Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 740/4018/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/598/23 Категорія - - ч.1 ст.286-1 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12021270000000064 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та представника Моторного (транспортного) страхового бюро України ОСОБА_9 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 травня 2023 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , розлучений, має на утриманні двох малолітніх дітей, освіта середня-спеціальна, працює монтером колії 3-го розряду у ВП «Ніжинська дистанція колії» , раніше не судимий,
засуджений за ч.1 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 4 (чотири) роки.
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту його затримання на виконання вироку суду.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь:
- потерпілої ОСОБА_11 - 190000 грн моральної шкоди;
- місцевого бюджету м. Ніжин, Чернігівської області - 29136,17 грн витрат на лікування потерпілої ОСОБА_11 ;
- держави - 3020,48 грн. процесуальних витрат.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілої ОСОБА_11 10000 грн моральної шкоди, 117000 грн шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, 19005 грн 15 коп шкоди, пов`язаної з лікуванням, а всього - 146005 грн 15 коп.
Скасовано арешт на велосипед марки Ардіс червоного кольору, автомобіль марки ВАЗ 21114, д.н.з. НОМЕР_1 , накладений згідно з ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 червня 2022 року.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що 24.06.2022 року близько 13:20 год, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21114, р.н. НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п.2.9 «а» Правил дорожнього руху, знаходився на асфальтованому майданчику біля буд. №5 по вул. Василівська у м. Ніжин, Чернігівської області, праворуч від проїзної частини. При цьому водій ОСОБА_8 грубо порушив вимоги п.п.10.1., 10.2. ПДР України, не переконавшись у безпеці, виконуючи виїзд на проїзну частину, не надав дорогу велосипедисту ОСОБА_11 , яка в цей час рухалася по правій стороні проїзної частини вул. Василівська м. Ніжин у попутному напрямку, внаслідок чого керований ним автомобіль контактував лівим переднім крилом із велосипедистом, що призвело до падіння останньої на тверде дорожнє покриття, в результаті чого ОСОБА_11 отримала тілесне ушкодження, яке відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості. Після цього ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки ВАЗ-21114, р.н. НОМЕР_1 , залишив місце ДТП. Порушення водієм ОСОБА_8 вимог п.п.10.1., 10.2. ПДР перебуває у причинному зв`язку з настанням вказаної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків у вигляді отримання ОСОБА_11 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Не погоджуючись з рішенням суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію його дій, просила скасувати вирок місцевого суду та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.286-1 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Крім того, просила зменшити розмір морального відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_11 до 50000 грн. Послалася на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості. Зокрема, суд не врахував як обставину, що пом`якшує покарання ОСОБА_8 - його щире каяття. Зазначила, що обвинувачений активно сприяв здійсненню досудового розслідування, намагався компенсувати завдану моральну шкоду, однак потерпіла відмовлялась від її отримання. Також вказала на наявність даних, що позитивно характеризують обвинуваченого, а також перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, матері, яка є особою похилого віку та особою з інвалідністю ІІІ групи. Крім того, на даний час ОСОБА_8 офіційно працює, що дасть йому можливість відшкодовувати потерпілій завдані збитки.
Представник Моторного (транспортного) страхового бюро України ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову до МТСБ України та відмовити у його задоволенні. Вказав на порушення місцевим судом при вирішенні цивільного позову вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначив, що потерпілою до витрат на лікування, які були включені до ціни позову, були додані чеки, які не пов`язані з лікуванням наслідків ДТП або, з яких неможливо ідентифікувати препарати, які купувалися. Також у матеріалах справи відсутні медичні документи на підтвердження купівлі ліків, указаних у чеках. Крім того, МТСБУ не відшкодовує моральну шкоду на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 вищевказаного Закону. Також зазначив, що на час подання МТСБУ апеляційної скарги, потерпілою ОСОБА_11 не були надані належним чином завірені копії документів та оригінали чеків, що підтверджують її витрати на лікування, що позбавляє МТСБУ розслідувати страховий випадок.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; думку прокурора, котрий частково погодився з апеляційною скаргою МТСБУ, та просив не задовольняти апеляційну скаргу захисника; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі учасниками процесу не оспорюються.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Зокрема, статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.
Частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Проте, стороною захисту не було належно обґрунтовано, які саме обставини істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та слугують підставами для застосування статті 69 КК України.
Крім того, спростовуючи позицію сторони захисту про наявність обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 , колегія суддів ураховує позицію Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на зміст поняття «щире каяття».
Зокрема, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Отже, той факт, що обвинувачений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки (постанова Верховного Суду від 07.03.2023, справа № 514/1581/20 (провадження № 51-236км23).
У даній ситуації ОСОБА_8 повністю свою вину не визнав, а обмежився визнанням факту вчинення ДТП, що обумовлене наявністю беззаперечних доказів його винуватості. Його поведінка не свідчить, що він прагне усунути заподіяну шкоду, останній не продемонстрував свій жаль по відношенню до потерпілої, вжиття щирих заходів відносно останньої, у зв`язку із чим ОСОБА_11 обвинуваченого не пробачила і наполягала у суді першої інстанції на суворому виді покарання.
Тобто, незаперечення обвинуваченим об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки останнє завжди пов`язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже і відповідним суб`єктивним ставленням до вчиненого порушення спеціальних правил безпеки дорожнього руху, до заподіяних наслідків, до законних інтересів потерпілого, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої моральної шкоди, яке суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки в формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватої особи до заподіяних страждань потерпілого (постанова ВС від 15.03.2023, справа №185/7875/21 (провадження №51-3396км22).
Активне сприяння розкриттю злочину означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним (постанова Верховного Суду від 11.04.2023, справа № 754/4830/19 (провадження № 51-6370км19).
В даній ситуації матеріали справи свідчать, що поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування не можна вважати активною та ініціативною, а визнання факту ДТП та надання показань не підтверджує активного сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом`якшує покарання.
Щодо намагання обвинуваченого частково відшкодувати завдану шкоду, то це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі (постанова Верховного Суду від 12.04.2023, справа №363/931/22 (провадження № 51-1178км23).
В аспекті досягнення мети покарання, виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості обвинуваченого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.
Якщо сприймати вагомість соціальних зв`язків через призму того, що обвинувачений має на утримані двох малолітніх дітей та матір похилого віку, як на це вказує сторона захисту, то матеріали кримінального провадження не містять даних про те, яким чином він їх утримує, скільки часу їм приділяє, які відносини в їхній родині і чи належним є ставлення до утримання з боку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Сама наявність на утриманні ОСОБА_8 матері та малолітніх дітей, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 69 КК України, не є тими обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
А тому, призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП, був позбавлений права керування транспортними засобами і, незважаючи на це, продовжував керувати транспортним засобом, не маючи відповідного посвідчення та полісу обов`язкового страхування, що підтверджує систематичне порушення ним правил дорожнього руху та його протиправну поведінку на момент вчинення події ДТП; обставину, яка пом`якшує покарання - наявність на утриманні двох малолітніх дітей; відсутність обставин, які обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі на строк, передбачений ч.1 ст.286-1 КК України, з позбавленням права керування транспортними засобами в межах санкції статті, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
На переконання колегії суддів, зазначені вище обставини, у своїй сукупності, не дають підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України.
Так, ОСОБА_8 керував транспортним засобом у населеному пункті, перебуваючи при цьому у стані алкогольного сп`яніння, чим грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров`ю для його учасників. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді отримання тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_11 , тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров`я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Тому покарання саме у виді позбавлення волі в межах санкції статті інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилається захисник, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту у цій частині.
Крім того, як слідує з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_11 було подано цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 200000 грн моральної шкоди, а також про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 16000 грн моральної шкоди, 117000 грн шкоди, внаслідок отримання інвалідності ІІ групи через кримінальне правопорушення, 19005 грн 15 коп витрат на лікування.
У поданій апеляційній скарзі представник МТСБУ не погодився з вироком місцевого суду в частині вирішення цивільного позову. Зокрема зазначив, що відповідальність за спричинену шкоду має нести особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді; препарати в чеках не підтвердженні медичними документами, а позивач не надала доказів щодо лікування і його пов`язаності з подією ДТП; потерпілою не було надано МТСБУ оригінали чеків на підтвердження витрат на лікування, що позбавляє можливості розслідувати страховий випадок.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що такі доводи цивільного відповідача не ґрунтуються на Законі та не заслуговують на увагу, з наступних міркувань.
Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2021 року, справа №610/2229/18, було сформовано правовий висновок, згідно з яким: при визначенні наявності підстав для здійснення страховою компанією відшкодування у разі настання страхового випадку, визначальним є настання події, яка є страховим випадком. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Під правомірним володінням транспортним засобом для цілей страхуванням потрібно розуміти таке володіння, яке виникло з волі власника, або іншої уповноваженої особи в результаті передачі у фактичне володіння та/або управління транспортним засобом. Порушення Правил дорожнього руху України, в тому числі передача транспортного засобу в управління особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, є порушенням публічного права, що не впливають на оцінку події ДТП як страхового випадку.
У випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.
Правовий статус Моторного (транспортного) страхового бюро України визначено в Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, за пунктом 39.1. статті 39 цього Закону, МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ», у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Статтею 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій.
Згідно з пунктом 41.1. статті 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
В контексті даного кримінального провадження було встановлено, що спричинення обвинуваченим ОСОБА_8 , унаслідок порушення правил дорожнього руху, тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_11 перебувають у причинному зв`язку із наслідками для потерпілої у вигляді тілесних ушкоджень та необхідного лікування. Також місцевим судом було встановлено, що обвинувачений під час події ДТП 24 червня 2022 року керував автомобілем без полісу обов`язкового страхування і як особа, яка за рішенням суду позбавлена права керування.
Автомобіль ВАЗ 21114, д.н.з. НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 зареєстрований за ОСОБА_12 , проте обставин того, що ОСОБА_8 протиправно володів автомобілем, що потрапив у пригоду 24.06.2022 року, внаслідок якої заподіяно шкоду потерпілій ОСОБА_11 , встановлено не було.
Отже, дорожньо-транспортна пригода, яка виникла 24 червня 2022 року, є страховою подією й у відповідача МТСБУ виник обов`язок щодо відшкодування потерпілій ОСОБА_11 завданої їй шкоди.
Як вже зазналось вище, ОСОБА_8 на час події ДТП не застрахував цивільно-правову відповідальність у встановленому порядку, у зв`язку з чим відповідно до п.41.1. ст.41 вищезазначеного Закону саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, оскільки шкода заподіяна транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону № 720-ІХ, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Також у контексті ч.1 ст.128 КПК України, юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого, може бути МТСБУ у випадках, передбачених ст.41 даного Закону. Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового
рішення. Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст.128 КПК України. Отже, МТСБУ приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку (постанова Великої Палати ВС від 19.06.2019 року справа №465/4621/16-к).
Відтак, цивільний позов у кримінальному провадженні, в частині стягнення матеріальної шкоди, розглянуто судом з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 15, 16, 1166 ЦК України, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги МТСБУ у цій частині.
Проте, на думку колегії суддів, при вирішення питання про відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_11 , суд першої інстанції належним чином не врахував обставини, що мають значення, та визначив розмір цього відшкодування, який не відповідає дійсному обсягу заподіяних останній моральних страждань, переживань та життєвих незручностей, унаслідок отриманого тілесного ушкодження.
Так, відповідно до п.3 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пункт 9 зазначеної Постанови передбачає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди тісно пов`язаний з обставинами справи, з самою особою, оскільки різні протиправні дії призводять до неоднакових наслідків емоційно-психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхніх фізичних та психологічних особливостей тощо.
Обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, можуть бути: неможливість продовжувати активне суспільне життя, втрата певних навичок та здібностей, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, втрата роботи, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.
Апеляційним судом встановлено, що крім матеріальної шкоди, потерпілій ОСОБА_11 завдані немайнові втрати, спричинені моральними стражданнями та пов`язані з перенесеним фізичним болем, тривалістю стаціонарного та амбулаторного лікування, внаслідок чого їй було встановлено 2 групу інвалідності безстроково, тимчасовою непрацездатністю, вимушеними негативними змінами, які порушили звичний спосіб її життя, зумовили вживати заходів для відновлення стану здоров`я.
Відтак, вирішуючи питання щодо розміру стягнення моральної шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що моральна шкода в розмірі 50000 грн цілком відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь глибини та тривалості душевних страждань потерпілої, характер, обставини скоєного злочину.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині зменшення розміру моральної шкоди є слушними та підлягають задоволенню.
Статтею 26-1 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
В даному випадку, із врахуванням положень ст.ст.26-1, 41 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», із відповідача МТСБУ підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_11 2500 грн моральної шкоди (50000/100 х 5 = 2500), решта 47500 грн - з обвинуваченого ОСОБА_8 .
Відтак, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а вирок місцевого суду - зміні в частині вирішення цивільного позову.
Керуючись ст.ст.404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та представника Моторного (транспортного) страхового бюро України ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 - змінити, в частині вирішення цивільного позову.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_11 47500 (сорок сім тисяч п`ятсот) грн. моральної шкоди.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілої ОСОБА_11 - 2500 грн. моральної шкоди, 117000 грн. шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, 19005,15 грн. шкоди, пов`язаної із лікуванням, а всього - 138505 (сто тридцять вісім тисяч п`ятсот п`ять) грн. 15 коп.
У решті цей же вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
СУДДІ:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
