УХВАЛА
28 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/2252/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Кібенко О.Р.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023
у справі за позовом Національного банку України
до відповідачів:
1) ліквідатора Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ ЕНЕРГІЯ",
2) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маматової Вікторії Валеріївни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОКІНВЕСТГРУП"
про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
1. 28.07.2023 Національний банк України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник також заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.
3. Частиною 2 ст.292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, передбачених ст.290 цього Кодексу, то така скарга залишається без руху.
4. Відповідно до п.5 ч.2 ст.290 ГПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) ст.287 цього Кодексу підстави (підстав).
5. Відповідно до ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 ст.310 цього Кодексу.
6. У разі подання касаційної скарги на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абз.2 п.5 ч.2 ст.290 цього Кодексу).
7. У цьому випадку необхідно чітко вказати:
норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
8. У разі подання касаційної скарги на підставі п.2 ч.2 ст.287 ГПК в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абз.3 п.5 ч.2 ст.290 цього Кодексу). Скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
9. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого п.3 ч.2 ст.287 ГПК, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
10. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі п.4 ч.2 ст.287 ГПК, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 ст.310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
11. При цьому необхідно враховувати, що за змістом п.1 ч.3 ст.310 ГПК відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.
12. Системний аналіз наведених положень ГПК дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 ст.287 ГПК, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч.2 ст.287 ГПК як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
13. Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) ст.287 ГПК, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
14. Обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1- 3 ч.2 ст.287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
15. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
16. Скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену п.3 ч.2 ст.287 ГПК, та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме узгодження між собою п.12.7. Положення постанови Національного банку України від 28.08.2001 №369, якою затверджено "Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" та п.11 Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16.07.2015 №629-VII.
17. Однак, окрім цього, скаржник зазначає, що судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахована позиція Верховного Суду викладена у постанові від 18.08.2020 у справі №910/13125/19 а також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.06.2019 у справі №903/581/18, від 14.12.2018 у справі №914/809/18, від 28.01.2020 у справі №917/1335/18, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 10.12.2019 у справі №910/6359/19, від 20.03.2020 у справі №910/2360/19, від 11.09.2019 у справі №902/1260/15, від 18.08.2020 у справі №5023/4363/12 (сторінки 12-17 скарги).
18. Після цього скаржник підсумовує, що судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи не взяті до уваги висновки Верховного Суду, а саме: 1) викладені у постанові від 10.06.2019 у справі №903/581/18 "згідно з ч.1 ст.73 ГПК доказами є будь- які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи"; 2) викладені у постанові від 14.12.2018 у справі №914/809/18 "суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)"; 3) викладені у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 "що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний"; 4) у постанові від 04.09.2018 у справі №904/5857/17 "якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує права чи законні інтереси позивача".
19. При цьому скаржник не посилається на відповідну підставу касаційного оскарження, передбачену ч.2 ст.287 ГПК (зокрема п.1) та не наводить належного обґрунтування щодо такої (зокрема, не обґрунтовує подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок).
20. Верховний Суд пропонує скаржнику уточнити підстави касаційного оскарження судових рішень та навести належні обґрунтування щодо таких, - у відповідності до вимог ГПК, які описані, зокрема, у пунктах 6-15 цієї ухвали.
21. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми та змісту подання касаційної скарги.
22. Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №910/2252/22 залишити без руху.
2. Надати Національному банку України строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
3. Роз`яснити Національному банку України, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя О. Кібенко
