Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/9461/23 пров. № А/857/18042/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді :Кухтея Р.В.,
суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Гулкевич І.З. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Галицько-Франківський ОРТЦКСП, відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач-2), в якому просив визнати протиправними дії Галицько-Франківського ОРТЦКСП щодо його призову під час мобілізації, визнати протиправним та скасувати всі накази, повістки, розпорядження тощо видані стосовно нього Галицько-Франківським ОРТЦКСП про прийняття його до проходження військової служби, визнати протиправним та скасувати поіменний список Галицько-Франківського ОРТЦКСП №1341 від 18.03.2022 відносно віднесення до нього, визнати протиправним та скасувати п.3 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №16 від 18.03.2022 стосовно нього про зарахування його до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 про призначення його на посаду, про прийняття ним справ та посади і вступ до виконання ним обов`язків за посадою у в/ч НОМЕР_1 , зобов`язати відповідача-2 та її командира прийняти рішення про виключення його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та про направлення його на військовий облік до Галицько-Франківського ОРТЦКСП м. Львова, зобов`язати Галицько-Франківський ОРТЦКСП та його начальника прийняти рішення про надання та оформлення йому відстрочки від призову під час мобілізації в особливий період і воєнний час на підставі абз.1, 2 ч.2 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію №3543-XII від 21.01.1993 (далі - Закон №3453), як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти з постановкою на спеціальний облік.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки доводам позивача про те, що обов`язок перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому Галицько-Франківський РТЦКСП мав перевірити наявність чи відсутність підстав у ОСОБА_1 для отримання відстрочки від призову за мобілізацію. Оскільки першочергово відповідачем-1 не забезпечено право на отримання відстрочки від призову на військову службу, порушення процедури проходження військово-лікарської комісії додатково свідчить про численні порушення з боку відповідача-1 в частині проведення мобілізаційних заходів по відношенню до позивача. Також не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що навіть за умови дефектності наказів, якими оформлено призов його на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, які визначені п.2 ч.2 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232). При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювані накази, як акти індивідуальної дії, є вже реалізованими, а їх дія вичерпана, а тому навіть скасування таких не мало б наслідком відновлення порушеного права позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Галицько-Франківського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Військова частина НОМЕР_1 не скористалась правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
Позивач є студентом денної форми навчання Національного університету Львівська політехніка, що підтверджується копією наказу №810-4-08 від 31.03.2022 та довідкою №15277 від 30.01.2023.
За змістом позовної заяви, у березні 2022 року позивач прибув за викликом до Галицько-Франківського ОРТЦКСП та повідомив про те, що він є студентом з 2020 року по 30.06.2023 Національного університету Львівська політехніка, на підтвердження чого надав довідку №15277 від 30.01.2023. Однак ігноруючи доводи позивача, йому було вручено повістку на відправку 18.03.2022.
18.03.2022 ОСОБА_2 внесено до поіменного списку військовозобов`язаних № НОМЕР_3 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №16 від 18.03.2022 ОСОБА_1 призначено та зараховано до списків особового складу частини на посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 , ВОС-101627А.
20.04.2023 ОСОБА_1 подав рапорт командиру в/ч НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що був незаконно мобілізований, оскільки є студентом денної форми навчання у Національному університеті Львівська політехніка. Відповідно до листа начальника штабу-першого заступника командира в/ч НОМЕР_1 у відповідь на рапорт від 20.04.2023 повідомлено, що у задоволенні рапорту відмовлено, оскільки Законом №2232 такої підстави звільнення не передбачено.
Вважаючи протиправними дії щодо мобілізації протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що отримати відстрочку від призову на підставі ст.23 Закону №3453 можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету. Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232. Відтак, на думку суду першої інстанції, на даній стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, яким призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено, а сторонами не повідомлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232. Щодо скасування п.3 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №16 від 18.03.2022 суд першої інстанції дійшов висновку, що такий як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту прав позивача, оскільки такий спосіб захисту не може привести до відновлення порушеного права, а отже підстави для його скасування відсутні. Щодо зобов`язання в/ч НОМЕР_1 та її командира прийняти рішення про виключення позивача зі списків особового складу частини і про направлення його на військовий облік до Галицько-Франківського ОРТЦКСП, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі правові підстави відсутні, оскільки серед підстав звільнення з військової служби під час воєнного стану, відсутні такі, як незаконна мобілізація студентів денної форми навчання. Крім цього, доказів наявності у позивача будь-яких підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану, згідно п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 ним не надано.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні (далі - Указ №64), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану №389-VIII від 12.05.2015 (далі - Закон №389) було вирішено ввести в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні (далі - Указ №133) було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України №2593/2022 від 18.04.2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 строком на 90 діб.
Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №389, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституції України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст.2 Закону №389).
За змістом ст.1 Закону №2232, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Військовий обов`язок громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч.1, 2 ст.2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаний із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно ч.3, 4 ст.2 Закону №2232, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Указ №1153).
Пунктом 2 Розділу 1 цього Положення передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять : строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію №3453-ХІІ від 21.10.1993 (далі - Закон №3453) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №3453, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч.2 ст.2 Закону №3453, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч.5, 6 ст.4 Закону №3453, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Статтею 22 Закону №3453 встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абзацу першого частини першої вищевказаної статті громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною третьої статті 22 Закону №3453 визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно ч.5 ст.22 Закону №3453, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 цього Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 цього Положення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Представник позивача як в обґрунтування позовних вимог, так і в апеляційній скарзі посилається на положення Закону №2232, яким передбачено відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у закладах фахової передвищої та/або вищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного ступеня освіти та Закону №3453.
Колегія суддів враховує, що згідно ст.23 Закону №3453, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також : здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримати відстрочку від призову на підставі ст.23 Закону №3453 можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ним подавалася інформація до Галицько-Франківського ОРТЦКСП про існування підстав, які б надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст.23 Закону №3453.
Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_1 самостійно 15.03.2022 звернувся до начальника Галицько-Франківського ОРТЦКСП із заявою, в якій просив на підставі Указу №69 призвати його на військову службу та видати військово-обліковий документ, доказів щодо протиправності дій про примушування його написати відповідну заяву матеріали справи не містять.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Галицько-Франківського ОРТЦКСП щодо призову студента Національного університету Львівська політехніка ОСОБА_1 по мобілізації під час воєнного стану як особу яка не була військовозобов`язаним чи резервістом і не мала досвіду військової служби до в/ч НОМЕР_1 , зобов`язання Галицько-Франківського ОРТЦКСП надати ОСОБА_1 відстрочку в порядку ст.23 Закону №3453.
Слід зазначити, що навіть за умови протиправності дій щодо мобілізації позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, визначені п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232.
Суд у цій справі жодним чином не нівелює право позивача, за наявності відповідних підстав, на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Натомість, на даній стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, яким призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено, а сторонами не повідомлено, обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.1 КАС України).
Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно дефініції, наведеної у п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 по справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувані дії в частині мобілізації, переміщення та направлення позивача для проходження військової служби є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача направлення його для проходження військової служби та зарахування до списків особового складу військової частини.
Після видання спірних рішень, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232 та Положенням №1153, які не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про мобілізацію та про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання дій відповідних протиправними.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 по справі №9901/286/19, від 08.09.2021 по справі №816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 по справі №9901/96/21, від 27.10.2022 по справі №П/9901/97/21).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що накази про призов та зарахування до військової частини як акти індивідуальної дії реалізовано їх застосуванням, а тому їх оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки їх скасування не може привести до відновлення порушеного права.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 та її командира прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та про направлення його на військовий облік до Галицько-Франківського ОРТЦКСП, колегія суддів враховує наступне.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст пунктів 4-7 Положення №1153, відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно ч.3 ст.24 Закону №2232, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п.12 Положення №1153, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п.12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція №170), звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених п.225 Положення №1153.
Згідно абз.2 п.225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232 у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються : підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 визначено вичерпні, які не підлягають розширеному тлумаченню, підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався з рапортом на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 від 20.04.2023 з проханням звільнити його з військової служби у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу та у зв`язку з тим, що позивач є студентом денної форми навчання.
У відповідь на вказаний рапорт, командир в/ч НОМЕР_1 повідомив ОСОБА_1 , що законних підстав для звільнення з військової служби немає.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми та оцінивши встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги, оскільки серед підстав звільнення з військової служби під час воєнного стану, відсутні такі, як небажання продовжувати військову службу та навчання на денній формі. Крім цього, доказів того, що у позивача наявні будь-які підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану, згідно п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232, ОСОБА_1 не надано.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з урахуванням поданої заяви позивача про добровільне проходження військової служби під час мобілізації.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року по справі №380/9461/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук
