ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/9461/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 липня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини НОМЕР_1 . Позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 ;
-визнати протиправним та скасувати всі накази, повістки, розпорядження тощо видані Галицько-Франківським об`єднаним районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки стосовно ОСОБА_1 про прийняття його до проходження військової служби;
-визнати протиправним та скасувати поіменний список Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова №1341 від 18.03.2022 відносно віднесення до нього ОСОБА_1 ;
-визнати протиправним і скасувати підпункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2022 №16 стосовно ОСОБА_1 про зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , про призначення його на посаду, про прийняття ним справ та посади і вступ до виконання ним обов`язків за посадою у військовій частині НОМЕР_1 ;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 та її командира прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і про направлення його на військовий облік до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова;
-зобов`язати Галицько-Франківський об`єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки м. Львова та його начальника прийняти рішення про надання і оформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації в особливий період і воєнний час на підставі абзаців 1,2 частини 2 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти з постановкою на спеціальний облік.
Позов обґрунтовує тим, що в березні 2022 року позивач прибув за викликом до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та повідомив про те, що він є студентом з 2020 року по 30.06.2023 року Національного університету Львівська політехніка та на підтвердження чого надав довідку від 30.01.2023 №15277. Однак ігноруючи доводи позивача, йому було вручено повістку на відправку 18.03.2022.
18.03.2022 Галицько-Франківським об`єднаним районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 внесенно до поіменного списку військовозобов`язаних № НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2022 №16 ОСОБА_1 призначено та зараховано до списків особового складу військової частини на посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , ВОС-101627А.
20.04.2023 ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що був незаконно мобілізований, оскільки є студентом денної форми навчання у Національному університеті Львівська політехніка. Відповідно до листа начальника штабу-першого заступника командира Військової частини НОМЕР_1 у відповідь на рапорт від 20.04.2023 повідомлено, що у задоволенні рапорту відмовлено, оскільки Законом України Про військовий обов`язок та військову службу такої підстави звільнення не передбачено.
Позивач вважає, що був незаконно та протиправно призваний на військову службу, оскільки є студентом денної форми навчання, відповідно до ст.23 ч.2 абз.1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію не підлягає призову на військову службу.
Ухвалою суду від 08.05.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.
Представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що від початку повномаштабного вторгнення позивач проявив ініціативу та був особливо мотивований вступом до лав Збройних Сил України, звернувся до центру комплектації 125 окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, звідки ОСОБА_1 був направлений до Центру для належного оформлення документів та призову на військову службу під час мобілізації. 15.03.2023 позивач прибув до Центру за власним бажанням з метою призову на військову службу під час загальної мобілізації та був скерований до відділення обліку солдатів та сержантів запасу для заповнення необхідних заяв та надання документів необхідних для виготовлення і видачі належних військово-облікових документів.
Позивач в позовній заяві стверджує про надання Центру довідки від 30.01.2023 №15277, що він є студентом Національного університету Львівська політехніка і така не взята до уваги, то такі твердження не відповідають дійсності, оскільки унеможливлює її пред`явлення останнім під час оформлення документів, яке здійснювалось 15.03.2022. В архівних відомостях на видачу військових квитків та виправдовуючих документів міститься заява про видачу військово-облікового документа, заява на добровільний призов та проходження військової служби за мобілізацією згідно указу Президента України №69/2022 Про загальну мобілізацію з метою проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, задля захисту територіальної цілісності України та виконання Конституційного обов`язку, скріплена підписом та заповнена ОСОБА_1 від 15.03.2022 власноруч.
Зауважив, що після оформлення всіх необхідних документів та призову на військову службу, Позивач повідомив військову частину НОМЕР_1 , що являється студентом Національного університету Львівська політехніка та йому необхідно оформити академічну відпустку, у зв`язку з чим військовою частиною йому було видано довідку №97 від 28.03.2022, як підтвердження перебування на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 , яку він долучив до заяви від 28.03.2022 на ім`я проректора Національного університету Львівська політехніка про надання академічної відпустки, у якій розписався особисто. Факт неповідомлення позивачем Центру під час оформлення документів на призов під час мобілізації, фактична видача довідки №97 від 28.03.2022 військовою частиною НОМЕР_1 для оформлення академічної відпустки та розбіжності в датах призову (18.03.2022) та довідки НУ Львівська політехніка №15277 від 30.01.2023 підтверджують той факт, що Позивач вступив до лав Збройних Сил України за власним бажанням та особистою згодою та не повідомляв Центр про своє навчання в НУ Львівська політехніка.
Додатково звертає увагу на додаток до позовної заяви, а саме рапорт про звільнення з військової служби згідно ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, який належить громадянину ОСОБА_2 , тому розглядати його як факт звернення до командира військової частини НОМЕР_1 та брати до уваги не видається можливим.
Також звертає увагу, що ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу не передбачено підстави для звільнення з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану, як студента денної форми навчання.
Щодо скасування наказу про призов на військову службу Позивача, наказ-це розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, організації, установи, що діє одноосібно в межах своїх повноважень задля вирішення основних і оперативних завдань.
Наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту прав, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_3 .
Позивач є студентом денної форми навчання Національного університету Львівська політехніка, що підтверджується копією наказу №810-4-08 від 31.03.2022 та довідкою від 30.01.2023 №15277.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, в березні 2022 року позивач прибув за викликом до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та повідомив про те, що він є студентом з 2020 року по 30.06.2023 року Національного університету Львівська політехніка та на підтвердження чого надав довідку від 30.01.2023 №15277. Однак ігноруючи доводи позивача, йому було вручено повістку на відправку 18.03.2022.
18.03.2022 Галицько-Франківським об`єднаним районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 внесенно до поіменного списку військовозобов`язаних № НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2022 №16 ОСОБА_1 призначено та зараховано до списків особового складу військової частини на посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , ВОС-101627А.
20.04.2023 ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що був незаконно мобілізований, оскільки є студентом денної форми навчання у Національному університеті Львівська політехніка. Відповідно до листа начальника штабу-першого заступника командира Військової частини НОМЕР_1 у відповідь на рапорт від 20.04.2023 повідомлено, що у задоволенні рапорту відмовлено, оскільки Законом України Про військовий обов`язок та військову службу такої підстави звільнення не передбачено.
Позивач вважає, що був незаконно та протиправно призваний Галицько-Франківським об`єднаним районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на військову службу під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_1 , а підпунктом 3 наказу №16 від 18.03.2022 протиправно зарахований до списків особового складу і призначений на посаду у військовій частині НОМЕР_1 , оголошено про прийняття ОСОБА_3 справ та посади і про вступ до виконання позивачем обов`язків за посадою у військовій частині НОМЕР_1 , на підставі Указу Президента України Про загальну мобілізацію № 69/2022 від 24.02.2022 (далі - Указ № 69/2022), іменних списків, обліково-послужних карток, останній звернувся з даним позовом до суду.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб; Указом Президента України від 18.04.2022 № 2593/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб; Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.12.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Статтею 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Військовий обов`язок громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно із частинами 3, 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Пунктом 2 Розділу 1 Положення передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно статті 1 Закону №3543-XII, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно частини другої статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону №3543-XII передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абзацу першого частини першої вищевказаної статті громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною третьої статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилається на положення Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, яким передбачено відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у закладах фахової передвищої та/або вищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного ступеня освіти та Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Суд враховує, що згідно статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
При цьому, суд наголошує, що отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Позивачем не надано доказів того, що ним подавалася інформація до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно існування підстав, які б надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно до ст. 23 Закон № 3543-ХІІ.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 , 15 березня 2022 року звернувся до начальника Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій просив на підставі указу Президента України №69/2022 Про загальну мобілізацію призвати його на військову службу, доказів щодо протиправності дій про примушування його написати відповідну заяву матеріали справи не містять.
Доказів отримання позивачем мобілізаційного розпорядження або повістки матеріали справи не містять.
При цьому, позивач створює ситуацію перекладання відповідальності на суб`єктів владних повноважень щодо не забезпечення цього права. Натомість суд не вбачає ні в діях відповідачів щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, ні під час зарахування до особового складу військової частини ознак протиправності.
Відтак, суд у цій справі вважає, що визнання протиправними дій Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову ОСОБА_1 по мобілізації під час воєнного стану, прийняття наказів, повісток, розпоряджень, поіменного списку, зобов`язання відповідача 1 надати ОСОБА_1 відстрочку в порядку ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію не підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що навіть за умови протиправності дій щодо мобілізації позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, які визначенні пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Суд у цій справі жодним чином не нівелює право позивача, за наявності відповідних підстав, на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Натомість, на даній стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, яким призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено, а сторонами не повідомлено, обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Також позивач просить скасувати підпункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2022 №16 стосовно ОСОБА_1 про зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , про призначення його на посаду, про прийняття ним справ та посади і вступ до виконання ним обов`язків за посадою у військовій частині НОМЕР_1 , то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.
Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про прийняття на військову службу до військової частини. Цей наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).
Отже, скасування після його реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про прийняття на військову службу за призовом до військової частини, порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наказ про прийняття на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахування до військової частини як акт індивідуальної дії реалізовано його застосування, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, так як скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права, отже підстави для скасування оскаржуваного наказу відповідача 2 відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Щодо зобов`язання військову частину НОМЕР_1 та її командира прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і про направлення його на військовий облік до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова, то суд вважає, що така позовна вимога також не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Так, суд звертає увагу на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.
Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд звертає увагу, що п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, вичерпні, які не підлягають розширеному тлумаченню, підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану.
Судом встановлено, що позивач звертався з рапортом від 20.04.2023 з проханням звільнити його з військової служби у зв`язку з тим, що позивач незаконно мобілізовано, оскільки останній є студентом денної форми навчання у Національному університеті Львівська політехніка.
У відповідь на вказаний рапорт, листом, начальник штабу-перший заступник командира військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_4 повідомив старшого солдата ОСОБА_1 , що законних підстав для звільнення з військової служби немає.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми та оцінивши встановлені обставини, суд дійшов висновку, що правові підстави для зобов`язання командира Військової частини НОМЕР_1 виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 військовослужбовця ОСОБА_1 відсутні, оскільки серед підстав звільнення з військової служби під час воєнного стану, відсутні такі, як незаконна мобілізація студентів денної форми навчання. Крім цього, доказів того, що у позивача наявні будь-які підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану, згідно п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, ОСОБА_1 не надано.
Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 та її командира прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і про направлення його на військовий облік до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Гарсія Руїз проти Іспанії (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відтак, на переконання суду, решта доводів позивача на обґрунтування своїх вимог у даній справі, не вимагають детального спростування в рамках даної адміністративної справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову як необґрунтованого та у задоволенні якого слід відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд,
в и р і ш и в:
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Гулкевич І.З.
