Справа № 462/863/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 липня 2023 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Данилович В.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лучко Ірина Ярославівна) про визнання заповіту недійсним,
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений 24 червня 2009 року та посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко І.Я., зареєстрований в реєстрі за № 1365.
Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та відповідача мати ОСОБА_4 . Спадкове майно її матері складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Після відкриття спадкової справи у приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Юріяк М.І. виявилося, що її мати заповіла все своє майно відповідачу. На звороті заповіту, є примітка нотаріуса про те, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , а також, що у зв`язку з тим, що остання має слабкий зір, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_5 . Заповіт до його підписання уголос прочитаний запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вважає, що слабкий зір заповідача не є тою фізичною вадою, яка б давала права іншій особі підписати заповіт замість її матері, яка протягом життя могла самостійно пересуватися, читати, писати, підписувати документи. Крім цього, заповіт не відповідав внутрішній воли заповідача, її мати склала оскаржуваний заповіт під впливом обману з боку відповідача. В зв`язку з наведеним та на підставі статей 203, 215, 1257 ЦК України просить визнати вказаний заповіт недійсним.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала, дала пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що її сестра - відповідач у справі перед смертю їх матері взагалі не цікавилася нею, за мамою доглядала лише вона. Мати була скромна людина. Мати не вміла писати, своє прізвище остання писала з помилкою без букви «ь» - « ОСОБА_1 », проте вона могла поставити свій підпис, зокрема, вона сама отримувала пенсію, про що особисто розписувалася у відомостях. Мати у 2005 році перенесла інсульт, після чого стан здоров`я матері погіршився. Мати мала слабкий зір, проте вона бачила, могла розписуватися. Просить позов задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що свідок ОСОБА_7 , яка була присутня під час посвідчення заповіту, є рідною сестрою заповідача, тобто була близьким родичом спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , що свідчить про те, що порядок складання та посвідчення оскаржуваного заповіту не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечила, пояснивши, що вона доглядала за мамою, проте позивач наприкінці життя матері почала не допускати її до неї, а мати дуже боялася позивача. Про існування оскаржуваного заповіту вона дізналася лише через місяць після смерті матері. Волевиявлення матері під час складання заповіту було вільним, мати у будь-якому випадку не могла прочитати та підписати заповіт, оскільки була неграмотною, батько навчив її писати прізвище та розписуватися, більше нічого вона написати не могла. Мати була скромна людина, і тому соромилася того, що є неграмотною. Просить у задоволені позову відмовити.
Рух справи у суді.
09 лютого 2023 року позов надійшов до суду.
09 лютого 2023 року одночасно з позовом позивач подала клопотання про витребування доказів, а саме: в Комунального некомерційного підприємства «3-я міська поліклініка м. Львова» оригінали медичної картки (медичних карток) амбулаторного хворого ОСОБА_4 щодо стану її здоров`я у період з січня 2009 року по 20 липня 2022 року та у Львівської дирекції АТ «Укрпошта» оригінали відомостей та відривних талонів виплатних квитанцій, що містять підпис ОСОБА_4 про отримання нею пенсії за період з 2008 року по червень 2022 року для огляду в судовому засіданні /а.с.17,18,24,25/.
13 лютого 2023 року ухвалою суду у справі було відкрито загальне позовне провадження, призначене підготовче судове засідання, задоволені два вищевказаних клопотання позивача, а також, витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Юріяка М.І. належним чином завірені матеріали спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_4 та у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. належним чином завірені матеріали, які стали підставою видачі оскаржуваного заповіту /а.с.35/.
09 березня 2023 року до суду надійшли копії матеріалів спадкової справи № 10/22 від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Юріяка М.І. /а.с.41/.
07 травня 2023 року до суду надійшов лист КНП «З-я міська поліклініка м. Львова» з додатком до нього - виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 № 104-0508 за період з 12.07.2011 року по 11.05.2021 року /а.с.115,116/.
21 квітня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду /а.с.136/.
26 квітня 2023 року до суду надійшов лист Львівської дирекції АТ «Укрпошта» з доданими до нього відомостями про виплату пенсій ОСОБА_4 за період з січня 2020 року по липень 2022 року /а.с.140,141/.
26 травня 2023 року ухвалою суду зобов`язано приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. надати докази або інформацію стосовно того чи відомо було їй на час посвідчення заповіту складеного 24 червня 2009 року, який зареєстровано в реєстрі за №1365, про факт того, що ОСОБА_7 була рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_4 та відповідно тіткою спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 /а.с.150/.
26 червня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. на виконання вищевказаної ухвали суду /а.с.155/.
Заслухавши позивача, її, представника, відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 є доньками ОСОБА_4 /а.с.51,53,68/.
З свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 24 березня 1997 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 /а.с.55/.
Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1382, убачається, що після смерті ОСОБА_9 його 1/5 частина у вищевказаній квартирі була успадкована двома спадкоємцями, а саме: його дружиною ОСОБА_4 , яка успадкувала 2/3 частини від частини, яка належала померлому та донькою ОСОБА_1 , яка успадкувала 1/3 частини від частини, яка належала її померлому батькові /а.с.56/.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності чотирьом власникам, а саме: ОСОБА_4 2/15 частин + 4/5 частини, ОСОБА_1 1/15 частини + 4/5 частини, ОСОБА_10 4/5 частини та ОСОБА_11 4/5 частини /а.с.15,16/.
24 червня 2009 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко І.Я., зареєстрований в реєстрі за № 1365, за яким все належне їй майно заповіла її доньці ОСОБА_3 . На звороті заповіту, є примітка нотаріуса про те, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , а також, що у зв`язку з тим, що остання має слабкий зір, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_5 . Заповіт до його підписання уголос прочитаний запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які особисто розписалися про це у заповіті. Особи заповідача, ОСОБА_5 та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено /а.с.11/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 /а.с.9/.
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Юріяк М.І. у встановлений законом строк звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 /а.с.43,67/.
Свідоцтва про право на спадщину не видавалися, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом не виносилися.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою заповідача ОСОБА_4 , вона у 2009 році прийшли до приватного на особисте прохання її сестри ОСОБА_4 , яка пояснила їй, що має бажання скласти заповіт, яким заповісти одну кімнату в квартирі АДРЕСА_2 своїй доньці ОСОБА_3 , крім неї до нотаріуса прийшла ОСОБА_5 та ще одна жінка, яку вона не знає. Вони сиділи у трьох в коридорі, потім їх запросили в кабінет нотаріуса, де вона та інші розписалися у заповіті. Вона не пам`ятає чи зачитувався заповіт вголос, її помилка полягає у тому, що вона уважно не прочитала заповіт.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона є двоюрідною сестрою сторін, вона у 2009 році прийшла до приватного на особисте прохання ОСОБА_4 , яка пояснила їй, що має бажання скласти заповіт, яким заповісти одну кімнату в квартирі АДРЕСА_2 своїй доньці ОСОБА_3 . Заповідач прийшла до приватного нотаріуса у супроводі свого внука - сина відповідача, якому у 2009 році було 14 років. Заповіт вона підписала на прохання заповідача. Вона не пам`ятає всіх деталей, як посвідчувався заповіт, зокрема, чи зачитувався заповіт вголос, її помилка полягає у тому, що вона уважно не прочитала заповіт.
Позивач просить визнати недійсним оскаржуваний заповіт з підстав того, що заповіт не відповідав волі заповідача; заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки він підписаний іншою особою ОСОБА_5 , а не заповідачем, хоча зір останньої дозволяв їй прочитати та підписати оскаржуваний заповіт; свідкам, які були присутні при посвідчені заповіту був невідомий його зміст.
Позиція суду.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з частиною 2 статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини 2 статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.
У частині 1 статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20.
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що «згідно з частиною другою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Підстави нікчемності заповіту визначені в частині 1 статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини 4 статті 207 цього Кодексу (частина 2 статті 1247 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».
Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини 4 статті 207 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину».
У статті 1253 ЦК України передбачено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.
Відповідно до пункту 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на момент посвідчення оспорюваного заповіту) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.
У пункті 158 вказаної Інструкції зазначалося, що на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус ; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 302/857/19 (провадження № 61-1866св21) зазначено, що «статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. […] Відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановили, що 03 серпня 2009 року на прохання ОСОБА_3 складено заповіт з її слів приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У зв`язку з неграмотністю ОСОБА_3 на її прохання в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_6 текст заповіту до його підписання зачитаний уголос приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. та підписаний ОСОБА_4, що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247, 1253 ЦК України».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).
З письмових пояснень приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. вбачається, що текст оспорюваного заповіту було виготовлено нею за допомогою загальноприйнятих технічних засобів після проведеної бесіди зі заповідачем ОСОБА_4 та встановлення її волевиявлення. У зв`язку із фізичною вадою - слабким зором, заповідач не могла прочитати текст заповіту самостійно, тому на прохання заповідача заповіт був прочитаний вголос свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та на прохання заповідача заповіт в присутності заповідача, нотаріуса та свідків підписала ОСОБА_5 .
З аналізу пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 убачається, що під час їх допиту у суді, вони в категоричній формі ствердили, що вони прийшли до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. на особисте прохання заповідача ОСОБА_4 , яка пояснила їм, що має бажання скласти заповіт, яким заповісти її частину в квартирі АДРЕСА_2 її доньці - відповідачу ОСОБА_3 , та просила їх бути присутніми при складанні вказаного заповіту.
При цьому, суд критично оцінює пояснення свідків про те, що вони не пам`ятають всіх обставин щодо посвідчення оспорюваного заповіту, зокрема, щодо прочитання тексту заповіту вголос, оскільки з того часу спливло більше дванадцяти років, а свідки на цей час є особами похилого віку.
Таким чином, посвідчений заповіт відповідав волі заповідача ОСОБА_4 , що підтверджується вищевказаними поясненнями приватного нотаріуса, свідків, а також, формою та змістом оскаржуваного заповіту.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що твердження позивача, що заповіт не відповідав волі заповідача є необґрунтованими, оскільки спростовуються вищевказаними доказами, і тому не беруться судом до уваги.
Суд вважає некоректними інші доводи позивача та її представника про те, що заповідач могла не в повній мірі розуміти наслідки посвідчення заповіту через її поганий стан здоров`я або про те, що заповіт був складений під впливом обману зі сторони відповідача, оскільки на підтвердження вказаних доводів позивач не надала суду жодного належного та допустимого доказу.
Обставина того, що заповідач приходила до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. у супроводі ії неповнолітнього онука - сина відповідача (якому зі слів учасників процесу у 2009 році було 14 років) сама по собі ніяким чином не свідчить, що відповідач чинила тиск чи вводила в оману заповідача заради того, щоб остання склала заповіт на її користь.
При цьому, суд зазначає, що свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Щодо тверджень позивача про можливість ОСОБА_4 особисто підписати заповіт.
З пояснення свідка ОСОБА_5 убачається, що вона на прохання заповідача, в присутності останньої та двох свідків особисто підписала заповіт у кабінеті приватного нотаріуса, про зміст якого їй було відомо.
Підпис ОСОБА_5 на тексті правочину засвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я., із зазначенням причин, з яких текст правочину не міг бути підписаний заповідачем - слабкий зір.
З аналізу пояснень позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 убачається, що їх покійна мати була неписьменна (неграмотна), вона могла написати лише своє прізвище, а вже ім`я та по-батькові вона не вміла написати, при цьому, своє прізвище вона писала з помилкою без букви «ь» - « ОСОБА_1 ». Їх мати була скромна людина, і тому соромилася того, що є неписьменна. У 2005 році їх мати пережила інсульт, після чого її стан здоров`я погіршився.
Вищевказані обставини визнаються учасниками справи, а відтак, в силу вимог статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
З виписки КНП «3-я міська поліклініка м. Львова» із медичної карти амбулаторного хворого № 104-0508 за період з 12.07.2011 року по 11.05.2021 року вбачається, що у 2013 році у ОСОБА_4 було діагностовано дисциркуляторна енцефалопатія 2 ступеня та незріла катаракта обох очей /а.с.116/.
Суд зазначає, що загальновідомим фактом є те, що основною клінічною ознакою катаракти є зоровий дефект, що вказує на те, що у ОСОБА_4 за життя були проблеми із зором.
Разом з тим, відповідно до листа КПН «3-я міська поліклініка м. Львова» від 10.03.2023 № 113 медичної карти пацієнтки ОСОБА_4 із записами з січня 2009 року по 2011 рік у поліклініці немає /а.с.115/.
Сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, які б давали можливість суду прийти до висновків щодо стану здоров`я їх матері у період з січня 2009 року по 2011 рік. Проте суд враховує пояснення сторін, що після 2005 року стан здоров`я ОСОБА_4 погіршився, при цьому, постійне погіршення стану здоров`я заповідача підтверджується вищевказаною випискою КНП «3-я міська поліклініка м. Львова» із медичної карти.
Суд зауважує, що належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили, про те, що за життя ОСОБА_4 була грамотною, вміла читати і писати, не надано, як і не надано доказів, що заповідач у 2009 році могла прочитати заповіт, а наявні у матеріалах справи відомості на виплату пенсій у період з січня 2021 року по липень 2022 року, з відтворенням на них у письмовій формі декількох літер в якості короткого підпису не може свідчити про грамотність ОСОБА_4 та про те, що в останньої не було проблем із зором /а.с.158,159/.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що заповідач ОСОБА_4 , будучи неписьменною, ніяким чином не могла прочитати та підписати заповіт, і тому вона особисто звернулася з проханням до ОСОБА_5 підписати вказаний документ, при цьому, факт того, що у 2009 році заповідач також не могла підписати заповіт у зв`язку із слабким зором, про що вона особисто повідомила приватного нотаріуса, ніяким чином не спростований.
Обставин про те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 залишити свою частку в квартирі ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її волі, не встановлено, а наявність у неї хвороби й неможливість у зв`язку з цим підписати заповіт особисто підтверджується підписом двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
При цьому, сама по собі відсутність вказівки у посвідчувальному написі на неписьменність заповідача, як причину, з якої текст заповіту також не міг бути підписаний заповідачем особисто, за встановлених обставин неможливості підпису заповіту ОСОБА_4 , як за станом здоров`я, так і в зв`язку з її неписьменністю, не свідчить про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим.
Суд зазначає, що на особливу увагу заслуговує той факт, що сторони повідомили суд, що ОСОБА_4 була скромна людина, і тому соромилася того, що є неписьменна, а відтак, є логічним, що заповідач при складанні оскаржуваного заповіту повідомила приватному нотаріусу лише одну підставу (слабкий зір), яка унеможливлювала підписання заповіту нею особисто.
Таким чином, підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном.
Щодо обставини того, що свідок ОСОБА_7 є тіткою спадкоємця за заповітом - відповідача ОСОБА_3 .
Одним з доводів позивача та її представника щодо недійсності заповіту є те, що свідок ОСОБА_7 , яка була присутня під час посвідчення заповіту, є рідною сестрою ОСОБА_4 , тобто була близьким родичом спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , яка є її племінниця.
У частині 2 статті 3 СК України вказується, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Для більш широкого розуміння поняття «член сім`ї» Конституційний Суд України навів у своєму Рішенні від 03 червня 1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї»). Так, до кола членів сім`ї, наприклад, військовослужбовця, належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні. Членами сім`ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).
Суд, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, вважає встановленим той факт, що відповідач проживала окремо від її тітки ОСОБА_7 , має власну сім`ю, вона не пов`язана з тіткою спільним побутом та не веде спільного господарства. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не є членами сім`ї, що виключає можливість задоволення позову з цієї підстави.
Крім того, поняття «родич» використовується у різних законах, а отже і у галузях, таким чином має міжгалузевий характер. Така категорія як родичі включає в себе саме такі категорії, як близькі родичі та інші родичі та є загальним поняттям. Такі категорії, як родичі та близькі родичі використовує ЦК України.
Так, у статті 68 ЦК України містяться положення про те, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
Ця стаття за своєю направленістю є близькою до статті 1253 ЦК України, тому що в них обмежується коло осіб, котрі або не можуть укладати договори з певними особами або не можуть бути свідками при посвідченні заповітів (правочинів) певних осіб. Законодавець прямо визначає осіб, які відносяться до близьких родичів: батьки, діти, брати, сестри.
Частиною 1 статті 1 СК України передбачено, що Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.
З аналізу вказаної норми СК України слідує, що законодавством передбачена категорія інші члени сім`ї, а відтак, є категорія інші родичі. У свою чергу іншими родичами будуть всі ті особи, які не входять до поняття «близькі родичі».
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_7 не є близьким родичом спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , якій вона приходиться тіткою, а тому мала право бути свідком при посвідченні заповіту її рідною сестрою ОСОБА_4 .
Відомості про свідків було внесено до тексту заповіту, та встановлено, що останні є дієздатними особами та не є членами сім`ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом.
Стороною позивача не було доведено, що ОСОБА_7 мала особисту зацікавленість під час підписання заповіту.
Висновки суду.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, а також, за відображенням дійсного волевиявлення заповідачки відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у справі в їх сукупності, вважає, що у задоволені позову, з підстав зазначених у ньому, слід відмовити.
Щодо судових витрат.
З огляду на те, що у задоволені позову відмовлено, суд приходить до висновку, що судові витрати, пов`язані з подачею та розглядом вказаного позову у суді слід покласти на позивача ОСОБА_1 .
Керуючись статтям 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лучко Ірина Ярославівна) про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст судового рішення складаний 20 липня 2023 року.
Суддя:
Оригінал рішення.
