336/735/22
2/336/235/2023
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2023 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,з участю секретаря судового засідання Олексієнко С.О.,розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», треті особи: Державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кравченко Вікторія Андріївна, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки і піклування про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулось до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 15 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»(АТ «ПУМБ»), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №5785562. Окрім того між вказаними сторонами був укладений договір іпотеки №5786827, посвідчений Гришиною В.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу.
Відповідно до п. 1.1. цього договору іпотекою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов`язань гр. ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними кредитного договору№5785562 від 15 листопада 2007 року.
Відповідно до п. 1.2.1. предметом іпотеки за цим договором є наступне майно: квартира, реєстраційний номер: 9266709, загальна площа: 67,01 кв.м., житлова площа:49,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Банком було звернуто стягнення на предмет іпотеки з грубим порушенням норм чинного законодавства. Так, 06 грудня 2017 року державний реєстратор Кравченко В.А. Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №23779190 про право власності ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1429610623101.
У якості підстави виникнення права власності державним реєстратором зазначені: договір іпотеки, серія та номер: 5786827, виданий 15.11.2007, видавник: Гришина В.І, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, зареєстровано в реєстрі за №1-1700, вимога-повідомлення, серія та номер:44100/45, видана 03.03.2016 року, видавник: ПАТ «ПУМБ».
Позивач вважає, що зазначене рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), державним реєстратором проведений з порушенням норм чинного законодавства. Мотивуючи це тим, що рішення прийнято в порушення вимог ст. 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
Нормами законодавства визначено, що неприпустимо зменшувати або обмежувати права та інтереси дитини під час вчинення будь-якого правочину щодо жилого приміщення. Нормами діючого законодавства не передбачено виключень з правила, закріпленого частиною 2 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
Більш того, відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ч. 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» відчуження житлового приміщення, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування не можливо. В нашому випадку такого дозволу не має. Діюче законодавство не містить положень, які б дозволяли у судовому порядку отримати такий дозвіл.
Отже, порушені права та законні інтереси сина позивачки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на 2017 рік мав лише 15 років, та її онука, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відчуження квартири відбулось без надання іншого житла та без згоди органу опіки і піклування.
Окрім того, іншого нерухомого житлового майна її родина не має. Отже, державний реєстратор в силу дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не мав права на прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 від 06.12.2017 року щодо предмету іпотеки.
Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «ПУМБ».
Ухвалою суду від 01.02.2022 р. було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позов не визнають. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає наступне.
Між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ» та позивачем укладений кредитний договір № 5785562 від 15.11.2007, згідно з яким Банк надав позивачу кредит у сумі 30 900,00 дол.США строком до 15.11.2024, зі сплатою 11,50% річних, на придбання квартири загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 49,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач передала в іпотеку Банку квартиру, яка була придбана за кредитні кошти, про що укладений договір іпотеки № 5786827 від 15.11.2007. Позивач зобов`язання за кредитним договором не виконує. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.06.2015 у справі № 336/1743/15-ц (пр.№2/336/1288/2015) з позивача та його поручителя ( ОСОБА_4 ) на користь Банку у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 26405,83 дол.США (кредит та проценти), а також судовий збір у сумі 1827,00 грн. На виконання рішення суду 28.07.2015 видано виконавчий лист, який позивач пред`явив на примусове виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя.
В укладеному договорі іпотеки сторони закріпили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Одним із способів звернення стягнення сторони погодили шлях позасудового врегулювання, відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, набуття права власності за банком відбулося на законних підставах, зокрема на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки, банк звернувся до компетентного органу для державної реєстрації права власності, а державний реєстратор здійснив державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - процедуру офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюють свою дію на вказані правовідносини із позивачем, оскільки стосуються заборони примусового стягнення майна, яка відбувається відповідно до норм ЗУ «Про виконавче провадження», та яке не було застосовано у випадку звернення стягнення на майно позивача. Щодо підстави порушення процедури проведення державної реєстрації у вигляді реєстрації у квартирі малолітньої дитини позивача, то законодавством не встановлено будь - яких обмежень переходу права власності на майно у випадку реєстрації у ньому дитини. Окрім цього, на момент укладення договору у квартирі, яка була предметом іпотеки, діти не проживали, а отже не мали прав користування.
Ухвалою суду від 13.03.2023 р. підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву, за змістом якої просить розглянути справу за відсутності позивача та його представника, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Відповідач належним чином повідомлені, в судове засідання не з`явилися, надав заяву про розгляд справи без участі представника АТ «ПУМБ».
Представники третіх осіб в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був належним чином повідомлені, причина неявки суду не відома.
Враховуючи наведені положення, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність належно повідомлених учасників справи.
Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5785562 від 15.11.2007, згідно з яким Банк надав позивачу кредит у сумі 30 900,00 дол.США строком до 15.11.2024, зі сплатою 11,50% річних, на придбання квартири загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 49,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м.Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 зареєстрована у АДРЕСА_1 .
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №5786827, У забезпечення виконання зобов`зань за кредитним договором позивач передала в іпотеку Банку квартиру, яка була придбана за кредитні кошти.
Згідно з підпунктами 4.1.1, 4.1.2 пункту 4.1 договору іпотеки іпотокодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання та у разі невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобов`язання, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору.
Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимоги іпотекодержателя.
Згідно з підпунктами 4.7.1, 4.7.2 пункту 4.7 договору іпотеки у разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Пунктом 5.7 договору іпотеки передбачено, що будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно з умовами цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатися наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою, за місцем проживання іпотекодавця, вказаним у пункті 6 цього договору, або надані іпотекодавцю особисто. Сторони погодилися, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими іпотекодавцем на сьомий день з дня реєстрації іпотекодержателем рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв`язку/телеграфі (при цьому іпотекодавець несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує 7 календарних днів), або в день особистого вручення іпотекодавцю, вказаний в повідомленнях та/або документах.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.06.2015 у справі № 336/1743/15-ц (пр.№2/336/1288/2015) з позивача та його поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПУМБ» у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором 5785562 від 15.11.2007 у сумі 26405,83 дол.США (кредит та проценти), а також судовий збір у сумі 1827,00 грн. На виконання рішення суду 28.07.2015 видано виконавчі листи. Судове рішення не виконано, борг Банку не повернуто.
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.10.2018 № 139787708 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки державним реєстратором Кравченко В.А. було прийнято рішення про державну реєстрацію за акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк» права власності на квартиру загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 49,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава: договір іпотеки від 15.11.2007 року № 5786827; вимога-повідомлення № 44100/45, видана 03.03.2016 року акціонерного товариства «Перший українській міжнародний банк».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).
Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18); від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, (провадження № 14-661цс18); від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Банком на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 вимоги (Попередження стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмету іпотеки у свою власність) надано поштове повідомлення з підписом про отримання листа 21.03.20216, однак суд не може встановити, що саме було надіслано на адресу позивача, також матеріали справи не містять доказів повідомлення від державного реєстратора про подання банком заяви про вчинення реєстраційної дії щодо належного їй майна.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом № 1304-VII, поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, в державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за іпотекодержателем.
Висновки про те, що Закон № 1304-VII підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 (провадження № 29771св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 686/20502/16-ц (провадження № 61-21021св18), від 14 липня 2021 року у справах № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20), № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20).
Враховуючи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , використовується як забезпечення виконання кредиту, наданого у іноземній валюті та є місцем постійного проживання позивача, то на неї відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернуто стягнення.
Щодо позовної вимоги про скасування запису про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
Позивачем заявлено вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, а також скасування запису про право власності.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За змістом наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини третьої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 18 лютого 2021 року в справі № 756/13679/16-ц, від 19 січня 2022 року в справі № 607/1588/20.
З урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року і на час ухвалення даного рішення матеріально-правового регулювання спірних відносин, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту - скасування рішення державного реєстратора відповідає вимогам закону та є ефективним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В той же час, позивач, звертаючись до суду з вимогою про скасування запису про право власності, обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38562922 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1429610623101 за Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», прийняте державним реєстратором Кравченко Вікторією Андріївною Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації».
В задоволені іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1984,80грн.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України, зазначаються наступні відомості:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» адреса: м. Київ,вул. Андріївська,4, ЄДРПОУ 42282829.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.А.Галущенко
