Головуючий у І інстанції Аббасова Н.В.Провадження № 22-ц/824/7700/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 липня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Освітній омбудсмен України, про визнання незаконними та скасування наказів про призупинення трудового договору (контракту) та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що у 2016 році за результатами конкурсного відбору вона, ОСОБА_1 , була призначена директоркою школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва та в подальшому працювала на цій посаді на підставі контракту, укладеного на п`ять років з Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.07.2018 року.
У період з 21.02.2022 року по 25.02.2022 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, погодженій з Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за Наказом №74-к від 10.02.2022 року, під час якої через пункт пропуску Каланчак 19.02.2022 року виїхала до Автономної Республіки Крим за сімейними обставинами, пов`язаними з відвідуванням батька, який перехворів на хворобу COVID-19 з тяжкими наслідками, та мала намір повернутись 25.02.2022 року до Києва та приступити до роботи 28.02.2022 року.
Проте, повернутися з відпустки позивачка не змогла в зв`язку із початком активних бойових дій та тимчасовою окупацією територій України, в тому числі на півдні в районах, прилеглих до території АР Крим.
В подальшому, позивач за першої можливості виїхати з АР Крим, єдиним можливим маршрутом через Грузію, Туреччину, Чехію та Словаччину 27.06.2022 року змогла заїхати в Україну через пункт пропуску Vysne Nemecke-Ужгород та повернутись до м. Києва.
Про неможливість свого своєчасного повернення ОСОБА_1 24.02.2022 року за допомогою месенджера Вайбер зі свого телефону повідомила керівництво Управління освіти Деснянського району в особі начальника Постолюк Т.К. та його заступника Шурко О.В. , а також керівництво Департаменту освіти і науки КМДА в особі директора Фіданян О.Г., з проханням надати пораду як їй діяти.
За порадою посадової особи Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачка написала заяви на погодження продовження частини щорічної відпустки за 2021-2022 p.p. з 28 лютого до 04 березня 2022 року, а згодом до 31.03.2022 року, які переслала через месенджер Вайбер на телефони посадових осіб Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління освіти Деснянського району, а також на електронну адресу Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Протягом цього часу, намагаючись віднайти можливість та виїхати з АР Крим та не маючи такої можливості без загрози її життю та здоров`ю у зв`язку з веденням бойових дій, що призвело до невиходу на роботу не з вини позивачки, остання з відповідною заявою 30.03.2022 року звернулась до начальника Управління освіти Деснянського району.
13.04.2022 року на особисту електронну пошту позивачка отримала єдину за увесь час відповідь від Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, а саме Лист від 11.04.2022 року № 35-908 про те, що керуючись ст.80 КЗпП України та ст. 11 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», її заяви від 24.02.2022 року, від 04.03.2022 року щодо погодження щорічної основної відпустки та листи від 30.03.2022 року та 11.04.2022 року не було погоджено.
21 квітня 2022 року колеги повідомили ОСОБА_1 , що її звільнено за прогул, про що було видано накази Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ще 12.04.2022 року та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації - 18.04.2022 року.
Позивачем у позові зазначено, що на час подання позову їй не доведено до відома про призупинення трудового договору та звільнення, а відповідні накази було отримано від колег.
Так, відповідно до пунктів 1 та 2 наказу Департаменту освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 114-к від 12.04.2022 року призупинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 , директором школи І-III ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва, з 24 березня 2022 року та призупинено виплату заробітної плати ОСОБА_1 до моменту відновлення можливості виконувати обов`язки керівника закладу освіти.
Пунктом 1 наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 115-к звільнено ОСОБА_1 з посади директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва 12.04.2022 року за прогул.
Підставою для наказу Департаменту освіти і науки КМДА від 12.04.2022 року № 115-к зазначено подання Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.04.2022 року №35-907.
На виконання наказів Департаменту освіти і науки Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видано наказ від 18.04.2022 року № 187-к про призупинення трудового договору (контракту) з директором школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва ОСОБА_1 та наказ № 188-к від 18.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 .
Вважаючи такі накази незаконними, позивач зверталася із відповідними заявами та скаргами 25.04.2022 року до Освітнього омбудсмена України та 26.04.2022 року до Голови державної служби з питань праці з проханням надати правову оцінку діям посадових осіб.
Позивачкою було отримано відповідь від керівника служби Освітнього омбудсмена № 22/1007-03 від 10.05.2022 року, за змістом якої, оскільки вся інформація, надана ОСОБА_1 , свідчить про те, що вона не могла з`явитися на робочому місці через обставини непереборної сили, відвідала Автономну Республіку Крим легально, що не заборонено законодавством, та планувала повернутися назад у терміни, що вказано у заяві про відпустку, Освітній омбудсмен звернувся з проханням до Департаменту освіти і науки КМДА щодо перегляду рішення про звільнення.
Проте, за результатами розгляду листа служби Освітнього омбудсмена від 10.05.2022 року № 22/1008-02, Департаментом освіти і науки виконавчого органу КМДА надано відповідь листом від 09.06.2022 року №063-2279, за змістом якої Департаментом повністю проігноровано всі зазначені вище звернення та повідомлення до нього з боку позивачки про неможливість виїхати в зв`язку з початком 24.02.2022 року активних бойових дій та тимчасовою окупацією територій на півдні України саме в районах, прилеглих до території АР Крим, без загрози її життю та здоров`ю.
Виправдовуючи винесення протиправного наказу про звільнення позивачки та фактично відмовляючи Освітньому омбудсмену в його перегляді, відповідачем-1 зазначено, що ОСОБА_1 не надала до органу управління документи, які б підтверджували інформацію про неможливість з`явитись на робочому місці через обставини непереборної сили, департаментом освіти і науки наказом від 12.04.2022 року №115к її було звільнено з займаної посади за прогул.
З урахуванням викладеного позивач вказувала, що починаючи з 24.02.2022 року до видання відповідачем-1 оскаржуваних наказів 12.04.2022 року, неодноразово зверталась до відповідачів із заявами від 24.02.2022 року, від 04.03.2022 року щодо погодження щорічної основної відпустки та заявами від 30.03.2022 року та 11.04.2022 року, якими також доводила до його відома про неможливість вчасно (28.02.2022 року) з`явитись на робочому місці з поважних причин, які не залежать від її волі та не можуть бути усунуті самим працівником, а саме, початком ведення активних бойових дій з повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022 року та подальшу тимчасову окупацію територій України, в тому числі Півдня, де розташовані пункти пропуску до Автономної республіки Крим.
На думку позивача, її звільнення відбулося без законних на те підстав, а тому підлягають скасуванню накази Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 114-к від 12.04.2022 року про призупинення трудового договору (контракту) з 24.03.2022 року та № 115-к від 12.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва 12.04.2022 року за прогул.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить 148 126,36 грн., та обрахований на підставі довідки про заробітну плату №295 від 15 липня 2022 року, наданої на адвокатський запит від 13.07.2022 року №59/22-ф до керівництва школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району, відповідно до якої заробіток позивачки за два останні місяці (січень - лютий 2022 року) перед звільненням складав 56 086,60 грн. (25 627,12 грн. + 30 459,48 грн. відповідно).
Крім того, на зазначений адвокатський запит надано відповідь від 15.07.2022 року № 294, що у зв`язку із нез`ясованими обставинами та неможливістю виконання посадових обов`язків керівника закладу ОСОБА_1 під час військової агресії з березня 2022 року призупинено виплату заробітної плати згідно наказу Департаменту освіти і науки №114 від 12.04.2022 року «Про призупинення трудового договору (контракту)».
Виходячи з наведеного та згідно порядку обчислення середньої заробітної плати, визначеного абзацом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, враховуючи кількість робочих днів у січні, лютому 2022 року - 39, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 1 438,12 грн. (56 086,60 : 39 = 1 438,12 грн.).
Вимушений прогул позивача складає 103 дні (робочі) з 01.03.2022 по 22.07.2022 року.
Таким чином, виходячи з кількості днів вимушеного прогулу, з відповідача 1 на користь позивачки підлягає стягненню 148 126,36 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (103 дні х 1 438,12 = 148 126,36 грн.).
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20 000,00 грн. моральної шкоди, яка мотивована тим, що її незаконне звільнення призвело до порушення законних прав та моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків внаслідок приниження її честі та гідності, а також ділової репутації.
Враховуючи вищевикладене, позивач у своєму позові просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 114-к «Про призупинення трудового договору (контракту) з директором школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва ОСОБА_1»; визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 115-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району; стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 148 126,36 грн.; стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 115-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району з 12.04.2022 року.
Стягнуто з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 104 982,76 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Решту позовних вимог залишено без задоволення.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року заяву позивачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 042,22 грн.
Стягнуто з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, директор Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Фіданян О.Г. подала на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що головною умовою для сплати позивачці грошових коштів та поновлення її на роботі є скасування Наказу, однак відповідачем було надано достатньо доказів та вичерпних обґрунтувань щодо його законності, а також наголошено, що наказ був прийнятий з урахуванням всіх фактичних умов, обставин та обов`язків керівництва міста та, зокрема, директорів закладів освіти, здійснювати заходи для підвищення обороноздатності Києва і захисту населення, які існували на момент його видання та в межах діючого законодавства.
При цьому, судом першої інстанції не враховано докази, що фактична бездіяльність позивачки у період з 26.02.2022 року по 11.04.2022 року в намаганнях виїхати з території АР Крим та приступити до виконання своїх функціональних обов`язків не може бути розцінена як поважна причина нез`явлення на роботі, а отже, така поведінка підпадає під визначення прогулу, встановленого в статті 40 Кодексу законів про працю України. Крім того, зазначений Наказ враховував вимоги прийнятого 15.03.2022 року Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Таким чином, судом першої інстанції не прийняті до уваги докази та пояснення відповідачів щодо недоведеності позивачкою обставин, які на її думку об`єктивно, прямо та беззаперечно унеможливлювали виїзд з території АР Крим у період з 26.02.2022 року по 11.04.2022 року, враховуючи, що такою можливістю в подальшому позивачка все ж таки скористалась та приїхала до столиці України 27.06.2022 року через територію Грузії, Туреччини, Чехії та Словаччини. Неодноразово отримуючи повідомлення від позивачки про те, що вона не може приступити до керівництва ввіреним їй закладом, а також не має жодного уявлення щодо строків свого повернення з території АР Крим, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), керуючись інформацією, наданою в листі Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.04.2022 року № 35-907, прийняв рішення видати зазначений Наказ.
Також, під час судового засідання сторони неодноразово наголошували на тому, що нарахування та сплата заробітної плати, премій, відпускних та інших виплат здійснюється Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та виплачується безпосередньо закладом. А отже, Департамент не має жодних підстав та можливостей здійснити вищезазначені виплати з існуючих фондів особі, яка не є працівником Департаменту або з якою відсутні договірні зобов`язання щодо виконання робіт, надання послуг чи відповідно до процедури тендерних закупівель. Виконання вказаного рішення призведе до порушення бюджетного законодавства України. Це стало наслідком того, що суд першої інстанції не розділив повноваження, відповідальність та обов`язки відповідачів Департаменту та Управління та не врахував при розгляді справи докази, які були подані сторонами і беззаперечно вказують, що рішення про встановлення обов`язку сплати зазначених вище грошових коштів було покладено фактично на неналежного відповідача.
Крім того, судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено вимоги ч. 5 ст. 263 ЦПК України щодо його обгрунтованості, яке полягає у повному і всебічному з`ясуванні обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Окрім цього, судом першої інстанції не в повній мірі забезпечено виконання ст.ст. 78, 79, 80 ЦПК України, оскільки надані позивачкою докази мали суто оціночний та суб`єктивний характер, не могли беззаперечно трактуватись на її користь, а також у сукупності їх не було достатньо, щоб зробити однозначні та безсумнівні висновки про відсутність у позивача можливості повернутись в Київ, або про те, що вона здійснила всі вичерпні дії для відшукання шляхів повернення. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, проте судом першої інстанції не наведено переконливих обґрунтувань підстав для визнання переваги доказів позивачки над нормативно-правовою базою, якою керувались Департамент та Управління при прийнятті ними управлінських рішень.
На думку апелянта, Наказ Департаменту та лист Управління від 11.04.2022 року № 35-907 були видані з урахуванням того факту, що зволікання з вирішенням проблеми відсутності керівника Закладу призводило до негативних наслідків, які торкались широкого кола осіб, та знижувало обороноздатність Києва. Тому, звільнення позивачки і призначення директором Закладу працівника, який мав змогу знаходитись на робочому місці, був уповноважений приймати рішення і підписувати відповідні документи та отримувати за це відповідну заробітну плату було цілком законним, обґрунтованим та виправданим. При цьому, позивачкою надано докази, що вона перетнула державний кордон з Україною лише 27.06.2022 року, проїхавши через територію Грузії, Туреччини, Чехії та Словаччини, тобто через 2,5 місяці після свого звільнення із займаної посади.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ляшенко В.І. заперечив проти задоволення скарги Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та просив змінити рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18.01.2023 року, зазначивши у резолютивній частині про стягнення з Управління освіти Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім цього, просив залишити без змін додаткове рішення суду.
В судовому засіданні представники Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління освіти Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації - Панченко Є.А., Лозицька М.М., Хандога Д.О. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ляшенко В.І. в апеляційному суді проти задоволення скарги відповідача заперечили та просили рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення оскаржене відповідачем лише в частині визнання незаконним та скасування наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 115-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді директора та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише у цій частині.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебувала на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва на підставі контракту, укладеного з Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.07.2018 року. Пунктом 5.1. контракту обумовлено строк його дії - до 03 липня 2023 року.
У період з 21.02.2022 року по 25.02.2022 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, погодженій з Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за Наказом №74-к від 10.02.2022 року, під час якої через пункт пропуску Каланчак 19.02.2022 року виїхала до Автономної Республіки Крим за сімейними обставинами.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Про неможливість свого своєчасного повернення у зв`язку із вищевказаними обставинами, ОСОБА_1 24.02.2022 року за допомогою месенджера Вайбер зі свого телефону повідомила керівництво Управління освіти Деснянського району в особі начальника Постолюк Т.К. та його заступника Шурко О.В. , а також керівництво Департаменту освіти і науки КМДА в особі директора Фіданян О.Г., на підтвердження чого до матеріалів справи позивачем надано відповідні скріншоти.
24.02.2022 року позивачем надіслано відповідачу Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації заяву на погодження продовження частини щорічної відпустки за 2021-2022 pоки з 28 лютого до 04 березня 2022 року, а згодом до 31.03.2022 року, які переслано через месенджер Вайбер на телефони посадових осіб відповідачів, а також на електрону адресу Управління. Зазначені обставини відповідачами не заперечувалися.
13.04.2022 року на особисту електронну пошту позивача надійшов лист від 11.04.2022 року від Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про те, що керуючись ст.80 КЗпП України та ст. 11 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», заяви позивача від 24.02.2022 року, від 04.03.2022 року щодо погодження щорічної основної відпустки та листи від 30.03.2022 року та 11.04.2022 року не було погоджено.
Відповідно до пунктів 1 та 2 наказу Департаменту освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 114-к від 12.04.2022 року призупинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 , директором школи І-III ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва, з 24 березня 2022 року та призупинено виплату заробітної плати ОСОБА_1 до моменту відновлення можливості виконувати обов`язки керівника закладу освіти.
Пунктом 1 наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 115-к звільнено ОСОБА_1 з посади директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва 12.04.2022 року за прогул. У зазначеному наказі вказано, що ОСОБА_1 відсутня на робочому місці з 26 лютого 2022 року по теперішній час.
Підставою для наказу Департаменту освіти і науки КМДА від 12.04.2022 року № 115-к зазначено подання Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.04.2022 року №35-907.
На виконання наказів Департаменту Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видано наказ від 18.04.2022 року № 187-к про призупинення трудового договору (контракту) з директором школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва ОСОБА_1 та наказ № 188-к від 18.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності цих вимог, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Умови, підстави та порядок розірвання контракту визначені положенням Кодексу законів про працю України.
Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритет застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (редакція до 19.07.2022 року) передбачала, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Про зупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
З 19.07.2022 року стаття 13 викладена в новій редакції, за якою призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливості виконувати цю роботу працівником.
Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Як зазначено у наказі від 12.04.2022 року № 114к про призупинення трудового договору (контракту), контракт із ОСОБА_1 призупинено з 24.03.2022 року. Підставою для видачі наказу визначено неможливість виконання посадових обов`язків керівника закладу під час військової агресії.
Разом з тим, прийняття такого наказу в силу положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не тягне за собою припинення трудових відносин.
При цьому, в цей же день, 12.04.2022 року Департаментом освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради прийнято наказ № 115-к про звільнення ОСОБА_1 за прогул.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка ґрунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22.06.1982 року (далі Конвенція МОП №158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.
Згідно статті 9 Конвенції МОП №158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП №158 міститься в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №235/3148/17-ц, від 23.01.2019 року по справі №520/211/16-ц.
В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП №158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул, що стався з об`єктивних, незалежних від волі самого працівника причин, власне не може вважатися прогулом в розумінні ст. 40 КЗпП України, а тому і не тягне наслідків, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 147 КЗпП України.
Враховуючи сталу судову практику, позицію Верховного Суду України, висловлену в Постанові Пленуму Верховного Суду України, основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обставин, які виключають вину працівника.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).
Крім того, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього місячний строк, з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Як вбачається із наданих суду доказів, у період з 21.02.2022 по 25.02.2022 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, погодженій з Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за Наказом №74-к від 10.02.2022 року, під час якої через пункт пропуску Каланчак 19.02.2022 року виїхала до Автономної Республіки Крим. Починаючи з 24.02.2022 року до прийняття Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради оскаржуваних наказів 12.04.2022 року, позивачка неодноразово зверталась до відповідачів із заявами від 24.02.2022 року, від 04.03.2022 року щодо погодження щорічної основної відпустки та заявами від 30.03.2022 року та 11.04.2022 року, якими також доводила до відома про неможливість вчасно (28.02.2022) з`явитись на робочому місці з поважних причин, які не залежать від її волі та не можуть бути усунуті самим працівником, а саме: початком ведення активних бойових дій з повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022 року та подальшу тимчасову окупацію територій України, в тому числі Півдня, де розташовані пункти пропуску до Автономної республіки Крим.
Факт повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 року встановлено Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (та подальші укази Президента України про продовження строку дії воєнного стану в Україні), а також офіційними повідомленнями Генерального штабу Збройних сил України про активні бойові дії та тимчасову окупацію територій на півдні України саме в районах, прилеглих до території АР Крим, та не потребує додаткового підтвердження будь-якими додатковими доказами.
Встановлено, що відповідь на свої заяви про надання відпусток, позивач отримала лише 13.04.2022 року, а саме, лист від 11.04.2022 року № 35-908 про те, що керуючись ст.80 КЗпП України та ст. 11 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», її заяви від 24.02.2022 року, від 04.03.2022 року щодо погодження щорічної основної відпустки та листи від 30.03.2022 року та 11.04.2022 року не було погоджено.
Таким чином, Департамент освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради, не врахувавши поважності причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, не надавши належної оцінки обставинам, викладеним у заяві позивача, безпідставно видав наказ про звільнення ОСОБА_1 за прогул, з підстав відсутності на робочому місці з 26 лютого 2022 року. Доводи відповідачів щодо правомірності наказів не спростовують обставин, встановлених під час розгляду справи, яким суд дав повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні.
Згідно п.2 ч.1 ст.147 КЗпП України, звільнення є одним із заходів стягнення. Відповідно положень ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Згідно ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Оскільки судом під час розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 була звільнена без законних підстав, законним та обґрунтованим є висновок суду про задоволення її вимог про визнання незаконним та скасування наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 року № 115-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та відновлення становища, яке існувало до такого порушення, шляхом поновлення її на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району з 12.04.2022 року.
Доводи апеляційної скарги відповідача про помилковість висновків суду в частині скасування наказу та поновлення позивача на роботі, колегією суддів відхиляються, оскільки ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, відхиливши за необґрунтованістю та безпідставністю.
Інші доводи апеляційної скарги на рішення суду у цій частині не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення у частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі відповідає критерію обґрунтованості судового рішення за наслідками розгляду даної категорії справ.
Щодо висновків суду про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.
У статті 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
У силу вимог частин першої, другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Оскільки позивач підлягає поновленню на роботі у зв`язку із незаконним звільненням, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, при обчисленні розміру якого судом обґрунтовано застосовано постанову Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», яка застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий п. 8 Постанови № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Постанови № 100).
Як вбачається із довідки про заробітну плату №295 від 15 липня 2022 року, наданої керівництвом школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району, заробітна плата позивачки за два останні місяці (січень - лютий 2022 року) перед звільненням складала 56 086,60 грн. (25 627,12 грн. + 30 459,48 грн., відповідно).
Середньоденний заробіток розраховується шляхом ділення суми заробітної плати за останні два місяці роботи (56 086,60 грн.) на кількість відпрацьованих днів за цей період (39 днів) та становить 1 438,12 грн. (56 086,60 грн. : 39 днів).
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку (1 438,12 грн.) на кількість днів, які мають бути оплачені середнім заробітком (73 дні), та становить 104 982,76 грн., що обґрунтовано стягнуто на користь позивача.
Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи у цій частині рішення та правильно визначивши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, помилково стягнув цю суму з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не врахувавши при цьому, що нарахування заробітної плати позивачу здійснювалося Управлінням освіти Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, з якого і підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 вищевказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення цієї суми на користь позивача з належного відповідача - Управління освіти Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації. Рішення суду в частині скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі підлягає залишенню без змін, як таке, що постановлене з додержанням вимог закону. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 апеляційним судом не переглядалось, оскільки у цій частині рішення не є предметом апеляційного оскарження.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року в частині стягнення з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 104 982 грн. 76 коп. - скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 104 982 грн. 76 коп.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді:
