заборгованість за вказаним кредитом сплачувалася протягом 2004-2006 років та погашена остаточно після укладення кредитних договорів від 09.06.2006 (кредитні договори №7, 8).
У подальшому з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 2 було укладено кредитний договір № 5, за умовами якого позивачем отримано кредит на споживчі цілі. Платежі за цим договором здійснювалися протягом січня-березня 2006 року.
У подальшому, в тому числі, з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 5, було укладено кредитний договір від 07.04.2006 (кредитний договір № 6), згідно з умовами якого надано позивачу кредит у розмірі 60 тис. доларів США на споживчі цілі.
Заборгованість за цим договором була сплачена повністю за рахунок перекредитування за договором від 21.12.2006 (кредитний договір № 9).
Також з метою погашення заборгованості за кредитними договорами № 3, 4 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2093 від 09.06.2006 (кредитний договір № 7), за умовами якого (п. 1.1.1 договору) позичальнику надано кредит окремими частинами (траншами) зі сплатою 11 процентів річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 56 тис. доларів США на споживчі цілі.
Заборгованість за цим кредитом погашалася протягом 2006 року та була сплачена повністю 23.12.2006 за рахунок перекредитування за договором від 21.12.2006 (кредитний договір № 9).
Крім того, з метою погашення заборгованості за кредитними договорами № 3, 4 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2094 від 09.06.2006 (кредитний договір № 8), за умовами якого позивачу було надано кредит окремими частинами (траншами) зі сплатою 11 процентів річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 44 тис. Євро, на споживчі цілі.
Заборгованість за цим кредитом погашалася протягом 2006 року в основному за рахунок перекредитування за договором від 21.12.2006 (кредитний договір № 9).
В подальшому з метою погашення заборгованості (перекредитування) за кредитними договором № 6, 7, 8 між АКБ «ХФБ Банк Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір від 21.12.2006 (кредитний договір № 9), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 200 тис. Євро, строком на 15 років, з 21.12.2006 по 21.12.2021, зі сплатою відсотків, комісійних та інших платежів відповідно до умов, визначених в договорі.
Згідно із п. 1.2 договору кредит надано з метою рефінансування заборгованості за кредитами, отриманими в АКБ «Укрсоцбанк» (договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 09.06.2006 та 09.06.2006), та АБ «ІНГ Банк Україна» (кредитний договір від 07.04.2006) та ремонту власної нерухомості).
При цьому, надання банківською установою грошових коштів за вищевказаним кредитним договором згідно з випискою з банківського рахунку № НОМЕР_2 було здійснено в 2006-2007 роках а саме: 26.12.2006 - 64 100,00 Євро; 15.02.2007 - 30 тис. Євро; 23.08.2007 - 10 750,00 Євро; 22.10.2007 - 10 тис. Євро; 13.11.2007 - 13 600,00 Євро; 16.11.2007 - 50 тис. Євро; 29.11.2007 - 21 550,00 Євро, тобто до моменту розірвання шлюбу (23.07.2009) та до моменту, про який стверджує відповідач, а саме припинення шлюбних відносин у 2008 рік.
Починаючи з дати укладення кредитного договору № 9 до дати розірвання шлюбу з відповідачкою заборгованість сплачувалась за рахунок спільних коштів подружжя. Проте після розірвання шлюбу всі подальші виплати здійснювались лише стороною позивача.
Відповідачкою та її представниками позовні вимоги не визнано, посилаючись на те, що нею дійсно було надано згоду на укладання кредитного договору № 9, однак кошти отримані від даної угоди витрачались не в інтересах сім`ї, а у індивідуальному порядку на потреби позивача. Відповідачка стверджувала, що вся нерухомість для потреб сім`ї придбавалась за рахунок їх власних коштів, які були їхнім доходом від підприємницької діяльності. Також відповідачка посилалась на умови мирової угоди, вбачаючи, що сторонами досягнуто згоди, не лише щодо обсягу майна, а й щодо боргів, які виникли за час спільного проживання.
Суд в частині доводів сторін щодо використання кредитних коштів в інтересах сім`ї дійшов наступних висновків.
Згідно фактичних обстави справи та наявних у матеріалах справи доказів, у період перебування в зареєстрованому шлюбі позивачем отримувались кредитні в кошти у банківських установах, які частково повертались за рахунок доходів подружжя, і частково за рахунок отримання нових кредитів, останнім з яких був кредитний договір №246-РВО від 21.12.2006.
При цьому, послідовністю отримання кредитних коштів та їх спрямуванням на вищезазначені цілі підтверджується, що всі вищевказані кредитні договори, які укладалися позивачем протягом 2002-2009 років були укладені саме в інтересах сім`ї (з метою придбання нерухомого майна, яке в подальшому мировою угодою визнано спільною сумісною власністю подружжя, а також для погашення заборгованості за кредитами, які брались в інтересах подружжя), а отримані за них кредитні кошти використовувалися в інтересах сім`ї - на придбання нерухомого майна та погашення заборгованості за попередніми кредитами подружжя.
У результаті укладення кредитного договору від 21.12.2006 (кредитний договір № 9) було погашено заборгованість за всіма попередніми кредитними договорами, укладеними в інтересах сім`ї.
В свою чергу, отримання та витрачання грошових коштів за кредитним договором від 21.12.2006 в інтересах сім`ї підтверджується: ціллю надання кредиту, передбаченою п. 1.2 кредитного договору, відповідно до якого кредит надано з метою рефінансування заборгованості за кредитами, отриманими в АКБ «Укрсоцбанк» (два договори від 09.06.2006), та АБ «ІНГ Банк Україна» (кредитний договір від 07.04.2006) та ремонту власної нерухомості); ознайомлення відповідачки з умовами кредитного договору від 21.12.2006; наявністю письмової (безумовної та безвідкличної згоди) відповідачки на укладення кредитного договору від 21.12.2006; порукою відповідачки (договір поруки від 25.12.2006, укладений між відповідачкою та АКБ «ХФБ Банк Україна», як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 21.12.2006; іпотекою спільного майна подружжя - квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ; садового будинку АДРЕСА_6 та двох земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 , на передання в іпотеку яких надана письмова згода відповідачки; послідовністю дій сторін, зокрема послідовністю укладення кредитних договорів з метою придбання нового майна та погашення існуючої заборгованості за попередніми кредитними договорами; частковим виконанням за спільні кошти подружжя (до моменту розірвання шлюбу) зобов`язань за кредитним договором від 21.12.2006, що підтверджено (визнано) відповідачкою у письмових запереченнях від 25.01.2022, наявних у матеріалах справи; частковим виконанням (сплатою 3000,52 Євро 07.09.2018) безпосередньо відповідачкою зобов`язань за кредитним договором від 21.12.2006.
При цьому суд враховує, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 14.02.2013 у справі №2607/9126/12 затверджено мирову угоду від 28.01.2013, укладену між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , за умовами якої сторони поділили спільне майно подружжя, у тому числі квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ; садовий будинок АДРЕСА_6 , які забезпечували виконання зобов`язань за кредитним договором від 21.12.2006.
Після поділу майна подружжя, іпотека, у тому числі з квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , які за мировою угодою у справі №2607/9126/12 перейшли у власність Відповідача, знята не була та припинилася лише після остаточного погашення заборгованості перед банком за кредитним договором від 21.12.2006, що було здійснено, як з`ясувалось при розгляді даної справи, відповідачкою (у сумі 3000,52 Євро), чим додатково підтверджується спільність боргу колишнього подружжя.
Таким чином, зазначеним вище підтверджується, що для укладення кредитного договору № 9 відповідачка була обізнана з умовами кредитного договору № 9, надавала згоду на його укладення; в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором передавалися об`єкти спільної власності подружжя; відповідачка особисто поручалася за виконання зобов`язань за договором; отримані кредитні кошти були направлені на погашення заборгованості за попередніми кредитними договорами, за кошти яких було придбане спільне майно; погашення заборгованості за кредитним договором № 9 здійснювалося до моменту розірвання шлюбу спільно (за спільні кошти подружжя), а також частково особисто відповідачкою (3 000,52 Євро 07.09.2018); що на думку суду свідчить про укладення кредитного договору № 9 та використання отриманих за ним коштів в інтересах сім`ї позивача та відповідачки.
На думку суду відповідачка факту отримання та використання коштів в інтересах сім`ї не спростувала зважаючи на наступне.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постанові Верховного Суду від 27.02.2019 по справі № 464/7011/16-ц.
Відповідачка, з метою спростування презумпції спільності майна (боргів) подружжя, викликала в судове засідання свідків: ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 , а також надала докази отримання доходів від здійснення підприємницької діяльності.
Однак, вищезазначеними доказами не спростовується презумпція спільності боргів подружжя за кредитним договором від 21.12.2006.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_9 повідомив, що є близьким знайомим позивача та відповідачки, з ОСОБА_1 вони разом ходили на Майдан Незалежності під час Революції гідності у 2013-2014 роках, де йому стало відомо про відсутність житла у ОСОБА_1 після чого ОСОБА_9 запропонував орендувати у нього квартиру по АДРЕСА_8 . На думку ОСОБА_9 , у відповідній квартирі разом з ОСОБА_1 жила також інша жінка. Відповідні обставини за показами свідка мали місце у 2014 році, в цьому ж році, на думку свідка, розвалилась сім`я сторін. На запитання з приводу боргів подружжя, отримання та використання грошових коштів за кредитним договором від 21.12,2006 ОСОБА_9 повідомив, що нічого не знає. Отже, показами свідка ОСОБА_9 жодна з обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді даної справи, не підтверджується.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 (мати відповідачки), повідомила, що отримання та витрачання грошових коштів за кредитними договорами, в тому числі кредитним договором від 21.12.2006, здійснювалось, начебто, не в інтересах сім`ї (позивача та відповідачки), а для будівництва бізнес-центру, який будувався позивачем та не враховувався під час поділу спільного майна, оскільки не був побудований до моменту розірвання шлюбу. Саме у зв`язку з цим, на думку свідка, позивач розлучився з відповідачкою, щоб зареєструвати право власності особисто на себе.
Водночас, свідок ОСОБА_7 повідомила, що для будівництва відповідного бізнес-центру позивачем укладався окремий кредитний договір, який не є предметом спору у даній справі, а кредити в період шлюбу позивача та відповідачки укладались в інтересах сім`ї.
Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами, наданими позивачем, зокрема, договором про іпотечний кредит від 03.12.2007, укладеним між ОСОБА_1 та УніКредит Банком, пунктом 1.2 якого визначено цільове призначення кредиту - на придбання земельної ділянки АДРЕСА_9 , кадастровий номер 8000000000:90:831:0004 та будівництва будинку на цій ділянці. Саме за рахунок кредитних коштів за договором про іпотечний кредит від 03.12.2007 здійснювалося будівництва відповідного бізнес- центру.
Також свідок ОСОБА_7 повідомила, що квартира АДРЕСА_10 була придбана за її особисті кошти, отримані від продажу власної нерухомості. При цьому, така квартира спочатку була придбана ОСОБА_1 (за кредитні кошти), а в подальшому (через декілька місяців) викуплена у нього за 31 500 доларів США. При цьому, за твердженнями свідка грошові кошти вона передала ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_11 у присутності свідка ОСОБА_11 . Водночас, під час допиту свідка ОСОБА_11 у цьому ж судовому засіданні остання повідомила, що бачила лише як ОСОБА_7 рахувала грошові кошти, однак не була присутня безпосередньо під час їх передачі.
Суд у зв`язку з наведеним критично ставиться до показів свідка ОСОБА_7 про передачу грошових коштів, що начебто відбулось у квартирі, а не у нотаріуса під час посвідчення договору купівлі-продажу.
Крім того, на запитання щодо мети та цілей, на які було спрямовано отримані кошти за кредитними договорами від 02.04.2004, 21.12.2006, а також яким чином були використані грошові кошти за кредитним договором від 21.12.2006, та яким чином й коли було повернуто кредит банківській установі за кредитним договором від 21.12.2006 свідок ОСОБА_7 повідомила, що їй нічого не відомо. При цьому підтвердила, що кредит було повернуто позивачем.
Допитана в якості свідка ОСОБА_11 , яка є подругою відповідачки, повідомила, що квартира АДРЕСА_10 була придбана за кошти ОСОБА_7 , про що їй відомо зі слів останньої, оскільки ОСОБА_11 бачила як ОСОБА_7 рахувала грошові кошти, які начебто в подальшому мали бути передані ОСОБА_1 в якості оплати за вказану квартиру, однак при передачі коштів ОСОБА_11 присутня не була. Також ОСОБА_11 повідомила, що позивач та відповідачка розійшлися у 2009 році, а майно поділили в 2013 році. Щодо обставин укладення кредитного договору від 21.12.2006 (як і решти кредитних договорів), отримання та використання кредитних грошових коштів та повернення кредитів ОСОБА_11 нічого не відомо.
Допитана в якості свідка ОСОБА_8 , яка є подругою відповідачки, повідомила, що з ОСОБА_5 знайома з 90-х років, вела з нею спільний бізнес, від якого ОСОБА_5 мала достатній дохід. Під час допиту ОСОБА_8 повідомила про свою обізнаність щодо купівлі нерухомого майна родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зокрема, квартир на Подолі та садових будинків (дач) під Києвом. При цьому ОСОБА_8 зазначила, що укладення кредитних договорів супроводжувалось сварками в сім`ї, які зрештою призвели до розірвання шлюбу. Також ОСОБА_8 повідомила, що позика в розмірі 200 тис. Євро бралася позивачем виключно для власного бізнесу, водночас, на запитання представника позивача щодо позики (кредиту) у розмірі 350 тис. доларів США свідок ОСОБА_8 надати будь-яких пояснень не змогла. Щодо обставин отримання, використання та повернення грошових коштів за кредитним договором від 21.12.2006 ОСОБА_8 показань не надала.
Надаючи оцінку доводам сторін щодо отримання відповідачкою доходів від здійснення підприємницької діяльності суд зважає на те, що наявність певного доходу у чоловіка та дружини не може свідчити про відсутність необхідності отримання кредиту для певних цілей подружжя та не впливає на наслідки такого отримання, а саме: створення взаємних прав та обов`язків, зокрема й обов`язку повернення кредиту для обох сторін подружжя.
Такого висновку суд дійшов зважаючи на нормативно-правове регулювання відносин, які склалися між сторонами.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
При цьому, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Згідно із ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Таким чином, оскільки кредитний договір від 21.12.2006 було укладено позивачем в інтересах сім`ї, майно (грошові кошти), одержано за вказаним кредитним договором, використано в інтересах сім`ї, розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за кредитом.
Отже, оскільки позивач виконав солідарний обов`язок подружжя, то останній має право на зворотну вимогу (регрес) до відповідачки у рівній частці виконаного обов`язку подружжя.
Зокрема, в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» надано роз`яснення, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
У постанові від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Той факт, що сторони не врахували відповідних боргових зобов`язань при укладенні договору про поділ майна подружжя, не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов`язань колишнього подружжя. Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 205/5882/18 зазначено, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.
У постанові від 05.10.2021 у справі № 755/16464/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що посилання відповідача на ті обставини, що кредит погашався позивачем після припинення шлюбних відносин не мають правового значення, оскільки вирішальним у цьому випадку є факт отримання сторонами кредитних коштів на придбання спірного нерухомого майна саме у період їх перебування у шлюбі.
Крім того, на необхідності поділу боргів подружжя вказує у своїх висновках Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 08.07.2020 у справі №465/275/16-ц, зокрема зазначивши, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Оскільки подружжям отримано у кредит для придбання спільного майна та проведення у ньому капітального ремонту, то і кредитні кошти є об`єктом спільної сумісної власності, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.10.2021 у справі № 755/16464/20 зазначено, що борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Унаслідок придбання подружжям квартири в кредит, боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.
Так, відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц.
Отже, практика Верховного Суду зводиться до того, що виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково), є підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.
В частині доводів сторони відповідачки щодо позовної давності слід зазначити наступне.
21.07.2022 року представником відповідачки подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача, в якій зазначається, що в 2013 році сторони уклали мирову угоду про поділ майна подружжя, яка була затверджена судом у справі № 2607/9126/12, а звернення до суду з позовом відбулось у 2021 року, тобто зі спливом 8 років. За твердженням відповідачки такі обставини порушують норми ст. ст. 257-258 ЦК України, яка вказує на загальний строк позовної давності тривалістю 3 роки.
Разом з цим, за загальним правилом перебіг загальної чи спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
При цьому, вжиття конструкції в ч. 1 ст. 261 ЦК України «могла довідатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Верховний Суд неодноразово робив висновки про те, що внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Такі висновки викладені, зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 320/2233/18.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Таким чином, правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Абзацом 2 ч. 2 статті 543 ЦК України передбачено, що солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.
Згідно з частиною 4 вказаної статті виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Отже, розірвання шлюбу не змінює та не припиняє існування тих боргових зобов`язань, які виникають з правочинів, які були вчинені в інтересах сім`ї, у випадку якщо питання про поділ цих зобов`язань не було вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, а тому подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно.
Тобто, не врахування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відповідних боргових зобов`язань при укладенні договору про поділ майна подружжя не доводить відсутність цих спільних боргових зобов`язань у колишнього подружжя, а відповідачка є солідарним боржником до того часу, допоки їх обов`язок з позивачем не виконаний в повному обсязі.
Суд виходить з того, що строк погашення заборгованості за кредитним договором від 21.12.2006 встановлено до 21.12.2021 з виплатою періодичних платежів відповідно до погодженого графіку. А відтак, саме до 21.12.2021 мало продовжуватися існування солідарного зобов`язання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за кредитним договором не зважаючи на розірвання шлюбу між ними в 2009 році.
Разом з тим, сума позики (кредиту) за кредитним договором від 21.12.2006 була достроково погашена у вересні 2018 року за рахунок коштів позивача у сумі 195 474,71 Євро, що підтверджується таблицею (графіком) отримання та сплати коштів згідно кредитного договору від 21.12.2006.
Зважаючи на вимоги ч. 4 ст. 543 ЦК України, в момент повного виконання ОСОБА_1 обов`язку перед банком за кредитним договором солідарний обов`язок ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перед банком припинив існувати.
Разом з цим, саме з моменту такого погашення у ОСОБА_1 виникло право вимоги до ОСОБА_5 , як солідарного боржника, у рівній частині, оскільки якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Частиною 6 ст. 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.
Отже, з урахуванням зазначеного та з огляду на положення частини шостої статті 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 у вказаних правовідносинах буде день виконання основного зобов`язання і фактично день припинення цього зобов`язання належним виконанням, а саме 07.09.2018.
Таким чином, станом на дату звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_5 , а саме станом на 09.08.2021 позовна давність для звернення до суду про стягнення 1/2 частини боргу не сплинула, а порушене право (охоронюваний законом інтерес позивача), за захистом якого він звернувся до суду, підлягає захисту.
Крім того, суд бере до уваги посилання відповідачки, яка особисто підтвердила, що 07.09.2018 сплатила частину боргу за кредитним договором від 21.12.2006 на суму 3000,52 Євро.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, погашенням 07.09.2018 3000,52 Євро (залишку заборгованості) за кредитним договором від 21.12.2006 відповідачка визнала свій солідарний борг подружжя за вказаним за кредитним договором та існування спільного зобов`язання станом 07.09.2018, шо мало наслідком також переривання позовної давності та з моменту повного виконання перед банком трансформувалось в право регресної вимоги позивача до відповідачки.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Положеннями ч. 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, зважаючи на вищенаведені та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що кредитний договір № 9 породжує цивільні права та обов`язки для обох із подружжя як солідарних боржників. Виконання цивільного обов`язку одним подружжя породжує у нього право на регресну вимогу до іншого подружжя в розмірі 1/2 частки від суми зобов`язання.
Відповідачкою не спростовано презумпцію спільності боргів подружжя за кредитним договором № 9, а посилання представника відповідачки на укладання кредитного договору не в інтересах сім`ї не заслуговують на увагу, оскільки такі договори укладалися під час їх спільного проживання, а отримання коштів прямо передбачалися із кінцевою метою на придбання спільної нерухомості та погашення попередніх спільних кредитів.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення частини боргу подружжя підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення частини боргу подружжя - задовольнити
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 97 737 (дев`яносто сім тисяч сімсот тридцять сім) Євро 36 центів що є частиною боргу подружжя.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- відповідач - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_13 .
Суддя Дмитро ПЕТРОВ
